910/862/22 Про визнання недійсним контрактів в межах розгляду справи про визнання боржника банкрутом - 02.04.2024 Прийняття

1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2023 відкрито провадження у справі № 910/1539/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський полімер" за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Девелопмент констракшн холдінг"; визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Девелопмент констракшн холдінг" до боржника на загальну суму 35648179,95 грн, з яких: 83310 грн - вимоги першої черги, 35559824,03 грн - вимоги четвертої черги, а 5045,92 грн - вимоги шостої черги; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича.

2. У березні 2023 товариство Агро Імпорт ОУ звернулось у справі № 910/862/22 із заявою з грошовими вимогами до боржника на суму 436522073,49 грн.

4. Заява про грошові вимоги до боржника була обґрунтована існуванням у боржника грошового зобов`язання з оплати обладнання, яке виникло на підставі контрактів на поставку обладнання, за якими боржник є покупцем, а товариство Агро Імпорт ОУ - постачальником (продавцем).

5. У квітні 2023 розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський полімер" арбітражний керуючий Козирицький А.С. звернувся із позовом про визнання недійсними контрактів, що укладені між товариством Агро Імпорт ОУ (Agro Import OU, Естонська Республіка) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Черкаський полімер".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 у справі № 910/862/22 (910/5477/23) відмовлено повністю у задоволенні вказаного позову.

7. Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський полімер" арбітражний керуючий Козирицький А.С. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Рух касаційної скарги

9. 13.02.2024 розпорядник майна боржника Товариство з обмеженою відповідальністю "Черкаський полімер" арбітражний керуючий Козирицький Андрій Сергійович звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 та на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 у справі № 910/862/22 (910/5477/23), сформована в системі "Електронний суд" 07.02.2024.

10. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги розпорядника майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський полімер" арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича у справі № 910/862/22 (910/5477/23) визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Погребняка В.Я., судді - Васьковського О.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2024.

11. Ухвалою Верховного Суду від 26.02.2024 у складі колегії суддів: Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Погребняка В.Я., серед іншого, відкрито касаційне провадження у справі № 910/862/22 (910/5477/23) за касаційною скаргою розпорядника майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський полімер" арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 та на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 і призначено розгляд касаційної скарги на 02.04.2024 о 10:00 год.

12. Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 01.04.2024 № 32.2-01/537 у зв`язку із відпусткою судді Васьковського О.В. відповідно до приписів Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 (зі змінами та доповненнями), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/862/22 (910/5477/23).

13. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2024, справу № 910/862/22 (910/5477/23) за касаційною скаргою розпорядника майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський полімер" арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 та на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 розподілено колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Білоуса В.В. - головуючого, Погребняка В.Я., Жукова С.В.

14. Ухвалою Верховного Суду від 01.04.2024 прийнято касаційну скаргу розпорядника майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський полімер" арбітражного керуючого Козирицького Андрія Сергійовича на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 та на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2023 у справі № 910/862/22 (910/5477/23), колегією суддів Касаційного господарського суду у складі: Білоуса В.В. - головуючого, Жукова С.В., Погребняка В.Я. до свого провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.

15. Не погоджуючись з ухваленою постановою, розпорядником майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський полімер" арбітражним керуючим Козирицьким А.С. подано касаційну скаргу в якій останній просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги.

16. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

16.1 Судами попередніх інстанцій не надано оцінки положенням Додаткових угод, якими внесено зміни до умов Контрактів та зменшено терміни оплати за контрактами із 365 календарних днів від дати запуску обладнання до 180 календарних днів з дати оформлення митної декларації.

16.2 Судами попередніх інстанцій не надано оцінки положенням Контрактів, згідно яких обладнання залишається у виключній і необмеженій власності продавця до повної оплати усіх сум за цими контрактами, що в свою чергу підтверджує відсутність принципу добросовісності під час укладення вказаних Контрактів.

16.3 Судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що оспорювані правочини було укладено боржником, коли він уже перебував у стійкій фінансовій неспроможності, а уклавши вказані правочини боржник взяв на себе зобов`язання внаслідок чого став неплатоспроможним.

16.4 Суди попередніх інстанцій вийшли за межі позовних вимог та дійшли висновків про наявність заборгованості у боржника за вказаними контрактами, при тому, що дослідження питання про наявність чи відсутність такої заборгованості повинно вирішуватися під час розгляду заяви товариства Агро Імпорт ОУ з грошовими вимогами до боржника на суму 436 522 073,49 грн у справі № 910/862/22.

16.5 Помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що вчинення правочинів між заінтересованими особами в підозрілий період не є підставою для визнання Контрактів недійсними. При цьому, судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норму матеріального права, а саме статтю 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

16.6 Суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність у директора боржника належних повноважень на укладення від імені боржника оспорюваних правочинів.

16.7 Судами попередніх інстанцій не враховано правові висновки викладені у постановах Верховного Суду.

17. Скаржник в судовому засіданні 02.04.2024 підтримав касаційну скаргу з підстав викладених у ній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

18. Товариством Агро Імпорт ОУ подано відзив на касаційну скаргу в якому останнє просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

19. Представник Товариства Агро Імпорт ОУ в судовому засіданні 02.04.2024 заперечив проти касаційної скарги з підстав викладених у відзиві.

Розгляд клопотань Верховним Судом

20. Скаржником в судовому засіданні заявлено усне клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, а саме із відзивом на касаційну скаргу.

21. Розглянувши вказане клопотання колегія суддів дійшла наступних висновків.

22. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами", який набрав чинності з 18.10.2023, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

23. За змістом статті 6 Господарського процесуального кодексу України у господарських судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система (далі - ЄСІТС). ЄСІТС відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат. Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги" (2155-19) , якщо інше не передбачено цим Кодексом.

24. Особливості використання електронного підпису в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, визначаються Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (абзац 3 частини восьмої статті 6 Господарського процесуального кодексу України)

25. Підсистема "Електронний суд" (Електронний суд) - підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи (пункт 24 Положення про ЄСІТС).

26. Процесуальні та інші документи, пов`язані з розглядом справ у суді та розглядом у Вищій раді правосуддя справ про порушення суддею (прокурором) вимог щодо несумісності, дисциплінарного проступку судді, втручання в діяльність судді, можуть подаватися до суду та Вищої ради правосуддя в електронній формі виключно з використанням підсистеми "Електронний суд" (пункт 25 Положення про ЄСІТС).

27. Електронні документи створюються із застосуванням вбудованого текстового редактора шляхом заповнення форм документів, передбачених Інструкцією користувача Електронного суду, підписуються кваліфікованим електронним підписом (підписами) його підписувача (підписувачів) та надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС (пункт 26 Положення про ЄСІТС).

28. До створених в Електронному суді документів користувачі можуть додавати інші файли (зображення, відеофайли тощо). Відповідні додані файли (додатки) підписуються кваліфікованим електронним підписом користувачів разом зі створеними в Електронному суді документами, до яких вони додаються. Технічні вимоги щодо форм електронних документів та їхніх додатків, обмеження щодо їхнього розміру, формату та інших характеристик встановлюються Інструкцією користувача Електронного суду (пункт 27 Положення про ЄСІТС).

29. Підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

30. До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).

31. Документи, які один з учасників справи надіслав до суду, іншого органу чи установи у системі правосуддя з використанням Електронного суду, в передбачених законодавством випадках автоматично надсилаються до Електронних кабінетів інших учасників справи чи їхніх повірених після реєстрації цих документів в АСДС або автоматизованих системах діловодства.

32. До Електронного кабінету користувачів надсилаються відомості, у тому числі про отримання та реєстрацію документів у справі, а також інші відомості, що призвели до зміни стану розгляду справи.

33. Відповідно до частин п`ятої - дев`ятої статті 42 Господарського процесуального кодексу України документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

34. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

35. Якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

36. Як убачається з матеріалів справи, Товариством Агро Імпорт ОУ подано відзив на касаційну скаргу поданий до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

37. Вказаний документ доставлено до зареєстрованого Електронного кабінету арбітражного керуючого Козирицького А.С. 08.03.2024 о 12:46 год., що підтверджується квитанцією № 704626, яка сформована засобами підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" (том 3 а.с. 43).

38. Згідно частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

39. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

40. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі "Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії" від 07.07.1989).

41. Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Тойшлер проти Германії" від 04.10.2001 наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

42. Враховуючи наведене, реалізація своїх процесуальних прав, в цьому випадку, залежала від волі самого скаржника.

43. З огляду на викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання.

Позиція Верховного Суду

44. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

45. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

46. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

47. Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

47.1 У період з листопада 2020 по червень 2021 боржник уклав із відповідачем-1 низку контрактів на поставку та наладку виробничого обладнання, а саме:

№ STAU-25/11/20 від 24.11.2020,

№ PIC-24/11/20 від 24.11.2020,

№ ФЧ-01/12/20 від 01.12.2020,

№ SOL-01/12/20 від 01.12.2020,

№ UKIL-11/12/20 від 11.12.2020,

№ US-10/03/21 від 10.03.2021,

№ POL-01/06/21 від 01.06.2021.

47.2 На умовами вказаних контрактів, відповідач-1 як продавець зобов`язався поставити боржнику як покупцю обладнання (товар), а також забезпечити інжиніринг і інші технічні послуги.

47.3 В свою чергу, боржник зобов`язався оплатити обладнання (товар) за ціною, що узгоджена сторонами в кожному контракті.

47.4 На виконання зобов`язань за контрактами, відповідач-1 поставив боржнику обладнання, що підтверджується додатками до контрактів (актами приймання-передачі), інвойсами, вантажно-митними деклараціями.

47.5 Боржник частково розрахувався за поставлений товар.

48. Обґрунтовуючи оскаржувані рішення суди першої та апеляційної інстанцій виходили, зокрема, із наступного.

48.1 Оспорювані договори (контракти) укладені з наміром створити правові наслідки, обумовлені ними - для постачальника - продати товар та отримати оплату, а для покупця - купити товар та сплатити його вартість. Отже, належить відхилити посилання позивача на фіктивність оспорюваних правочинів.

48.2 Позов не містить доводів в контексті наслідків укладеного договору із заінтересованою особою, позаяк саме по собі вчинення правочину із заінтересованою особою не має наслідком його недійсність.

48.3 Враховуючи часткове виконання договорів поставки (поставку товару, часткову оплату) та відсутність доказів, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки, такі договори не можуть бути визнані фіктивними, а відтак і недійсними.

48.4 При цьому, основним видом діяльності боржника є виробництво текстильних виробів технічного та промислового призначення. Отже, придбання верстатів та іншого обладнання (основних засобів), їх введення в експлуатацію повинні тільки позитивно вплинути на господарську діяльність товариства, що має призвести до отримання економічних вигід у майбутньому. Вчинення ж такої господарські операції з придбання основних засобів не може свідчити про набуття зобов`язань, внаслідок чого боржник стає неплатоспроможним, як критерію для визнання недійсним відповідного правочину боржника, поза як такі операції насамперед направлені на мету отримання прибутку за рахунок таких основних засобів, в даному випадку, створення бази (фабрики) для виробництва поліпропіленових мішків.

49. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає передчасними вказані висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

50. В силу частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

51. Приписами частини першої статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

52. У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

53. Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині другій статті 15 Цивільного кодексу України.

54. Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 (v018p710-04) , поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

55. За змістом частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

56. У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 наведено висновок щодо можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених в тому числі нормами Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) чи інших законів, з огляду на те, що законодавство про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України (435-15) , зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

57. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України.

58. В кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

59. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

60. Так, правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

61. Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

62. Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

63. Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

64. Стаття 13 Цивільного кодексу України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

65. Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

66. Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

67. За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

68. Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

69. Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

70. Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

71. У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

72. Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 Цивільного кодексу України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України (254к/96-ВР) , за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

73. Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства (2597-19) ), стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

74. Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок: "Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України)" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

75. Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

76. Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

77. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

78. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

79. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

80. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі);

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

81. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

82. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

83. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

84. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

85. Цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов`язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема через суд.

86. У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, безпідставно переданого іншим особам.

87. Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, що вчинений, зокрема, всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України.

88. Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства (2597-19) з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

89. Разом з тим, Кодекс України з процедур банкрутства (2597-19) , як і Закон про банкрутство є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми Цивільного кодексу України (435-15) , зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

90. Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

91. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

92. У своїй позовній заяві розпорядник майна боржника - арбітражний керуючий Козирицький А.С. покликався, зокрема на те, що оспорювані правочини були вчинені заінтересованими особами та у підозрілий період.

93. Судом першої інстанції не надано оцінку вказаним аргументам позивача.

94. В свою чергу, суд апеляційної інстанції обмежився лише посиланням на те, що саме по собі вчинення правочину із заінтересованою особою не має наслідком його недійсність.

95. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

96. Згідно частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

97. Системний аналіз частин першої та другої цієї норми дозволяє дійти висновку про те, що її структура визначає різні умови застосування підстав для визнання правочину недійсним.

98. Так, відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину.

99. Тоді як частиною другою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів.

100. З огляду на викладене, помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про те, що саме по собі вчинення правочину із заінтересованою особою не має наслідком його недійсність.

101. При цьому, судами попередніх інстанцій у цій справі не встановлювалося коло заінтересованих осіб стосовно боржника та не досліджувалися обставини щодо укладення/не укладення боржником оспорюваних правочинів із заінтересованою особою, в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.

102. Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

103. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

104. Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

105. Всупереч наведеному, судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено та не встановлено обставини щодо фінансового стану боржника, розміру його зобов`язань та активів станом на момент укладення оспорюваних правочинів, а також обставини щодо того, чи боржник взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним та щодо того, чи виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим внаслідок укладення оспорюваних правочинів.

106. Окрім того, всупереч наведеному, судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено умови оспорюваних правочинів та додаткових угод до них на предмет набуття/не набуття боржником права власності на обладнання за оспорюваними правочинами, а також наявності або відсутності обставин щодо зменшення термінів оплати за контрактами.

107. Також, всупереч наведеному, суд апеляційної інстанції, встановлюючи обставини щодо поставки боржнику обладнання за оспорюваними правочинами, не зазначив про наявність належних та достатніх, а також конкретних (дата, номер, зміст) доказів які досліджувалися судом під час встановлення зазначених обставин, обмежившись лише посиланням на те, що вказані обставини підтверджуються додатками до контрактів (актами приймання-передачі), інвойсами, вантажно-митними деклараціями.

108. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

109. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

110. Оскаржувані постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції таким вимогам закону не відповідають.

111. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

112. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних ухвали та постанови не були дотримані.

113. З огляду на викладене, аргументи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час касаційного провадження.

114. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги. Разом з тим, з огляду на вищенаведене, враховуючи те, що Суд дійшов висновку про необхідність дослідження та встановлення фактичних обставин справи, що не було належним чином здійснено судами попередніх інстанцій, а в силу вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України дослідження та встановлення фактичних обставин справи виходить за межі повноважень Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги та про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

115. Згідно пункту 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

116. З огляду на зазначене, Касаційний господарський суд дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи порушено норми процесуального права - статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, неправильно застосовано норми матеріального права - статей 3, 13, 203, 215 Цивільного кодексу України, статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства а тому рішення суду першої інстанції від 07.09.2023 та постанову суду апеляційної інстанції від 16.01.2024 слід скасувати, а справу № 910/862/22 (910/5477/23) слід направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

117. При новому розгляді суду необхідно дослідити та встановити обставини щодо укладення/не укладення боржником оспорюваних правочинів із заінтересованою особою, в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, дослідити обставини щодо фінансового стану боржника, розміру його зобов`язань та активів станом на момент укладення оспорюваних правочинів, а також обставини щодо того, чи боржник взявши на себе зобов`язання за оспорюваними правочинами став неплатоспроможним та щодо того, чи виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим внаслідок укладення оспорюваних правочинів, дослідити зміст оспорюваних правочинів та додаткових угод до них, в тому рахунку на предмет набуття/не набуття боржником права власності на обладнання за оспорюваними правочинами, а також наявності або відсутності обставин щодо зменшення термінів оплати за контрактами, а також вплив вказаних обставин на платоспроможність боржника та на можливість виконувати його грошові зобов`язання перед іншими кредиторами, здійснити належну оцінку оспорюваних правочинів на предмет наявності або відсутності визначених законом підстав для визнання його недійсним, надати оцінку аргументам сторін та фактичним обставинам справи, повно та всебічно дослідити дійсні обставини справи, надати належну оцінку зібраним у справі доказам, їх належності та допустимості, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону, з урахуванням зауважень викладених у цій постанові, ухвалити законне та обґрунтоване рішення.