815/1277/16 Про зобов`язання Уповноваженої особи акцептувати (визнати) кредиторські вимоги вкладника та внести їх до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Акціонерний банк" - 02.03.2020 Прийняття

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.07.2016 (ухвалене в складі головуючого судді - Стеценко О.О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року по справі №815/1277/16 (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Шеметенко Л.П., суддів - Потапчука В.О., Шляхтицького О.І.),-

в с т а н о в и в:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний банк" Славкіної Марини Анатоліївни (далі - відповідач, Уповноважена особа), в якому просив:

-зобов `язати Уповноважену особу акцептувати (визнати) кредиторські вимоги ОСОБА_1 та внести їх до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний банк".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.11.2013 позивач уклав з ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний банк" договір банківського вкладу "Японський "Постійний" Здорова надбавка" № 674406/2013 в національній валюті. Відповідно до умов вказаного договору позивач, як вкладник, розмістив в ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний банк" вклад з початковою сумою 43000 грн. на строк 13 місяців з дня укладання договору з виплатою процентів по закінченню строку дії вкладу. 08.05.2014 року позивач уклав з ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний банк" договір банківського вкладу "Марафон лояльності максимум доходу" № 788990/2014 в доларах США. Відповідно до умов вказаного договору позивач, як вкладник, розмістив в ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний банк" вклад з початковою сумою 29566 доларів США на строк 9 місяців з дня укладання договору з виплатою процентів по закінченню строку дії вкладу. 10.02.2015 року та 26.02.2015 року позивачем через банк-агент ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" отримано кошти в розмірі 28248,33 грн. та 171751,67 грн., в загальному розмірі 200000,00 грн. 26.03.2015 року в офіційному друкованому виданні "Голос України" було опубліковано оголошення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк". В період з 23.03.2015 року по 24.04.2015 року позивач знаходився на амбулаторному лікуванні, у зв`язку з чим пропустив строк звернення до Уповноваженої особи Фонду Славкіної М.А. із заявою про визнання кредиторських вимог на суму коштів, що перевищує суму гарантованого відшкодування вкладів.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 02 лютого 2017 року залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач, як вкладник ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" був наділений правом на звернення до Уповноваженої особи із заявою про включення його до реєстру кредиторів до 24.04.2015 року (включно).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 не погодився з ухваленими у справі рішеннями і у лютому 2017 року звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про задоволення позову.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанції не в повному обсязі досліджені фактичні обставини по справі, допущені порушення норм матеріального та процесуального права.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 .

08 лютого 2018 року вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2018 визначено склад колегії суддів: Гриців М.І. (головуючий суддя), Берназюк Я.О., Коваленко Н.В.

На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 16.07.2019 №999/0/78-19, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Тацій Л.В., суддів Шарапи В.М., Стеценка С.Г.

Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року справу прийнято до провадження та призначено до касаційного розгляду в письмовому провадженні.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.11.2013 позивач уклав з ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний банк" договір банківського вкладу "Японський "Постійний" Здорова надбавка" № 674406/2013 в національній валюті. Відповідно до умов вказаного договору позивач, як владник, розмістив в ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний банк" вклад з початковою сумою 43000 грн. на строк 13 місяців з дня укладання договору з виплатою процентів по закінченню строку дії вкладу.

08.05.2014 позивач уклав з ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний банк" договір банківського вкладу "Марафон лояльності максимум доходу" № 788990/2014 в доларах США. За умовами вказаного договору Позивач, як владник, розмістив в ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний банк" вклад з початковою сумою 29566 доларів США на строк 9 місяців з дня укладання договору з виплатою процентів по закінченню строку дії вкладу.

Судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України № 733 від 20.11.2014 ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

Відповідно до вимог ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 123 від 20.11.2014 та запроваджено тимчасову адміністрацію у вказаному банку строком на три місяці з 21.11.2014 по 20.02.2015.

На підставі постанови Правління Національного банку України №188 від 19.03.2015 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №63 від 20.03.2015 розпочата процедура ліквідації ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний банк" з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб з 20.03.2015 та призначена Уповноваженою особою провідний професіонал з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіна М.А. строком на 1 рік з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно.

26.03.2015 в офіційному друкованому виданні "Голос України" № 54(6058) опубліковано оголошення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", а відтак граничний строк подання вимог кредиторів до уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" становив 24.04.2015.

10.02.2015 та 26.02.2015 позивачем через банк-агент ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" отримано гарантовані Фондом на відшкодування кошти в розмірі 28248,33 грн. та 171751,67 грн., в загальному розмірі 200000,00 грн.

В період з 23.03.2015 року по 24.04.2015 року ОСОБА_1 знаходився на амбулаторному лікуванні.

У зв`язку із закінченням терміну дії договорів та не отриманням грошових коштів за своїми вкладами, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Як установлено матеріалами справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом про включення кредиторських вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний банк".

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (далі - Закон № 4452-VI (4452-17) ). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених статтею 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

На підставі частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої ст. 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Правовідносини щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб`єкта господарювання - Банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені пунктом 4 частини першої статті 48 Закону № 4452-VI.

Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у певній черговості. Зокрема, у четвертій черзі задовольняються грошові вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладеного між банком і фізичною особою договору, уповноважена особа та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що спір про акцептування вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. У свою чергу, враховуючи суб`єктний склад правовідносин, даний спір належить до підвідомчості судів загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16 та від 22 серпня 2018 року у справі № 809/654/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 813/799/16.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року N 460-IX (далі- Закон №460-IX, набрав чинності 08.02.2020) установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга по справі №815/1277/16 подана 24.02.2017, розгляд касаційної скарги не закінчено до 08.02.2020, тому розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-IX (із застосуванням норм КАС України в редакції, чинній до 08.02.2020).

Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 КАС України.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, постанова Одеського окружного адміністративного суду від 29.07.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року по справі №815/1277/16 підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

За частиною третьою статті 354 КАС України в редакції Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-IX) у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Порядок роз`яснення позивачеві права звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови унормований положенням ч. 1 ст. 239 КАС України в редакції Закону № 460-IX. Стаття 239 КАС передбачає саме наслідки закриття провадження у справі, тобто пов`язується із результатом розгляду, в даному випадку, касаційної скарги.

Отже, оскільки процесуальні наслідки у вигляді права на подачу заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, виникають у позивача після розгляду касаційної скарги, в цій частині застосуванню підлягають ст. 239 та 354 КАС України в редакції Закону № 460-IX.

Наведені положення в контексті ухваленого рішення у цій справі зумовлюють право позивача на подання відповідної заяви до Верховного Суду, за результатами розгляду якої справа має бути скерована до відповідного суду першої інстанції, який своєю чергою за положеннями частини першої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону № 460-IX перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог цивільного процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви.

Керуючись ст. 341, 345, 349, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року N 460-IX, -