911/231/22 Про визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів акціонерів - 11.03.2024 Прийняття

1. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду (далі - Корпоративна палата), розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" (далі - АТ "Білоцерківська ТЕЦ") на Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 у справі за позовом АТ "Білоцерківська ТЕЦ" до Приватного акціонерного товариства "Білоцерківська ТЕЦ" (далі - ПрАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль") про визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів акціонерів, та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Приватного акціонерного товариства "Росава" (далі - ПрАТ "Росава") до ПрАТ "Білоцерківська ТЕЦ", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Малреді Венчурез Лімітед (Mulready Ventures Limited), Фролд Проджект Лімітед (Frold Project Limited), ОСОБА_1 про визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів акціонерів, касаційну скаргу задовольнив, постанову суду апеляційної інстанції скасував, рішення суду першої інстанції (в частині його оскарження) змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, в іншій частині залишив його без змін.

2. Не можу погодитися з ухваленим колегією суддів рішенням, виходячи з таких міркувань.

3. У цій справі постало питання щодо застосування іноземного права (права Англії). На мою думку Корпоративна палата застосувала норми іноземного права (британський Закон про компанії), не встановивши належним чином зміст іноземного права, яке підлягало застосуванню, всупереч існуючий у Великобританії судовій практиці (прецедентам) та доктрині (науковому тлумаченню змісту цих норм). Я звертала на це увагу колег та пропонувала звернутися до Міністерства юстиції України або до науково-консультативної ради для з`ясування змісту іноземного права. Втім, ці пропозиції Корпоративною палатою не були підтримані.

4. Така позиція палати дивує, адже я більше 20 років як науковець вивчала британське корпоративне право, маю три опубліковані монографії з цієї тематики та низку статей, моя докторська дисертація була частково присвячена саме питанням британського корпоративного права. Втім, Корпоративна палата поклала в основу ухваленого рішення надані однією зі сторін висновки експерта, який не є відомим фахівцем у сфері корпоративного права (як українського, так і британського), не має публікацій у цій сфері, і, на мою думку, жодним чином не підтвердив свою спеціалізацію у доволі складних питаннях англійського корпоративного права.

5. Враховуючи відмову Корпоративної палати вжити передбачені законом заходи для встановлення змісту іноземного права, я запропонувала власний варіант викладення розділу 6.5.2. постанови, який, на жаль, колегами також був відхилений.

6. Вважаю, що розділ 6.5.2. постанови мав бути викладений в нижченаведеній редакції, внаслідок чого касаційна скарга мала залишитися без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції без змін:

"Одним із ключових питань цієї справи є статус компаній, зареєстрованих відповідно до права Англії, які бути викреслені з реєстру, що призвело до їх припинення як юридичних осіб, але в подальшому відновили свій статус як юридичні особи (так зване адміністративне відновлення компанії державним реєстратором). Питання яке виникає, чи були правомірними та чинними дії компанії зі реєстрація та участь у загальних зборах товариства на території України, вчинені нею в період, коли вона вже була викреслена з реєстру, але ще не відновлена.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону "Про міжнародне приватне право" спірні відносини є відносинами з іноземним елементом (в них беруть участь юридичні особи - нерезиденти), а відповідно до колізійних норм цього Закону цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи (ст. 26).

Особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.

Компанії Dalebrook Consultants Limited, Lavoy Alliance Limited, Link Business Solution Ltd мають місцезнаходження в Англії. Отже, при визначенні наслідків виключення із реєстру компаній з урахуванням подальшого відновлення їх статусу застосуванню підлягають норми англійського права.

Перед тим як застосувати норми іноземного права, суд має встановити їх зміст. Порядок встановлення судом змісту норма права іноземної держави визначено у ст. 8 Закону "Про міжнародне приватне право". Зокрема вказано, що при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

Тлумачення цієї норми надано у постанові Великої Палати Верховного суду у справі №904/2104/19. У цій постанові, зокрема, зазначено:

9.13. Статтею 8 Закону № 2709-IV перебачено порядок встановлення змісту норм права іноземної держави. Так, за приписами частини першої цієї статті вбачається обов`язок суду при застосуванні права іноземної держави встановити зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів (частина друга статті 8 Закону № 2709-IV).

9.14. Зважаючи на обов`язок суду застосовувати норми іноземного права при розгляді справ у правовідносинах з іноземним елементом, встановлення судом змісту норм іноземного права здійснюється ex officio (за офіційним принципом). Для реалізації цього обов`язку суд використовує такі способи здобуття інформації про іноземне право: (1) власне з`ясування змісту іноземного права суддею, у провадженні якого є справа; (2) використання експертних висновків; (3) дипломатичний порядок отримання такої інформації; (4) офіційний запит через Міністерство юстиції України; (5) отримання довідок через систему правової допомоги; (6) обмін правовою інформацією; (7) безпосередні зносини судів різних держав та з іншими компетентними органами; (8) встановлення іноземного права сторонами тощо. Такі правові висновки викладено Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 19 травня 2021 року у справі № 501/1350/17 та від 16 вересня 2020 року у справі № 642/3886/18 за результатом розгляду справ з іноземним елементом, від яких Велика Палата Верховного Суду не відступає при розгляді спірних кредиторських вимог нерезидента у цій справі.

9.15. Положеннями частини третьої статті 8 Закону № 2709-IV сторонам надано повноваження подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються на обґрунтування своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. Однак законодавцем не визначено негативних наслідків для сторін, якщо ними не буде надано таких документів.

9.16. Отже, встановлення змісту норм іноземного права, що підлягають застосуванню до правовідносин з іноземним елементом, є обов`язком суду, який розглядає справу, в силу закону та здійснюється ex officio, тоді як учасники справи, які зацікавлені у застосуванні судом норм права відповідної іноземної держави, мають право сприяти суду у вжитті заходів щодо встановлення змісту норм іноземного права шляхом подання суду документів, що підтверджують зміст таких норм, на які вони посилаються на обґрунтування своїх вимог або заперечень.

9.35. За змістом оскаржуваних судових рішень у справі № 904/2104/19 вбачається, що місцевий та апеляційний суди при з`ясуванні дійсного змісту норм права Англії керувалися висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 28 липня 2020 року у цій же справі щодо допустимих джерел встановлення судом змісту норм права Англії.

9.36. Так, розглядаючи грошові вимоги Компанії IndumetLimited (Індумет Лімітед), заявлені у справі № 904/2104/19 про банкрутство цього ж боржника, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 28 липня 2020 року зауважив про те, що системний аналіз положень статті 8 Закону № 2709-IV дозволяє зробити висновок, що при розгляді заявлених у справі про банкрутство кредиторських вимог, в тому числі вимог кредиторів-нерезидентів, господарський суд здійснює заходи щодо з`ясування змісту норм права іноземної держави виключно за клопотанням такого кредитора і на підставі поданих ним доказів, оскільки з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності збирання доказів на підтвердження грошових вимог не є обов`язком суду.

9.37. З огляду на таке і правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/4644/15 (постанова від 29 березня 2018 року) щодо покладення обов`язку з доведення кредиторських вимог саме на кредитора, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 28 липня 2020 року у справі № 904/2104/19 вказав на помилковість доводів кредитора про те, що встановлення змісту права іноземної держави є обов`язком суду. Касаційний господарський суд у зазначеній постанові виснував, що надання кредитором-нерезидентом документів, що підтверджують зміст норм права Англії, на які він посилається на обґрунтування своїх вимог і заперечень, та іншим чином сприяння суду в установленні змісту цих норм є необхідною передумовою доведення кредитором обґрунтованості своїх грошових вимог.

9.38. Щодо допустимих інструментів з`ясування судом змісту норм права Англії, яке було обране кредитором-нерезидентом та боржником до врегулювання правовідносин між ними, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 28 липня 2020 року в цій справі зазначив, що дійсний зміст норми права Англії можна встановити виключно з джерела права, тобто на підставі відповідного діючого нормативно-правового акта.

9.39. Також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 28 липня 2020 року у справі № 904/2104/19 зауважив, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") суд незалежно від наявності посилання сторін вирішує, які норми права повинні застосовуватися для вирішення спору, при цьому сторони не зобов`язані доказувати в суді наявність та необхідність застосування певної норми до спірних правовідносин за винятком правових звичаїв та положень іноземного права. Тобто обов`язок доказування дійсного змісту норм права іноземної держави у правовідносинах з іноземним елементом покладено на учасника справи, який посилається на відповідні іноземні норми у своїх доводах.

9.40. Велика Палата Верховного Суду вбачає підстави для відступу від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 28 липня 2020 року у справі № 904/2104/19, зміст яких викладено в пунктах 9.36-9.39 цієї постанови, з огляду на їх невідповідність положенням статей 6, 8 Закону № 2709-IV та статті 108 ГПК України щодо порядку встановлення змісту норм права іноземної держави у правовідносинах з іноземним елементом.

9.41. Так, у пунктах 9.13-9.18 цієї постанови зазначено висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що приписами частини першої статті 8 Закону № 2709-IV визначено обов`язок суду, який розглядає спір у правовідносинах з іноземним елементом, з`ясувати дійсний зміст норм права іноземної держави, яке сторони обрали задля врегулювання правовідносин між ними, згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Водночас покладення судом такого обов`язку на учасника процесу, який посилається на відповідну іноземну норму у своїх аргументах чи запереченнях, не узгоджується з частиною третьою статті 8 Закону № 2709-IV, що передбачає право, а не обов`язок сторін встановлювати зміст норм права іноземної держави, у застосуванні якої вони зацікавленні при вирішенні спору судом. Інших особливостей щодо розгляду справ про банкрутство чинним законодавством не передбачено.

9.42. Отже, є помилковими висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені в постанові від 28 липня 2020 року у справі № 904/2104/19, про здійснення судом заходів щодо з`ясування змісту іноземних норм виключно за клопотанням кредитора та на підставі поданих ним доказів без можливості вжиття заходів щодо встановлення змісту цих норм господарським судом самостійно із застосуванням відповідних способів здобуття інформації про іноземне право. Велика Палата Верховного Суду відступає від таких висновків і зазначає, що встановлення судом змісту норм іноземного права здійснюється ex officio.

9.43. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що право Англії, яке належить до англосаксонської системи права, не містить кодифікованого нормативно-правового акта, який би визначав поняття поруки, строків, а також основного та додаткового зобов`язань. Зазначені правові питання врегульовані правовими прецедентами та звичаями, що застосовуються в Англії як джерело права поряд із нормативно-правовими актами, які поширюються на певні правові відносини.

9.44. Згідно з частиною другою статті 8 Закону № 2709-IV суд вправі залучити експертів при з`ясуванні змісту норм іноземної держави, а в силу пункту 2 частини першої статті 108 ГПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Отже, висновок експерта є допустимим способом здобуття судом інформації про іноземні норми, які застосовуються до правовідносин з іноземним елементом.

9.45. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду відступає від викладених у постанові від 28 липня 2020 року у справі № 904/2104/19 висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо можливості встановлення дійсного змісту норм іноземного права, в тому числі права Англії та Уельсу, виключно з джерела права, яким, на думку колегії суддів, є тільки відповідний нормативно-правовий акт, та про неналежність висновку експерта в галузі іноземного права як доказу у справі на підтвердження змісту норм іноземного права.

9.46. Також Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 28 липня 2020 року у справі № 904/2104/19 про незастосування судами при розгляді спорів, що виникли з правовідносин з іноземним елементом, принципу jura novit curia ("суд знає закони"), згідно з яким суд зобов`язаний застосувати ті норми матеріального та процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, незалежно від того, чи посилаються на них сторони. Такий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не відповідає приписам статті 8 Закону № 2709-IV щодо встановлення змісту норм іноземного права безпосередньо судом через вжиття передбачених цією статтею заходів у розумні строки та за сприяння сторін у з`ясуванні цих норм судом шляхом подання документів на підтвердження змісту норм як їх вільного волевиявлення.

У цій справі судами не був встановлений належним чином зміст іноземного права, яке підлягає застосуванню щодо британських компаній. Так, щодо статусу британських компаній підлягає застосуванню Закон про компанії 2006 року (статті 1000 - 1028 регулюють припинення компаній шляхом викреслення з реєстру та адміністративне відновлення).

Між тим, в матеріалах справи є переклад лише трьох статей цього Закону (1000 -1003). Питання адміністративного відновлення компаній в реєстрі врегульовані саме статтями 1024 - 1032, які залишилися не дослідженими судами попередніх інстанцій (їх зміст не був встановлений).

До суду першої інстанції був поданий висновок експерта, який також описував лише наслідки виключення компанії з реєстру з посиланням на статті 1001, 1003, 1012 Закону про компанії 2006, і не містив посилань на норми Закону про компанії, існуючі прецеденти та доктрину щодо статусу компанії, яка була відновлена в реєстрі. Експерт не висвітлював питання, пов`язані саме із відновленням статусу компанії у реєстрі і наслідками для попередніх дії компанії у вигляді їх валідації (так звана "ретроспективна дія" відновлення), оскільки відновлення статусу компаній відбулося після дати складення висновку (крім компанії DALEBROOK CONSULTINGS LIMITED, яка подала заяву про адміністративне відновлення 20.04.2022). Як зазначив суд апеляційної інстанції у п.194 своєї постанови: "в п.2.2. Наукового висновку вказано, що документів, які б підтверджували поновлення компаній у реєстрі компаній, замовником не надавалось, що свідчить що експертом проводилося відповідне дослідження без врахування відновлення реєстратором назв компаній у реєстрі та не надавалася правова оцінка дієздатності компаній після такого відновлення". Висновок був підготовлений 31.05.2022 та поданий суду АТ "Белоцерківська ТЕЦ" 10.06.2022.

Ще один висновок цього ж експерта був наданий скаржником АТ "Білоцерківська ТЕЦ" вже до суду касаційної інстанції лише 22.02.2024, після того, як в судовому засіданні постало питання про те, що судами попередніх інстанцій не були застосовані релевантні норми іноземного права, зокрема статті 1028, 1032 Закону про компанії 2006.

Відповідно до положень ст. 70 ГПК як експерт з питань права може залучатися особа, яка має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права. Рішення про допуск до участі в справі експерта з питань права та долучення його висновку до матеріалів справи ухвалюється судом. Експерт з питань права зобов`язаний з`явитися до суду за його викликом, відповідати на поставлені судом питання, надавати роз`яснення. За відсутності заперечень учасників справи експерт з питань права може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Експерт з питань права має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі у судовому процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями, а також право на оплату послуг та компенсацію витрат, пов`язаних з викликом до суду.

Верховний Суд звертає увагу, що висновки експерта, подані позивачем на стадії розгляду справи у суді першої інстанції та до Верховного Суду, підготовлені фахівцем, який не може вважатися визнаним фахівцем з питань британського корпоративного права, та який жодним чином не підтвердив свою спеціалізацію у питаннях, які були поставлені перед ним. Так, в обох висновках експерт Хоменко М.М. надає лише копію кандидата наук та копію атестата доцента. Фахівець не наводить відомостей про освіту чи викладацьку кар`єру, які б свідчили, що він навчався у Великобританії або викладав британське корпоративне право, тема його дисертаційного дослідження не пов`язана як правом Великобританії, так і взагалі з корпоративним правом, з публічних джерел інформації щодо науковців можна побачити автор висновку не має жодної опублікованої праці з питань британського корпоративного права чи корпоративного права України, автор не наводить прикладів участі у розгляді подібних спорів, що є усталеною практикою при підготовці такого роду висновків. Більше того, зазвичай такі висновки готуються правниками саме тієї країни, право якої підлягає застосуванню, особливо якщо це стосується країн загального (прецедентного) права. В судовому засіданні представник позивача не зміг пояснити, які є підстави у суду вважати пана Хоменка М.М. визнаним експертом у галузі британського корпоративного права.

Верховний Суд також зауважує, що висновок експерта від 21.02.2024 не містить посилань на авторитетні доктринальні джерела британського права або відомі прецеденти саме з питань, які були поставлені перед експертом (зокрема, застосування положень ст.1028 та 1032 Закону про компанії 2006).

Так, лише на одній сторінці висновку експерт цитує відому доктринальну працю Dissolution and Restoration of Companies (Elgar Corporate and Insolvency Law and Practice series) by Andrew Keay, Edward Elgar Publishing, 2022), втім посилається на висновки, які містяться у розділі 6 цієї праці "The Effects of Dissolution", який присвячений наслідкам розпуску (припинення) компанії (цитує параграфи 6.008 та 6.012) і повністю ігнорує розділ 10 "The Effects of Restoration", який присвячений правовим наслідкам відновлення компанії у реєстрі, тобто тим питанням, які саме і ставилися перед експертом. Експерт у висновку не наводить жодного зобов`язуючого прецеденту, якій застосовується до спірних відносин, тоді як прецеденти є невід`ємною частиною англійського права поряд із нормами закону, на що звертала увагу Велика Палата Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у висновку, який вже цитувався вище (постанова від 16.11.2021 у справі №904/2104/19), також звертала увагу на те, що норми іноземного права мають тлумачилися судом не на власний розсуд, а згідно з судовою практикою та доктриною тієї держави, норми якої підлягають застосуванню. Всупереч вимогам ст. 8 Закону "Про міжнародне приватне право" та цьому висновку Великої Палати Верховного Суду експерт, по суті, надає у висновку лише своє власне тлумачення змісту норм Закону про компанії 2006 (тобто таке, що не спирається на доктринальні джерела та прецеденти).

Більше того, надане експертом тлумачення норм статей 1028 та 1032 Закону про Компанії 2006 суперечить як британським доктринальним джерелам, так і прецедентам, які є добре відомими і цитуються в цих доктринальних джерелах.

У ст. 108 ГПК передбачено, що учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі. Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Згідно з приписами ст. 109 ГПК висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Отже, суд в силу принципу "суд знає закони" має обов`язок самостійно встановлювати зміст норм іноземного права і не покладатися на висновки експерта, особливо у тому випадку, коли такі висновки викликають розумні сумніви. Те, що інша сторона (відповідачі) не сприяли суду у встановленні змісту норм іноземного права не звільняє його від обов`язку зробити це самостійно (принцип змагальності та правила щодо подання сторонами доказів тут не підлягають застосуванню, про що вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2021 у справі №904/2104/19). Верховний Суд також вважає, що встановлення змісту норм іноземного права може відбутися і на стадії касаційного розгляду справи.

У ч.1 ст.1028 Закону про компанії 2006 передбачено, що загальним наслідком адміністративного відновлення компанії в реєстрі є те, що компанія вважається такою, що продовжує своє існування, ніби вона ніколи не припинялася чи не виключалася із реєстру.

Скаржник тлумачить цю норму таким чином, що цей наслідок не охоплює той період коли компанія була виключеною з реєстру, а стосується лише періоду, який починає перебіг з дати її відновлення у реєстрі.

Верховний Суд вважає таке тлумачення помилковим, виходячи з наступного.

По-перше, таке тлумачення суперечить загальній теорії правосуб`єктності юридичної особи, яка, як і людина (фізична особа), не може переривати своє існування, тобто існувати, а потім не існувати як суб`єкт права, а потім знову існувати.

У відомому доктринальному виданні Dissolution and Restoration of Companies (Elgar Corporate and Insolvency Law and Practice series) by Andrew Keay, Edward Elgar Publishing, 2022) вказано, що відновлення компанії означає, що вона вважається такою, що існувала протягом всього того періоду, коли вона була виключена з реєстру (припинена) - тобто вважається такою, що ніколи не припинялася. Із цього випливає, що правочини, які були вчинені в період між виключенням з реєстру та відновленням у реєстрі є чинними (вони валідуються) (параграф 10.026, с. 162).

У відомому доктринальному виданні Gower Principles of Modern Company law (10th edition), 2018 на стор. 1077 - 1079 зазначено, що якщо компанія відновлюється у реєстрі, то це автоматично валідує (робіть дійсними) всі її дії, вчинені в період, коли вона була викреслена з реєстру. П

Ключовими прецедентами у цьому питанні вважаються - Top Creative Ltd v St Albans DC (2000) 2 B.C.L.C. 379 CA) та Tyman's Ltd v Craven (1952) 1 All ER 613, (1952) 2 QB 100, Peaktone Ltd v Joddrell (2012) EWCA Civ 1035, (2013) 1 WLR 784.

Так, у справі Top Creative Ltd v St Albans DC (2000) 2 B.C.L.C. 379 CA) компанія Top Creative Ltd, яка ініціювала судовий процес щодо стягнення заборгованості, була виключена з реєстру Реєстратором компаній за заявою учасника, зробленою без консультацій зі своїм адвокатом. Коли адвокат пояснив учасникам компанії наслідки такого виключення (втрата права на задоволення позовних вимог), то було проведене відновлення компанії. Після відновлення компанія прагнула продовжувати процес. Але суд першої інстанції відмовив у цьому. Суд апеляційної інстанції це рішення скасував і постановив, що компанія має право продовжувати вже початий судовий процес. Послався на інший зобов`язуючий прецедент Tyman's Ltdv Craven (1952) 1 All ER 613, (1952) 2 QB 100, коли компанія, яка вже була виключена з реєстру, ініціювала судовий процес, а після її відновлення перед судом постало питання легітимності таких дій. Суд постановив, що відновлення компанії у реєстрі повністю легітимізує (валідує) всі її попередні дії (має ретроспективну, тобто зворотню дію).

Аналогічні висновки містяться у справі Peaktone Ltd v Joddrell (2012) EWCA Civ 1035, (2013) 1 WLR 784.

Водночас, Високим судом у справі Bridgehouse (Bradford №2) v BAE Systems PLC (2019) EWHC 1768 (Comm) був зроблений висновок, що якщо контрагенти компанії розірвали з нею контракт саме у період, коли вона була виключена з реєстру, її відновлення не відновлює дію цього контракту. Суд зауважив, що інший підхід привніс би суттєву невизначеність у договірні відносини, враховуючи, що заява про адміністративне відновлення може бути подана протягом 6 років. Цим прецедентом Високий суд відступив від свого попереднього прецеденту 2002 року, Orchidway Properties Ltd v Fairlight Commercial Ltd (2002) EWHC 1716 (Ch), коли суд сказав що після відновлення компанії у реєстрі всі її контракти, припинені через її виключення з реєстру, вважаються чинними (відновлюють дію).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що представники компаній, виключених з реєстру, на момент проведення загальних зборів акціонерів були зареєстровані для участі у загальних зборах і взяли участь у них (тобто їм не було відмовлено у реєстрації у зборах через припинення їх компаній, що на той момент, враховуючи виключення компаній з реєстру юридичних осіб, могло би вважатися правомірною дією).

Втім, на момент ухвалення рішення судом першої інстанції ці компанії вже були відновлені у реєстрі компаній, про що надали відповідні докази, відтак всі їх попередні дії - реєстрація для участі у зборах та голосування з питань порядку денного мають вважатися чинними та правомірними, що не було враховано судами попередніх інстанцій при ухваленні рішень.

Отже, є підстави для застосування для вирішення цієї справи прецедентів: 1) Top Creative Ltd v St Albans DC (2000) 2 B.C.L.C. 379 CA; (2) Tyman's Ltdv Craven (1952) 1 All ER 613б (1952) 2 QB 100, (3) Peaktone Ltd v Joddrell (2012) EWCA Civ 1035, (2013) 1 WLR 784; і не застосування прецеденту Bridgehouse (Bradford №2) v BAE Systems PLC (2019) EWHC 1768 (Comm) як нерелевантного.

Верховний Суд також звертає увагу на зміст інших норм Закону про компанії. Так, першою умовою відновлення компанії є те, що вона вела свій бізнес та здійснювала операції в той час, коли вона була виключена з реєстру (ч.2 ст.1025 Закону про компанії 2006). Нормами Закону про компанії 2006 передбачено, що компанія подає звітність за весь період, коли вона була викреслена з реєстру (третя умова відновлення компанії, передбачена у ч.5 ст.1025 Закону про компанії 2006). Ці норми свідчать, що діяльність компанії в період виключення її з реєстру визнається законною, а саме виключення діючої компанії реєстратором (як непрацюючої) вважається помилковим (інститут адміністративного відновлення компанії у англійському праві найбільш схожій на відміну державної реєстрації припинення юридичної особи, передбачену законодавством України). Так, якщо в Україні відмінено державну реєстрацію припинення юридичної особи, то ця юридична особа вважається такою, яка й не припинялася, а існувала як юридична особа з моменту її державної реєстрації (спростовна презумпція припинення юридичної особи). Подібні правові наслідки має й адміністративне відновлення компанії за правом Англії.

Компанія має право витребувати своє майно, якщо за період її відсутності у реєстрі воно перейшло до інших осіб, зокрема до держави. Витребування майна у держави потребує її згоди. Вважається, що ці особи володіли майном весь цей час інтересах компанії (трастове володіння).

Якщо автоматичне відновлення у певних правах не відбувається, то компанія має право звернутися до суду, для таких позовів встановлюється трирічна позовна давність.

Отже, у справі що переглядається, британські компанії у 2022 році відновилися в реєстрі, право власності на їх акції не переходило до інших осіб, зокрема до держави, в період їх виключення з реєстру. А після відновлення їх статусу всі попередні дії компаній валідуються, тобто вважаються законними та чинними, їх не можна визнати недійсними в судовому порядку, посилаючись саме на факт виключення компаній із реєстру. Тобто вважається, що протягом всього періоду виключення з реєстру компанії законно мали свої акції у власності (що підтверджується матеріалами справи) і могли користуватися всіма правами акціонера, включно з участю у загальних зборах.