0340/1254/18 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими платнику податків визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - 02.03.2020 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Кухтея Р.В., суддів: Носа С.П., Попка Я.С. від 19.12.2018 у справі №0340/1254/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У липні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №367377-13 від 19.06.2017 та №0296983-1303-0305 від 27.04.2018, якими позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік в розмірі 29274,56 грн. та за 2017 рік в розмірі 29963,20 грн. відповідно.

В обґрунтування позовних вимог посилався на помилковість нарахування контролюючим органом податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік, зважаючи на те, що рішення Ківерцівської міської ради від 12.12.2016 не може бути застосовано до правовідносин з питань оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які виникли з 01 січня 2016 року, адже його не було прийнято та опубліковано у строк, визначений пп.12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ). Що ж до нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік, то станом на час прийняття податкового повідомлення-рішення №0296983-1303-0305 від 27.04.2018, чинного рішення місцевої ради, яке б регулювало ставки податку на 2017 рік, не існувало. Також вказував, що 13.12.2017 частина приміщення, яке є об`єктом оподаткування, була ним подарована.

Предметом перевірки судів у цій справі були рішення податкового органу щодо визначення позивачу податкового зобов`язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік в розмірі 29274,56 грн, за 2017 рік в розмірі 29963,20 грн.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.09.2018 позов задоволено.

Постановою ж Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2018 рішення суду першої інстанції скасовано; в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Обгрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач посилається на протиправність обчислення податковим органом сум податку на об`єкт нерухомості на підставі рішень ради, прийнятих з порушенням передбаченої податковим законодавством процедури. Також вказує, що судами попередніх інстанцій по різному визначено об`єкт оподаткування: суд першої інстанції констатував, що позивачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 ; судом же апеляційної інстанції зазначено, що у власності позивача перебуває житловий будинок АДРЕСА_1, при цьому з податкових повідомлень-рішень неможливо встановити, яка ставка податку застосовувалась та до якого типу віднесено нерухомість позивача. Крім того, посилається на обставину відчуження частини належного йому на праві власності житлового приміщення станом на 13.12.2017 та необхідність врахування цієї обставини при обчисленні податкових зобов`язань.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 310,2 кв.м. (житлова площа 74,5 кв.м.), що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08.07.2014, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №107365312 від 13.12.2017.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що підставою для оподаткування належного позивачу майна, відмінного від земельної ділянки, не могли слугувати рішення Ківерцівської міської ради №5/5 від 12.02.2016 та №19/3 від 11.07.2017 щодо встановлення розміру ставок такого податку на 2016 та 2017 роки, оскільки, всупереч законодавчих приписів були прийняті відповідно лише 12.02.2016 та 11.07.2017.

Суд же апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що у власності позивача перебуває житловий будинок, розташований у АДРЕСА_1, обгрунтовуючи такий свій висновок з посиланням на ті ж самі докази, що й суд першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про доведеність податковим органом правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень рішень у відповідності до визначених законодавчих повноважень та встановлених на 2016, 2017 рік рішеннями органів місцевого самоврядування ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини Верховний Суд виходить з наступного.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII (71-19) запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Відповідно до статті 10 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є місцевим податком.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України органи місцевого самоврядування до 25 грудня року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта житлової та/або нежитлової нерухомості інформацію щодо ставок та наданих пільг юридичним та/або фізичним особам зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Рішеннями Ківерцівської міської ради від 12.02.2016 №5/5 та від 11.07.2017 №19/3 встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на території міста Ківерці на 2016 та 2017 роки відповідно.

Водночас предметом оскарження у цій справі є виключно податкові повідомлення-рішення відповідача від 19.06.2017, 27.04.2018, прийняті ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України щодо визначення податкового зобов`язання.

Правомірність рішення органу місцевого самоврядування не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів, хоча і визначені в тому числі ПК України (2755-17) , проте є виключною правовстановлюючою компетенцією цих органів.

При цьому матеріали справи не містять обгрунтованих посилань щодо звернення до суду з позовом про оскарження рішень органу місцевого самоврядування (якими в тому числі керувався відповідач, приймаючи податкові повідомлення-рішення на виконання своїх функцій щодо здійснення адміністрування податків, зборів (обов`язкових платежів)) та визнання їх протиправними.

Разом з тим у даній справі спірним також є питання нарахування податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, із застосуванням пункту 266.4 статті 266 ПК України.

Так, підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України встановлено, що база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Згідно підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПКУкраїни обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку:

а) за наявності у власності платника податку одного об`єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

б) за наявності у власності платника податку більше одного об`єкта житлової нерухомості одного типу, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

в) за наявності у власності платника податку об`єктів житлової нерухомості різних видів, у тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об`єктів, зменшеної відповідно до підпункту "в" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку;

г) сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів "б" і "в" цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об`єктів житлової нерухомості;

ґ) за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку).

В позовній заяві та касаційній скарзі позивач зазначає, що йому на праві власності належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 310,2 кв.м., який має окремий вхід та проїзд й саме житловий будинок є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій по різному встановлено обставини справи щодо типу об`єкта нерухомості, який належить позивачу на праві власності, а відтак є підстави вважати, що висновки ними зроблено без належного дослідження доказів, на підставі яких має встановлюватися наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом (частина третя статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно із частинами першою-третьою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Крім того, зміст оскаржуваних рішень не містить інформації щодо обгрунтованості розміру нарахованого позивачу грошового зобов`язання, розрахунок такого нарахування до матеріалів справи не додавався й судами не витребовувався.

Також під час розгляду справи не надано належної оцінки посиланням позивача на те, що 13.12.2017 частину об`єкта нерухомості ним було подаровано та необхідності врахування даної обставини податковим органом при нарахуванні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Отже, підсумовуючи наведене, слід констатувати, що суди, не надавши правової оцінки спірним правовідносинам з урахуванням всіх обставин справи, дійшли передчасних висновків по суті позовних вимог.

Відповідно до статті 341 КАС України Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги й не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Підсумовуючи наведене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, якому під час її нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку й правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права, ухваливши законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2018 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.