Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва (далі – ДПІ; правонаступник Міжрайонної державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва) справу за позовом Миколаївської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінніс ЛТД" (далі – Товариство) до Міжрайонної державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва та Відділення Державного казначейства України в м. Миколаєві про повернення з бюджету 78 708 грн, надмірно сплачених у 2004 році за торгові патенти на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу,

У квітні 2006 року Товариство звернулося до суду із зазначеним позовом, пославшись на те, що збільшення вартості торгового патенту законом про Державний бюджет України суперечить приписам статті 1, частини 2 статті 7 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" (далі – Закон № 1251-XII (1251-12) ) та частини 3 статті 27 Бюджетного кодексу України.

Господарський суд Миколаївської області постановою від 19 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 5 вересня 2006 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2008 року, позов задовольнив.

У скарзі про перегляд ухвалених у справі судових рішень за винятковими обставинами ДПІ, посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, просить ці рішення скасувати, справу направити на новий розгляд. На обґрунтування скарги відповідач послався на порушення норм матеріального права та додав рішення Верховного Суду України, в яких, на його думку, одні й ті самі норми права застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи та встановивши неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку про обґрунтованість скарги.

Відповідно до статті 5 Закону України від 23 березня 1996 року № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (далі – Закон № 98/96-ВР (98/96-ВР) ) патентуванню підлягають операції з надання послуг у сфері грального бізнесу, які здійснюються суб’єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами (частина 1). Вартість торгового патенту на здійснення таких операцій встановлюється у фіксованому розмірі (за рік); так, для використання грального автомата з грошовим або майновим виграшем вона становила у 2003 році 1400 грн (частина 3). Оплата вартості цього патенту провадиться щоквартально до 15 числа місяця, що передує звітному кварталу (частина 5).

У 2004 році вартість торгового патенту на надання послуг у сфері грального бізнесу було збільшено: у тому числі встановлені частиною 3 статті 5 Закону № 98/96-ВР цифри "

1400" відповідно до статті57 Закону України від 27 листопада 2003 року № 1344-IV "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (згідно зі статтею 111 уведений у дію з 1 січня 2004 року; далі –Закон № 1344-IV (1344-15) ) замінено цифрами "2800".

У справі, що розглядається, суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для застосування вартості патенту, встановленої законом про державний бюджет, посилаючись на те, що її збільшення не узгоджено із загальними принципами оподаткування, визначеними, зокрема, Законом № 1251-XII (1251-12) , і не внесено відповідні зміни до Закону № 98/96-ВР (98/96-ВР) . Цей висновок є наслідком порушення правил застосування норм права: перевагу було надано положенням Закону № 1251-XII (1251-12) і Бюджетного кодексу України (2542-14) , які щодо спірних правовідносин є загальними, у той час як перевагу мають спеціальні норми, за наведених обставин – норми Закону № 98/96-ВР (98/96-ВР) та Закону № 1344-IV (1344-15) . Крім того, останній прийнято найпізніше із перелічених законодавчих актів, що теж надає йому перевагу при вирішенні судами питання, нормою якого закону слід керуватися під час розгляду справи.

Таким чином, задовольняючи позов, суди необґрунтовано виходили з того, що вартість патенту не могла встановлюватися законом про державний бюджет.

Наведена вище норма Закону № 1344-IV (1344-15) не визнана неконституційною.

Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Отже, застосуванню підлягала вартість патенту, встановлена законом про державний бюджет, оскільки він був прийнятий пізніше і фактично вніс зміни до Закону № 98/96-ВР (98/96-ВР) щодо її розмірів.

Відповідно до абзацу 3 частини 5 статті 5 Закону № 98/96-ВР попередня оплата вартості торгового патенту за весь термін його дії звільняє від обов'язків додаткового внесення вартості такого патенту в разі її збільшення згідно з прийнятими після цього актами законодавства.

Оскільки, як установлено судами, Товариство не оплачувало вартість патентів за весь строк їх дії, то зазначене правило на нього не поширювалося.

У постановах від 12 червня 2007 року у справі № 21-1522во06, від 11 грудня 2007 року у справі № 21-1507во06, від 3 червня 2008 року у справі № 21-167во07 та інших Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України висловила свою позицію також щодо наслідків оплати вартості торгових патентів в останньому кварталі поточного року за перший квартал наступного, із 1 січня якого їх вартість збільшено законом: за умови її внесення до 15 грудня в розмірі, установленому чинним на день оплати законодавством, обов’язок зі здійснення цього платежу припиняється.

З урахуванням наведеного всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241–244 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 23 вересня 2008 року, ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 5 вересня 2006 року та постанову Господарського суду Миколаївської області від 19 червня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя - доповідач: Гусак М.Б.