825/1446/16 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки - 27.02.2020 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Ніжинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2017 (головуючий суддя - Харченко С.В.; судді: Басай О.В., Волков А.С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017 (головуючий суддя - Саприкіна І.В., судді: Карпушова О.В, Кобаль М.І.) у справі № 825/1446/16 за позовом ОСОБА_1 до Ніжинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Остерська міська рада про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ніжинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.06.2016 № 33960-25, від 26.07.2016 № 44094-25, від 26.07.2016 № 44095-25.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 01.02.2017 адміністративний позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.04.2017 постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2017 залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Ніжинська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Чернігівській області оскаржила їх у касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2017, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог Ніжинська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Чернігівській області посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12, підпункту 266.1.1 пункту 266.1, підпункту 266.2.1 пункту 266.2, підпункту 266.5.1 пункту 266.5, підпункту 266.6.1 пункту 266.6, підпункту 266.7.2 пункту 266.7, підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

При цьому зазначає, що оскільки на час визначення позивачу грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у загальній сумі 13422,21 грн. були чинними і норми Податкового кодексу України (2755-17) щодо податку на нерухоме майно, і рішення Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області від 06.02.2015 "Про встановлення та затвердження місцевих податків і зборів на території Остерської міської ради", підстави для скасування оспорюваних актів індивідуальної дії відсутні.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.06.2016 № 33960-25, від 26.07.2016 № 44094-25, від 26.07.2016 № 44095-25, згідно з якими ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у загальній сумі 13422,21 грн., оскільки він є власником об`єктів нежитлової нерухомості за адресами: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 824841374220, загальна площа 106,6 м. кв., розмір частки 7 / 25 ); АДРЕСА_4, приміщення 2 (реєстраційний номер 33083874220, загальна площа 791,3 м. кв., розмір частки АДРЕСА_5 (реєстраційний номер 38899951, загальна площа 308,2 м. кв., розмір частки 1/1), які відповідно до вимог підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII (71-19) , яким, зокрема, викладено в новій редакції статтю 266 Податкового кодексу України та введено новий податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII (71-19) рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (1160-15) .

Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України (2755-17) внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов`язку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що місцеві ради мають обов`язково встановити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості та вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (в якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), прийняте 06.02.2015 Остерською міською радою Козелецького району Чернігівської області рішення "Про встановлення та затвердження місцевих податків і зборів на території Остерської міської ради", не могло бути застосовано в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.

Наявність у Податковому кодексі України (2755-17) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Наведені положення Податкового кодексу України (2755-17) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України (254к/96-ВР) , які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується.

Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

За таких обставин відсутні підстави для покладення контролюючим органом у розглядуваній ситуації на позивача обов`язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Ніжинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) , Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,