814/120/15 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень щодо податку на додану вартість та податку на прибуток - 27.02.2020 Прийняття

У січні 2015 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.12.2014 №0024031701, №0024041701, визнання протиправним та скасування вимоги від 08.12.2014 №Ф-0023491701, визнання протиправним рішення від 25.12.2014 №0024051701.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги контролюючого органу з огляду на те, що при здійснені господарських операцій з ТОВ "Константа-Імпекс" та ТОВ "Нафто-Сервіс Плюс" платником дотримані приписи норм податкового законодавства та правомірно формовано податковий кредит та витрати за наслідками господарської діяльності з вказаними вище контрагентами.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року, адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 25.12.2014 №0024031701;

- визнано протиправною та скасовано вимогу державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 08.12.2014 року №Ф-0023491701;

- визнано протиправним рішення державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 25.12.2014 року №0024051701;

- повернуто фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 судовий збір сплачений ОСОБА_1 за платіжним дорученням від 15.01.2015 №255 в сумі 268, 10 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність визначення позивачем своїх податкових зобов`язань та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача з огляду на фактичне здійснення ФОП ОСОБА_1 господарської діяльності з придбання у його контрагентів - ТОВ "Константа-Імпекс" та ТОВ "Нафто-Сервіс Плюс" товару та його використання позивачем у подальшій господарській діяльності.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог касаційної відповідач, посилаючись на акти інших органів державної фіскальної служби зазначає про відсутність фінансового господарських взаємовідносин ТОВ "Константа-Імпекс" та ТОВ "Нафто-Сервіс Плюс" з підприємствами-постачальниками, вказує на відсутність реального здійснення поставок товарів на адресу зазначених контрагентів позивача за період травень, жовтень, грудень 2013 року, а тому податкові накладні виписані ТОВ "Константа-Імпекс" та ТОВ "Нафто-Сервіс Плюс" в подальшому підприємствам-покупцям, у тому числі і позивачу складені та виписані з порушенням вимог податкового законодавства та не можуть вважатися належним доказом на підтвердження правомірності формування витрат.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

21 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції від 03.10.2017).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства щодо взаємовідносин з платниками податків ТОВ "Нафто-Сервіс Плюс" за травень, грудень 2013 року та ТОВ "Константа -Імпекс" за жовтень 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 08 грудня 2014 року №963/14-05-17-01/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:

- п.177.2, п.177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті позивачем завищено витрати на 2013 рік на суму 150 782,56 грн, знижено податок на доходи з фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за 2013 рік на суму 22 880,23 грн;

- п.6 ст. 128 Господарського кодексу України, п.177.10 ст. 177 Податкового кодексу України, а саме не належне ведення обліку витрат за 2013 рік (включено перекручені дані до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік, а саме: завищено витрати за 2013 рік на суму 150 782, 56 грн, в результаті чого знижено суму чистого оподатковуваного доходу за 2013 рік на суму 150 782, 56 грн;

- п.2 ч.1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", в результаті чого перевіркою донараховано єдиного внеску за 2013 рік на суму 52 321, 55 грн;

- п.198.1, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті завищення податкового кредиту за травень 2013 року на суму 4 667, 00 грн, за червень 12 258, 00 грн, за жовтень 2014 року на суму 8 732, 00 грн, за грудень 2014 року на суму 4 500, 00 грн, знижено податок на додану вартість за 2013 рік всього на суму 30 157, 00 грн, в т. ч. за травень 2013 року на суму 4 667, 00 грн, за червень 12 258, 00 грн, за жовтень 2014 року на суму 8 732, 00 грн, за грудень 2014 року на суму 4 500, 00 грн.

На підставі Акту перевірки, контролюючим органом прийнято:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.12.2014 №Ф-0023491701 щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 52 321, 55 грн;

- податкове повідомлення - рішення від 25.12.2014 №0024041701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 34 320 грн 35 коп., з яких за основним платежем - 22 880 грн 23 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 11 440 грн 12 коп.;

- податкове повідомлення - рішення від 25.12.2014 №0024031701, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 45 235 грн 50 коп., з яких за основним платежем - 30 157, 00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 15 078, 50 грн;

- рішення від 25.12.2014 №0024051701 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 2 616, 08 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій укладених між позивачем та ТОВ "Константа-Імпекс" та ТОВ "Нафто-Сервіс Плюс" у періоді, що перевірявся, безпідставність віднесення позивачем до складу витрат витрати понесені ним під час здійнення господарської діяльності з зазначеними вище контрагентами, неправильність визначення позивачем сум грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у періоді, що перевірявся та відповідно заниження ФОП ОСОБА_1 суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (2755-17) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) та Податковим кодексом України (2755-17) (далі - ПК України (2755-17) ) в редакції, що була чинною на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.27, п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктами 177.1, 177.2 статті 177 ПК України встановлено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з п. 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Пунктом 177.10 статті 177 ПК України встановлено, що фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Фізичні особи - підприємці застосовують реєстратори розрахункових операцій відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) .

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Покупець) та ТОВ "Константа-Імпекс" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів від 09 січня 2013 року №01-03К.

Також 30 травня 2013 року між позивачем (Покупець) та ТОВ "Нафто-Сервіс Плюс" (Продавець) укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів №05-75Н.

За умовами укладених договорів Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити нафтопродукти відповідно до умов цього договору й додатків до нього.

На підтвердження реальності виконання умов укладених договорів, позивач надав копії видаткових накладних, податкових накладних, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних, паспортів якості продукції та сертифікатів відповідності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що придбаний позивачем у вказаних контрагентів товар (нафтопродукти) був реалізований позивачем через мережу власних автозаправних станцій.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що для належного обліку нафтопродуктів ФОП ОСОБА_2 ведеться журнал реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах АЗС за формою № 7-НП, ведення якою передбачено в додатку № 6 до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155, в якому відображається щоденний облік (прийняття та відпуск) кожною виду нафтопродуктів та інші відомості, а також журнал обліку надходження нафтопродуктів за формою 13-НП, ведення якого передбачено в додатку №13 до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затверджено; наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки Украйні Міністерства транспорту та зв`язку України, Державного комітету з питань технічною регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155, в якому відображаються відомості про дату надходження нафтопродуктів, на підставі якого транспортного документу, порівняльні показники товару, визначені ТТН та в резервуарі, інші відомості.

У ході розгляду справи судом апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань.

Зокрема, судами досліджено вказані вище первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договору.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Жодних інших доводів протиправності визначення платником своїх податкових зобов`язань контролюючим органом не наведено.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів та специфіку придбаних товарів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (2464-17) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пп. 3 ч. 11 ст. 25 вказаного вище Закону за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Враховуючи вищевикладене, а також встановлену судами правомірність визначення платником своїх податкових зобов`язань, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність донарахування контролюючим органом позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та протиправність оскаржуваної податкової вимоги відповідача.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.