Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Терлецького О. О., суддів: Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську (далі - ДПІ) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галичина-Регіон" (далі - ТОВ "Галичина-Регіон") до ДПІ про скасування податкових повідомлень-рішень, встановила:

У грудні 2005 року ТОВ "Галичина-Регіон" звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень від 24 лютого 2005 року N 0000982312/0 і N 0000992312/0. Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що статтею 17 Закону України від 21 грудня 2000 року N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон N 2181-III (2181-14) ) не передбачено застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату реструктуризованих сум податків.

Господарський суд Івано-Франківської області постановою від 21 лютого 2006 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2008 року, позов задовольнив.

У скарзі про перегляд ухвали касаційного суду за винятковими обставинами ДПІ, посилаючись на порушення норм матеріального права, неоднакове застосування цим судом підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону N 2181-III та на статтю 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), просить Верховний Суд України скасувати всі судові рішення у справі й ухвалити нове - про відмову в позові.

На обґрунтування скарги зроблено посилання на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2006 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-австрійсько-німецьке підприємство "Укрінтерцукор" до Державної податкової адміністрації України, третя особа - Державна податкова інспекція у Солом'янському районі м. Києва, про визнання недійсним рішення.

Дослідивши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку про необхідність частково задовольнити скаргу.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 14 квітня 2001 року між сторонами справи було укладено договір, відповідно до підпункту 1 пункту 1 якого ДПІ розстрочила сплату податкового боргу.

На підставі акта перевірки від 24 лютого 2005 року N 167/23-6/31262254 відповідач прийняв оспорювані податкові повідомлення-рішення, якими до позивача було застосовано штрафні санкції в розмірі 3071 грн. 81 коп. і 28024 грн. 65 коп. за недодержання граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість - 30718 грн. 10 коп. та 140123 грн. 25 коп. відповідно.

Задовольняючи позов, суди виходили з того, що застосування штрафних санкцій, установлених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону N 2181-III, за порушення строків сплати сум податкового боргу, розстрочених відповідно до статті 18 зазначеного Закону, останнім не передбачено.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, оскільки він ґрунтується на вимогах чинного законодавства України. Аналогічна позиція викладена Вищим адміністративним судом України й у згаданій вище ухвалі від 1 листопада 2006 року.

Проте у зв'язку з порушенням судами норм процесуального права, що потягло неправильне вирішення справи, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.

Так, відповідно до статті 159 КАС законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2), обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина 3).

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін апеляційним та касаційним судами, виходив з того, що ДПІ нарахувала позивачу штрафи у зв'язку з несвоєчасним погашенням сум податкового боргу, розстрочених відповідно до договору.

Проте з акта перевірки від 24 лютого 2005 року, на підставі якого були прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення, видно, що ДПІ застосувала до ТОВ "Галичина-Регіон" штрафні санкції за недодержання строків виконання не того договору, який досліджувався судом, а іншого і крім того - за несплату платежів, самостійно узгоджених платником податку шляхом подання податкових декларацій.

За таких обставин суд мав перевірити, із чого складаються суми податкових зобов'язань і штрафів, указані в оспорюваних повідомленнях-рішеннях; з'ясувати та зазначити у своєму рішенні, на підставі яких документів позивач повинен був сплачувати кожну із цих сум; витребувати і дослідити зазначені документи, навівши в рішенні суму кожного платежу, граничний строк його сплати і суму штрафу за порушення цього строку.

Як передбачено частиною 1 статті 220 КАС, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі. Отже, вимоги цієї норми включають у себе й обов'язок касаційного суду перевіряти повноту встановлення фактичних обставин судами попередніх інстанцій.

Проте Вищий адміністративний суд України на порушення, допущені судами першої та апеляційної інстанцій і зазначені ДПІ в касаційній скарзі, уваги не звернув, рішення цих судів залишив без змін.

Згідно з частиною 2 статті 227 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

З урахуванням викладеного скарга ДПІ підлягає задоволенню, а постановлені у справі судові рішення - скасуванню з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2008 року, ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року, постанову господарського суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Івано-Франківського адміністративного окружного суду.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.