813/2643/15 Про скасування податкових повідомлень-рішень, якими платнику податків збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств, зменшено товариству суму від`ємного значення податку на додану вартість, та застосована штрафна санкція за порушення ведення касових операцій - 27.02.2020 Прийняття

У травні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство "Автопромсервіс" (далі-позивач, платник, Товариство, ТОВ "Автопромсервіс") звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Золочівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Золочівської ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про безпідставність висновків контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства та відсутність реального здійснення господарських операцій, укладених між позивачем та ТзОВ "Львів Буд", ТзОВ "Капістрано", ТзОВ "Готика", ТзОВ "Торговий дім "Вікант", ФОП ОСОБА_1 у періоді, що перевірявся. Також платник зазначає, що ним під час перевірки було надано посадовим особам контролюючого органу належним чином оформленні видаткові касові ордери, що нівелює доводи контролюючого органу про порушення позивачем вимог "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 (z0040-05) (далі - Положення №637).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 07 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2015 року, адміністративний позов задоволено повністю:

- скасовано податкові повідомлення - рішення Золочівської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області № 0001082200, № 0001092200 та № 00011022200 від 13.11.2014;

- стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого підприємства "Автопромсервіс" судовий збір в сумі 487, 20 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реальність виконання укладених між позивачем та ТОВ "Львів Буд", ТзОВ "Капістрано", ТОВ "Готика", ТОВ "Торговий дім "Вікант", ФОП ОСОБА_1 договорів підтверджується належним чином оформленими первинними документами, відтак позивач правомірно відобразив отримані податкові накладні у податковому обліку і правомірно сформував на їх підставі податковий кредит. Крім того зазначає, що контролюючим органом не надано жодних доказів на підтвердження своїх доводів про порушення позивачем вимог п.2.8, п.3.4, п.3.5, п.7.25 Положення №637 та перевищення позивачем ліміту готівки в касі на 399 505, 47 грн.

Не погодившись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що контрагенти позивача здійснюють діяльність спрямовану на надання податкової вигоди третім особам, а також вказує, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги доводи контролюючого органу про перевищення позивачем ліміту готівки в касі на суму 399 505 грн 47 коп.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

21 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції від 03.10.2017).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період з 24 вересня 2014 року до 14 жовтня 2014 року посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача, з питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 жовтня 2011 року до 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2011 року до 31 грудня 2013 року, про що 21 жовтня 2014 року.

За результатами перевірки складено акт від 21.10.2014 №27/22-05421969 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з акту, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог:

- пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 135.1, 135.2 статті 135, пунктів 137.1, 137.4 статті 137, пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 статті 139 Податкового Кодексу України в результаті чого встановлено заниження та не доплату в бюджет податку на прибуток, всього на суму 344 446, 98 грн, в т. ч. за II кв. 2012 року на суму і 43 618, 26 грн, за III кв. 2012 року на суму 86 265, 64 грн, за 2013 рік на суму 214 563, 08 грн;

- пункту 14.1.181 статті 14, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено завищення рядка 24 по ПДВ "Залишок від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" за грудень 2013 року на суму 303 995, 68 грн;

- пунктів 2.8, 3.4, 3.5, 7.25 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 (z0040-05) (із змінами і доповненнями) встановлено перевищення ліміту каси на суму 399 505, 47 грн.

На підставі Акту перевірки, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 13 листопада 2014 року:

- 0001082200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на 447 983, 90 грн, з яких за основним платежем- 358 387, 12 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 89 596, 78 грн;

- №0001102200, яким Товариству зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість на 303 995, 68 грн;

- №0001092200 про застосування до позивача штрафної санкції за порушення ведення касових операцій в сумі 799 010, 94 грн.

Контролюючий орган дійшов висновку, що позивачем не підтверджено реальний характер господарських відносин з ТОВ "Львів Буд", ТзОВ "Капістрано", ТОВ "Готика", ТОВ "Торговий дім "Вікант", ФОП ОСОБА_1, а також зазначив про перевищення Товариством ліміту каси з огляду на не підтвердження видачі готівки підписами одержувачів у відповідних касових ордерах.

Надаючи правову оцінку викладеним вище обставинам, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 04 лютого 2012 року, 21 грудня 2012 року, 24 лютого 2013 року між позивачем (Замовник) з ТзОВ "Львів Буд" (Підрядник) укладено ряд договорів підряду, предметом яких були роботи пов`язані із будівництвом житлового будинку на пл. Князя Святослава, у м. Львові (том 1 а.с. 39-68).

Також 03 вересня 2013 року між позивачем (Замовник) з ТОВ "Капістрано" (далі - Підрядник) укладено договори підряду №ЛВ-03/09 та №ЛВ-03-01/09, за умовами якого Замовник доручає, а Підрядник бере на себе зобов`язання по монтажу системи блискавко захисту житлового будинку за адресою - м. Львів, пл. Кн. Святослава.

На підтвердження реальності виконання укладених вище договорів, позивач надав копії податкових накладних, видаткових накладних, довідок про вартість виконаних робіт, відомостей ресурсів, актів здачі приймання виконаних робіт. банківських виписок, тощо (том 1 а.с. 78, 85, том 2 а.с. 25-30, 33-52, 99-251, том 3 а.с. 1-66, 81-91, 102-103, 133-137, 146-148).

Крім того, 02 грудня 2013 року між ТОВ "Капістрано" (Кредитор) та ПП "Електроконтинент" (далі - Новий Кредитор) укладено договір №23 про відступлення права вимоги і переведення боргу, за умовами якого Кредитор передає, а Новий Кредитор приймає на себе право вимоги виконання зобов`язань згідно договору №ЛВ-03/09 від 03.09.2013, укладеного між Кредитором та ТОВ "Автопромсервіс" (том 1 а.с. 87-88) та договір № 24 про відступлення права вимоги і переведення боргу, за умовами якого Кредитор передає, а Новий Кредитор приймає на себе право вимоги виконання зобов`язань згідно договору №ЛВ-03/-1/09 від 03.09.2013, укладеного між Кредитором та ТОВ "Автопромсервіс" (том 1 а.с. 89-90). Позивач погасив заборгованість по вищевказаним договорам підряду перед новим кредитором ПП "Електроконтинент" 14 лютого 2014 року, що підтверджується відповідною банківською випискою (том 1 а.с.92).

Також, між позивачем (Покупець) та ТОВ "Готика ЛТБ" (Постачальник) укладено договір купівлі - продажу №0110 від 01 жовтня 2013 року (том 1 а.с. 93-95), за умовами якого Постачальник передає, а у власність Покупцеві, а Покупець приймає та оплачує будівельні матеріали, загальна кількість, часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначається Сторонами у Специфікаціях, які є додатками до цього договору.

На підтвердження реальності виконання умов зазначеного договору, позивач надав копії видаткових накладних, податкових накладних, актів на списання, накладних на переміщення, актів виконаних робіт, банківської виписки (том 1 а.с. 98-112, 97, 104-117, том 2 а.с. 53-98).

15 березня 2012 pоку між позивачем (далі - Орендар) та ФОП ОСОБА_1 (далі- Орендодавець) укладено договір оренди обладнання, за умовами якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування наступне майно: риштування, штукатурна станція "Пуцмайстер Р-13", машинка для подачі напівсухого розчину Пуцмайстер Міксокрет М501Е (том 1 а.с. 113-114).

Крім того, 03 січня 2012 року між позивачем (Покупець) та ТОВ "Торговий дім "Вікант"" (Продавець) укладено договір поставки №48273 від 03 січня 2012 року, за умовами якого Продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором передати у власність Покупця металопродукцію. А Покупець зобов`язується своєчасно прийняти Товар і здійснити його оплату на умовах цього договору.

На підтвердження реальності виконання умов зазначених договорів. позивач надав копії актів прийому передачі обладнання, актів надання послуг, видаткових накладних, податкових накладних, банківських виписок, тощо (том 1 а.с.115-117, а.с. 126-127, том 2 а.с. 21-24, том 3 а.с. 122-123.

На підтвердження факту використання позивачем у своїй господарській діяльності отриманих від контрагентів робіт та матеріалів, позивач надав декларацію про готовність об`єкта до експлуатації (том 2 а.с. 1-8).

У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраними судами на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування своїх податкових зобов`язань за результатами господарських відносин з вказаними вище контрагентами.

Так, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку, зокрема такі як такі як акти виконаних робіт, податкові накладні, протоколи угод про договірну ціну на виконання допоміжних робіт з специфікації продукції, платіжні доручення, тощо.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами.

Посилання контролюючого органу на відомості про відсутність у контрагентів позивача необхідних ресурсів для ведення відповідної господарської діяльності з обсягом робіт та у відповідні строки, зокрема, технічного персоналу, матеріальних та виробничих активів, як на підставу для відмови в позові, обґрунтовано відхилено судами, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання останнім такої господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення інших працівників чи організацій є можливим за умовами укладених між позивачем і вказаними вище контрагентами договорів.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій з зазначеними контрагентами, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента суб`єкта господарювання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Також, контролюючим органом всупереч вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15.12.2017) та ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції після 15.12.2017) не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів позивача трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов укладених договорів, як не було надано і доказів про наявність фактів, які встановлені судами, однак не враховані під час прийняття рішень, та свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.

Також, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів контролюючого органу про порушення позивачем вимог Положення№637 від 15.12.2004, що полягало у перевищенні ліміту готівки в касі, з посиланням на те, що видача готівки з каси 17.10.2013 згідно видаткових касових ордерів №31, 32, 19.07.2013 згідно видаткового касового ордеру №15 та 21.06.2013 згідно видаткового касового ордеру №13 не підтверджена підписом одержувача, оскільки контролюючим органом не надано жодних доказів на підтвердження викладених вище обставин. Крім того, зазначене спростовується наявними в матеріалах справи копіями видаткових касових ордерів від 21.06.2013 №13, від 19.07.2013 №15, від 17.10.2013 №32 та №31, що містять підписи одержувачів.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та здійснивши системний аналіз долучених до справи доказів, проаналізувавши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.