826/18793/14 Про стягнення заборгованості з плати за користування надрами для видобування корисних копалин (яка була розмежована за кодами бюджетної класифікації на плату за користування надрами для видобування нафти та плату за користування надрами для видобування природного газу) - 27.02.2020 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. від 17 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Шурка О.І., суддів: Василенка Я.М., Степанюка А.Г. від 24 вересня 2015 року у справі за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2014 року Стрийська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - позивач, контролюючий орган) звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - відповідач, Товариство), в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просила стягнути заборгованість в сумі 8142195,92 грн.

Суди встановили, що у зв`язку з неповною та несвоєчасною сплатою відповідачем самостійно задекларованих грошових зобов`язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин (яка була розмежована за кодами бюджетної класифікації на плату за користування надрами для видобування нафти та плату за користування надрами для видобування природного газу) станом на 12 лютого 2015 року у Товариства утворився податковий борг на загальну суму 8142195,92 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року, позов задоволено.

Своє рішення суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, обґрунтував невиконанням платником податкового обов`язку зі сплати узгоджених сум податкових зобов`язань з названих видів податків (обов`язкових платежів), що зумовлює необхідність стягнення податкового боргу, що утворився, в примусовому порядку.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального (статей 91, 95, 100, 262 та 263 Податкового кодексу України; далі - ПК України (2755-17) ) та порушення процесуальних норм (статей 159, 206 Кодексу адміністративного судочинства України; далі - КАС України (2747-15) ), просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення податкового боргу в судовому порядку й неврахування ними обставин здійснення дій по сплаті грошових зобов`язань, поданню уточнюючих розрахунків та прийняття податковим органом вищого рівня - Державною фіскальною службою України рішення про розстрочення податкового боргу; вважає, що одночасне застосування іншого способу погашення податкового боргу (стягнення на підставі судового рішення) суперечить вимогам податкового законодавства. Також, на думку відповідача, Стрийська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Львівській області є неналежним органом стягнення (позивачем) за вимогами, які є предметом розгляду у справі, адже вжиття заходів, спрямованих на погашення податкового боргу платника, належать до виключної компетенції податкового керуючого, який призначається у порядку статті 91 ПК України.

Позивач правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (2747-15) .

Справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні, у яке представник позивача, належним чином повідомлений про дату, час і місце касаційного розгляду, не з`явився, а тому, беручи до уваги положення частини 4 статті 344 КАС України, касаційний суд ухвалив здійснювати розгляд справи за його відсутності.

У ході касаційного розгляду судом здійснено заміну відповідача у справі його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Львівській області.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав свою касаційну скаргу, просив її задовольнити.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство знаходилось на податковому обліку в Стрийській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Львівській області як платник податків за неосновним місцем обліку.

Станом на 12 лютого 2015 року за відповідачем обліковується податковий борг з плати за користування надрами для видобування корисних копалин в сумі 8142195,92 грн., який складається з плати за користування надрами для видобування природного газу у сумі 2783504,99 грн., плати за користування надрами для видобування нафти у сумі 5358690,93 грн. та виник наслідок несплати у встановлений законом строк самостійно задекларованих грошових зобов`язань.

Внаслідок несплати Товариством податкового боргу контролюючим органом сформовано податкову вимогу від 02 вересня 2014 року №1801-25 на суму 2589052,02 грн. та надіслано її на адресу відповідача, яку останній отримав 08 вересня 2014, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

За наведених підстав та у зв`язку із несплатою відповідачем суми грошових зобов`язань у добровільному порядку, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку.

Верховний Суд не погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи їх передчасними та такими, що зроблені з неповним з`ясуванням всіх обставин справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

У відповідності з пунктом 54.1 статті 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків (пункт 56.11 статті 56 ПК України).

Строки сплати податкового зобов`язання встановлені статтею 57 ПК України, відповідно до пункту 57.1 якої передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 59.1статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно пункту 95.1 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 вказаної статті).

Отже факт узгодження грошового зобов`язання має наслідком обов`язок платника податку сплатити таке зобов`язання у встановлений законом строк. Невиконання обов`язку зі сплати узгодженого податкового зобов`язання призводить до набуття таким зобов`язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.

Право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що сума грошового зобов`язання з плати за користування надрами для видобування корисних копалин у розмірі 8142195,92 грн. самостійно задекларована Товариством, узгоджена та набула статусу податкового боргу, який станом на 12 лютого 2015 року не сплачений відповідачем, а тому позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими.

Разом з тим, звертаючись до суду з позовною заявою, контролюючий орган як підставу позову вказував обставину обліку за Товариством станом на 21 листопада 2014 року непогашеної заборгованості зі сплати зобов`язань з плати за користування надрами для видобування корисних копалин у загальному розмірі 7803774,68 грн.; в подальшому позивачем подано заяву про уточнення своїх вимог, у якій зазначено, що стягненню підлягає податковий борг відповідача у розмірі 8142195,92 грн., який обліковується станом на 12 лютого 2015 року.

Товариство у ході судового розгляду заперечувало обставини наявності у нього податкового боргу у сумі, яку просив стягнути контролюючий орган, й таку свою позицію обґрунтовувало здійсненням у період листопада-грудня 2014 року сплати коштів у розмірі 4199900,00 грн. в рахунок погашення грошових зобов`язань, а також поданням 19 травня 2015 року до податкового органу уточнюючих розрахунків, у яких зменшено раніше задекларовані податкові зобов`язання.

Суди ж, вирішуючи спір, такі доводи відповідача залишили поза увагою та не дослідили як такий період виникнення спірної заборгованості (не співставили періоди, визначені контролюючим органом в доданому до позову розрахунку та в подальшому - до заяви про уточнення вимог) й реальний стан розрахунків Товариства з плати за користування надрами для видобування корисних копалин за відповідний період станом на час вирішення спору, як наслідок, обставини, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку та які є предметом доказування у даній справі, залишились без належного дослідження та оцінки суду.

Всупереч вимогам статей 11, 159 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи по суті) суди першої та апеляційної інстанцій обмежились лише доводами позивача про наявність у Товариства податкового боргу у розмірі 8142195,92 грн., не витребувавши та не дослідивши безпосередньо карток особових рахунків платника податків на відповідність сумі заборгованості, заявленій контролюючим органом до стягнення.

Неповне з`ясування всіх обставин, які мають суттєве значення у справі, виключає можливість дійти висновку щодо дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні даного спору.

Водночас стосовно інших доводів та обґрунтувань, наведених Товариством у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 41.1 статті 41 ПК України контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), його територіальні органи.

За змістом пункту 63.3 статті 63 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Указані законодавчі положення свідчать про те, що контролюючим органом (якому надано повноваження, зокрема, надіслати платникові податкову вимогу) є центральний орган доходів і зборів, будь-який його територіальний орган як за місцем основного обліку платника, так за місцем його неосновного обліку (у тому числі за місцем реєстрації його підрозділів, знаходженням майна тощо), який здійснює адміністрування будь-якого виду податку.

Посилання ж відповідача на те, що вжиття заходів, спрямованих на погашення податкового боргу платника, належать до виключної компетенції податкового керуючого, який призначається у порядку статті 91 ПК України, не заслуговують на увагу.

Дійсно, відповідно до пункту 91.1 статті 91 ПК України керівник контролюючого органу за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг, призначає такому платнику податків податкового керуючого. Податковий керуючий повинен бути посадовою (службовою) особою контролюючого органу. Податковий керуючий має права та обов`язки, визначені цим Кодексом.

У відповідності до пункту 1.4 Порядку призначення та звільнення, а також функції та повноваження податкового керуючого, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року №578 (z1837-13) (положення якого були чинними на момент виникнення спірних відносин) (далі - Порядок), податковий керуючий - це посадова (службова) особа органу доходів і зборів за місцем обліку платника податків, на яку покладається виконання функцій, спрямованих на погашення податкового боргу платника податків.

Функції та повноваження податкового керуючого, визначені у розділі ІІІ цього Порядку (зокрема, надсилання (вручення) платнику податків податкової вимоги) жодним чином не обмежують повноваження керівника податкового органу, що здійснює адміністрування податків. Зміст положень названого Порядку та приписів ПК України (2755-17) (зокрема, статей 59, 100, 101) свідчить на користь висновку про те, що в окремих випадках і процедурах податковий керуючий та керівник податкового органу мають тотожний обсяг повноважень. Однак це не призводить до автоматичного звуження законодавчо визначеної компетенції керівника податкового органу.

Отже надсилання Стрийською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області платникові податкової вимоги, а також вжиття цим податковим органом інших передбачених Законом заходів, спрямованих на примусове стягнення податкового боргу, не можна кваліфікувати як дії суб`єкта владних повноважень, що вчинені поза межами його компетенції та не відповідають меті, з якою ці повноваження надані.

Окрім того порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу платника податків передбачений у статті 100 ПК України, згідно з пунктом 100.1 якої розстроченням, відстроченням грошових зобов`язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов`язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином розстрочення застосовується як у процедурі примусового стягнення податкового боргу, так і під час добровільного погашення платником грошових зобов`язань. А відтак розстрочення є лише законодавчо передбаченою формою розрахунків платника з бюджетом шляхом зміни строків платежу; розстрочення не можна розцінювати як окремий спосіб погашення податкового боргу, що виключає можливість застосування інших заходів з примусового стягнення податкового боргу. Слід також враховувати, що використання інституту розстрочення не виключається і на стадії виконання судового рішення про примусове стягнення податкового боргу.

Отже застосування процедури розстрочення податкового боргу, а також питання щодо дотримання (або порушення) платником умов договору розстрочення, його подальшого розірвання податковим органом в односторонньому порядку не підлягають правовому аналізу в рамках цього судового провадження. Ці обставини виникли на стадії судового розгляду справи та не стосуються (і не можуть стосуватися) обґрунтованості позовних вимог про стягнення спірного податкового боргу. У цьому разі предмет доказування у справі, яка розглядається, охоплює фактичні дані, що свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкового боргу в судовому порядку, а саме власне наявність такого боргу у платника і визнання ним такого боргу, надсилання платникові податкової вимоги в установленому порядку.

Відтак Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, визнавши вищенаведені обставини щодо неналежного позивача та застосування процедури розстрочення податкового боргу, на які посилався відповідач як на підставу для відмови у задоволенні позову, такими, які не заслуговують на увагу, правильно застосували відповідні норми матеріального права.

Однак, враховуючи, що допущені судами попередніх інстанцій порушення процесуальних норм не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, судові рішення підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в ході проведення якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.