816/271/16 Про скасування наказу ГУ Держгеокадастру області "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" - 26.02.2020 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 (головуючий суддя: Канигіна Т.С.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 (головуючий суддя: Калиновський В.А., судді: Кононенко З.О., Бондар В.О.) у справі №816/271/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, третя особа: Мокіївська сільська рада Чорнухинського району Полтавської області про скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області або відповідач), третя особа: Мокіївська сільська рада Чорнухинського району Полтавської області, в якому просив скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 02.03.2015 №682-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою".

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він в процесі реалізації свого права на отримання у користування земельної ділянки, кадастровий номер 5325183200:00:023:0097, орієнтованою площею 19,200 га, розробив проект землеустрою, який в подальшому неодноразово подавав відповідачу на затвердження, однак з посиланням на різні причини такий залишився не затверджений. У цей час позивачу стало відомо, що оскаржуваним наказом Мокіївській сільській раді Чорнухинського району Полтавської області надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, площею 19,2 га, кадастровий номер 5325183200:00:023:0097, розташованої в адміністративних межах Мокіївської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області, в результаті поділу якої утворилося 11 окремих земельних ділянок. Такі дії позивач вважає протиправними та такими, що порушують його права та охоронювані законом інтереси, а тому звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.11.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України у зв`язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржуваний наказ фактично вичерпав свою дію, оскільки був реалізований, та після поділу земельної ділянки відповідач прийняв рішення про передачу земельних ділянок, які утворилися внаслідок поділу земельної ділянки, у власність третіх осіб.

Таким чином суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що звернення до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту майнових прав позивача, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій просить Верховний Суд скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Касаційна скарга обґрунтована тим, що цей спір не пов`язаний з вирішенням питання приватноправового характеру, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень (органу виконавчої влади), який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції. Скаржник зазначає, що дослідженню у цій справі підлягає рішення суб`єкта владних повноважень на предмет відповідності його критеріям законності та обґрунтованості.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.04.2017 відкрито касаційне провадження у справі.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , яким КАС України (2747-15) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 20.06.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25.02.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Учасники справи правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуваним наказом надано Мокіївській сільській раді Чорнухинського району Полтавської області дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 19,2 га кадастровий номер 5325183200:00:023:0097, розташованої в адміністративних межах Мокіївської сільської ради Чорнухинського району Полтавської області.

Відповідно до інформації Відділу Держгеокадастру у Чорнухинському районі Полтавської області від 14.03.2016 №22-1626-0.3-52/2-16 земельна ділянка загальною площею 19,2000 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0097 поділена 30.12.2015 відповідно до технічної документації з землеустрою щодо поділу земельної ділянки на підставі наказу ГУ Держеокадастру у Полтавській області "Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки" від 02.03.2015 №682-СГ.

У результаті поділу земельної ділянки площею 19,2000 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0097 утворені наступні земельні ділянки:

- загальною площею 1,7000 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0129;

- загальною площею 1,5000 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0130;

- загальною площею 2,0000 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0131;

- загальною площею 0,1491 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0132;

- загальною площею 2,0000 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0133;

- загальною площею 2,0000 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0134;

- загальною площею 2,0000 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0135;

- загальною площею 1,9630 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0136;

- загальною площею 1,9627 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0137;

- загальною площею 1,9627 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0138;

- загальною площею 1,9627 га з кадастровим номером 5325183200:00:023:0139

На вказані земельні ділянки відкриті поземельні книги.

Вважаючи, що спірним рішенням порушенні законні права та інтереси позивача, останній звернувся до суду про його скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" вказав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ". Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатись ця справа, Верховний Суд виходить з такого.

Так, згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС України справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 чинного КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій), яка кореспондується зі статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України (у чинній редакції) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зміст наведених норм права свідчить, що у випадку, коли спір виник про право цивільне, такий підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, де на відміну від адміністративного судочинства, визначальний принцип здійснення правосуддя полягає у змагальності сторін.

Суди попередніх інстанцій встановили, що по деяким земельним ділянкам, які утворилися в результаті поділу земельної ділянки, загальною площею 19,2000 га (кадастровий номер 5325183200:00:023:0097), відповідачем прийнятті рішення про передачу їх у власність громадянам, зокрема: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 .

Отже з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи, колегія суддів вважає правильними висновки судів про те, що даний спір зумовлений порушенням прав цивільних, а тому має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Крім того, Верховний Суд зазначає, що скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 02.03.2015 №682-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", за встановлених вище обставин, в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між особами щодо права на земельну ділянку. Тож не виконується основне завдання судочинства.

Висновки судів попередніх інстанцій доводами касаційної скарги не спростовані.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, а тому підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій - відсутні.