377/196/17 Про визнання неправомірними дії Управління соціального захисту населення міської ради щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни; зобов`язання Управління соціального захисту населення міської ради надати особі статус інваліда війни та видати йому посвідчення інваліда війни - 26.02.2020 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 (головуючий суддя: Глущенко Я.Б., судді: Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.) у справі №377/196/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про визнання неправомірними дій та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області (далі - відповідач), в якому просив:

визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області щодо відмови у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни;

зобов`язати Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області надати ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати йому посвідчення інваліда війни.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, інвалідом ІІ групи внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, та є безпосереднім учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони. За сукупності зазначених обстави позивач вважає, що набув статусу інваліда війни.

Постановою Славутицького міського суду Київської області від 12.04.2017 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язковими умовами, за яких особу можна віднести до інвалідів війни згідно пункту 9 частини другої статті 7 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII (3551-12) ), є наявність у особи доказів залучення такої особи до складу саме формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Разом з цим, суд зазначив, що надані позивачем документи не підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, що є обов`язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення для даної категорії осіб, а тому підстави для поширення на позивача дії пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ відсутні.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2017 скасовано постанову Славутицького міського суду Київської області від 12.04.2017 та ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що аналіз положень нормативно - правових актів з Цивільної оборони, які були чинні на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, свідчить про те, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків), залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. Залучення позивача до складу невоєнізованих формувань Цивільної оборони, його участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, документально підтверджується.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить суд касаційної інстанції скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Касаційна скарга обґрунтована неповним з`ясуванням обставин у справі. Скаржник вказує на те, що надані позивачем документи не підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, що є обов`язковою передумовою для встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення для даної категорії осіб, а тому відсутні підстави для поширення на позивача дії пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05.07.2017 відкрито касаційне провадження у справі.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , яким КАС України (2747-15) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 26.06.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25.02.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

Позивач правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Верховний Суд переглянув оскаржене судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за інформацією з посвідчення (категорія 1) серії НОМЕР_1 "с" та вкладки "с" до нього, виданих 26.07.2012 Київською обласною держадміністрацією, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи - учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

З 14.02.1986 по 22.06.1987 позивач працював на Чорнобильській АЕС в ЦТПК на посаді машиніста насосних установок, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці від 06.04.1992 року №3860. У цій довідці також зазначено, що у період з 17.04.1986 по 24.06.1986 позивач працював із шкідливими умовами праці, з 25.06.1986 із особливо шкідливими умовами праці в зоні іонізуючих випромінювань, а з 12.09.1988 по 04.09.1989 в РБУ виконавцем художніх робіт з особливо шкідливими умовами праці.

Відповідно до довідки № 2196, виданої заступником головного інженера по безпеці ЧАЕС від 26.08.1994, доза опромінення позивача за час знаходження в зоні відчуження Чорнобильської АЕС з 26.04.1986 по 27.04.1986 становить 10, 1 рад.

Згідно із інформацією, зазначеною у довідці до акту огляду МСЕК від 02.07.2012, позивачу встановлена з 07.06.2012 довічно ІІ група інвалідності з причини захворювання, пов`язаного з роботами по ЛНА на ЧАЕС.

Відповідно до експертного висновку центральної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв`язку захворювань та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і їх професійного характеру № 13 від 13.02.2012 захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

16.08.2016 позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області із заявою про встановлення йому статусу інваліда війни і видачу у зв`язку з цим посвідчення.

Листом від 08.09.2016 № 23/01-15 відповідач повідомив позивача, що відповідно до наданих ним документів відсутні підстави для встановлення статусу інваліда війни та видачі посвідчення на підставі статті 7 Закону №3551-ХІІ.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого. Закон №3551-ХІІ (3551-12) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до частини другої статті 4 цього до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302 (302-94-п) (далі - Положення №302), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону №3551-ХІІ (3551-12) .

Згідно з пунктом 10 цього Положення посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII (796-12) ) учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986 - 1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988 - 1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 06 червня 1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Суди попередніх інстанцій встановили факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків при виконанні трудових обов`язків.

Зазначені обставини свідчать про те, що на позивача, як на особу, яка брала участь в ліквідації наслідків внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом №796-XII (796-12) . Водночас, для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII, окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони, та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань саме Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні достатні підстави для набуття позивачем статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII.

Документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої Управлінню, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав. Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (підпункт 1 частини першої статті 9 Закону №796-XII).

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 07.06.2018 у справі №377/797/17, від 21.08.2018 у справі № 279/2285/16-а, від 15.05.2019 у справі 816/851/18, від 18.09.2019 у справі № 674/450/17, від 19.09.2019 у справі №756/8323/16-а, від 20.12.2019 у справі №315/594/15-а (2-а/315/29/15).

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх правових підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ.

Судом апеляційної інстанції правильність висновків суду першої інстанції щодо відсутності достатніх правових підстав для набуття позивачем статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, не спростована.

За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, а суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.