Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: Кривенка В. В. (головуючого), Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г. (суддів), розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою ВАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь" (далі - ВАТ "МК "Азовсталь") справу за його позовом до ДПІ у м. Маріуполі Донецької області та відділення Державного казначейства України у м. Маріуполі Донецької області про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ і нарахованих на неї процентів встановила:

У серпні 2005 р. ВАТ "МК "Азовсталь" звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з державного бюджету на його користь бюджетну заборгованість із ПДВ за квітень 2005 р. в розмірі 13778860 грн., а також 214950 грн. 22 коп. процентів за несвоєчасне відшкодування цього податку. Пізніше, у зв'язку зі сплатою зазначеної заборгованості позивач змінив розмір своїх вимог і просив стягнути на його користь 167158 грн. 33 коп. процентів за несвоєчасне відшкодування ПДВ.

Господарський суд Донецької області постановою від 12 січня 2006 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 27 березня 2006 р., позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 12 травня 2008 р. ухвалені у справі судові рішення скасував, у позові відмовив.

У скарзі про перегляд рішення касаційного суду за винятковими обставинами ВАТ "МК "Азовсталь", посилаючись на наявність підстави, установленої п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС України, просить Верховний Суд України скасувати це рішення і направити справу на новий касаційний розгляд. На обґрунтування скарги позивач послався на постанову Вищого адміністративного суду України від 15 травня 2008 р. у справі N 26/272 за аналогічним позовом, у якій, на його думку, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 р. N 168/97-ВР (далі - Закон N 168/97-ВР (168/97-ВР) ) застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Дослідивши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи та встановивши неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги.

Як установлено судом першої інстанції, згідно з поданою позивачем податковою декларацією з ПДВ за квітень 2005 р. (до податкового органу було подано 20 травня 2005 р.), а також розрахунком експортного відшкодування цього податку сума зазначеного відшкодування має від'ємне значення і становить 92965895 грн. У зв'язку зі сплатою 29 липня 2005 р. бюджетної заборгованості з ПДВ у розмірі 13778860 грн. позивач змінив розмір позовних вимог і просив стягнути на його користь із Державного бюджету України 167158 грн. 33 коп. процентів за несвоєчасне відшкодування ПДВ за період із 19 червня 2005 р. по 29 липня 2005 р.

На думку відповідача, право на нарахування процентів за несвоєчасне відшкодування ПДВ на підставі пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону N 168/97-ВР ВАТ "МК "Азовсталь" втратило після набрання чинності п. 13 "Перехідні положення" розділу 2 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та деяких інших законодавчих актів України" від 25 березня 2005 р. N 2505-IV (далі - Закон N 2505-IV (2505-15) ).

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий адміністративний суд України керувався тим, що позивач не має права на отримання процентів, нарахованих на суму бюджетної заборгованості з ПДВ за період з 19 червня по 29 липня 2005 р., оскільки в цей період таке нарахування не було передбачено законом.

Відмову на зазначеній підставі у стягненні суми, нарахованої за прострочення бюджетного відшкодування, не можна визнати обґрунтованою.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ВАТ "МК "Азовсталь" у передбачений законом строк не було відшкодовано ПДВ за квітень 2005 р. Отже, органи державної влади допустили протиправну бездіяльність, яка могла призвести до фінансових втрат позивача, тобто йому могло бути завдано шкоду.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 р. N 509-XII посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримуватися норм Конституції та законів України, інших нормативних актів, прав і охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на ці органи функцій, повною мірою використовувати надані їм права. За невиконання або неналежне виконання зазначеними особами своїх обов'язків вони притягаються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності згідно з чинним законодавством. Збитки, завдані неправомірними діями цих осіб, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.

Протягом періоду, за який позивач спочатку просив стягнути бюджетну заборгованість із ПДВ з процентами, її погашення регулювалося у такий спосіб.

До 1 червня 2005 р. згідно з пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону N 168/97-ВР у разі, коли за результатами звітного періоду заборгованість, визначена відповідно до пп. 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, вона підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету протягом місяця, наступного після подання декларації. Суми, не відшкодовані платнику податку протягом визначеного у цьому пункті строку, вважаються бюджетною заборгованістю. На суму такої заборгованості нараховуються проценти на рівні 120 % від облікової ставки НБУ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Законом N 2505-IV від 25 березня 2005 р. з пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону N 168/97-ВР було виключено норми, що передбачали нарахування процентів за невчасне відшкодування бюджетної заборгованості з ПДВ та було встановлено, що платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань із цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку в податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. Під час прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів.

Пункт 7.7 ст. 7 Закону N 168/97-ВР у редакції Закону N 2505-IV було доповнено пп. 7.7.8, згідно з яким сума бюджетного відшкодування, не сплачена у строки, визначені цим пунктом, вважалася бюджетною заборгованістю. На суму бюджетної заборгованості нараховувалася пеня на рівні ставки, розмір якої визначався відповідно до пп. 16.4.1 п. 16.4 ст. 16 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р. N 2181-III. Зазначена пеня самостійно розраховувалася та сплачувалася органом державного казначейства разом зі сплатою суми бюджетного відшкодування платнику податку.

Відповідно до п. 13 "Перехідні положення" розділу 2 Закону N 2505-IV (2505-15) п. 7.7 ст. 7 Закону N 168/97-ВР набрав чинності з 1 червня 2005 р., крім пп. 7.7.8 цього пункту, який мав набрати чинності з 1 січня 2006 р. До цієї дати слід було застосовувати процедуру узгодження суми та надання бюджетного (експортного) відшкодування, яка діяла до набрання чинності Законом N 2505-IV (2505-15) , з урахуванням того, що таке бюджетне відшкодування надавалося протягом 30 календарних днів, наступних за днем надання податкової декларації податкового періоду, за наслідками якого виникало право на таке отримання згідно з редакцією пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 цього Закону.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та деяких інших законів України" від 7 липня 2005 р. N 2771-IV, який набрав чинності з 28 липня 2005 р., редакцію пп. 7.7.8 п. 7.7 ст. 7 Закону N 168/97-ВР було змінено і цим підпунктом передбачено, що в разі, коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або податковий орган розпочинає процедуру адміністративного оскарження, податковий орган не пізніше наступного робочого дня за днем отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення справи зобов'язаний повідомити про це орган державного казначейства. Останній призупиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження. Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п'яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Тобто з 28 липня 2008 р. Закон N 168/97-ВР перестав містити норми, що надавали право платникам податку на нарахування процентів за несвоєчасне відшкодування ПДВ.

Отже, Вищий адміністративний суд України помилково скасував рішення судів попередніх інстанцій.

Разом із тим, ухвалюючи рішення про стягнення процентів за несвоєчасне відшкодування ПДВ за період з 19 червня 2005 р. по 29 липня 2005 р., суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що позивач мав таке право тільки до 28 липня 2005 р., у зв'язку з чим нарахування процентів за 28 і 29 липня 2005 р. є неправильним.

З урахуванням того, що розмір встановлених судом процентів за несвоєчасне відшкодування ПДВ за один день складає 4133 грн. 80 коп., стягненню з державного бюджету підлягає 158890 грн. 73 коп. (167158 грн. 33 коп. - (4133 грн. 80 коп. х 2 дні)).

За таких обставин постанова касаційного суду підлягає скасуванню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - зміні в частині розміру стягнутих процентів за несвоєчасне відшкодування ПДВ.

Керуючись статтями 241 - 243 КАС України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ВАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь" задовольнити частково.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 12 травня 2008 р. скасувати.

Ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 27 березня 2006 р. та постанову господарського суду Донецької області від 12 січня 2006 р. змінити, зазначивши, що з Державного бюджету України підлягає стягненню 158890 грн. 73 коп.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України.