820/649/18 Про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України щодо не здійснення виплати судді районного суду суддівської винагороди, та зобов`язання вчинити певні дії - 14.02.2020 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 820/649/18

за позовом ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2018, постановлену у складі судді: Рубан В.В.,

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018, постановлену у складі колегії суддів: Подобайло З.Г., Тацій Л.В., Григорова А.М.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області (далі - відповідач, ТУ ДСАУ у Харківській області області), в якому просив:

- визнати бездіяльність відповідача, яка полягає у неперерахуванні та невиплаті судді Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01 січня 2017 року у розмірі, встановленому статтею 135 Закону України від 02.06.2016 року №1402-\/ІІІ "Про судоустрій і статус суддів" з урахуванням вимог пункту 24 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02.06.2016 року №1402-\/ІІІ "Про судоустрій і статус суддів", протиправною;

- зобов`язати відповідача з 01 січня 2017 року перерахувати та виплачувати судді Московського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 суддівську винагороду у розмірі, встановленому статтею 135 Закону України від 02.06.2016 року №1402-\/ІІІ "Про судоустрій і статус суддів" з урахуванням вимог пункту 24 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02.06.2016 року №1402-\/ІІІ "Про судоустрій і статус суддів".

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 01 січня 2017 року відповідач безпідставно виплачує позивачу суддівську винагороду, виходячи з посадового окладу 10 мінімальних заробітних плат, до того ж незаконно застосовує пункт 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (1774-19) , як на підставу для встановлення посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 16000 гривень. Вказані дії відповідача позивач вважає дискримінаційними.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018, відмовлено у задоволені позовних вимог.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач при виплаті позивачу суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу у розмірі 16 000,00 грн, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України (254к/96-ВР) та законами України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 12.06.2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що обрахунок суддівської винагороди протиправно здійснено із розрахункової величини в розмірі 1600 грн, визначеної пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 року № 1774 - VIII "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України" (1774-19) , а не із розміру мінімальної заробітної плати, як вказано в Законі України "Про судоустрій та статус суддів".

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення залишити без змін.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 працює в Московському районному суді м. Харкова на посаді судді з 02.01.2002 року, що підтверджується довідкою Московського районного суду м. Харкова № 02-19/2/2018 від 05.01.2018 року.

У листопаді-грудні 2017 року позивачем отримана суддівська винагорода та її складові, виходячи з посадового окладу 16000 гривень.

Позивач не проходив кваліфікаційного оцінювання суддів, що підтверджується довідкою голови Московського районного суду м. Харкова.

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідача стосовно нарахування суддівської винагороди виходячи з посадового окладу 16000 гривень та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно із частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII (1402-19) ) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до пункту 22 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII (1402-19) право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

За правилами пункту 23 наведеного Розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (2453-17) (далі - Закон № 2453-VІ (2453-17) ).

Частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд звертає увагу, що 8 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що позивач не проходив кваліфікаційне оцінювання у відповідності до вимог законодавства.

Враховуючи приписи пункту 23 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII (1402-19) , в якому визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ (2453-17) , Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону № 2453-VІ (2453-17) .

Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі вбачається, що позивач наголошує на незастосуванні відповідачами приписів частини третьою статті 133 Закону № 2453-VI, в якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

З цього приводу слід зазначити, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.

За таких обставин, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, а саме, пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (1774-19) установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн.) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн.) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.

Водночас цим пунктом законодавець передбачив таке: "До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень".

Аналіз такого правового врегулювання дає підстави зробити правовий висновок, що законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 гривень.

Крім того, таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.09.2018 (справа №820/1853/17) та від 07.02.2018 (справа №825/933/17).

За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що в задоволенні позову слід відмовити.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

За правилами частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.04.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018- залишити без змін.