Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України 

у складі:

головуючого          Волкова О.Ф.,

суддів:              Гриціва М.І., Прокопенка О.Б., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Служби автомобільних доріг у Миколаївській області (далі - Служба) до Державної фінансової інспекції в Миколаївській області (далі - Інспекція) про визнання дій протиправними та скасування вимоги,

У березні 2014 року Служба звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила визнати протиправними дії відповідача щодо проведення ревізії та визнати протиправною і скасувати вимогу від 30 жовтня 2013 року № 14-06-14-14/7279.

Позовні вимоги мотивовано тим, що за результатами зазначеної ревізії відповідач дійшов висновку про завищення кошторисної вартості робіт по ремонту автомобільної дороги, у зв'язку з чим було висунуто оскаржувану вимогу про коригування загальної вартості будівельних робіт, виконаних приватним підприємством "Дорлідер", шляхом зменшення договірної ціни на суму збитків - 9 241 650 грн та притягнення до відповідальності винних осіб. На думку позивача, цей висновок є безпідставним. Крім того, позивач вважає, що Інспекція порушила процедуру проведення ревізії.

Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 3 липня 2014 року частково задовольнив позовні вимоги: визнав протиправними дії Інспекції, які полягають у проведенні позапланової виїзної ревізії Служби, результати якої оформлені актом від 4 жовтня 2013 року №14-24/50. В решті адміністративного позову відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 7 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про відмову в позові.

Вищий адміністративний суд України постановою від 12 квітня 2016 року скасував рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправними дій Інспекції. Змінив рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання протиправними дій Інспекції, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення суду першої інстанції у такій редакції: "Визнати протиправними дії Державної фінансової інспекції в Миколаївській області під час проведення позапланової виїзної ревізії Служби автомобільних доріг у Миколаївській області, за результатами якої оформлено акт від 4 жовтня 2013 року № 14-24/50".

12 липня 2016 року Інспекція звернулась із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого адміністративного суду України від 12 квітня 2016 року з підстави, установленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС (2747-15) ).

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 8 жовтня 2015 року (справа № 816/4420/14, К/800/20877/15), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 2.9 Порядку взаємодії між органами державної контрольно-ревізійної служби та органами прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України, затвердженого наказом голів Головного контрольно-ревізійного управління України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та Генеральної прокуратури України від 19 жовтня 2006 року № 346/1025/685/53 (далі - Порядок), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У заяві просить рішення суду касаційної інстанції скасувати, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 жовтня 2014 року залишити в силі.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС (2747-15) однією із підстав перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції, визнаючи протиправними дії Інспекції під час проведення позапланової виїзної ревізії позивача, виходив із того, що відповідач порушив установлені законодавством порядок та процедуру проведення перевірки за зверненням правоохоронного органу, що виразилось у неправомірному здійсненні такої перевірки за межами місцезнаходження об'єкта перевірки.

Натомість у справі, рішення в якій надано на обґрунтування наведених у заяві доводів, спір виник, зокрема, через те, що позивач не отримав копію ухвали слідчого судді, на виконання якої проведено позапланову виїзну ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача. Проте, ухвалюючи рішення, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновками, зокрема, про те, що ревізія проведена відповідно до положень Порядку, у тому числі пункту 2.9 Порядку, та Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (2939-12) , оскільки суди встановили належне повідомлення позивача про проведення ревізії не за місцезнаходженням об'єкта контролю, а допущена відповідачем помилка у листі щодо номера провадження не свідчить про протиправність проведення ревізії.

Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердились, а іншого тлумачення пункту 2.9 Порядку, ніж у рішенні, яке переглядається, не наведено, то в задоволенні заяви слід відмовити.

Ураховуючи наведене, керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) , частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні заяви Державної фінансової інспекції в Миколаївській області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.