826/1180/16 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість та за платежем податок на прибуток - 13.02.2020 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 березня 2016 року (суддя Качур І.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2016 року (колегія у складі суддів: Гром Л.М., Бєлової Л.В., Міщука М.С.) у справі № 826/1180/16 за позовом Закритого акціонерного товариства "РУР Груп С.А." до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

Закрите акціонерне товариство "РУР Груп С.А." (далі-позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, податковий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість та за платежем податок на прибуток.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що спірні податкові повідомлення - рішення є протиправними, оскільки прийняті відповідачем за відсутності у діях Товариства порушень податкового законодавства.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 1 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2016 року, позовні вимоги задовольнив.

Визнав протиправним та скасував податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 29 жовтня 2015 року № 0007282208 та № 0007272208 в повному обсязі.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач підтвердив реальність господарських операцій наданими документами та поясненнями.

Не погодившись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, податковий орган подав касаційну скаргу, в який зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції здійснені з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав часткового задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020" за період з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року. За результатами проведеної перевірки складено акт № 626/1-26-50-22-08-24714833 від 13 жовтня 2015 року.

В ході перевірки встановлено наступні порушення:

- пункту 44.1 статті 44, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 2 922 764 грн;

- пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 та пункту 201.1 статті 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 2 894 867 грн.

На підставі висновків перевірки, податковим органом 29 жовтня 2015 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0007282208, яким товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 3 139 956 грн, з яких 2 511 965 грн за основним платежем та 627 991 грн за штрафними санкціями;

- № 0007272208, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 3 653 455 грн, з яких 2 922 764 грн за основним платежем та 730 691 за штрафними санкціями.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Товариством в особі директора - Бузики С.А. (зберігач) укладено з ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020" в особі директора ОСОБА_1 договір відповідального зберігання нафтопродуктів від 28 вересня 2012 року №28/09/2012.

Між Товариством (покупець) та ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020" (постачальник) укладено договори поставки нафтопродуктів від 5 березня 2012 року №0503/12-ДК та від 24 жовтня 2012 року №2410/12ГСМ-И1 про передачу у власність нафтопродуктів.

За результатами дослідження документів поданих до перевірки, податковий орган дійшов до висновку про те, що первинні документи, отримані Товариством від ТОВ "Газукраїна-2020"", оформлені з порушенням, а саме: підписані особами, що не мають відношення до вищезазначених підприємств та у яких немає права ставити підпис на фінансово - господарських документах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторонами на виконання зобов`язань за договорами оформлені відповідні первинні документи.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що дані про виявлені на думку відповідача порушення законодавства позивачем ґрунтуються лише на показах директора ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020" ОСОБА_1 та вироку Червонозаводського районного суду міста Харкова від 9 квітня 2015 року, яким визнано винним ОСОБА_1 у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Суди дійшли висновку, що пояснення керівника ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020" не можуть бути беззаперечним доказом дефектності первинної документації суб`єктів господарювання.

Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, які ґрунтуються на не повно встановлених обставинах справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій не проаналізовано вирок Червонозаводського районного суду міста Харкова від 9 квітня 2015 року у справі № 646/3810/15-к. Суди не встановили, чи заперечує ОСОБА_1 свою участь у діяльності підприємства, зокрема, підписання ним первинних документів.

Частиною 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент прийняття рішення судами попередніх інстанцій) встановлено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Крім того, якщо аналіз матеріалів справи не дає підстав для впевненого висновку щодо участі ОСОБА_1 у діяльності підприємства, судам надана можливість встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, зокрема, використовуючи показання свідків.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Долучені до матеріалів справи копії договору та первинних документів від імені "ГАЗУКРАЇНА-2020" підписані ОСОБА_1 є суперечливими підставами для бухгалтерського обліку господарських операцій оскільки статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю та господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Як вже зазначалось, 09 квітня 2015 року вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова у справі №646/3810/15-к, громадянина ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України. Згідно із зазначеним вироком наприкінці 2011 року він ( ОСОБА_1 ) вступив у злочинну змову з придбання та прикриття у подальшому незаконної діяльності юридичної особи ТОВ "ГАЗУКРАЇНА-2020", не маючи при цьому наміру фактично здійснювати підприємницьку діяльність.

Аналізуючи положення частини першої статті 205 Кримінального кодексу України, за якою фіктивним підприємництвом є створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що за змістом цієї норми злочинна діяльність особи, яка вчинила фіктивне підприємництво, не обмежується операціями з окремими суб`єктами господарювання, а охоплює всю діяльність та свідчить про використання фіктивного підприємства (виключно з метою здійснення злочинної діяльності).

Відповідно до сталої правової позиції Верховного Суду України та Верховного Суду, статус фіктивного підприємства не сумісний з легальною господарською діяльністю, а тому формування позивачем даних бухгалтерського та податкового обліку за результатом господарських операцій з таким суб`єктом господарювання є неправомірним.

Крім того, поза увагою судів першої та апеляційної інстанції залишився той факт, що висновками акта перевірки встановлено заниження податку на додану вартість на суму 2 894 867 грн, в той же час у податковому повідомленні-рішення визначено податкове зобов`язання у сумі 2 511 965 грн за основним платежем.

Судами попередніх інстанцій не встановлено причини такої розбіжності.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу податкового органу, вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій про підтвердження реальності господарських операцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2016 року у справі № 826/1180/16 скасувати, справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.