915/1544/20 Про стягнення моральної та майнової шкоди, завданої товариству органом досудового розслідування і прокуратурою при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні своїми незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю - 22.11.2022 Прийняття

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Промхімскло" (далі - позивач, ТОВ "Промхімскло") звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (далі - відповідач-1, Територіальне управління ДБР) та прокуратури Миколаївської області (далі - відповідач-2, прокуратура) про стягнення 1214200,00 грн моральної та майнової шкоди (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що орган досудового розслідування і прокуратура при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні своїми незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю завдали позивачу майнову шкоду з оплати юридичної допомоги, яка була надана останньому в період з 10.03.2017 по вересень 2020 року в сумі 14200,00 грн та моральну шкоду, яку позивач оцінює у 1200000,00 грн.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2021, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2022, у позові відмовлено повністю.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що:

- позивач не довів склад правопорушення, необхідний для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди, оскільки суду не доведено протиправності поведінки відповідачів, причинно-наслідкового зв`язку між їх діями і заподіянням шкоди;

- позивачем не доведено самого факту заподіяння йому моральної шкоди;

- позивач не зазначив розрахунку суми заявленої до стягнення моральної шкоди та належного обґрунтування щодо завдання такої шкоди позивачеві;

- витрати на оплату послуг адвоката є процесуальними витратами, питання щодо розподілу яких має бути вирішено у тій справі, в якій вони були понесені, тобто за правилами КПК України (4651-17) , і вказані витрати не є збитками;

- дія Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) не розповсюджується на потерпілих - юридичних осіб, оскільки вказаним Законом врегульовані правовідносини відшкодування шкоди, завданої виключно громадянинові.

3. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3.1. Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 16.06.2016 у справі №487/3036/15-к (провадження №1-кс/487/545/16 скаргу позивача на бездіяльність слідчого СВ Заводського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області задоволено частково, встановлено строк виконання слідчим СВ Заводського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області слідчих дій по кримінальному провадженню №12015150030000929 протягом одного місяця.

3.2. Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 27.03.2017 у справі №487/3036/15-к (провадження №1-кс/487/395/17) скаргу позивача на постанову старшого слідчого СВ Заводського відділу поліції ГУНП у Миколаївській області про закриття кримінального провадження від 23.02.2017 №12015150030000929 задоволено частково, постанову старшого слідчого СВ Заводського відділу поліції ГУНП у Миколаївській області про закриття кримінального провадження від 23.02.2017 №12015150030000929 - скасовано.

3.3. Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 14.09.2018 у справі №490/5417/17 (провадження №1-кс/490/1699/2018) скаргу позивача задоволено, постанову старшого слідчого СВ прокуратури Миколаївської області від 26.09.2017 про закриття кримінального провадження від 06.03.2017 №42017151030000047 - скасовано.

3.4. Постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у місті Миколаєві, від 12.09.2019 закрито кримінальне провадження від 06.03.2017 №42017151030000047 від 06.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 382 КК України у зв`язку з відсутністю в діях слідчого СВ Заводського відділу поліції ГУНП в Миколаївської області Костікова П.О. на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України, тобто у зв`язку з відсутністю в діяннях останнього складу кримінального правопорушення.

3.5. Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 07.09.2020 у справі №487/7474/19 (провадження №1-кс/487/3310/20 скаргу позивача на постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у місті Миколаєві, від 12.09.2019 задоволено, вказану постанову - скасовано.

3.6. Між позивачем, як замовником, та адвокатом Бєліковим В.Г. укладено договір про надання правової допомоги адвокатом від 10.03.2017 № б/н, відповідно до предмету якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу позивачу у відновленні його прав, які будуть порушені правоохоронними органами при проведенні досудового розслідування кримінального провадження від 06.03.2017 №42017151030000047.

3.7. Актом приймання-передачі до вказаного договору від 01.10.2020 № б/н сторони названого договору засвідчили факт прийому позивачем наданих адвокатом юридичних послуг з 10.03.2017 по 01.10.2020 в сумі 14200,00 грн.

3.8. Відповідно до платіжного доручення від 01.10.2020 №66 позивачем сплачено на користь адвоката Бєлікова В.Г. грошові кошти в сумі 14200,00 грн за договором про надання правової допомоги адвокатом від 10.03.2017 № б/н.

3.9. Позивач, звертаючись з вимогою про стягнення з відповідачів суми моральної шкоди, не довів самого факту заподіяння йому, як юридичній особі, моральної шкоди, та не зазначив розрахунку суми шкоди.

3.10. Наявні матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів, зокрема довідок (актів, звітів тощо) про зменшення вартості нематеріальних активів; свідоцтв про зменшення вартості котирування акцій юридичної особи; висновків судової експертизи; експертної оцінки вартості нематеріальних активів; повідомлень в засобах масової інформації тощо, на підтвердження того, що неправомірні дії відповідачів призвели до приниження ділової репутації, зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності ТОВ "Промхімскло".

3.11. Процесуальні витрати, понесені, в тому числі і у кримінальному провадженні, не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України.

4. Короткий зміст касаційної скарги

4.1. 05.09.2022 ТОВ "ПРОМХІМСКЛО" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2021, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

5. Узагальнені доводи касаційної скарги

5.1. Скаржник зазначає про необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 09.04.2019 у справі №910/23364/17 та від 03.09.2019 у справі №916/1423/17, зокрема щодо висновку про те, що положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) не поширюються на вимоги юридичних осіб. При цьому, в обґрунтування необхідності відступлення від вищевказаного правового висновку скаржник зазначає про не застосування судом апеляційної інстанції положень статті 11, частини сьомої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), частини першої статті 91, частини сьомої статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

5.2. Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій не застосували статтю 56 Конституції України, статтю 23, частину першу статті 94, частину першу статті 201 ЦК України, а також порушили права позивача, передбачені в статтях 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

5.3. Суди попередніх інстанцій не виконали:

- рішення Європейського суду з прав людини від 13.01.2011 у справі "Михалкова та інші проти України" та від 07.02.2017 у справі "Лашманкін та інші проти Росії", якими визначено, що за статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава зобов`язана "гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції", що вимагає наявності ефективного засобу "правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження" (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод);

- рішення Конституційного Суду України від 17.06.2019 №4-р(ІІ)/2020 у справі №3-180/2018(1644/18) щодо гарантій, регламентованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, про забезпечення ефективного доступу до судів, а також рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі №1-12/2003, де зазначено, що "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

6. Позиція інших учасників щодо касаційної скарги

6.1. Територіальне управління ДБР, розташоване у місті Миколаєві, у відзиві заперечувало проти доводів касаційної скарги, посилаючись зокрема на наступне:

- сам по собі факт скасування постанови про закриття кримінального провадження не підтверджує заподіяння шкоди позивачеві, як і не встановлює наявність причинно наслідкового зв`язку між діями слідчих органу досудового розслідування та настанням шкоди, про яку зазначає позивач;

- суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про не доведення позивачем факту понесення ним збитків, а також того, що дії Територіального управління ДБР, розташованого у місті Миколаєві, призвели до приниження ділової репутації позивача;

- позивачем не обґрунтовано розмір матеріальної шкоди, розрахунок якої здійснено без застосування відповідної методики. Розмір шкоди встановлений виключно на припущеннях позивача;

- заявлені позивачем до стягнення витрати за надання правової допомоги в межах кримінального провадження №42017151030000047, не є збитками у розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 ЦК України, а тому в цій частині вимог позов також є необґрунтованим.

6.2. Миколаївська обласна прокуратура у відзиві просила Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, звертаючи увагу Суду на наступне:

- позивач не надав доказів завдання юридичній особі матеріальної або немайнової шкоди, не зазначено, яким саме чином дії (бездіяльність) державних органів потягнули за собою ті чи інші об`єктивні наслідки для юридичної особи, зокрема, приниження її ділової репутації, не доведено причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і ймовірним протиправним діянням її заподіювачів та вини останніх в її заподіянні, наданий позивачем розрахунок немайнової шкоди не має ознак обґрунтованості;

- доводи касаційної скарги не підтверджують незаконності рішень, дій, бездіяльності органів досудового розслідування або прокуратури, адже сам лише факт закриття кримінального провадження на підставі положень пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, тобто на підставі положень закону, та скасування в подальшому постанов про закриття судом, не є автоматичним та безумовним свідченням незаконності всіх дій органів досудового розслідування та прокуратури під час кримінального провадження №42017151030000047, як стверджує позивач;

питання розподілу процесуальних витрат, які позивачем заявлені до стягнення у даній справі, має бути вирішено у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України (4651-17) ;

- Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) врегульовує правовідносини відшкодування шкоди, завданої виключно громадянинові внаслідок незаконного притягнення його до відповідальності, його дія не розповсюджується на потерпілих осіб, зокрема юридичних осіб;

- рішення судів першої та апеляційної інстанції у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди позивача з процесуальною позицією судів.

7. Касаційне провадження

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 14.09.2022 касаційну скаргу ТОВ "Промхімскло" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2021 у справі №915/1544/20 залишено без руху, надано строк на усунення недоліків касаційної скарги.

7.2. 05.10.2022 від ТОВ "Промхімскло" до Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги, до якої додані докази відправки копії касаційної скарги на адреси відповідачів з заявою про визнання поважною причини пропуску строку на подання касаційної скарги.

7.3. Ухвалою Верховного Суду від 31.10.2022 поновлено ТОВ "Промхімскло" пропущений строк на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2021 у справі №915/1544/20. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Промхімскло" на вищезгадані судові рішення, призначено до розгляду у судовому засіданні на 22.11.2022 о 15:15.

7.4. В судовому засіданні 22.11.2022 представник прокуратури підтримала заперечення проти касаційної скарги, викладені у відзиві, просила Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані судові рішення у цій справі без змін.

7.5. Решта учасників явку своїх представників в судове засідання не забезпечили. До визначеної дати проведення судового засідання від учасників справи не надійшло заяв чи клопотань, пов`язаних з рухом касаційної скарги, із вказівкою на наявність обставин, які б об`єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 22.11.2022.

7.6. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

7.7. Враховуючи, що явка представників сторін у справі не була визнана обов`язковою, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представників сторін, які не з`явилися.

8. Позиція Верховного Суду

8.1. ТОВ "Промхімскло" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Територіального управління ДБР, розташованого у місті Миколаєві, та прокуратури Миколаївської області про стягнення 1214200,00 грн шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що шкода завдана позивачеві внаслідок незаконних рішень, дій та бездіяльності відповідачів при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні. Заявлена до стягнення сума шкоди складається з 1200000,00 грн моральної шкоди та 14200,00 грн майнової шкоди.

8.2. Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволенні позову, мотивуючи свої рішення тим, що заявлена позивачем до стягнення моральна шкода не містить ні розрахунку, ні належного обґрунтування, а Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , який позивач просив застосувати до спірних правовідносин, не розповсюджується на потерпілих осіб, зокрема юридичних осіб, натомість врегульовує правовідносини відшкодування шкоди, завданої виключно громадянинові внаслідок незаконного притягнення його до відповідальності. В частині вимог про стягнення майнової шкоди суди дійшли висновку про те, що витрати на оплату правничої допомоги у кримінальному провадженні не є збитками і питання щодо їх стягнення підлягає вирішенню за правилами КПК України (4651-17) у тій справі, в якій вони були понесені.

8.3. Позивач не погоджується з ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій рішеннями у цій справі, вважає, що суди не застосували норми матеріального і процесуального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, не забезпечили позивачу можливості захистити свої права. Крім того, позивач вважає, що у даному випадку наявні підстави для відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) (розділ 5 цієї постанови).

8.4. Врахувавши доводи скаржника та заперечення на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених у цій справі обставин, Верховний Суд зазначає наступне.

8.5. В частині другій статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

8.6. Кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

8.7. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

8.8. Положення пунктів 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України визначають такі способи захисту цивільних прав та інтересів, як відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

8.9. Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

8.10. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

8.11. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

8.12. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

8.13. Норми статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, цими правовими нормами передбачено, зокрема, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

8.14. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

8.15. Дії (бездіяльність) відповідачів, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, шкода та причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою за заподіянням шкоди є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність елементів делікту свідчить про відсутність складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки.

8.16. Колегія суддів звертається до висновку щодо питання особливостей деліктної відповідальності органів державної влади та застосування положень статті 1176 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі №6-501цс17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17, від 18.12.2019 у справі №688/2479/16-ц.

8.17. Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

8.18. Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

8.19. З наведеного слідує, що зобов`язання відшкодувати моральну шкоду виникає лише за умови, що ця шкода є безпосереднім наслідком певної протиправної дії (бездіяльності). Тобто заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

8.20. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач має довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

8.21. При цьому під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, потрібно розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

8.22. Визначення терміну "ділова репутація" наведено у пункті 26 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 №2664-III (зі змінами та доповненнями), за змістом якої діловою репутацією є сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі кримінальні правопорушення і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.

8.23. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи, заявляючи позов про стягнення шкоди, позивач взагалі не обґрунтував власні позовні вимоги необхідністю відшкодування шкоди, заподіяної діловій репутації юридичної особи, а лише обмежився посиланням на те, що незаконні рішення та дії відповідачів при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні №42014151030000047 завдали позивачеві моральної втрати та зниження його престижу.

8.24. Також суд апеляційної інстанції наголосив на відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження того, що неправомірні дії відповідачів призвели до приниження ділової репутації, зниження престижу чи підриву довіри до діяльності позивача, як то: довідки (акти, звіти тощо) про зменшення вартості нематеріальних активів; свідоцтва про зменшення вартості котирування акцій юридичної особи; висновки судової експертизи; експертна оцінка вартості нематеріальних активів; повідомлення в засобах масової інформації тощо.

8.26. Заперечення скаржника з цього приводу відхиляється колегією суддів, оскільки сама лише вказівка у позові на розмір моральної шкоди без наведення обґрунтування заявленої до стягнення суми не є достатнім для висновку про те, чи правильно здійснено обрахування шкоди. Тобто, позивач повинен не лише зазначити, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює заподіяну йому шкоду, але й вказати з чого він при цьому виходить, навівши відповідне обґрунтування.

8.27. Як вірно зазначив суд апеляційної інстанції в своїй постанові у цій справі, суд визначає розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

8.28. Натомість заперечуючи висновок судів попередніх інстанцій про те, що заявлений позивачем до стягнення розмір моральної шкоди у сумі 1 200 000 грн не обґрунтований, не підтверджений відповідними доказами та встановлений виключно на припущеннях позивача без застосування будь-якої методики розрахунків з визначення такого розміру моральної шкоди, скаржник не довів протилежного.

8.29. Відносно посилання позивача в обґрунтування порушення його прав та завдання шкоди на постанову слідчого Першого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у місті Миколаєві, від 12.09.2019 та ухвали слідчих суддів Заводського та Центрального районних судів міста Миколаєва за результатами розгляду скарг позивача від 07.09.2020, 16.06.2016, 27.03.2017, 14.09.2018, копії яких додано до позову, колегія суддів зазначає, що здійснення дій на виконання посадовими особами органів державної влади своїх процесуальних обов`язків, навіть у випадку подальшого їх скасування, не може трактуватися, як приниження честі, гідності або підрив ділової репутації позивача (подібний висновок наведено постанові Верховного Суду від 05.09.2018 у справі №910/6099/17).

8.30. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, не вдаючись до вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, або додаткової перевірки доказів, Верховний Суд зазначає, що суди обох інстанцій на підставі оцінки наданих сторонами доказів та доводів позивача вірно вказали про не доведення позивачем складу правопорушення, необхідного для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди (протиправності поведінки відповідачів, причинно-наслідкового зв`язку між їх діями (рішеннями) і заподіянням шкоди та самого факту заподіяння позивачеві, як юридичній особі, моральної шкоди).

8.31. Дійшовши вказаного висновку, колегія суддів відхиляє протилежні доводи позивача, викладені у касаційній скарзі, як такі що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та не відповідають встановленим судами попередніх інстанцій у цій справі обставинам.

8.32. В касаційній скарзі позивач зазначає про наявність підстав для відступу від правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 09.04.2019 у справі №910/23364/17 та від 03.09.2019 у справі №916/1423/17, зокрема щодо висновку про те, що положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) не поширюються на вимоги юридичних осіб, за аналогією права (аналогією закону).

8.33. Колегія суддів вважає помилковим вказане твердження позивача, оскільки за умовами частини першої статті 8 ЦК України та частини десятої статті 11 ГПК України аналогія закону та аналогія права застосовуються виключно у разі, якщо спірні правовідносини не врегульовані законом. Натомість судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що правовідносини щодо відшкодування шкоди, завданої юридичній особі, регламентовані ЦК України (435-15) , а саме: Главою 82 "Відшкодування шкоди".

8.34. Відносно вимог позивача про стягнення майнової шкоди, яка складається з 14200,00 грн оплати юридичної допомоги, наданої позивачеві, суди попередніх інстанцій встановили наступне:

- від 10.03.2017 між позивачем (замовник) та адвокатом Бєліковим В.Г. укладено договір б/н про надання правової допомоги адвокатом, за умовами якого адвокат прийняв зобов`язання надавати правову допомогу позивачу у відновленні його прав, які будуть порушені правоохоронними органами при проведенні досудового розслідування кримінального провадження від 06.03.2017 №42017151030000047;

- згідно з Актом приймання-передачі від 01.10.2020 б/н сторони договору засвідчили факт прийому позивачем наданих адвокатом юридичних послуг з 10.03.2017 по 01.10.2020 в сумі 14200,00 грн;

- позивач оплатив надані адвокатом за договором від 10.03.2017 б/н послуги відповідно до платіжного доручення від 01.10.2020 №66 на суму 14200,00 грн.

8.35. Розглядаючи вказані вимоги позивача, суди попередніх інстанцій врахували висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, щодо застосування правових норм у подібних правовідносинах, а саме:

- постанови Верховного Суду від 31.05.2021 у справі №910/6235/20, від 24.03.2021 у справі №922/445/20, від 01.06.2020 у справі №910/12945/19 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №598/1781/17, згідно з якими процесуальні витрати, понесені, в тому числі і у кримінальному провадженні, не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 ЦК України, останні не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків, натомість дані витрати за своєю правовою природою є витратами на професійну правничу допомогу, понесеними у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді та розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством;

- постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №462/6473/16-ц, згідно з якою питання про розподіл процесуальних витрат за результатами судового розгляду у кримінальному провадженні вирішується, у тій справі, в якій вони були понесені, за правилами КПК України (4651-17) . Якщо це питання не було вирішене судом, сторони кримінального провадження, свідок, експерт, спеціаліст і перекладач мають можливість оскаржити в цій частині ухвалене у справі судове рішення в апеляційному та касаційному порядку. А тому такі витрати не можуть бути стягнуті з обвинуваченого за позовом, поданим за правилами цивільного судочинства;

- постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №598/1781/17, згідно з якою процесуальні витрати, понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову до обвинуваченого. Такі витрати повинні бути розподілені судом у межах розгляду того кримінального провадження, у ході розгляду якого вони виникли.

8.36. Врахувавши наведене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відшкодування витрат, понесених позивачем за надання правової (правничої) допомоги, підлягає вирішенню у тому процесі, в якому вони мали місце (кримінальному, цивільному або адміністративному) і такі витрати не можуть бути стягнуті як збитки в окремому позовному провадженні, а тому позовні вимоги про стягнення 14200,00 грн витрат, сплачених адвокату Беліку В.Г. за надання юридичних послуг, задоволенню не підлягають.

8.37. Відносно аргументів скаржника, наведених у пункті 5.3 цієї постанови, колегія суддів зазначає, що твердження позивача про не забезпечення йому ефективного доступу до судів, ефективного засобу правового захисту тощо зумовлено ухваленням судами попередніх інстанцій рішень про відмову у позові.

8.38. Разом з цим, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не означає їх незаконність, як і не може вказувати на незаконність рішень їх негативні наслідки для скаржника, оскільки настання цих наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї із сторін є передбаченим господарським процесом наслідком. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати Суд у необхідності переглянути зміст рішень, ухвалених судами першої і апеляційної інстанцій, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законне рішення суду лише через незгоду з ним скаржника з підстав суб`єктивного тлумачення його як незаконного.

8.39. Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.

8.40. Відхиляючи доводи скаржника суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

8.41. З урахуванням викладеного вище у сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені відповідно до норм чинного законодавства, наведених правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи.

8.42. Аргументи, наведені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, не доводять порушення або неправильного застосування судами під час розгляду справи норм матеріального та/або процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухвалених у цій справі судових рішень.

9. Висновки за результатами касаційного розгляду

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

9.2. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

9.3. Враховуючи наведені положення законодавства та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування оскаржуваних у цій справі судових рішень і відмову у задоволенні касаційної скарги.