750/5794/17 Про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України області, пов'язану з невиплатою особі пенсії за відповідний період та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України нарахувати та виплатити особі заборгованість з виплати пенсії за зазначений період - 10.02.2020 Прийняття

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області

про зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області

на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 вересня 2017 року (прийняту у складі головуючого судді Логвіної Т.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Коротких А.Ю., Літвіної Н.М.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, пов'язану з невиплатою пенсії ОСОБА_1 за період з 1 квітня 2015 року по 16 вересня 2016 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 1 квітня 2015 року по 16 вересня 2016 року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ (2262-12) ) тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року та з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України Про державну службу", Про прокуратуру", Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачується.

Тому відповідач вважає, що законодавством чітко визначено, що особи, які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України Про державну службу", Про прокуратуру", Про судоустрій і статус суддів", не можуть одночасно і працювати, і отримувати пенсію/щомісячне довічне грошове утримання.

У цій справі позивач з 1 квітня 2015 року по 16 вересня 2016 року працював в Апеляційному суді Чернігівської області на посаді судді, а тому з огляду на положення статті 54 Закону №2262-ХІІ призначена йому пенсія не виплачується.

Позиція інших учасників справи

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №750/5794/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України (2747-15) ) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 6 лютого 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №750/5794/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 10 лютого 2020 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що постановою Верховної Ради України №302/94-ВР від 20 грудня 1994 року (302/94-ВР) позивача обрано на посаду судді військового місцевого суду Чернігівського гарнізону та призвано на військову службу, яку він проходив спочатку в названому суді, а потім у військовому суді Київського гарнізону до 26 липня 2007 року, коли був обраний суддею Апеляційного суду Чернігівської області, де на вказаній посаді працював до 16 вересня 2016 року.

Наказом заступника Міністра оборони України №136 від 26 липня 2007 року позивача було звільнено в запас за пунктом 67 підпунктом "Б" (за станом здоров'я) відповідно до Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України і 31 липня 2007 року виключено із списків особового складу військового місцевого суду Київського гарнізону та відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) від 1992 року позивачу призначена пенсія в розмірі 2958 грн, яку він отримував до квітня 2015 року.

На звернення до Головного управління пенсійного фонду України в Чернігівській області про виплату заборгованості по пенсії, 9 червня 2017 року Управління надіслало позивачу листа, в якому відмовило у виплаті заборгованості, посилаючись на те, що з 1 січня 2016 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII (далі - Закон №911-VIII (911-19) ), яким внесено зміни до абзацу 2 частини першої статті 47 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Зокрема, тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України Про державну службу", Про прокуратуру", Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачується. У зв'язку із зазначеними змінами відповідач не здійснював виплату призначеної пенсії, починаючи з 1 квітня 2015 року по 16 вересня 2016 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 вересня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року не відповідають, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

1 квітня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VІІІ (213-19) (далі - Закон №213-VІІІ (213-19) ), яким внесено зміни до статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та визначено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України" (2790-12) , "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Отже, з 1 квітня 2015 року призначені відповідно до Закону №2262-ХІІ (2262-12) пенсії за вислугу років не виплачуються, у разі роботи осіб на посадах, які дають право на призначення, зокрема, пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) у порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про судоустрій та статус суддів".

Разом з цим, пунктом 5 Прикінцевих положень Закону №213-VIIІ (213-19) передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до вищезазначених законів.

Оскільки Закон №213-VIIІ (213-19) не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Законом України "Про судоустрій та статус суддів".

Відтак, з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії призначаються, зокрема, згідно з Законом України "Про судоустрій та статус суддів", втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії, призначена відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) .

Тому, позовні вимоги позивача з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року підлягають задоволенню.

При цьому, з 1 січня 2016 року набрав чинності Закон №911-VIII (911-19) , яким внесено зміни до статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яку було викладено в наступній редакції: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються".

Таким чином, в даній справі позивач не мав права на отримання пенсії за період з 1 квітня 2015 року по 31 травня 2015 року, а також з 1 січня 2016 року по 16 вересня 2016 року. Тому, в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду приходить висновку, що бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, щодо невідновлення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (2262-12) з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року слід визнати неправомірними та зобов'язати відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за вислугу років з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року включно. В інші частині позову слід відмовити.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування вказаних правових норм викладено в постанові Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі №127/4952/17 та від 20 грудня 2018 року у справі №221/2499/16-а.

При цьому колегія суддів зазначає, що згідно пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.