904/3614/20 Про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; припинення права власності на об`єкт нерухомого майна; визнання права власності на нерухоме майно - 28.09.2022 Прийняття

1.1. Науково-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "Океанмаш" (далі - НВТОВ "Океанмаш", Позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТКБ "Приватбанк", Відповідач) про визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; припинення права власності на об`єкт нерухомого майна; визнання права власності на об`єкт нерухомості за Позивачем.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Відповідачем та Державним реєстратором - приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вербою Віталієм Миколайовичем вимог статті 35 Закону України "Про іпотеку" і п. 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції станом на 04.08.2016)при досудовому зверненні стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з тим, що іпотекодавцю (Позивачу) та основному боржнику (ТОВ "Карінда") не надсилалось повідомлення про порушення зобов`язань. До того ж, на думку НВТОВ "Океанмаш", на момент звернення стягнення Відповідач мав здійснити оцінку предмета іпотеки, чого зроблено не було. Крім того, Позивачу невідомо чи надавалась згода Національним банком України, як попереднім іпотекодавцем, на здійснення звернення стягнення на предмет іпотеки.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2020 у цій справі позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 30791684 від 04.08.2016, яким зареєстровано право власності за АТКБ "Приватбанк" на об`єкт нерухомого майна: будівлі літ. А-6, А1-4, Б-1, В-1, загальна площа 16 927,3 кв. м, опис: літ. А-6, А1-4 - інженерно-лабораторний корпус, літ. Б-1 - будівля лабораторії стендових випробувань, літ. В-1-ДОК - склад, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 31995312101, адреса: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32. Припинено право власності Відповідача на вказаний об`єкт нерухомого майна. Визнано право власності на зазначений об`єкт за НВТОВ "Океанмаш".

2.2. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з наданим Відповідачем звітом про незалежну оцінку,вартість спірного предмета іпотеки через 1 місяць після укладення іпотечного договору була оцінена у розмірі, майже у 2 рази меншому, ніж початкова ціна предмету іпотеки, встановлена цим договором. При цьому погодження з іпотекодавцем ціни набуття АТКБ "Приватбанк" права власності на предмет іпотеки не здійснювалось. За таких обставин місцевий суд дійшов висновку, що ігнорування Відповідачем необхідності здійснення погоджувальних дій з оцінки предмета іпотеки є порушенням процедури звернення стягнення на такий предмет у позасудовому порядку і є достатньою самостійною окремою підставою для задоволення позовних вимог. Такий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 20.03.2019 у справі 306/2053/16-ц. При цьому, місцевий суд зазначив, що іпотекодержателем для здійснення реєстрації права власності на предмет іпотеки не було подано державному реєстратору усіх встановлених чинним законодавством документів.

Крім того, місцевий суд не застосував строк позовної давності за вимогами Позивача, пославшись на листування сторін, яким, за висновком суду, було досягнуто згоду щодо збільшення строку позовної давності до 5 років за усіма майновими та немайновими вимогами ATКБ "ПриватБанк" і НВТОВ "Океанмаш", пов`язаними з переходом права власності від Позивача до Відповідача на об`єкт нерухомості. Водночас, суд зазначив, що з цим позовом НВТОВ "Океанмаш" звернулося 06.07.2020, тобто в межах 5 річного строку з дня укладення договору іпотеки від 01.06.2016.

2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 25.04.2022 скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.2020 у справі № 904/3614/20 та ухвалено нове, яким відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних вимог.

2.4. Зазначене судове рішення апеляційного господарського суду мотивовано тим, що у ATКБ "ПриватБанк" не існувало обов`язку погоджувати ціну предмету іпотеки з НВТОВ "Океанмаш", враховуючи наявність іпотечного застереження в договорі іпотеки від 01.06.2016 та відсутність у в ньому додаткових зобов`язань, обсяг яких перевищував би встановлений статтею 37 Закону України "Про іпотеку". При цьому апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції про звернення Відповідачем стягнення на предмет іпотеки з порушенням частини третьої статті 37 Закону України "Про іпотеку" без проведення оцінки предмету іпотеки, оскільки: така ціна погоджена сторонами договору іпотеки; в матеріалах справи наявний висновок суб`єкта оціночної діяльності; законодавство України не встановлює обов`язку іпотекодержателя вчиняти дії, спрямовані на погодження з іпотекодавцем порядку визначення вартості предмета іпотеки та ціни набуття його у власність при зверненні стягнення в позасудовому порядку, якщо такий обов`язок для іпотекодержателя не встановлено договором (а договір іпотеки від 01.06.2016 таких положень не містить); ані Законом України "Про іпотеку" (898-15) , ані Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не було передбачено подання заявником державному реєстратору відомостей про вартість предмета іпотеки. Водночас, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за очевидної наявності у Відповідача станом на час вчинення реєстраційної дії всіх необхідних документів, прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав, а також за відсутності рішень про зупинення державної реєстрації або про відмову в її проведенні, більш вірогідним є те, що необхідні документи були надані ATКБ "ПриватБанк" державному реєстратору в повному обсязі.

Що стосується позовної давності, то, за висновком апеляційного суду, будь-які правочини про її зміну в межах правовідносин, врегульованих договором іпотеки від 01.06.2016, мали укладатись виключно в письмовій формі та потребували обов`язкового нотаріального посвідчення, враховуючи положення загального та спеціального законодавства, а також умови вказаного договору. Отже, зробивши висновок про наявність підстав для задоволення позову, місцевий суд мав встановити нікчемність правочину щодо збільшення строку позовної давності, констатувати її сплив і відмовити в задоволенні позовних вимог.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дії ТОВ "Океанмаш" щодо укладання з ATКБ "ПриватБанк" договору іпотеки і направлення Відповідачу листа зі згодою на звернення стягнення на предмет іпотеки та подальше (через чотири роки) звернення до господарського суду з позовними вимогами, направленими на фактичне уникнення виконання своїх зобов`язань за вказаним договором, суперечать попередній поведінці НВ ТОВ "Океанмаш". Отже, звернення Позивача до суду із цими позовними вимогами є недобросовісними діями.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі НВТОВ "Океанмаш"просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення господарського суду першої інстанції.

3.2. У якості підстави для подання вказаної скарги заявник посилається на неврахування апеляційним господарським судом висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм статей 17, 33, 35 - 37 Закону України "Про іпотеку", норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , статей 5, 14, 169, 170 Господарського процесуального кодексу України, викладених в постановах від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц, від 11.06.2020 у справі № 914/953/19, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.02.2020 у справі №653/2857/17, від 15.12.2021 у справі № 725/1058/20, від 16.12.2020 у справі №908/1908/19, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 05.02.2020 у справі №759/20387/18, від 19.02.2020 у справі № 758/2524/17, від 11.04.2017 у справі № 21-1458а16, від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц, від 24.04.2019 у справі №638/20000/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 31.01.2022 у справі №911/1902/17.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

3.4. Дніпропетровською обласною прокуратурою також подано відзив на касаційну скаргу в якому прокурор просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувану постанову - залишити без змін.

3.5. Від Кабінету Міністрів України надійшли пояснення в яких третя особа просить залишити без змін оскаржуване судове рішення.

4.Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Ухвалою Верховного Суду від 14.06.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Океанмаш" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 25.04.2022 у справі № 904/3614/20 та призначено її розгляд у судовому засіданні на 27.07.2022.

4.2. 22.07.2022 від НВТОВ "Океанмаш" надійшло клопотання про зупинення провадження у цій справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №914/2350/18(914/608/20) та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

4.3. 27.07.2022 ATКБ "ПриватБанк" надіслало заперечення на клопотання НВТОВ "Океанмаш" про зупинення провадження у справі, в якому просило відмовити в його задоволенні.

4.4. Ухвалою Верховного Суду від 27.07.2022 визнано необґрунтованими доводи Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Океанмаш" про необхідність зупинення провадження у цій справі до перегляду справи №914/2350/18(914/608/20), викладені у відповідному клопотанні. Водночас вказаною ухвалою зупинено провадження у справі №904/3614/20 до перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №369/16588/18 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого перегляду.

4.5. Ухвалою Верховного Суду від 01.09.2022 поновлено провадження у справі №904/3614/20 та визначено дату судового засідання в режимі відеоконференції з розгляду касаційної скарги Науково-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "Океанмаш" на постанову Центрального апеляційного господарського суду у цій справі на 28.09.2022.

4.6. 23.09.2022 від НВТОВ "Океанмаш" надійшло нове одне клопотання про зупинення провадження у цій справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 759/5454/19 та оприлюднення повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.

4.7. Розглянувши наведене клопотання у судовому засіданні 28.09.2022, колегія суддів, заслухавши думку присутніх представників учасників справи, дійшла висновку про його необґрунтованість з огляду на доводи касаційної скарги, визначені заявником підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду, а також фактичні обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій, що у сукупності свідчить про відсутність підстав для зупинення провадження у цій справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 759/5454/19.

4.8. Враховуючи зупинення провадження у справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про наявність чи відсутність підстав для необхідності відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, справа розглядається Верховним Судом у розумний строк тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

5. Обставини, встановлені судами

5.1. Господарськими судами встановлено, що між Науково-виробничим товариством з обмеженою відповідальністю "Океанмаш" (іпотекодавець) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (в подальшому перейменоване на Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк") (іпотекодержатель) був укладений договір іпотеки від 01.06.2016.

Згідно з п. 1. договору, його предметом є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 7. цього договору, в забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Карінда" (ідентифікаційний код: 33771343) (позичальник) перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, та (або) невиконання іпотекодавцем зобов`язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна відповідно до умов цього договору та діючого законодавства України.

Відповідно до п. 2. договору, іпотекою за ним забезпечується виконання частини основного зобов`язання позичальника у розмірі не більше вартості предмету іпотеки згідно з кредитним договором № 4К13761Д від 21.11.2013, кредитним договором №4К13749Д від 20.11.2013, кредитним договором №4К13750И від 21.11.2013, кредитним договором № 4К14035И від 21.01.2014 та кредитним договором №4К14295И від 02.09.2014, а саме: зобов`язань з повернення кредитів та зобов`язань зі сплати відсотків за користування кредитами.

У п. 7. договору сторони узгодили, що в забезпечення виконання позичальником вказаних у п. 2. цього договору зобов`язань за кредитним договором та іпотекодавцем зобов`язань за цим договором, іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: будівлі літ. А-6, А1-4, Б-1, В-1, що розташовані за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32, опис об`єкта нерухомого майна: літ. А-6, А1-4 - інженерно-лабораторний корпус, літ. Б-1 - будівля лабораторії стендових випробувань, літ. В-1-ДОК - склад, загальною площею: 16 927,3 кв. м.

Відповідно до п. 12. договору, сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 452 972 388,00 грн.

У п. 18.1. договору сторони обумовили, що іпотекодержатель має право на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

Згідно з п. 18.10. договору у разі звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до п. п. 18.6., 18.8.1., 18.8.2., 18.8.3., 18.9. цього договору іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предмета іпотеки свої передбачені у п. п. 2., 4. цього договору вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення.

Сторони в пунктах 24., 25. договору іпотеки погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п. п. 18.6., 18.8.1., 18.8.2., 18.8.3., 18.9. цього договору, відповідно Закону України "Про Іпотеку" (898-15) на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі. При зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодились, що початкова ціна предмета іпотеки встановлюється в розмірі 100% від його загальної вартості, яка зазначена в п. 12. цього договору. Іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за ціною вище ніж зазначена в цьому пункті. Реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України.

Згідно з п. 29. договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку шляхом: передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; або продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку", для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, та здійснити всі необхідні для цього дії.

Відповідно до п. 31. договору іпотеки внесення змін до нього допускається за згодою сторін. Узгоджені сторонами зміни до цього договору вносяться у письмовій формі і підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню.

5.2. Як встановлено господарськими судами, позичальником порушено виконання своїх кредитних зобов`язань внаслідок чого станом на 06.06.2016 у нього перед Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" утворилася заборгованість:

1) за кредитним договором № 4К14295И від 02.09.2014 - з повернення кредиту у сумі 85 402 812,68 грн, зі сплати відсотків у сумі 23 798 205,44 грн;

2) за кредитним договором № 4К13749Д від 20.11.2013 - з повернення кредиту у сумі 18 259 722,22 дол. США, зі сплати відсотків за користування кредитом у сумі 4 110 654,58 дол. США;

3) за кредитним договором № 4К13761Д від 21.11.2013 - з повернення кредиту в сумі 23 000 000,00 дол. США, зі сплати відсотків за користування кредитом у сумі 5 202 388,89 дол. США;

4) за кредитним договором № 4К14035И від 21.01.2014 - з повернення кредиту у сумі 75 243 853,47 грн.

5.3.06.06.2016 Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" направлено на адреси позичальника та НВТОВ "Океанмаш":

- вимогу від 06.06.2016 № 20.1.0.0.0/7-125234 про усунення порушення з посиланням на статтю 35 Закону України "Про іпотеку";

- вимогу від 06.06.2016 № 20.1.0.0.0/7-125207 про усунення порушення з посиланням на статтю 35 Закону України "Про іпотеку".

Направлення вимоги про усунення порушення на адресу ТОВ "Карінда" підтверджується копією накладної кур`єрської доставки № 2081020. Згідно з вказаною накладною, вимога № 20.1.0.0.0/7-125207 від 06.06.2016 була отримана представником ТОВ "Карінда" 10.06.2016.

5.4. Листом № 3-92-18 від 09.06.2016 НВТОВ "Океанмаш" повідомлено Публічному акціонерному товариству комерційному банку "Приватбанк" про:

- отримання повідомлення щодо порушення позичальником ТОВ "Карінда" зобов`язань за кредитними договорами;

- згоду з розрахунком заборгованості, зазначеним в повідомленні Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк", водночас про неможливість її погасити;

- з метою запобіганню збільшенню суми заборгованості та виникнення інших витрат, НВТОВ "Океанмаш"було запропоновано Публічному акціонерному товариству комерційному банку "Приватбанк" задовольнити свої вимоги відповідно до процедур звернення стягнення передбачених договором іпотеки за рахунок предмету іпотеки.

5.5. На підставі викладеного, у зв`язку із невиконанням ані позичальником, ані НВТОВ "Океанмаш" отриманих від Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" вимог від 06.06.2016 про усунення порушень основного зобов`язання, останнім вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом його набуття у власність у відповідності до статті 37 Закону України "Про Іпотеку".

5.6. Рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби Віталія Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 30791684 від 04.08.2016 було зареєстровано право власності на предмет іпотеки за Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк".

5.7. У зв`язку з наведеним НВТОВ "Океанмаш" звернулося до суду з цим позовом.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.3. Як вбачається зі змісту касаційної скарги, її доводи зводяться до порушення та неправильного застосування, на думку НВТОВ "Океанмаш", господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема, у зв`язку з тим, що:

- апеляційний суд неналежним чином дослідив умови договору іпотеки від 01.06.2016 щодо визначення ціни набуття права власності на предмет іпотеки та, при цьому, безпідставно врахував в якості належного доказу висновок суб`єкта оціночної діяльності від 04.08.2016 щодо визначення вартості вказаного предмета;

- суд апеляційної інстанції неналежним чином дослідив подані сторонами докази та дійшов необґрунтованого висновку про подання іпотекодержателем державному реєстратору всіх встановлених чинним законодавством документів, необхідних для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки, зокрема вимоги про усунення порушення;

- апеляційний суд безпідставно послався на необхідність нотаріального посвідчення договору про збільшення позовної давності до 5 років за вимогами, які виникли з договору іпотеки від 01.06.2016.

6.4. За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

6.5. Згідно з частинами першою та третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

6.6. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

6.7. Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

6.8. При цьому колегія суддів звертає увагу, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

6.9. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

6.10. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

6.11. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

6.12. Принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, який відповідно до частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України належить до фундаментальних засад господарського судочинства, передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення Європейського суду з прав людини від 27.10.1993 у справі "Домбо Бехеер проти Нідерландів").

6.13. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19.

6.14. У той же час, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

6.15. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

6.16. При цьому у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

6.17. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

6.18. З викладеного убачається, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У той же час, з`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

6.19. Що стосується визначення ціни набуття права власності на предмет іпотеки, то, як встановлено господарським судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до п. 12. договору від 01.06.2016 сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 452 972 388,00 грн.

При цьому сторони в пунктах 24., 25. договору іпотеки погодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п. п. 18.6., 18.8.1., 18.8.2., 18.8.3., 18.9. цього договору, відповідно Закону України "Про Іпотеку" (898-15) на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі. При зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку сторони погодились, що початкова ціна предмета іпотеки встановлюється в розмірі 100% від його загальної вартості, яка зазначена в п. 12. цього договору. Іпотекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки за ціною вище ніж зазначена в цьому пункті. Реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України.

6.20. Отже, враховуючи наявність іпотечного застереження в договорі іпотеки від 01.06.2016 та відсутність у такому договорі додаткових зобов`язань, обсяг яких перевищував би встановлений статтею 37 Закону України "Про іпотеку", апеляційний суд дійшов висновку, що у ATКБ "Приватбанк" не існувало обов`язку погодити ціну предмету іпотеки з НВТОВ "Океанмаш" на відміну від правовідносин, які склались між учасниками справи № 306/2053/16-ц, висновки Великої Палати Верховного Суду в якій помилково було застосовано місцевим судом.

При цьому судом апеляційної інстанції також враховано, що в даному випадку було виготовлено звіт про незалежну оцінку ринкової вартості будівель загальною площею 16 927,3 кв. м, розташованих за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32, що підтверджується наявним в матеріалах справи звітом № 707-2 від 04.08. 2016.

6.21. Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що за рахунок вартості предмета іпотеки, визначеної у п. 12. договору іпотеки від 01.06.2016, ATКБ "Приватбанк" було погашено заборгованість позичальника ТОВ "Карінда" за кредитним договором № 4К13749Д від 20.11.2013 у еквіваленті договірної вартості предмету іпотеки на суму 452 978 388,00 грн. Факт погашення заборгованості позичальника ТОВ "Карінда" за вказаним кредитним договором саме на суму 452 978 388,00 грн жодною із сторін, зокрема позичальником, не оскаржено, що спростовує висновки місцевого суду та доводи Позивача про те, що у зв`язку з реєстрацією права власності на спірний предмет іпотеки за ATКБ "Приватбанк" були порушені правомірні очікування іпотекодавця на те, що у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки нерухоме майно буде відчужене за вартістю, не нижче погодженої сторонами початкової ціни.

6.22. Таким чином, дослідивши подані сторонами докази з урахуванням вищенаведених вимог чинного процесуального законодавства, зокрема щодо необхідності дотримання стандартів доказування, та належним чином встановивши істотні обставини справи на їх підставі, апеляційний суд дійшов висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено ATКБ "Приватбанк" відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки: ціна предмета іпотеки була погоджена сторонами договору від 01.06.2016; в матеріалах справи наявний висновок суб`єкта оціночної діяльності; чинне законодавство не встановлює обов`язку іпотекодержателя вчиняти дії, спрямовані на погодження з іпотекодавцем порядку визначення вартості предмета іпотеки та ціни набуття його у власність при зверненні стягнення в позасудовому порядку, якщо такий обов`язок для іпотекодержателя не встановлено договором (а договір іпотеки від 01.06.2016 таких положень не містить); ані Законом України "Про іпотеку" (898-15) , ані Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не було передбачено подання заявником державному реєстратору відомостей про вартість предмета іпотеки.

6.23. Щодо подання іпотекодержателем державному реєстратору документів, необхідних для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки колегія суддів зазначає наступне.

6.24. Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд з огляду на зміст листа Приватного нотаріуса Верби В. М. № 07/01-16 від 28.09.2020 та наданих останнім документів дійшов висновку, що ATКБ "Приватбанк" всупереч вимог Закону України "Про іпотеку" (898-15) і пункту 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, не було подано нотаріусу ряду документів для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки.

6.25. Разом з тим, як встановлено господарським судом апеляційної інстанції, в матеріалів справи наявні копій всіх документів, необхідних для державної реєстрації права власності, а саме:

- звіту № 707-2 про незалежну оцінку ринкової вартості будівель загальною площею 16 927,3 кв. м, розташованих за адресою: Дніпропетровська обл., м.Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32;

- вимоги від 06.06.2016 № 20.1.0.0.0/7-125207 про усунення порушення відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку";

- накладної кур`єрської доставки № 2081020, відповідно до якої вимога №20.1.0.0.0/7-125207 від 06.06.2016 була отримана представником ТОВ "Карінда" 10.06.2016;

- листа НВТОВ "Океанмаш" № 3-92-18 від 09.06.2016 про отримання вимог ATКБ "Приватбанк", яким висловлено згоду стосовно наявності та розміру заборгованості ТОВ "Карінда" за кредитними договорами № 4К13761Д від 21.11.2013, № 4К13749Д від 20.11.2013, № 4К13750И від 21.11.2013, №4К14035И від 21.01.2014 та №4К14295И від 02.09.2014, та запропоновано задовольнити свої вимоги відповідно до процедур звернення стягнення, передбаченими договором іпотеки від 01.06.2016 та статтями 33 - 38 Закону України "Про іпотеку";

- листа Національного банку України № 41-0005/65091 від 03.08.2016, яким повідомлено про прийняття Правлінням Національного банку України рішення від 02.08.2016 № 187-рш/БТ1 про надання згоди Національного банку України на задоволення вимог ATКБ "Приватбанк" за рахунок майна, яке є предметом іпотеки.

При цьому жодних недоліків зазначених документів при розгляді справи ані судом апеляційної інстанції, ані місцевим господарським судом встановлено не було.

6.26. Дослідивши вказані документи, апеляційний суд дійшов висновку, що станом на дату реєстрації за ATКБ "Приватбанк" права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань за кредитними договорами, у розпорядженні останнього були наявні всі необхідні документи для вчинення відповідної реєстраційної дії, а отже такі документи, в силу їх існування та наявності, з більшою вірогідністю були подані Відповідачем для здійснення державної реєстрації прав, що спростовує доводи Позивача про відсутність відповідних документів взагалі.

6.27. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) єдиним належним та допустимим доказом, який міг би свідчити про дійсний перелік документів, що надавались ATКБ "Приватбанк" для проведення реєстраційної дії (рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30791684 від 04.08.2016) є саме реєстраційна справа, яка відсутня в матеріалах справи та не досліджувався господарським судом задля встановлення дійсних обставин справи.

Однак, численні ухвали Центрального апеляційного господарського суду, якими визнавалася обов`язковою явка у судове засідання приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М. та витребовувалася для огляду реєстраційна справа, залишилися без виконання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції з урахуванням оцінених ним доказів та з огляду на процесуальну поведінку учасників справи (Позивача, Відповідача, третіх осіб) дійшов висновку, що об`єктивна неможливість дослідити у судовому засіданні наведений доказ повністю унеможливлює спростування презумпції добросовісності та розумності дій ATКБ "Приватбанк" при зверненні стягнення на предмет іпотеки, як і презумпції правомірності набуття Відповідачем права власності на предмет іпотеки, що має своїм наслідком недоведеність позовних вимог.

6.28. Водночас, апеляційний господарський суд визнав безпідставним посилання Позивача на ненадання Відповідачем переліку документів, з якими він звертався до державного реєстратора, оскільки на відміну від процедури державної реєстрації юридичних осіб, процедура державної реєстрації речових прав не передбачає видачі заявнику опису документів, які були надані реєстратору або іншого посвідчувального документу на підтвердження переліку документів наданих для державної реєстрації. У межах правовідносин державної реєстрації прав документи, які надходять від заявників, у разі здійснення реєстраційної дії формуються у реєстраційну справу, яка, у свою чергу, містить опис наявних у ній документів.

Формування реєстраційної справи за результатом проведення державної реєстрації речового права на будівлі за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32, є обов`язком саме приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Верби В. М., який ним не виконано.

При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що відповідно до відомостей Єдиного реєстру нотаріусів та наявних у матеріалах справи документів, діяльність вказаного нотаріуса тимчасово, з 14.08.2019, зупинена за наказом Головного територіального управлення юстиції у Дніпропетровській області від 14.08.2019 № 661/7. У свою чергу, мотивувальна частина цього наказу свідчить, що зупинення діяльності приватного нотаріуса є наслідком:

- невиконання наказу Головного територіального управлення юстиції у Дніпропетровській області від 08.08.2019 № 471/8 "Про проведення планової комплексної перевірки приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Верби В. М.";

- ненадання 13.08.2019 комісії управління юстиції для проведення планової комплексної перевірки документів книг, журналів тощо, необхідних для перевірки організації нотаріальної діяльності, дотримання порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил ведення нотаріального діловодства, а також

- ухилення від проведення такої перевірки.

Відповідно, в даному випадку витребування документів у особи, діяльність якої зупинена вже близько року (на момент ухвалення рішення у справі) та діяльність якої зупинена у зв`язку з не наданням та ухиленням від надання для проведення планової комплексної перевірки документів книг, журналів тощо, необхідних для перевірки організації нотаріальної діяльності, дотримання порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил ведення нотаріального діловодства, за своїм змістом унеможливлює отримання у такого суб`єкту доказів, які б відповідали критеріям належності, допустимості та достовірності.

З огляду на викладене апеляційний суд констатував, що недотримання державним реєстратором вимог чинного законодавства щодо створення реєстраційної справи та незбереження в ній документів, які стали підставою для проведення реєстраційних дій, жодним чином не свідчить про те, що заявником - ATКБ "Приватбанк" вказані документи не були надані під час здійснення вказаної реєстраційної дії.

6.29. Таким чином, господарський суд апеляційної інстанції за результатами дослідження доводів сторін і оцінки поданих ними доказів окремо та в їх сукупності, а також враховуючи встановлені у справі обставини, дійшов висновку про те, що в даному випадку за очевидної наявності у Відповідача станом на час вчинення реєстраційної дії всіх документів, необхідних для її вчинення та прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав; з огляду на відсутність рішень про зупинення державної реєстрації або про відмову в державній реєстрації, більш вірогідним є те, що такі документи були надані ATКБ "Приватбанк" державному реєстратору в повному обсязі.

6.30. Крім того, відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.

Тлумачення пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

6.31. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18(910/4866/21), від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц).

6.32. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 910/9397/20, від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

6.33. Дослідивши дії та поведінку НВТОВ "Океанмаш" щодо укладання з Відповідачем договору іпотеки від 01.06.2016 та направлення останньому листа № 3-92-18 від 09.06.2016, яким висловлено згоду на звернення стягнення ATКБ "Приватбанк" на предмет іпотеки за вказаним договором, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що звернення через чотири роки до господарського суду з позовними вимогами, спрямованими на фактичне уникнення виконання своїх зобов`язань за наведеним правочином та відновлення права власності на предмет іпотеки, суперечать попередній поведінці Позивача.

За таких обставин апеляційний господарський суд констатував, що звернення Позивача до суду в межах цієї справи є недобросовісними діями, а відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню також з огляду на викладені обставини, оскільки даний позов НВТОВ "Океанмаш" не відповідає попереднім заявам та діям Позивача (враховуючи умови договору іпотеки від 01.06.2016 та лист-відповідь № 3-92-18 від 09.06.2016 з очевидною згодою останнього на зверненням стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов вказаного договору та положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) ), що свідчить про недобросовісну (суперечливу) поведінку НВТОВ "Океанмаш".

6.34. Отже, належним чином встановивши істотні обставини за результатами всебічної оцінки поданих сторонами доказів, з`ясувавши позицію учасників справи та покладені в її основу аргументи, а також дослідивши дійсний характер поведінки сторін, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позову, які відповідають встановленим обставинам справи та вимогам чинного законодавства, чим спростовуються доводи скаржника про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права.

6.35. З огляду на викладене посилання заявника на неврахування господарським судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, зазначених у касаційній скарзі, стосуються не порушення чи неправильного застосування судом правових норм, а фактично зводяться до незгоди з оцінкою зібраних у справі доказів та спонукання господарського суду касаційної інстанції до їх переоцінки, що, відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України, виходить за межі його повноважень.

6.36. Колегія суддів звертає увагу, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

6.37. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

6.38. Щодо доводів касаційної скарги про відсутність необхідності нотаріального посвідчення договору про збільшення позовної давності до 5 років за вимогами, які виникли з договору іпотеки від 01.06.2016, колегія суддів зазначає наступне.

6.39. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Цивільним кодексом України (435-15) визначено два види строків позовної давності: загальний; спеціальні.

Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Спеціальна позовна давність визначена статтею 258 Цивільного кодексу України.

При цьому згідно з частиною першою статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Автономія волі при збільшенні позовної давності не обмежена. Можливість збільшення позовної давності стосується як загальних, так і спеціальних строків позовної давності.

Водночас, інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу. Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду 07.09.2022 у справі № 679/1136/21.

6.40. Зазначаючи про відсутність підстав для застосування строку позовної давності у спірних правовідносинах, місцевий господарський суд виходив зі змісту листування між сторонами (листи від 09.08.2016) у зв`язку з чим дійшов висновку про досягнення ними згоди щодо збільшення строку позовної давності до 5 років за усіма майновими та немайновими вимогами ATКБ "ПриватБанк" і НВТОВ "Океанмаш", пов`язаними з переходом права власності від Позивача до Відповідача на об`єкт нерухомості.

6.41. Разом з тим, за змістом частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

6.42. Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

6.43. Згідно з частиною першою статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

6.44. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (частина першої статті 209 Цивільного кодексу України).

6.45. За змістом частини першої статті 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

6.46. Відповідно до статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

6.47. Згідно з частиною третьою статті 640 Цивільного кодексу України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

6.48. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з п. 31. договору іпотеки від 01.06.2016 внесення змін до цього договору допускається за згодою сторін. Узгоджені сторонами зміни до цього договору вносяться у письмовій формі і підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню.

6.49. Отже, враховуючи вищезазначені положення чинного законодавства, а також умови договору іпотеки від 01.06.2016, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що будь-які правочини про зміну позовної давності щодо правовідносин, які виникли на підставі вказаного договору, мали укладатись виключно в письмовій формі та потребували обов`язкового нотаріального посвідчення.

6.50. У свою чергу, посилання Позивача на загальну норму статті 259 Цивільного кодексу України не спростовують необхідності нотаріального посвідчення правочину про збільшення строку позовної давності щодо правовідносин, які були предметом договору іпотеки від 01.06.2016, оскільки в даному випадку сторони не могли за власною домовленістю відступити від спеціальних положень актів цивільного законодавства та умов наведеного договору іпотеки.

Зазначені доводи НВТОВ "Океанмаш" фактично спрямовані на незаконне намагання Позивача спростити нормативні обмеження щодо належного оформлення правовідносин, пов`язаних з встановленням та збільшенням позовної давності за вказаним вимогами.

6.51. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що укладений за наслідками листування між сторонами (лист № 09/08 від 09.08.2016, підписаний НВТОВ "Океанмаш", та лист від 09.08.2016, підписаний від імені Яценко В. А. ) правочин відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України є нікчемним, вчиненим у спосіб, який прямо суперечить вимогам законодавства, оскільки, як зазначалося вище, договір про збільшення позовної давності, що за змістом статті 259 Цивільного кодексу України завжди має бути укладений у письмовій формі, додатково підлягає нотаріальному посвідченню у випадку, коли сторонами нотаріально посвідчено основний договір, відносно зобов`язання за яким вони хочуть збільшити позовну давність.

6.52. Інші доводи касаційної скарги про необґрунтованість та незаконність оскаржуваного судового рішення є неаргументованими та відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що, як вже неодноразово зазначалося, виходить за межі встановленої законом компетенції Верховного Суду.

6.53. Саме лише прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.54. До того ж, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

6.55. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга НВТОВ "Океанмаш" не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення необхідно залишити без змін.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.3. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, не отримали підтвердження, не спростовують висновків апеляційного суду, тому оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.