Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного 

Суду України у складі:

головуючого                                          Кривенка В.В.,

суддів:             Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В.,

                     Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши за винятковими обставинами в порядку письмового провадження за скаргою Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севастополя (далі – ДПІ) справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК групп" (далі – ТОВ "ПК групп", Підприємство) до ДПІ, про визнання недійсним рішення,

У травні 2006 року ТОВ "ПК групп" звернулося до суду з позовом до ДПІ про визнання недійсним рішення від 11 серпня 2005 року № 585 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 7000 грн, прийнятого на підставі пункту 1 статті 17 Закону України від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі – Закон № 265/95-ВР (265/95-ВР) ), у зв’язку з порушенням Підприємством пунктів 1, 2 статті 3 цього ж Закону.

Господарський суд м. Севастополя постановою від 7 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 січня 2007 року, позов ТОВ "ПК групп" задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 листопада 2008 року касаційну скаргу ДПІ відхилив, а судові рішення залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України ДПІ, посилаючись на неоднакове та неправильне в цій справі застосування судом касаційної інстанції пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, просить скасувати судові рішення судів всіх інстанцій.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що скарга має бути задоволена виходячи з такого.

Судами встановлено, що ДПІ під час перевірки здійснення розрахункових операцій у сфері готівкового та безготівкового обігу господарської одиниці – плавкафе "Принц", яке належить суб’єкту підприємницької діяльності ТОВ "ПК групп", – виявила, що працівники Підприємства не провели розрахункову операцію через реєстратор розрахункових операцій (далі – РРО) і не видали споживачу розрахунковий документ при отриманні передоплати в сумі 1400 грн. Це було визнано порушеннями вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР і стало підставою для прийняття ДПІ спірного рішення, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за недодержання законодавства про застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг у розмірі 7000 грн.

Задовольняючи позов та визнаючи спірне рішення недійсним, суди виходили з відсутності у діях позивача порушень вимог пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, оскільки, на їх думку, на час передачі замовником передоплати в розмірі 1400 грн працівнику Підприємства останнє послугу фактично не надало, вчинена операція з отримання грошових коштів від замовника не була розрахунковою операцією, тому позивач не провів цю операцію через РРО. Крім того, суди дійшли висновку про те, що РРО не застосовується при здійсненні попереднього часткового розрахунку за надані послуги.

Однак таке застосування пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР є неправильним.

Відповідно до абзацу 4 статті 2 зазначеного Закону розрахункова операція – це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий товар (ненадану послугу), а в разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Передбачена законодавцем можливість повернення грошових коштів у разі відмови покупця від товару чи послуги означає, що здійснення розрахункової операції при реалізації товарів (послуг) не вимагає збігу в часі цієї операції, зокрема, з фактичним наданням послуг. Необхідною умовою здійснення такої операції є реалізація товарів (послуг), тобто їх продаж у результаті вчиненого продавцем і покупцем правочину.

Згідно з наведеним в абзаці 15 статті 2 Закону № 265/95-ВР визначенням, розрахунковим документом є документ установлених форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених цим Законом, і зареєстрований у встановленому порядку РРО або заповнений вручну.

У пункті 3.1 Положення про форму та зміст розрахункових документів (затверджене наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року № 614 (z0105-01) , зареєстроване в Міністерстві юстиції України 5 лютого 2001 року за № 105/5296 (z0105-01) ) зазначено, що фіскальний касовий чек на товари (послуги) – це розрахунковий документ, надрукований РРО при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги). Обов’язковими реквізитами фіскального касового чека є, зокрема, його порядковий номер, найменування, кількість і вартість товару (послуг), дата й час проведення розрахункової операції та напис "фіскальний чек".

Пунктом 4.4 Порядку реєстрації, опломбування та застосування реєстраторів розрахункових операцій за товари (послуги) (затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 грудня 2000 року № 614 (z0105-01) , зареєстрованого в Міністерстві юстиції 5 лютого 2001 року за № 107/5298 (z0107-01) ) передбачено, що: реєстрація продажу товару (оплати послуги) через РРО проводиться одночасно з розрахунковою операцією; розрахунковий документ має видаватися покупцеві не пізніше завершення цієї операції; вона вважається проведеною через РРО, якщо дані про її обсяг уведені в режимі реєстрації.

Пунктом 4.5 названого Порядку встановлено, що внесення чи видача готівки з місця проведення розрахунків повинні реєструватися через РРО з використанням операцій "службове внесення" та "службова видача", якщо таке внесення чи видача не пов’язані з проведенням розрахункових операцій.

Суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг, зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані в установленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, і видавати такий розрахунковий документ на повну суму проведеної операції особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї (пункти 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР).

Відповідальність за невиконання зазначеного обов’язку передбачена пунктом 1 статті 17 Закону № 265/95-ВР у вигляді фінансової санкції у розмірі п’ятикратного розміру вартості проданих товарів (наданих послуг).

Із прийняттям працівником позивача авансу (передоплати) за організацію та обслуговування банкету між Підприємством і замовником фактично було укладено угоду щодо надання послуги та проведено її реалізацію (продаж), тому незалежно від того чи надано реалізовану послугу фактично, отримані кошти мали бути проведені через РРО з роздрукуванням фіскального касового чека на цю суму і з видачею його замовнику.

Оскільки позивачем не були виконані вимоги пунктів 1, 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР, відповідач правомірно застосував до нього штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 7000 грн.

Відповідно до частини 2 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо Верховний Суд України встановить, що оскаржуване судове рішення є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої інстанції першим допустив порушення норми матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 241– 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Державної податкової інспекції у Балаклавському районі м. Севасто-поля задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративний суд України (rs3110401) від 11 листопада 2008 року, ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 січня 2007 року та постанову Господарського суду м. Севастополя від 7 листопада 2006 року скасувати.

Направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.