9/41 Про зобов`язання Товариства повернути у власність Національної академії наук України та в оперативне управління Фізико-механічного інституту НАНУ майно в натурі, передане як внесок до статутного фонду товариства для використання - 22.09.2022 Прийняття

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, 2) Фонду державного майна України, 3) Дрогобицького комунального міського "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки"

про зобов`язання відповідача повернути у власність Національної академії наук України та в оперативне управління Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка НАНУ майно в натурі, передане позивачами як внесок до статутного фонду товариства для використання

Короткий зміст позовних вимог

1. Дрогобицький міжрайонний прокурор звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Національної академії наук України (позивач 1), Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАНУ (позивач 2), до Українсько-німецького спільного підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" (відповідач), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів: Регіональне відділення ФДМУ по Львівській області (третя особа 1), Фонд державного майна України (третя особа 2), Дрогобицьке комунальне міське "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" (третя особа 3) про зобов`язання відповідача повернути у власність Національної академії наук України та в оперативне управління Фізико-механічного інституту ім. Г.В. Карпенка НАНУ майно в натурі, передане позивачами в якості внеску до статутного фонду товариства для використання, а саме: адміністративно-інженерний корпус, будівлі ливарної дільниці з обладнанням, будівлі механоскладальної дільниці з обладнанням, прибудову до ливарної дільниці, обладнання лабораторії, інвентар, меблі, прилади та допоміжні засоби.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами перевірки відповідно до звернення Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка Національної академії наук України, Дрогобицькою міжрайонною прокуратурою встановлено неправомірне неповернення майна внесеного інститутом в статутний фонд Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)". При цьому, майно Національної академії наук України є державною власністю і передане академії у безстрокове користування та використовується у межах визначених статутом, але без зміни форми власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.11.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.04.2022 у справі № 9/41 позов задоволено повністю. Зобов`язано Українсько-німецьке спільне підприємство в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)" повернути у власність Національної академії наук України та в оперативне управління Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка Національної академії наук України, майно в натурі, передане позивачами в якості внеску до статутного фонду товариства для використання, а саме: адміністративно-інженерний корпус, будівлі ливарної дільниці з обладнанням, будівлі механоскладальної дільниці з обладнанням, прибудову до ливарної дільниці, обладнання лабораторії, інвентар, меблі, прилади та допоміжні засоби.

4. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що укладаючи установчий договір, Фізико-механічний інститут ім. Г. В. Карпенка НАН України незаконно розпорядився державним майном, а умови п.п.1 п.6.1 параграфу 6 установчого договору, за якими інститут вносить майновий вклад у формі споруд, обладнання і установок, матеріалів, інструментів, суперечать положенням законодавства, що діяло на дату укладення установчого договору, і порушують права держави в особі Національної академії наук України.

5. При цьому, надаючи згоду на передачу до статутного фонду внеску у вигляді майна, яке належить до державний власності, НАН України фактично передала тільки право користування майном, оскільки не відбулося зміни форми власності. Відтак, оскільки Фізико-механічний інститут ім. Г. В. Карпенка НАН України відповідно до статуту та установчого договору передав у статутний капітал відповідача майно без зміни форми власності, то і права власності на вказане майно у відповідача не виникло. Разом з цим, статутом відповідача не передбачено виникнення права власності на майно, яке передано інститутом до статутного капіталу ТОВ.

6. Також суд апеляційної інстанції відхилив доводи відповідача, надані в судових засіданнях в апеляційному господарському суді про те, що іноземний учасник Товариства - західнонімецька фірма "IVM Management GmbH", у липні 2021 року вийшов зі складу учасників апелянта та отримав майно пропорційно розміру частки у статутному капіталі товариства, в тому числі і майно, яке є предметом відповідного спору. При цьому, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначила, що в матеріалах справи немає жодних доказів на підтвердження даного факту, окрім того, дані обставини відповідач вперше зазначив у суді апеляційної інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

7. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.04.2022 і рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2021 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

8. У касаційній скарзі відповідач не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), скаржник зазначає, що апеляційний господарський суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 05.07.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

9. Разом з цим, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

10. 01.08.2022 від скаржника надійшли пояснення з додатковим обґрунтуванням поданої касаційної скарги. Однак, оскільки такі пояснення є фактично доповненням до касаційної скарги і були подані після закінчення строку на касаційне оскарження, Верховний Суд не приймає їх до уваги в силу положень частини 1 статті 298 ГПК України.

Позиція інших учасників справи

11. Прокурор подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити в силі.

12. Позивач 1 (НАН України) подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити та залишити в силі оскаржувані судові рішення.

13. 12.09.2022 від ФДМ України надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній просив визнати поважними причини пропуску строку для подання відзиву, а також заперечив проти доводів скаржника та просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

14. Так, зазначене клопотання мотивовано тим, що: апарат Фонду є цілісним механізмом з розподілом функціональним обов`язків між структурними підрозділами; підготовка письмових пояснень Фонду передбачає обмін інформацією з профільними структурними підрозділами Фонду; враховуючи, що співдоповіді інших структурних підрозділів надійшли після закінчення строку, встановленого Судом для надання відзиву, процедура підготовки та викладення правової позиції Фонду вимагає більш тривалого строку для виконання.

15. Вирішуючи питання про прийняття відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у цій справі відкрито ухвалою Верховного Суду від 14.07.2022, якою встановлено строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 27.07.2022.

16. Відповідно до частини 1 статті 119 ГПК України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом. За приписами частини 2 статті 119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. У частині 4 статті 294 ГПК України визначено, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу. Таким чином, строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлюється не законом, а судом, а тому може бути продовженим, а не поновленим.

17. З урахуванням викладеного та оскільки зазначене клопотання подане Фондом поза межами встановленого судом строку (до 27.07.2022) і було подано разом з відзивом, який надіслано до Суду 09.09.2022, Верховний Суд не вбачає підстав для його задоволення. За таких обставин відзив Фонду державного майна України на касаційну скаргу, відповідно до частини 2 статті 118 ГПК України, залишається без розгляду як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку.

18. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

19. Постановою Бюро Президії Академії Наук Української РСР № 156-Б від 13.04.1984 створено Дослідне виробництво СКТБ Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка НАН України.

20. Розпорядженням Президії АН Української РСР № 1296 від 25.09.1989 "Про створення спільного радянсько-західно-німецького підприємства" погоджено пропозицію ФМІ ім. Г. В. Карпенка про створення на території СССР спільного радянсько-західно-німецького підприємства по розробці, виробництву і продажу шарошечного інструменту з участю Дрогобицького долотного заводу Мінважмашу СССР і Фірми "Вірт".

21. 27.04.1992 Фізико-механічний інститут ім. Г. В. Карпенка, Дрогобицький долотний завод та Фірма "Вірт" підписали договір про створення Спільного підприємства "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" та статут Спільного підприємства "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)".

22. Пункт 1.3 додатку № 2 до вищевказаного договору передбачав передачу протягом 10 днів після реєстрації спільного підприємства власності фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка АН України на експериментальний завод спільного підприємства.

23. У параграфі 6 пункту 6.1 договору зазначено, що Статутний фонд спільного підприємства для забезпечення його діяльності становить 2 260 000,00 ДМ в 226 долях по 10 000,00 ДМ. Статутний фонд створюється учасниками шляхом майнових вкладів у формі необмеженої передачі у вільне розпорядження спільного підприємства або шляхом передачі власності спільному підприємству чи шляхом надання послуг наступним чином: 1. Інститут: майновий вклад у формі споруд обладнання і установок, матеріалів, інструментів, вартістю 1 060 000,00 ДМ; 2. Долотний завод: майновий вклад у формі права безоплатного користування земельною ділянкою, вартістю 100 000,00 ДМ, у формі споруд та обладнання, вартістю 400 000,00 ДМ; 3. Іноземний учасник: майновий вклад у формі передачі ноу-хау і права користування патентами, вартістю 600 000,00 ДМ, та у формі надання послуг по навчанню персоналу спільного підприємства, вартістю 100 000,00 ДМ.

24. Постановою Бюро Президії Академії Наук Української РСР № 127-Б від 13.05.1992 ДВ СКТБ (Дослідне виробництво Спеціального конструкторсько-технологічного бюро) ФМІ ім. Г. В. Карпенка АН України реорганізовано з ліквідацією статусу юридичної особи та введено до складу інституту (п.1 постанови); погоджено пропозицію ФМІ ім. Г. В. Карпенка АН України про внесення в рахунок свого вкладу у статутний фонд СП майна реорганізованого ДВ СКТБ ФМІ ім. Г. В. Карпенка АН України на правах повного господарського відання та із збереженням права власності за АН України (п.2 постанови); постановлено, що ФМІ ім. Г. В. Карпенка АН України вважати правонаступником реорганізованого ДВ СКТБ з усіх фінансових і майнових зобов`язань; директора ФМІ зобов`язано зареєструвати статут СП та подати його Президії АН України разом з договором про створення СП та переліком майна, що передається СП, зазначивши його вартість (п.4.4 постанови); контроль за виконанням цієї постанови покласти на відділення фізико-технічних проблем матеріалознавства АН України (п.6 постанови).

25. 15.05.1992 виконавчий комітет Дрогобицької міської ради прийняв рішення № 133 "Про державну реєстрацію українсько-німецького спільного підприємства "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)", а 02.06.1992 видано відповідне свідоцтво про державну реєстрацію підприємства.

26. Згідно наказу НТК "Фізико-механічний інститут ім. Г. В. Карпенка АН України № 11 від 01.07.1992 ДВ СКТБ ФМІ АН України було ліквідоване, а належне йому майно передано на баланс фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка НАН України, а саме: адміністративний інженерно-лабораторний корпус, будівля ливарної дільниці з обладнанням, будівля механоскладальної дільниці з обладнанням, прибудова до ливарної дільниці, обладнання лабораторії, інвентар, меблі, прилади та допоміжні засоби, сировина та матеріали, інструменти (акт авізо №1/07-92 від 06.07.1992).

27. Зазначеним наказом генерального директора Українсько-німецького спільного підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" зобов`язано прийняти на баланс спільного підприємства майно, як внесок Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка НАН України у статутний фонд СП ТОВ "ІСМ".

28. 03.01.1997 Фонд державного майна України повідомив Фізико-механічний інститут ім. Г. В. Карпенка НАН України, що при створенні Українсько-німецького спільного підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" згідно установчих документів інститутом до статутного фонду товариства було внесено майно експериментального заводу. Однак, Указ Президента України від 20.01.1992 № 43 (43/92) "Про забезпечення діяльності та розвитку АН України" та Статут АН України забороняють зміну форми власності майна, що передано державою академії у безстрокове користування, тому Фонд державного майна України просив пояснити, на якій підставі інститутом зроблено зазначений внесок.

29. 31.03.2010 Фізико-механічний інститут ім. Г. В. Карпенка НАН України, звернувся до прокуратури Львівської області із заявою, у якій просив проаналізувати Постанову Бюро Президії Академії Наук Української РСР № 127-Б від 13.05.1992 та вирішити питання щодо її законності, зокрема, пункту 2.

30. 09.06.2010 прокурором Шевченківського району м. Києва Президенту Національної академії наук України винесено протест на пункт 2 постанови Бюро Президії АН Української РСР № 127-Б від 13.05.1992 у якому зазначено наступне.

Прокуратурою Шевченківського району м. Києва перевірено звернення директора Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка щодо законності постанови Бюро Президії Академії наук Української РСР від 13.05.1992 № 127-Б "Про реорганізацію ДВСКТБ Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка АН України та створення на його основі СП". Встановлено, що пунктом 2 вказаної постанови АН України дала згоду інституту на внесення в рахунок свого вкладу у статутний фонд СП майна реорганізованого ДВСКТБ Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка АН України на правах повного господарського відання та із збереженням права державної власності за АН України. Даний пункт постанови не відповідає вимогам чинного законодавства і підлягає скасуванню. Тому прокурор просив привести у відповідність до вимог чинного законодавства п.2 зазначеної вище постанови.

31. 10.06.2010 постановою Бюро Президії НАН України № 182 від 10.06.2010 задоволено протест прокурора Шевченківського району м. Києва від 09.06.2010; внесено зміни до п.2 постанови Бюро Президії АН Української РСР № 127-Б від 13.05.1992, виклавши його у такій редакції: "Погодитися з пропозицією Фізико-механічного інституту ім. Карпенка АН України про внесення в рахунок вкладу інституту у статутний фонд СП права користування майном реорганізованого Дослідного виробництва Спеціального конструкторсько-технологічного бюро ФМІ ім. Г. В. Карпенка АН України без зміни форми власності державного майна".

32. Разом з цим, 02.10.2008 на розгляд загальних зборів учасників Українсько-німецького спільного підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" надійшла заява Фізико-механічного інституту ім. Карпенка НАН України від 25.09.2008 вих.№ 88-3/864 про вихід з учасників товариства та повернення йому державної частки майна, внесеного у статутний фонд товариства.

33. 31.03.2009 загальними зборами Українсько-німецького спільного підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" прийнято рішення про виведення інституту зі складу учасників товариства та проведення розрахунку грошовими коштами відповідно до статті 54 Закону України "Про господарські товариства". Відмовлено у поверненні майна, у зв`язку з тим, що це призведе до зупинення фінансово-господарської діяльності товариства, вивільнення працівників та припинення його діяльності.

34. Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.04.2009 у справі № 3/77 за позовом Фірми ВІРТ "Машінен-Унд Боргерете-Фабрик ГмбХ" до Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТзОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" про виведення Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка Національної Академії Наук України зі складу учасників Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТзОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" та про зобов`язання СП ТзОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" до державної реєстрації змін в установчих документах Товариства у зв`язку зі зміною у складі учасників Товариства -виходом Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка Національної Академії Наук України зі складу учасників Українсько-німецького СП у формі ТзОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" на підставі статті 7 Закону України "Про господарські товариства", відмовлено у задоволенні позову в частині виведення з учасників товариства СП ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка НАН України.

35. Загальні збори Українсько-німецького спільного підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" уповноважили генерального директора товариства залучити професійного аудитора для складання аудиторської довідки про визначення грошового еквіваленту, вартості частки Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка НАН України, у зв`язку з його виходом та здійснити його виплату інституту, що відображено у протоколі № 12/08/09 від 12.08.2009.

36. Відповідно до довідки аудитора грошовий еквівалент вартості частки 43,6% учасника Українсько-німецького спільного підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" - Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка НАН України від суми перевищення вартості активів товариства над його зобов`язаннями складає 54 497,91 грн.

37. У зв`язку з цим 24.12.2009 Українсько-німецьке спільне підприємство в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" пеперахувало на рахунок Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка НАН України грошові кошти в сум 54 497,91 грн.

38. Вказану суму Фізико-механічний інститут ім. Г. В. Карпенка НАН України повернув Українсько-німецькому спільному підприємству в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)"

39. Окрім цього суди встановили, що постановою Президії Верховної Ради Української РСР "Про статус Академії Наук Української РСР" від 17.01.1991 (у редакції чинній на момент укладення установчого договору) визначено, що академія є республіканською самоврядною організацією, яка діє на основі законодавства Української РСР відповідно до Статуту Академії наук УРСР (п.1); за академією закріплюються всі основні фонди та інше державне майно, що знаходиться в даний час у користуванні її установ та організацій дослідно-виробничої бази. До прийняття законів Української РСР про власність, про роздержавлення майна, а також законодавчих актів, що регулюватимуть відносини у сфері науки, порядок володіння, користування та розпорядження всім майном, закріпленим за академією, визначається виключно Президією АН УРСР (п.3). Академія наук УРСР самостійно вирішує питання зв`язків і взаємовідносин з усіма органами, організаціями, товариствами, в тому числі і зарубіжними (п.5). Академія наук УРСР щорічно подає Верховній Раді Української РСР і Раді Міністрів Української РСР звіт про свою діяльність (п.6).

40. Указом Президента України "Про забезпечення діяльності та розвитку Академії наук України" від 20.01.1992 № 43 (43/92) , що діяв на момент укладення установчого договору, встановлено, що Академія наук України є вищою науковою установою України зі статусом самоврядної організації (п.1); передано Академії наук України у безстрокове користування будинки, устаткування та інше закріплене за нею державне майно на підставі Постанови Президії Верховної Ради УРСР від 17.01.1991 року "Про статус Академії наук Української РСР" та установлено, що Академія наук України використовує передане їй майно за своїм розсудом у межах, визначених її Статутом, без зміни форми його власності (п.2).

41. Пунктом 41 Статуту Академії Наук України від 20.03.1992 (у редакції чинній на момент укладення установчого договору) визначено, що економічну основу діяльності АН України становить загальнодержавна власність на основні та оборотні фонди, інше майно, в тому числі те, що використовується її установами та організаціями, передане державою академії в безстрокове (довічне) користування без зміни форми його власності.

42. Згідно з п.47 Статуту АН України установи та організації АН України відповідно до чинного законодавства можуть виступати учасниками й засновниками акціонерних та інших господарських товариств і одержувати відповідні доходи від їх діяльності.

43. Суди встановили, що наведені положення чинного на момент укладення установчого договору законодавства передбачали, що Національній академії наук України майно передається у користування, але воно залишається у державній власності.

44. Натомість у п.п.1 п.6.1 параграфу 6 установчого договору сторони передбачили, що інститут вносить майновий вклад у формі споруд, обладнання і установок, матеріалів, інструментів.

45. При цьому, підпункт 1 п.6.1 параграфу 6 установчого договору порушував права позивача-1 на державне майно, передане йому у довічне користування.

46. Вказане встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 13.01.2020 у справі № 5015/3350/12 за позовом Дрогобицького міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Національної академії наук України до Українсько-німецького спільного підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)" та Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка НАН України, про визнання недійсним пункту 9.1 параграфа 9 "Уставний фонд" Статуту Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)" (1992) та п.9.1 параграфа 9 "Власність Товариства" і п.10.4.2 параграфа 10 нової редакції Статуту Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)" (2005) в частині майнового внеску Фізико-механічного інституту ім. Г. В. Карпенка НАН України в статутний фонд товариства; зобов`язання Українсько-німецького спільного підприємства у формі ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)" привести п. 9.1 п. 9 Статуту підприємства у відповідність до Постанови Бюро Президії Національної академії наук України № 182 від 10.06.2010 "Про внесення змін до п.2 постанови Бюро Президії Академії наук Української РСР від 13.05.1992 № 127-Б "Про реорганізацію ДВСКТБ ВМІ ім. Г. В. Карпенка АН України та створення на його основі СП" та чинного законодавства, виклавши його у такій редакції: "Статутний фонд ТОВ "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГМБХ (ІСМ)" формується шляхом внесення Фізико-механічним інститутом ім. Г. В. Карпенка АН України в рахунок вкладу у статутний фонд СП права користування майном без зміни форми власності державного майна".

47. Водночас у задоволенні позову у справі № 5015/3350/12 прокурору відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Вказане рішення залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.04.2021. Судом касаційної інстанції рішення не переглядалось, оскільки ухвалами від 20.09.2021 та 08.11.2021 Верховний Суд відмовив прокуратурі у відкритті касаційного провадження.

Позиція Верховного Суду

48. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзивах, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

49. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

50. Так, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник, зазначає про застосування судом апеляційної інстанції норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 05.07.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

51. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

52. Відповідно до положень вказаної норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

53. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

54. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

55. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

56. Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з-поміж яких змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

57. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

58. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

59. Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

60. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

61. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

62. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

63. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

64. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник, колегія суддів звертає увагу, що правовідносини у всіх наведених скаржником справах очевидно не є подібними зі справою, що переглядається, з огляду на підстави заявлених позовних вимог, характер спірних правовідносин, фактичні встановлені судами обставини. Так, у даній справі та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норми права, а у зв`язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку.

65. Так постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота", Благодійної організації "Центр реабілітації соціально дезадаптованих дітей, підлітків та молоді "Ковчег", у якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог прокурор просив: визнати право власності держави в особі Фонду держмайна на нерухоме майно загальною площею 2 732,2 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40, а саме: спальний корпус № 1 (літера "Р") загальною площею 682,50 кв. м, спальний корпус № 2 (літера "Н") загальною площею 213,80 кв. м, спальний корпус № 3 (літера "И") загальною площею 248,80 кв. м, спальний корпус (літера "К") загальною площею 385,00 кв. м, лікувальний корпус (літера "З") загальною площею 225,10 кв. м, клуб-їдальню (літера "О") загальною площею 741,20 кв. м, лабораторію (літера "Л") загальною площею 105,80 кв. м, бібліотеку (літера "М") загальною площею 130,00 кв. м, а також споруди, передавальні пристрої та елементи благоустрою; витребувати у власність держави в особі Фонду держмайна з незаконного володіння ВГБФ "Батьківська турбота" на вказане спірне нерухоме майно; визнати недійсним з моменту укладення договір № 8000109/2002-24 купівлі-продажу будівель другого відділення ДП "Санаторій імені Першого травня" на вул. Гамарника, 40 у м. Києві загальною площею 2 732,2 кв. м та вартістю 1 915 200 грн, укладений 30.08.2002 між Укрпрофоздоровницею, ВГБФ "Батьківська турбота" та Благодійною організацією.

66. Позовні вимоги у справі № 48/340 були обґрунтовані тим, що майно санаторію імені Першого травня в м. Києві (Пуща-Водиця), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40, є державною власністю та Укрпрофоздоровниці не передавалося, у зв`язку із чим прокурор указував на недійсність договору № 8000109/2002-24, за яким Укрпрофоздоровниця відчужила спірне майно на користь ВГБФ "Батьківська турбота", та наявність підстав для повернення такого майна у державну власність.

67. Поряд із цим, при розгляді справи № 48/340 суди установили, що 30.08.2002 між Укрпрофоздоровницею (продавець), ВГБФ "Батьківська турбота" (покупець) та Благодійною організацією (покупець) укладено договір купівлі-продажу будівель (споруд, приміщень) шляхом викупу № 8000109/2002-24, відповідно до умов якого продавець продав, а покупці купили спірне нерухоме майно, загальною площею 2 732,2 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40, на земельній ділянці площею 3,8741 га, що підтверджується актом передачі основних фондів другого відділення ДП "Санаторій імені Першого травня" від 04.09.2002. Водночас у даній справі ВГБФ "Батьківська турбота" звернувся до Верховного Суду із заявою про перегляд Верховним Судом у зв`язку з виключними обставинами постанови Вищого господарського суду України від 24.04.2014 у справі № 48/340. Підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами заявником визначено пункт 2 частини третьої статті 320 ГПК України, а саме встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом

68. Тобто правовідносини у справі № 48/340 та у справі, яка переглядається, не є подібними ні за предметом спору, ні за підставами позову, ні за фактичними обставинами справи, ні за матеріально-правовим регулюванням спірних відносин, а правові висновки, викладені у судовому рішенні у наведеній справі, не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

69. Як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, зазначена справа розглядалась за позовом в. о. керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, фізичної особи, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ДП "Новомосковське лісове господарство", Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області, про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки.

70. При цьому позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, які знаходяться у постійному користуванні ДП "Новомосковське лісове господарство". Факт належності земельної ділянки до зазначеної категорії підтверджується, зокрема, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 у справі № 20/5005/9915/2012.

71. З огляду на викладене, враховуючи предмет та підстави позову у справі № 183/1617/16, колегія суддів зазначає про неподібність правовідносин у наведеній справі в порівнянні зі справою, яка розглядається.

72. У справі № 338/180/17 судами розглядались первісні позовні вимоги про стягнення 104 699,00 грн, з яких 100 000,00 грн - безпідставно одержаних коштів, 750,00 грн - 3% річних і 3 949,00 грн - інфляційних втрат, які були обґрунтовані, зокрема тим, що позивач за первісним позовом згідно з платіжними дорученнями перерахував на рахунок відповідача за первісним позовом кошти у сумі 100 000,00 грн, які, за твердженнями позивача за первісним позовом, перераховані помилково, оскільки будь-які договірні відносини між сторонами відсутні, та зустрічні позовні вимоги про визнання укладеним договору підряду та стягнення 51 000,00 грн боргу за поставлені будівельні матеріали, які були обґрунтовані, зокрема тим, що до відповідача за первісним позовом звернувся уповноважений представник позивача за первісним позовом та запропонував укласти договір підряду, за яким відповідач за первісним позовом мав виготовити із свого матеріалу та поставити дерев`яні бруси за відповідною адресою, для подальшого будівництва каркасу дерев`яної колиби. Відповідач за первісним позовом узгодив з представником позивача за первісним позовом креслення каркасу колиби, перелік робіт і ціну будівельних матеріалів.

73. При цьому Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій в частині зустрічного позову та приймаючи у цій частині нове рішення про залишення зустрічних позовних вимог без задоволення, погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір підряду сторони уклали та зазначила, що задоволення вимоги про стягнення різниці між перерахованим позивачем за первісним позовом авансом і вартістю поставлених йому відповідачем за первісним позовом брусів за результатами часткового виконання вже укладеного сторонами договору підряду було ефективним способом захисту права відповідача за первісним позовом. Відтак суди, встановивши фактичні обставини та зміст спірних правовідносин, помилково дійшли висновку про необхідність задоволення вимоги відповідача за первісним позовом про визнання укладеним договору підряду. Встановивши, що дії сторін свідчать про те, що договір підряду фактично був ними укладений, з метою ефективного захисту порушеного права відповідача за первісним позовом суди мали вирішити питання щодо наслідків часткового виконання сторонами вказаного договору, а саме: задовольнити вимогу відповідача за первісним позовом про стягнення з позивача за первісним позовом 51 000,00 грн як різниці між перерахованим позивачем за первісним позовом авансом і вартістю доставлених брусів та відмовити у задоволенні вимоги про визнання укладеним договору підряду.

74. У справі № 905/1926/16 предметом розгляду були вимоги про зобов`язання відповідача виконати умови договору, а саме: прийняти виконання зобов`язань ПАТ "Донбасенерго" за договором шляхом надання ПАТ "Донбасенерго" актів приймання-передачі електроенергії за наступні періоди, на таку кількість і вартість електроенергії. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 1.09.2018 зазначила, що вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Заявлена позивачем у цій справі вимога про зобов`язання відповідача надати акт приймання-передачі електроенергії за договором купівлі-продажу не приводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення. Вимога позивача у цій справі про зобов`язання надати акт приймання-передачі електроенергії не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не приводить до поновлення порушеного права позивача.

75. У справі № 569/17272/15-ц фізична особа і ТОВ "ТРК "Рівне 1" звернулися до суду з позовом, в якому просили зобов`язати ПП "ТРК "Сфера-ТВ" здійснити публікацію про порушення авторських прав позивачів на твір на офіційному сайті відповідача: http://sfera-tv.com.ua та стягнути з ПП "ТРК "Сфера-ТВ" на користь ТОВ "ТРК "Рівне 1" суму компенсації за використання твору у шести програмах. Велика Палата Верховного Суду у постанові зазначила, що спосіб захисту, обраний позивачем-фізичною особою є належним, бо дозволяє ефективно захистити порушене особисте немайнове право інтелектуальної власності - право вимагати зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору. Саме це право було порушене відповідачем шляхом використання твору без зазначення імені автора. Таке право може бути ефективно захищене шляхом ухвалення судового рішення про публікацію у пресі інформації про допущене порушення, оскільки внаслідок такої публікації інформація про авторство, прихована порушником, доводиться до відома невизначеного кола осіб. При цьому вимога ТОВ "ТРК "Рівне 1" про стягнення грошової компенсації за порушення виключного майнового права відповідає належному способу захисту вказаного виключного майнового права, оскільки має економічний зміст. Натомість виключне майнове право дозволяти використання твору не може бути захищене шляхом опублікування повідомлення про порушення, бо воно не приведе до поновлення майнової сфери позивача.

76. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, де предметом спору було визнання недійсним нікчемного договору про розірвання договору застави майнових прав, зроблено висновок про те, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

77. Так, колегія суддів вважає необґрунтованим твердження скаржника про те, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у справах № 338/180/17, № 905/1926/16, № 569/17272/15-ц, № 916/3156/17 з огляду на відмінність предмету та підстав позову, нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, разом з цим вирішуючи наведені справи та справу, яка переглядається, суди виходили з різних встановлених судами фактичних обставин справи та зібраних доказів.

78. Так з огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що висновки, які викладено у справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції зробив з огляду на інші встановлені судами фактичні обставини. Суд касаційної інстанції зауважує, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

79. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

80. Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

81. З огляду на те, що аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

82. Щодо оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України колегія суддів зазначає таке.

83. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

84. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

85. Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

86. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

87. При цьому саме тільки посилання скаржника на те, що суди не в повному обсязі дослідили докази та не з`ясували дійсні обставини справи, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судові рішення. Доводи скаржника у цій частині зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками суду, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про задоволення позовних вимог у цій справі.

88. Верховний Суд також констатує, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 300 ГПК України.

89. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з цієї підстави.

90. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

91. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

92. Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі виявилося, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)", в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

93. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

94. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

95. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

96. За таких обставин, доводи касаційної скарги, в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова - без змін.

Розподіл судових витрат

97. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.04.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2021 у справі № 9/41 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Українсько-німецького спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Інтернешнл Каттер Манюфекчерер ГмбХ (ІСМ)" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.04.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 17.11.2021 у справі № 9/41 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.