910/3547/21 Про стягнення заборгованості за договором поставки за поставлене насіння ріпака - 06.09.2022 Прийняття

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Головного управління по м. Києву та Київській області акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - Банк) - Бершадської І. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства

на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2021 (суддя Комарова О. С.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 [колегія суддів: Коробенко Г. П. (головуючий), Козир Т. П., Кравчук Г. А.]

зі справи № 910/3547/21

за позовом Господарства

до Підприємства,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Банк,

про стягнення 17 707 652,67 грн.

та за зустрічним позовом Підприємства

до Господарства,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Господарства - Банк,

про визнання припиненим грошового зобов`язання.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Господарство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Підприємства (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) 17 707 652,67 грн., з яких 13 500 000 грн. основного боргу, 1 125 123,29 грн. 3 % річних та 3 082 529,38 грн. збитків від інфляції.

1.2. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати товару за укладеним між сторонами в простій письмовій формі договором поставки насіння ріпаку 1 класу врожаю 2018 року в кількості 1 000 т вартістю 13 500 000 грн. (далі - зерно).

1.3. Підприємство подало до господарського суду міста Києва зустрічну позовну заяву про визнання припиненим з 17.09.2018 грошового зобов`язання перед Господарством у сумі 10 800 000 грн. у частині оплати 80 % вартості поставленого 14.09.2018 зерна.

1.4. Вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що обов`язок Підприємства з оплати 80 % вартості поставленого Господарством зерна був виконаний, а зобов`язання в цій частині припинене в момент зарахування 10 800 000 грн. на банківський рахунок Господарства в Банку.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022, первісний позов задоволено частково: стягнуто з Підприємства на користь Господарства 13 500 000 грн. основного боргу, 1 125 123,29 грн. 3 % річних та 3 081 861,42 грн. інфляційних втрат; у решті первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

2.2. Прийняті рішення мотивовані тим, що матеріали справи не містять будь-яких належних доказів виконання Підприємством грошового зобов`язання з оплати придбаного зерна, у зв`язку з чим виникла спірна заборгованість за первісним позовом.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що переказ грошових коштів у розмірі 10 800 000 грн. Підприємство здійснило на відкритий у Банку рахунок, який не був обумовлений сторонами зобов`язання, що не дає підстав стверджувати про виконання зобов`язання перед Господарством належним чином.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

Підприємство, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, звернулось з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2021 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Господарства відмовити, а зустрічний позов Підприємства задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), Підприємство посилається на невідповідність оскаржуваних судових рішень правовим висновкам, викладеним у постанові Вищого господарського суду України від 15.07.2015 зі справи № 910/17807/14, за подібних правовідносин.

4.2. Відсутній висновок Верховного Суду щодо: застосування пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"; правових наслідків недійсності договору банківського рахунку "як договору про надання банківських послуг"; належного виконання покупцем грошового зобов`язання перед постачальником; зупинення строку нарахування штрафних санкцій за заборгованістю покупця з оплати в разі звернення постачальника до суду з позовом про повернення майна.

4.3. Скаржник, посилаючись на приписи пункту 4 частини другої статті 287 та пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, вважає, що суди не дослідили наявних в матеріалах справи доказів - висновків судових експертів та експертів у галузі права.

4.4. В ухваленні судового рішення в суді першої інстанції брав участь суддя, якому було заявлено мотивований відвід, що є підставою для скасування такого рішення відповідно до пункту 2 частини першої статті 310 ГПК України.

4.5. За твердженням скаржника, Господарство при поданні позову обрало неналежний (неефективний) спосіб захисту, а оскаржувані судові рішення "створили ситуацію, яка дестабілізує цивільний оборот та безготівкові розрахунки".

5. Доводи інших учасників

5.1. Господарство у відзиві на касаційну скаргу заперечує її доводи і просить: оскаржувані рішення і постанову залишити без змін; касаційне провадження за касаційною скаргою, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити; в іншій частині касаційну скаргу залишити без задоволення.

Від позивача надійшла заява про намір подати докази понесення судових витрат відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України.

5.2. Банком подано заяву про продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу, яку мотивовано необхідністю отримання інформації та копій документів від його структурних підрозділів і архіву, а також сам відзив.

Керуючись статтями 118, 165, 294 ГПК України та беручи до уваги те, що ухвалою Верховного Суду від 08.08.2022 у цій справі встановлено учасникам справи строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 25.08.2022, а ухвалу про відкриття касаційного провадження в даній справі Банк отримав 11.08.2022, Суд вважає, що у Банку було достатньо часу для підготовки та подачі відзиву у встановлений строк, а тому Верховний Суд відхиляє зазначене клопотання та залишає названий відзив без розгляду.

Водночас представнику Банку надано можливість висловити відповідну правову позицію безпосередньо в судовому засіданні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Стислий виклад обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

6.1. Господарство та приватне акціонерне товариство "Кулевчанський комбінат хлібопродуктів" (далі - ПрАТ "Кулевчанський КХП"; зерновий склад) уклали договір складського зберігання насіння ріпаку від 20.06.2018 № 4-Р/2018, на виконання якого зерновий склад прийняв від Господарства на зберігання зерно.

6.2. Передання зерна на зберігання оформлено складськими квитанціями від 24.06.2018 (АЦ № 599599) № 34, від 25.06.2018 (АЦ № 599612) № 47, від 02.07.2018 (АЦ № 599647) № 82 загальним обсягом 1 020 883 кг.

6.3. У подальшому між Господарством та Підприємством досягнуто згоди щодо купівлі-продажу зерна.

6.4. З метою письмового оформлення зазначеного правочину Підприємство направило на електронну адресу Господарства проєкт договору поставки від 13.09.2018 № ОР-14820, який підписаний директором Господарства - ОСОБА_1, скріплений відбитком печатки та переданий контрагентові.

6.5. Відповідно до заявки Господарства від 14.09.2018 останнє просило зерновий склад здійснити переоформлення зерна на нового власника - Підприємство.

6.6. Того ж дня ПрАТ "Кулевчанський КХП", Господарство та Підприємство підписали тристоронній акт прийому-передачі зерна № 32, за яким зерно переоформлено на нового власника - Підприємство, на підтвердження чого останньому видано складську квитанцію від 14.09.2018 № 220 (АЦ № 599785).

6.7. У подальшому, як стверджує Господарство, воно отримало лист від Підприємства, у якому містились оригінал договору поставки від 13.09.2018 № ОР-14820 та видаткова накладна від 14.09.2018 № ВН-16, які були підписані від імені директора Господарства ОСОБА_1 невстановленою особою і містили реквізити Господарства, що останньому не належать, а саме: було вказано розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 в Банку, МФО 322669.

6.8. Зазначене обумовило звернення Господарства до суду з позовом до Підприємства та ПрАТ "Кулевчанський КХП", у якому воно просило:

витребувати з безпідставного володіння Підприємства на користь Господарства зерно, яке перебуває на зберіганні на зерновому складі ПрАТ "Кулевчанський КХП" і прийняте на зберігання від Підприємства за складською квитанцією на зерно від 14.09.2018 № 220;

зобов`язати зерновий склад ПрАТ "Кулевчанський КХП" вчинити дії щодо переоформлення з Підприємства на користь Господарства зерна, прийнятого на зберігання від Підприємства за складською квитанцією від 14.09.2018 № 220, погасити її (бланк АЦ № 599785) та видати Господарству нову складську квитанцію на це зерно, про що внести зміни та записи до основного реєстру складських документів на зерно та зерна, прийнятого на зберігання, і реєстру зернового складу;

визнати недійсним договір поставки від 13.09.2018 № ОР-14829, укладений між Господарством та Підприємством, а також складену в процесі виконання договору видаткову накладну від 14.09.2018 № ВН-16.

6.8.1. Рішенням господарського суду Одеської області від 28.11.2019 у справі № 916/2087/18 з урахуванням ухвали від 13.05.2021 про виправлення описки, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.01.2021, позов задоволено частково та визнано недійсним письмовий договір поставки від 13.09.2018 № ОР-14820, укладений між Господарством та Підприємством.

6.8.2. Як встановили суди у справі № 916/2087/18 та не заперечують сторони, між Господарством (продавцем) та Підприємством (покупцем) погоджено всі істотні умови господарського договору поставки, а тому в спірних правовідносинах мало місце укладення договору в спрощений спосіб.

6.9. Матеріали справи містять копію платіжного доручення від 17.09.2018 № 3610 на суму 10 800 000 грн. Зазначені кошти сплачені Підприємством на рахунок Господарства № НОМЕР_1, відкритий у Банку.

6.10. Рішенням господарського суду міста Києва від 29.10.2020 у справі № 910/1069/20, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 та Верховного Суду від 26.04.2021, задоволено позов Господарства та визнано недійсним договір банківського обслуговування від 24.07.2018 № 336285111180724115335, укладений між Господарством та Банком.

6.10.1. Зі змісту зазначених судових рішень вбачається, що 24.07.2018 Банк та Господарство уклали договір банківського обслуговування № 336285111180724115335. Цей договір підписано зі сторони Господарства головою ОСОБА_1. На виконання зазначеного договору банківського обслуговування підписано заяву про підключення тарифного пакету від 24.07.2018, заяву на отримання доступу до системи дистанційного обслуговування CorpLight, акт приймання-передавання особистих ключів користувачам СДО CorpLight від 30.07.2018, заяви про відкриття поточних рахунків до цього договору № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 і картки зі зразками підписів ОСОБА_1 та зразком відбитку печатки Господарства, посвідченим приватним нотаріусом Сартського районного нотаріального округу Одеської області Сулаковим І. І.

6.10.2. Визнаючи недійсним договір банківського обслуговування від 24.07.2018, суд зазначив, що головою Господарства не підписувались спірний договір, заява про підключення Тарифного пакету від 24.07.2018, заява на отримання доступу до системи дистанційного обслуговування CorpLight, акт приймання-передавання особистих ключів користувачам СДО CorpLight від 30.07.2018, заява про відкриття поточних рахунків до зазначеного договору банківського обслуговування № НОМЕР_1 та картки зі зразками підписів ОСОБА_1 та зразком відбитку печатки Господарства.

6.10.3. Також суд у справі № 910/1069/20 встановив, що по рахунку № НОМЕР_1 здійснено 2 операції з перерахування коштів, при цьому IP-адреса, з якої здійснено вхід до системи СДО CorpLight, відрізняється від IP-адрес, з яких здійснювався вхід до вказаної системи від імені Господарства за іншими рахунками, відкритими у Банку на підставі інших договорів.

6.11. Звертаючись до суду в справі, що розглядається, з позовом про стягнення грошових коштів, позивач за первісним позовом стверджує, що з огляду на недійсність договору банківського обслуговування від 24.07.2018 № 336285111180724115335, укладеного між Господарством та Банком, та зважаючи на відсутність у позивача доступу до рахунка № НОМЕР_1, відкритого відповідно до цього договору, і здійснення керування рахунком невстановленими особами, грошові кошти, які надійшли на зазначений банківський рахунок як плата за насіння ріпаку від Підприємства, не можуть вважатись отриманими Господарством.

6.12. Підприємство, заперечуючи вимоги Господарства та звертаючись до суду із зустрічним позовом, наполягає на тому, що обов`язок Підприємства щодо оплати 80 % вартості поставленого ріпаку був виконаний, а зобов`язання в цій частині є припиненим у момент зарахування 10 800 000 грн. на банківський рахунок Господарства, відкритий в Банку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Причиною виникнення спору за первісним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Підприємства вартості поставленого товару.

7.2. За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

7.3. Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

7.4. Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором, і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

7.5. Нормами глави 48 ЦК України (435-15) визначено такі принципи (умови) належного виконання зобов`язання: виконання зобов`язання належними сторонами (стаття 527 ЦК України); виконання у належний спосіб (стаття 529 ЦК України - виконання зобов`язання частинами); належний строк (термін) виконання зобов`язання (стаття 530 ЦК України); належне місце виконання зобов`язання (стаття 532 ЦК України), а також щодо належного предмета.

7.6. Частиною першою статті 532 ЦК України передбачено, що місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

7.7. Згідно з пунктами 1.23 і 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні":

отримувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу у готівковій формі. Неналежним отримувачем є особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі;

переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 зазначеного Закону переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

7.8. Отже, при виконанні грошового зобов`язання у безготівковій формі місцем виконання слід вважати банк, який відкрив кредитору розрахунковий рахунок, на який за умовами зобов`язання повинен бути здійснений переказ грошових коштів (подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13.06.2019 зі справи № 910/3225/18).

7.9. Із наведених положень законодавства вбачається, що зобов`язання вважається виконаним належним чином відповідно до умов договору, якщо боржник виконав його таким чином та способом, на які повинні були розраховувати обидві сторони, а за наслідками такого виконання кредитор отримав можливість розпоряджатися виконаним на свій розсуд.

7.10. Як вбачається зі встановлених судами обставин, між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини за фактом поставки товару (насіння ріпаку).

7.11. Задовольняючи частково вимоги за первісним позовом, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про порушення Підприємством зобов`язання щодо оплати поставленого товару.

7.11.1. Так, суди встановили, що переказ грошових коштів у розмірі 10 800 000 грн. Підприємством здійснило на рахунок у Банку № НОМЕР_1, який не був обумовлений сторонами зобов`язання, а тому не може вважатись належним виконанням обов`язку щодо оплати товару. При цьому суди не заперечили зарахування коштів на зазначений рахунок, але, враховуючи встановлені судовими рішеннями обставини щодо укладення поза межами волевиявлення Господарства договору банківського обслуговування від 24.07.2018 № 336285111180724115335, за яким і було відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1, дійшли висновку щодо неможливості віднесення коштів, сплачених згідно з платіжним дорученням від 17.09.2018 № 3610 у розмірі 10 800 000 грн., у рахунок погашення грошового зобов`язання за поставлений товар (насіння ріпаку).

7.11.2. Оцінюючи обставини справи щодо зазначеного переказу коштів, як місцевий господарський суд, так і суд апеляційної інстанції дослідили з наведенням відповідного мотивування наявні в матеріалах справи висновки судово-економічних експертиз у сукупності з іншими доказами, а також висновки експертів у галузі права, які мають консультативний характер і не є обов`язковими для суду.

7.11.3. Отже, наявність у відповідача за первісним позовом непогашеної заборгованості за поставлений товар доведена, документально підтверджена і Підприємством не спростована, що, у свою чергу, за висновком судів попередніх інстанцій свідчить про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову щодо визнання припиненим зобов`язання Підприємства перед Господарством у сумі 10 800 000 грн. в частині оплати 80 % вартості поставленого товару.

7.12. У касаційній скарзі скаржник, обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 15.07.2015 зі справи № 910/17807/14.

7.13. Водночас посилання Підприємства на зазначену постанову Вищого господарського суду України Верховним Судом не приймаються, оскільки постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 236 ГПК України.

7.14. За таких обставин зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

7.15. Підприємство підставою оскарження судових рішень вважає також приписи пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

7.16. За своїм змістом зазначена норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

7.17. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник має обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

7.18. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Суд відхиляє суперечливі твердження Підприємства про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (стосовно застосування положень пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"), з огляду на одночасне посилання самого скаржника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.10.2018 зі справи № 910/19094/17, стосовно застосування відповідних норм матеріального права.

7.19. Що ж до наведених у касаційній скарзі аргументів про відсутність інших висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права (пункт 4.2 цієї постанови), то Суд виходить з того, що скаржник не наводить аргументованого обґрунтування необхідності у формуванні таких висновків у контексті спірних правовідносин, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи та здійсненої ними оцінки наявних у справі доказів, як і не наводить мотивованого обґрунтування того, як саме висновок щодо застосування норм права (та яких саме норм) вплине на висновки судів, викладені в оскаржуваних судових рішеннях.

7.20. По суті наведені в касаційній скарзі в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, аргументи Підприємства зводяться лише до прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи і переоцінку доказів у ній та встановлення інших обставин, ніж встановлені цим судом, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції відповідно до положень ГПК України (1798-12) .

7.20.1. Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

7.20.2. Так, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій надали оцінку вагомим і ключовим доводам сторін у справі, якими вони обґрунтовували наявність чи відсутність підстав для задоволення первісного і зустрічного позовів. Така оцінка була здійснена судами в межах предмета доказування в справі в сукупності з доказами.

7.21. У зв`язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку про непідтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.22. Касаційна скарга подана скаржником з посиланням на приписи пунктів 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, а також з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

7.23. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

7.24. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.25. Обов`язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Водночас у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктами 1 і 3 частини другої статті 287 цього Кодексу є необґрунтованими, а тому Касаційний господарський суд вважає безпідставними доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів.

Крім того, кваліфікація скаржником висновків експертів у галузі права саме як доказів не відповідає положенням частини першої статті 109 ГПК України, відповідно до якої висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.

7.26. У касаційній скарзі відповідач посилається на пункт 2 частини першої статті 310 ГПК України, оскільки вважає, що місцевий господарський суд необґрунтовано відмовив у задоволенні його заяви про відвід судді Комарової О. С.

7.26.1. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

7.26.2. Мотивуючи зазначену підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на те, що відвід було заявлено у зв`язку з явною упередженістю судді під час розгляду справи в суді першої інстанції, і підтверджується це неприйняттям зустрічного позову Підприємства, як вважає відповідач, з надуманих і незаконних підстав. Так, залишаючи без руху і повертаючи зустрічний позов Підприємства, суддя при обрахуванні судового збору, який підлягав до сплати, виходила з того, що вимога за цим позовом є майновою, однак за декілька днів до цього така ж сама вимога в іншій справі цим же складом суду вважалась немайновою.

7.26.3. Верховний Суд відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки відповідно до частини четвертої статті 35 ГПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу. Інших підстав в обґрунтування необ`єктивності чи упередженості судді скаржник не навів.

7.26.4. Отже, Суд вважає помилковим твердження Підприємства про безпідставне відхилення судом першої інстанції заяви про відвід судді Комарової О. С.

7.27. Щодо клопотання Підприємства про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду:

7.27.1. Зазначене клопотання обґрунтоване існуванням у справі виключної правової проблеми, вирішення якої забезпечить розвиток права та формування судової практики на майбутнє, а саме: щодо правових наслідків для третіх осіб постановлення рішення суду про недійсність договору банківського рахунку, а також щодо наявності або відсутності правових наслідків такого рішення для платіжних операцій, що були проведені обслуговуючим банком до постановлення такого рішення суду.

7.27.2. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до положень частини п`ятої статті 302 ГПК України, Суд, керуючись внутрішнім переконанням у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми в застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає Суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

7.27.3. Однак заявлене Підприємством клопотання не містить належного обґрунтування щодо існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, а обставини, наведені у клопотанні, не дають підстав для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду.

7.27.4. Враховуючи викладене, Суд відмовляє в задоволенні клопотання Підприємства про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.2. Доводи касаційної скарги Підприємства не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку, не спростовують наведених висновків місцевого і апеляційного господарських судів та частково стосуються питань, пов`язаних або зі встановленими обставинами справи, або з оцінкою доказів у ній, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.

8.3. Отже, наведені відповідачем у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення і постанову - без змін.

9. Судові витрати

9.1. З огляду на те що касаційна скарга задоволенню не підлягає, витрати зі сплати судового збору згідно зі статтею 129 ГПК України покладаються на скаржника.

9.2. На час прийняття постанови Верховним Судом позивачем не подано доказів на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції, а тому наразі відсутні підстави для вирішення питання щодо стягнення вартості таких витрат.

На підставі наведеного та керуючись статтями 300, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 зі справи № 910/3547/21 залишити без змін, а касаційну скаргу підприємства з іноземними інвестиціями "Вайтерра Україна" - без задоволення.