5020-1129/2012 Про визнання дій державного виконавця протиправними та зобов`язання вжити заходи з відновлення виконавчого провадження - 30.06.2022 Прийняття

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 (головуючий Пономаренко Є.Ю., судді: Кропивна Л.В. і Барсук М.А.), прийняту за наслідками перегляду ухвали господарського суду міста Києва від 27.10.2021

за скаргою державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН"

на дії відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Відділ)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вжити заходи з відновлення виконавчого провадження

у справі № 5020-1129/2012

за позовом державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" (далі - Завод)

до державного підприємства "Севастопольське авіаційне підприємство" (далі - Підприємство)

про стягнення 864 000,00 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

Завод звернувся до господарського суду міста Києва із скаргою на дії Відділу про визнання дій протиправними та зобов`язання вжити заходи з відновлення виконавчого провадження.

Скарга обґрунтована тим, що державним виконавцем Відділу протиправно відмовлено Заводу у відновленні виконавчого провадження № 39811409 з примусового виконання наказу господарського суду міста Севастополя від 09.11.2012 № 5020-1129/2012, з підстав відсутності дубліката виконавчого документа, оскільки державний виконавець мав всі права на вжиття заходів з самостійного отримання дубліката виконавчого документу, а їх невжиття суперечить вимогам законодавства.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.10.2021 скаргу Заводу на дії Відділу задоволено. Визнано протиправними дії в.о. заступника начальника управління - начальника Відділу Білого Олександра Петровича щодо відмови у вжитті заходів з відновлення виконавчого провадження №39811409, виконання за яким здійснювалось на тимчасово окупованій території у місті Севастополі та зобов`язано Відділ вжити заходи з відновлення виконавчого провадження № 39811409, виконання за яким здійснювалось на тимчасово окупованій території у місті Севастополі.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю, оскільки державний виконавець Відділу не був позбавлений можливості вжити заходів з відновлення виконавчого провадження № 39811409 на підставі заяви скаржника від 01.09.2021 № 2678 про відновлення виконавчого провадження та роз`яснень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, викладених у листі від 30.07.2021 №58573/62665-33-21/20.4.2

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 ухвалу господарського суду міста Києва від 27.10.2021 про задоволення скарги Заводу на дії в.о. заступника начальника управління - начальника Відділу скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено Заводу у задоволенні скарги на дії в.о. заступника начальника управління - начальника Відділу.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована відсутністю підстав для визнання протиправними дій державного виконавця щодо відмови у вжитті заходів з відновлення виконавчого провадження.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Завод звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме: Закону України ?Про виконавче провадження?; Інструкції з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022, а ухвалу господарського суду міста Києва від 27.10.2021 залишити в силі.

Від Підприємства та Відділу відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Завод звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Підприємства про стягнення 864 000,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 25.10.2012 у справі № 5020-1129/2012 позовні вимоги задоволено повністю.

На виконання вказаного рішення суду видано наказ від 09.11.2012 № 5020-1129/2012.

Постановою відділу ПВР УДВС ГУЮ у місті Севастополі від 16.09.2013 відкрито виконавче провадження № 39811409 з примусового виконання наказу господарського суду міста Севастополя 09.11.2012 № 5020-1129/2012.

Після визнання території Автономної Республіки Крим тимчасово окупованою Заводом здійснено запит до автоматизованої системи виконавчого провадження, з якої неможливо визначити в якому відділі державної виконавчої служби перебуває виконавче провадження № 39811409.

З метою визначення органу виконавчої служби, в якому перебуває виконавче провадження № 39811409, Завод звернувся до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з листом від 12.07.2021 № 2103.

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України листом від 30.07.2021 № 58573/62665-33-21/20.4.2 повідомив Завод, що діяльність територіальних органів державної виконавчої служби на тимчасово окупованих територіях є об`єктивно неможливою, а документи на паперових носіях залишились перебувати на таких територіях.

Крім того Заводу повідомлено, що розділом XV Інструкції, зокрема, передбачено, що за заявою сторони виконавчого провадження або з ініціативи виконавця відновленню підлягає, у тому числі, виконавче провадження, виконання за яким здійснювалось на тимчасово окупованій території. Також Заводу, з метою відновлення виконавчого провадження № 39811409, рекомендовано звернутися до Відділу, оскільки виконання рішень щодо боржників, які знаходяться на території, яка відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (1207-18) є тимчасово окупованою здійснюється саме таким органом виконавчої служби.

Завод звернувся до Відділу із заявою від 01.09.2021 № 2678 про відновлення виконавчого провадження № 39811409 та додав до вказаної заяви, зокрема, копію листа Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30.07.2021 № 58573/62665-33-21/20.4.2 та копію наказу господарського суду міста Севастополя 09.11.2012 № 5020-1129/2012.

Листом Відділу від 13.09.2021 №21752/12.3-18 Заводу відмовлено у відновленні виконавчого провадження № 39811409 з підстав відсутності дубліката наказу господарського суду міста Севастополя від 09.11.2012 № 5020-1129/2012.

Суд першої інстанції, задовольняючи скаргу Заводу на дії Відділу вказував на те, що Завод, на виконання роз`яснень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, виконав необхідні дії зазначені у вказаному роз`ясненні у вигляді звернення до Відділу із заявою про відновлення виконавчого провадження № 39811409 та долучив до такої заяви копії документів (у тому числі наказу суду), що збереглися у Заводу.

З таким висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, заначивши, що відповідно до частини першої статті 339 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Питання, що виникають на стадії виконання рішень, винесених господарським судом, вирішуються в порядку, передбаченому нормами ГПК України (1798-12) та Законом України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Спеціальним нормативним актом з питань виконання судового рішення є Закон України "Про виконавче провадження" (1404-19) , яким врегульовані питання щодо порядку, умов та підстав здійснення виконавчого провадження з примусового виконання рішень.

Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) підлягають примусовому виконанню, визначає Інструкція.

Згідно з пунктом 1 розділу XV Інструкції "Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження" за заявою сторони виконавчого провадження або з ініціативи виконавця відновленню підлягає, зокрема виконавче провадження, виконання за яким здійснювалось на тимчасово окупованій території.

Абзацом другим пункту 2 розділу XV Інструкції "Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження" передбачено, що до заяви про відновлення втраченого виконавчого провадження чи його матеріалів можуть долучатися документи або їх копії, що збереглися у сторони виконавчого провадження, навіть якщо вони не посвідчені в установленому порядку.

Відповідно до пункту 3 розділу XV Інструкції "Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження" виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони можуть звернутися до суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, за видачею дубліката виконавчого документа.

Якщо відповідно до заяви боржника виконавче провадження, виконання за яким здійснювалось на тимчасово окупованій території України, необхідно відновити у зв`язку з наміром боржника виконати рішення або необхідністю припинення заходів примусового виконання рішень, таке виконавче провадження може бути відновлено без дубліката виконавчого документа.

З наведених положень апеляційний суд дійшов висновку, що виконавче провадження може бути відновлено лише за наявності дублікату виконавчого документа.

При цьому абзац другий пункту 3 розділу XV Інструкції "Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження" містить виключення з наведеного, тобто можливість відновлення виконавчого провадження без дублікату наказу за заявою боржника, який має намір виконати рішення або необхідністю припинення заходів примусового виконання рішень.

В усіх інших випадках виконавче провадження має відновлюватися лише за наявності саме дубліката виконавчого документа, а не просто його копії.

Також апеляційним судом зазначено, що умови викладені у пункті 2 розділу XV Інструкції "Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження" про те, що до заяви про відновлення втраченого виконавчого провадження чи його матеріалів можуть долучатися документи або їх копії, що збереглися у сторони виконавчого провадження, навіть якщо вони не посвідчені в установленому порядку, враховуючи наявність інших окремих положень щодо дублікату, свідчить про те, що пункт 2 стосується не дублікатів виконавчих документів.

З наведеного слідує, що втрачене виконавче провадження не може бути відновлено лише за копією виконавчого документа.

Отже, доводи суду першої інстанції про те, що Завод, на виконання роз`яснень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, виконав необхідні дії зазначені у вказаному роз`ясненні у вигляді звернення до Відділу із заявою про відновлення виконавчого провадження № 39811409 та долучив до такої заяви копії документів (у тому числі наказ суду), що збереглися у Завода були визнані апеляційним судом як необґрунтовані.

Крім того апеляційним судом зазначено, що роз`яснення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, викладені у листі від 30.07.2021 № 58573/62665-33-21/20.4.2, не містять висновків стосовно того, що виконавче провадження може бути відновлено за наявності лише копії виконавчого документу.

Так, у вказаному листі міститься лише наведення положень пунктів 2 та 3 розділу XV Інструкції "Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження" без зазначення про можливість відновлення виконавчого провадження за заявою стягувача за відсутності дублікату виконавчого документу та за умови надання лише його копії.

До того ж, сам Завод, звертаючись до суду із скаргою на дії Відділу, та зазначаючи, що Відділ мав всі права на вжиття заходів з самостійного отримання дубліката виконавчого документу, а їх невжиття суперечить вимогам законодавства, тим самим визнав необхідність наявності дублікату наказу для відновлення втраченого виконавчого провадження.

Отже, наведені в оскаржуваній ухвалі висновки суду першої інстанції є необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для задоволення вимог скарги.

Водночас, апеляційний суд зазначив, що місцевий господарський суд зобов`язав виконавчу службу вжити заходів з відновлення виконавчого провадження за відсутності дубліката виконавчого документу, наявність якого є необхідною умовою для вчинення вказаних дій, що, у свою чергу, є неправомірним.

Стосовно доводів Заводу про наявність у Відділу прав на самостійне отримання дублікату наказу, то апеляційним судом встановлено, що згідно з пунктом 10 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.

Пунктом 3 розділу XV Інструкції "Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження" передбачено, що виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони можуть звернутися до суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, за видачею дубліката виконавчого документа.

Наведені положення передбачають наявність у державного виконавця лише права, проте не обов`язку, на звернення за отриманням дублікату наказу.

Відповідно відмова у відновленні втраченого виконавчого провадження через відсутність дублікату наказу, отримання якого не є обов`язком державного виконавця, не може вважатися протиправною.

У свою чергу, саме на стягувача, як на заінтересовану особу, покладається обов`язок подати виконавчій службі всі необхідні для відновлення виконавчого провадження документи.

Посилання Заводу на можливість отримання Відділом самостійно дублікату наказу є перекладанням свого обов`язку на іншу особу.

За наведених обставин, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправними дій Відділу щодо відмови у вжитті заходів з відновлення виконавчого провадження.

Водночас Верховний Суд не може погодитись з висновками суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційним судом не враховано, що розділ XV Інструкції "Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження" встановлює алгоритм відновлення втраченого виконавчого провадження, а саме визначає специфіку дії як державного виконавця так і сторін виконавчого провадження, які необхідні для відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження. Так, відповідно до пункту 7 розділу XV Інструкції "Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження" відновлене виконавче провадження підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом України ?Про виконавче провадження?. Тобто відновлення виконавчого провадження не є його виконанням, а є дією, що спрямована на відновлення виконавчих дій для гарантованого Державою забезпечення виконання судового рішення, яке є обов`язковим до виконання (стаття 1291 Конституції України).

При цьому розділом XV Інструкції "Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження" передбачено, що до заяви про відновлення втраченого виконавчого провадження чи його матеріалів можуть долучатися документи або їх копії, що збереглися у сторони виконавчого провадження, навіть якщо вони не посвідчені в установленому порядку (абзац другий пункту 2). Тобто Інструкцією передбачено право сторони на долучення до заяви документів або їх копії, які наявні у сторони виконавчого провадження, навіть якщо вони не посвідчені в установленому порядку. При цьому вказаний пункт Інструкції не містить застереження, що до заяви в обов`язковому порядку повинен бути долучений дублікат виконавчого документа.

Відповідно до абзацу першого пункту 3 розділу XV Інструкції "Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження" виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони можуть звернутися до суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, за видачею дубліката виконавчого документа.

Вказана норма передбачає право, а не обов`язок як виконавця (за власною ініціативою чи за заявою сторін) так і самих сторін звернутися до суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, за видачею дубліката виконавчого документа. Тобто у разі потреби кожен з вказаних суб`єктів має право на відповідне звернення для отримання дублікату виконавчого документа.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що відновлення виконавчого провадження, з підстав передбачених абзацом третім пункту 1 розділу XV Інструкції "Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження", зокрема виконавчого провадження, виконання за яким здійснювалось на тимчасово окупованій території, за своєю суттю, є компенсаційною дією Держави, яка, враховуючи положення абзацу першого статті 19 Конституції України, яким передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, не пов`язана з покладанням на стягувача обов`язків щодо вчинення додаткових дій (отримання дубліката виконавчого документа, первісно поданого стягувачам до виконавчої служби та, в подальшому, втраченого не з його вини) з метою виконання судового рішення, яке набрало законної сили та підлягає обов`язковому виконанню.

Водночас з урахуванням положень абзацу другого статті 19 Конституції України, яким передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відмова виконавчої служби у задоволенні заяви стягувача про відновлення втраченого виконавчого провадження з підстав недолучення ним дубліката виконавчого документа за відсутності прямої вказівки у законодавстві щодо такого наслідку є неправомірною.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" no. 15729/07, від 05.07.2012 Європейський суд з прав людини зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Європейський суд з прав людини вказав, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Пункт 1 розділу XV Інструкції "Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження" передбачає право відновлення виконавчого провадження з ініціативи виконавця, що, у свою чергу, свідчить про те, що виконавець наділений правом самостійного звернення для отримання дублікату виконавчого документа, а також і з власної ініціативи відновити втрачене виконавче провадження.

Відновлення втраченого виконавчого провадження не було унеможливлене діями заявника та залежало від волі виконавця щодо вчинення ним відповідних дій, у тому числі щодо отримання дубліката виконавчого документа.

Таким чином суд апеляційної інстанцій, визначивши за Заводом обов`язок отримання дублікату виконавчого документа, залишив поза увагою, що чинне законодавство на стягувача такий обов`язок не покладає, а натомість наділяє таким правом виконавчу службу з метою виконання покладених на неї Державою функцій. Розділом XV Інструкції "Відновлення втраченого виконавчого провадження або матеріалів виконавчого провадження" не передбачено право виконавця на відмову у відновлення виконавчого провадження з підстав не долучення до заяви дублікату виконавчого документа.

Також Верховний Суд вважає помилковим висновок апеляційного суду про неправомірність зобов`язання Відділу вжити заходів з відновлення виконавчого провадження за відсутності дублікату виконавчого документу, наявність якого є необхідною умовою для вчинення вказаних дій, оскільки зобов`язанням вжиття заходів щодо відновлення втраченого виконавчого провадження є вчинення алгоритму дій необхідних для відновлення втраченого виконавчого провадження з дотриманням відповідних норм права, а не зобов`язання Відділу автоматично відновити втрачене виконавче провадження.

Вказані обставини були враховані судом першої інстанції та не спростовані судом апеляційної інстанції.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Згідно з приписами пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Частиною першою статті 312 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Заводу задовольнити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

У зв`язку з тим, що суд задовольняє касаційну скаргу та скасовує постанову суду апеляційної інстанції і залишає в силі ухвалу суду першої інстанції, суд покладає на Відділ витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 312, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 у справі № 5020-1129/2012 скасувати.

3. Ухвалу господарського суду міста Києва від 27.10.2021 у справі № 5020-1129/2012 залишити в силі.

4. Стягнути з відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь державного підприємства "Конотопський авіаремонтний завод "АВІАКОН" 4 540,00 грн судового збору за розгляд касаційної скарги.