Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів - Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної судової адміністрації України (далі - ДСА) справу за позовом Б. М. С. до ДСА про додаткове стягнення коштів на придбання квартири, встановила:

У лютому 2005 року Б. М. С. звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що він працює суддею Сторожинецького районного суду Чернівецької області із січня 1993 року і відповідно до частини 7 статті 44 Закону України від 15 грудня 1992 року N 2862-XII "Про статус суддів" як такий, що потребує поліпшення житлових умов, має право на забезпечення не пізніше ніж через шість місяців після обрання суддею благоустроєним житлом у вигляді окремої квартири чи будинку за місцем знаходження суду. Позивач зазначив, що рішенням Ленінського районного суду м. Чернівців від 23 жовтня 2003 року з Державного казначейства України за рахунок державного бюджету на його користь було стягнуто 103080 грн. на придбання чотирикімнатної квартири для його сім'ї. У зв'язку з тривалим невиконанням цього судового рішення Державним департаментом виконавчої служби Міністерства юстиції України та збільшенням ринкової вартості квартири Б. М. С. просив додатково стягнути з ДСА 73160 грн.

Герцаївський районний суд Чернівецької області рішенням від 25 березня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 22 червня 2005 року, позов задовольнив.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ДСА подала касаційну скаргу до Верховного Суду України.

1 лютого 2006 року Верховний Суд України на підставі пункту 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС) передав цю скаргу та справу для вирішення до Вищого адміністративного суду України.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 13 грудня 2007 року у відкритті касаційного провадження відмовив на підставі пункту 1 частини 4 статті 214 КАС.

У скарзі про перегляд за винятковими обставинами зазначеної ухвали касаційного суду ДСА порушила питання про скасування цієї ухвали і направлення справи на розгляд до того самого суду. На обґрунтування скарги відповідач послався на порушення норм процесуального права, неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права та надав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 травня 2006 року в аналогічній справі, в якій цю норму застосовано інакше, ніж у справі, що розглядається.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга задоволена бути не може з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження у порядку адміністративного судочинства, суддя Вищого адміністративного суду України вважав, що ця справа не підлягає касаційному розгляду за правилами КАС.

Згідно зі статтями 20, 210 зазначеного Кодексу Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 10 розділу VII КАС касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у справах, визначених пунктом 7 того самого розділу, подані до набрання чинності цим Кодексом і не розглянуті Верховним Судом України, передаються для вирішення до Вищого адміністративного суду України.

В абзаці першому пункту 7 розділу VII КАС зазначено, що після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, які виникають з адміністративно-правових відносин, заяви у справах щодо відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення в актовий запис цивільного стану (глави 29 - 32, 36 Цивільного процесуального кодексу України 1963 (1501-06) року), які віднесені цим Кодексом до адміністративної юрисдикції, подані і не розглянуті до набрання чинності КАС, розглядаються в порядку, встановленому останнім.

Судами попередніх інстанцій установлено, що в позовній заяві Б. М. С. просив додатково стягнути кошти на придбання квартири.

Справу за його позовом було розглянуто місцевим та апеляційним судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) з застосуванням положень житлового законодавства, Закону України "Про статус суддів" (2862-12) та Закону України від 7 лютого 2002 року N 3018-III "Про судоустрій України". У порядку, передбаченому главою 31-А зазначеного Кодексу, ця справа не розглядалася.

Тому висновок суду касаційної інстанції про те, що компетенція Вищого адміністративного суду України не поширюється на перегляд у касаційному порядку судових рішень у справах, розглянутих за правилами цивільного судочинства, є правильним.

З огляду на викладене ухвала судді Вищого адміністративного суду України є законною і підстав для її скасування немає.

Керуючись статтями 235, 241, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

У задоволенні скарги Державної судової адміністрації України відмовити, ухвалу судді Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2007 року залишити без змін.

Справу направити до належного суду.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.