910/6639/21 Про стягнення вартості використаної електричної енергії на підставі Договору про участь у балансуючому ринку електроенергії - 15.06.2022 Прийняття

2. Позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання із оплати отриманої електричної енергії на підставі Договору про участь у балансуючому ринку № 0424-0413 від 27.05.2019, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 1 311 335 043,65 грн, а також заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 13 484 635,84 грн, 3% річних у розмірі 11 083 262,34 грн та інфляційних у розмірі 50 913 200,22 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2021, позов задоволено частково. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 73 387 640,73 грн закрито. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь позивача заборгованість у розмірі 1 183 913 255,66 грн, пеню у розмірі 25 774 517,69 грн, 3% річних у розмірі 24 572 074,16 грн, інфляційні у розмірі 82 418 611,88 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено.

4. Рішення місцевого та апеляційного господарських судів мотивовані тим, що відповідач в порушення умов договору про участь у балансуючому ринку, повністю не здійснив оплату за продану балансуючу електричну енергію, а тому заборгованість відповідача на момент звернення з цим позовом складала 1 257 300 896,39 грн. При цьому, в ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем була здійснена часткова оплата існуючої заборгованості в розмірі 73 387 640,73 грн за період з 07.08.2021 по 03.09.2021, тому заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача становить 1 183 913 255,66 грн, а провадження в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 73 387 640,73 грн слід закрити.

5. Також місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що позивачем вірно розраховано заявлені до стягнення суми трьох відсотків річних та інфляційних втрат, у зв`язку з чим, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 24 572 074,16 грн та інфляційні у розмірі 82 418 611,88 грн, за період з 10.09.2020 по 25.08.2021.

6. Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 25 774 517,69 грн суди зазначили, що позивач допустився помилки при здійсненні цього розрахунку, а тому, здійснивши перерахунок заявленої позивачем до стягнення суми пені, суди дійшли висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача пені в розмірі 25 774 517,69 грн.

7. Мотивуючи наявність підстав для часткового задоволення позову та відхиляючи заперечення відповідача суди зазначили, що умови договору не містять будь-яких застережень щодо використання відповідачем поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, та відповідно умови про розрахунок за продану електричну енергію лише з такого рахунку. При цьому Закон України "Про ринок електричної енергії" (2019-19) не містить імперативної заборони щодо розрахунку відповідача з постачальником електричної енергії (позивачем) тільки грошовими коштами, які надходять від інших учасників балансуючого ринку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, навпаки, передбачено можливість відповідача для належного виконання грошових зобов`язань вносити грошові кошти з інших власних рахунків на рахунок зі спеціальним режимом використання.

8. Також, суди відхили заперечення відповідача стосовно того, що умови укладеного між сторонами договору, зокрема пункт 7.1, на який посилається позивач в частині нарахування пені, був введений в дію з 22.12.2020, а до цього діяла редакція договору, в якій зазначений пункт не передбачав нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов`язання. Суди в цій частині зазначили, що як і в попередній редакції договору, так і в чинній, міститься пункт 4.4, який також передбачає право позивача нараховувати пеню в розмірі 0,1% від суми прострочення платежів (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день такого прострочення.

9. Разом з цим, апеляційний господарський суд відхилив надані відповідачем додаткові докази сплати частини суми основної заборгованості в розмірі 33 920 374,45 грн зазначивши, що суд апеляційної інстанції переглядає законність та обґрунтованість рішення саме на момент його прийняття, а обставини, що змінились після ухвалення рішення, зокрема і погашення відповідачем частини заборгованості яка є предметом спору, не може бути підставою для скасування прийнятого рішення. Однак фактичне погашення заборгованості яка існувала на момент його прийняття має трактуватись як добровільне часткове виконання судового рішення та враховуватись на стадії виконання рішення суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

10. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2021 у справі № 910/6639/21 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення у цій частині, яким у задоволенні позову відмовити.

11. Підставами касаційного оскарження скаржником визначено пункти 1 і 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

12. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди застосували положення частини четвертої статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" та статті 625 Цивільного кодексу України, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, що сплата 3% річних від простроченої суми, так само як і інфляційні нарахування, "є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові", проте враховуючи особливий порядок розрахунків на ринку електричної енергії та вимоги статті 75 Закону, відповідач не може користуватись коштами на рахунку зі спеціальним режимом використання, адже і джерела надходжень на вказаний рахунок, і напрямки сплати коштів з такого рахунку визначено законом, тому, на думку скаржника, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3% річних є необґрунтованими, а стаття 625 ЦК України не підлягала застосуванню.

13. Також скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 910/19576/17, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18 від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18 стосовно того, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України.

14. Разом з цим, скаржник стверджує про неврахування судами попередніх інстанцій правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18 про те, що законодавець пов`язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань саме з умовами їх встановлення за договором за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій. Зобов`язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватись принцип свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати будь-яких санкцій за порушення строків розрахунку.

15. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" у подібних правовідносинах, з урахуванням того, що у своїх розрахунках пені, 3% річних та інфляційних втрат позивач при відліку строку нарахування штрафних санкцій вказував не день фактичного підписання його сторонами, а 8-й день після дати складення та підписання актів лише відповідачем, чим штучно збільшував період "прострочення" проте з такою позицією позивача фактично погодилися суди в оскаржуваних рішенні та постанові, помилково застосувавши, зокрема, норму частини другої статті 625 ЦК України, що не підлягала застосуванню.

Позиція інших учасників справи

16. Позивач подав відзив, у якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

17. Позивач зазначає, що Верховний Суд, під час розгляду справ щодо стягнення заборгованості та штрафних санкцій по розрахункам пов`язаним із використанням рахунків із спеціальним режимом використання, дійшов висновку про те, що в такому випадку боржник не позбавлений можливості здійснення розрахунків іншим шляхом (в тому числі з поточного рахунку) та не звільняється від відповідальності за порушення встановлених договором строків виконання грошових зобов`язань (постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 904/1210/18, від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 та від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21).

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

18. АТ "ДТЕК Західенерго" (постачальник послуг балансування/ППБ) є виробником електричної енергії на підставі ліцензії, виданої згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.06.2019 №1074.

19. Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" є оператором системи передачі (ОСП), на якого, зокрема, покладені функції адміністратора розрахунків (АР).

20. У повідомленні від 27.05.2019 за вих.№ 01/18993 Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго", правонаступником якого є ПАТ "НЕК "Укренерго", поставило до відома позивача про приєднання останнього до умов договору про участь у балансуючому ринку та долучення до реєстру постачальників послуг з балансування (ідентифікатор договору № 0424-04013, дата акцептування 27.05.2019) (надалі - "Договір").

21. Також у вказаному повідомленні зазначено, що договір є публічним, укладається сторонами з урахуванням статті 634 Цивільного кодексу України та розміщений на офіційному сайті Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

22. Відповідно до п.1.2 Договору за цим договором ППБ зобов`язується надавати балансуючу електричну енергію на завантаження або розвантаження для здійснення ОСП балансування об`єднаної енергетичної системи України. ОСП зобов`язується продавати балансуючу електричну енергію ППБ або купувати балансуючу електричну енергію у ППБ та отримувати оплату за продану ППБ балансуючу електричну енергію або сплачувати кошти за куплену балансуючу електричну енергію у ППБ відповідно до умов цього договору та Правил ринку.

23. За змістом п.2.1 Договору загальна вартість цього договору складається із суми всіх платежів, здійснених ОСП на користь ППБ та ППБ на користь ОСП протягом дії цього договору за придбані і продані обсяги електричної енергії на балансуючому ринку відповідно до умов цього договору.

24. Пунктом 2.2 Договору передбачено, що розрахунок ціни купівлі-продажу електричної енергії визначається у відповідності до Правил ринку.

25. Згідно з п.4.1 Договору виставлення рахунків та здійснення платежів здійснюється відповідно до процедур та графіків, визначених у Правилах ринку.

26. Відповідно до п.4.2 Договору за підсумками місяця ППБ складає та направляє ОСП у паперовому та/або електронному вигляді (засобами електронного документообігу з накладанням КЕП) два примірники підписаного зі своєї сторони акту приймання-передачі наданих послуг балансування, який ОСП розглядає та у разі відсутності зауважень підписує протягом трьох робочих днів з моменту його отримання від ОСП або направляє мотивовану відмову від його підписання із зазначенням недоліків, що мають бути усунені.

27. За змістом п.4.3 Договору ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППБ протягом 7 робочих днів після підписання сторонами акту або з дати направлення його ППБ на адресу ОСП (у випадку непідписання та/або ненаправлення акту, та/або мотивованих зауважень до нього у п`ятиденний строк) за умови реєстрації ППБ податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України шляхом перерахування на поточний рахунок ППБ грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих послуг з балансування.

28. Умовами пункту 7.1 Договору визначено, що у разі несвоєчасного виконання грошових зобов`язань винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі 0,01% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

29. Також суди установили, що як в попередній редакції договору про участь в балансуючому ринку, так і в чинній, включений пункт 4.4, який також передбачає право позивача нараховувати пеню в розмірі 0,1% від суми прострочення платежі (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення) за кожен день такого прострочення.

30. Згідно з п.9.1, 9.2 Договору цей договір набирає чинності з моменту акцептування ОСП заяви-приєднання ПДП, про що ОСП повідомляє ПДП, і є чинним до 31 грудня поточного року включно, у якому була надана заява-приєднання. Якщо жодна зі сторін не звернулася до іншої сторони не менше ніж за 1 місяць до закінчення терміну дії цього договору з ініціативою щодо його розірвання, то цей договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах.

31. На виконання умов Договору позивачем у період з листопада 2020 року по липень 2021 року було поставлено, а відповідачем отримано балансуючу енергію, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами купівлі-продажу балансуючої електричної енергії № БР/20/11-№0424 від 30.11.2020, № БР/20/12-№0424 від 31.12.2020, № БР/21/01-№0424 від 31.01.2021, № БР/21/02-№ 0424 від 28.02.2021, № БР/21/03-№0424 від 31.03.2021, № БР/21/04-№0424 від 30.04.2021, № БР/21/05-№0424 від 31.05.2021, № БР/21/06-№0424 від 30.06.2021 та № БР/21/07-0424 від 31.07.2021.

32. Відповідач частково оплачував поставлену електричну енергію, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями.

33. Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати отриманої електричної енергії, внаслідок чого утворилася заборгованість на загальну суму 1 311 335 043,65 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

34. Також, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про участь у балансуючому ринку (ідентифікатор договору № 0424-04013, дата акцептування 27.05.2019), позивач нарахував на суму боргу пеню у розмірі 13 484 635,84 грн, 3% річних у розмірі 11 083 262,34 грн та інфляційні втрати у розмірі 50 913 200,22 грн.

Позиція Верховного Суду

35. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення проти задоволення касаційної скарги, викладені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

36. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

37. Так, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник, зокрема, зазначає про застосування судами норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 30.04.2020 у справі № 914/1001/19, від 24.10.2018 у справі № 910/19576/17, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18 від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 10.07.2019 у справі № 910/21564/16, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18 та від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.

38. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

39. Відповідно до положень вказаної норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

40. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

41. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

42. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

43. Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з-поміж яких змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

44. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

45. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

46. Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

47. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

48. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

49. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

50. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

51. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

52. За змістом доводів касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судами статті 625 ЦК України та висловлює незгоду з судовими рішеннями в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат, з одного боку стверджуючи про відсутність правових підстав для здійснення таких нарахувань взагалі, але у той же час посилається на те, що здійснений позивачем розрахунок є арифметично невірним. При цьому Верховний Суд відмічає, що відповідач не надавав контррозрахунок відповідних нарахувань під час розгляду справи судом першої інстанції, а ґрунтував свою позицію тільки на доводах про неможливість застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 ЦК України у зв`язку з особливостями функціонування поточного рахунку зі спеціальним режимом використання. Також і доводи касаційної скарги зводяться до цитування відповідачем правових висновків Верховного Суду щодо особливостей розрахунку заборгованості в частині інфляційних втрат, без зазначення того, у чому саме полягає помилка судів у цій частині.

53. При цьому колегія суддів звертає увагу, що правовідносини у всіх наведених скаржником справах очевидно не є подібними зі справою, що переглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер спірних правовідносин. Так, у даній справі та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норми права, а у зв`язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку. У жодній із наведених скаржником справ судом касаційної інстанції не вирішувалось питання, пов`язане із розрахунками за електричну енергію з використанням рахунку зі спеціальним режимом використання.

54. Так, у справі, що переглядається, предметом спору є стягнення заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату придбаної балансуючої електричної енергії.

55. Натомість, у справі № 910/19094/17 розглядався спір про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені, нарахованих на суму боргу, яка стягнута судовим рішенням та утворилася у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежитлового приміщення.

56. У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат, а також про відмову у стягненні пені, оскільки вона не була передбачена умовами договору.

57. У справі № 910/11249/17 розглядався спір про солідарне стягнення з відповідачів боргу (курсової різниці), інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані на заборгованість за невиконання рішення суду. У цій справі Верховний Суд погодився із правильністю здійсненого розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, а тому залишив оскаржувані рішення без змін.

58. У справі № 910/15714/18 розглядався спір про стягнення інфляційних втрат, 3% річних через порушення відповідачем строку виконання грошового зобов`язання за договором про відступлення права вимоги. Постановою від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18 суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення в частині відмови у стягненні інфляційних втрат скасував та направив справу на новий розгляд у відповідній частині, оскільки суди попередніх інстанцій не з`ясували ряд обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

59. У справі № 914/1001/19 розглядалися позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань у частині своєчасної оплати наданих послуг за договором на сервісне обслуговування.

60. Верховний Суд у справі № 914/1001/19 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність факту несвоєчасної сплати відповідачем наданих послуг згідно з договором № 02/01/17 від 30.12.2016, а також розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат визнав правильним.

61. У справі № 910/19576/17 розглядалися позовні вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат через прострочення відповідачем строку оплати послуг перевезення вантажів.

62. У справі № 905/305/18 спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати вартості поставленого природного газу за договором купівлі-продажу природного газу.

63. У справі № 910/5625/18 розглядався спір про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних через порушення відповідачем строку виконання грошового зобов`язання за договором про надання послуг процесингового центру. Постановою від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18 суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення скасував та направив справу на новий розгляд, оскільки суди попередніх інстанцій не з`ясували ряд обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

64. У справі № 910/21564/16 спір стосується стягнення боргу за договором про надання послуг процесингового центру.

65. У справах № 924/312/18 та № 922/175/18 розглядався спір про стягнення інфляційних втрат, 3% річних, нарахованих на суму боргу, яка стягнута судовим рішенням та утворилася у зв`язку з неналежним виконанням умов договорів відповідно про закупівлю природного газу та договору комісії.

66. У справі № 908/1501/18 розглядався спір про зобов`язання прийняти продукцію за договором поставки та стягнення основного боргу, 3% річних, інфляційних втрат та пені. Висновки Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у цій справі, зокрема стосувались неможливості застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань за умови не визначення їх в договорі та за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не передбаченому законом.

67. Натомість у справі яка переглядається, суди встановили наявність в договорі погодженого сторонами розміру пені за неналежне виконання грошових зобов`язань з оплати отриманої електричної енергії.

68. Тобто висновки, які викладено у справах на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції зробив з огляду на інші встановлені судами фактичні обставини. Суд касаційної інстанції зауважує, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

69. При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

70. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

71. Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційно-го провадження, вважає, що наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

72. З огляду на те, що аналіз висновків, зроблених у оскаржуваних судових рішеннях не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

73. Щодо оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів зазначає таке.

74. Частиною другою статті 68 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що виробники зобов`язані надавати послуги з балансування в обсягах та випадках, визначених цим Законом та правилами ринку. Надавати послуги з балансування мають право також споживачі у порядку, визначеному правилами ринку.

75. Частиною третьою статті 68 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що для надання послуг з балансування учасники ринку укладають з оператором системи передачі договір на основі типового договору про участь у балансуючому ринку. Постачальники послуг з балансування реєструються адміністратором розрахунків у порядку, визначеному правилами ринку. Типовий договір про участь у балансуючому ринку затверджується Регулятором.

76. Згідно з частиною сьомою статті 68 Закону України "Про ринок електричної енергії" за результатами роботи балансуючого ринку за відповідну добу на підставі даних оператора системи передачі та адміністратора комерційного обліку адміністратор розрахунків розраховує платежі оператора системи передачі та постачальників послуг з балансування за електричну енергію, ціни небалансу електричної енергії, а також обсяги небалансів електричної енергії учасників ринку і відповідні платежі за них та виставляє відповідні рахунки у порядку, визначеному правилами ринку.

77. Відповідно до частини першої статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на ринку електричної енергії, між учасниками цього ринку здійснюються в грошовій формі, у тому числі шляхом клірингу (неттінгу), відповідно до укладених договорів у порядку, визначеному цим Законом, правилами ринку, правилами ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку.

78. Частиною четвертою статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що постачальники послуг з балансування та сторони, відповідальні за баланс, в яких виникли зобов`язання перед оператором системи передачі в результаті діяльності на балансуючому ринку, вносять плату за електричну енергію виключно на поточні рахунки із спеціальним режимом використання оператора системи передачі в уповноважених банках. Кошти з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оператора системи передачі перераховуються відповідно до правил ринку на: 1) поточні рахунки постачальників послуг з балансування та сторін, відповідальних за баланс, крім електропостачальників; 2) поточні рахунки із спеціальним режимом використання електропостачальників; 3) поточний рахунок оператора системи передачі. З метою здійснення розрахунків з постачальниками послуг з балансування під час врегулювання системних обмежень оператор системи передачі може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання кошти з власного поточного рахунка.

79. Відповідно до пункту 7.2.1 глави 7.2 розділу VII Правил ринку адміністратор розрахунків (АР) на щоденній основі надсилає через систему управління ринком платіжний документ кожному постачальнику послуг з балансування (ППБ) із зазначенням суми, яка повинна бути сплачена ППБ за відповідний період щодо закупівлі балансуючої енергії, та окремий платіжний документ із зазначенням суми, яка має бути сплачена ППБ щодо платежів за невідповідність. ППБ на щоденній основі надсилає АР платіжний документ із зазначенням суми, яка повинна бути сплачена АР за торговий день щодо закупівлі балансуючої енергії.

80. Пунктом 4.3. договору передбачено, що ОСП здійснює остаточний розрахунок з ППБ протягом 7 робочих днів після підписання сторонами акта або з дати направлення його ППБ на адресу ОСП (у випадку непідписання та/або ненаправлення акта, та/або мотивованих зауважень до нього у п`ятиденний строк) за умови реєстрації ППБ податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до вимог ст. 201 Податкового кодексу України шляхом перерахування на поточний рахунок ППБ грошових коштів в обсязі, що відповідає фактичній вартості наданих послуг з балансування.

81. Статтею 625 ЦК України перебачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

82. Стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. У разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

83. Так, пунктом 4.4. договору сторони погодили, що у випадку порушення строків розрахунків відповідно до Правил ринку та/або цього договору ППБ має право нарахувати пеню в розмірі 0,1% від суми прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на день прострочення) за кожен день такого прострочення у порядку, передбаченому Господарським кодексом України (436-15) .

84. З огляду на умови договору та порядок застосування статті 625 ЦК України, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для нарахування та стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну оплату балансуючої електричної енергії.

85. Доводи скаржника, що при розрахунку штрафних санкцій суди допустили помилку, оскільки порахували прострочення з 8-го дня після дати складення та підписання актів лише відповідачем судом касаційної інстанції відхиляються, оскільки акти за спірний період підписані представником відповідача без зазначення дати, коли саме він їх підписував, а тому датою їх підписання є дата, яка вказана позивачем.

86. Разом з цим, твердження скаржника, що прострочення виникло не з його вини, оскільки він міг сплачувати вартість балансуючої електричної енергії виключно з поточного рахунка із спеціальним режимом використання відповідно до Правил ринку та за наявності коштів, що надійшли від інших учасників, Верховним Судом відхиляються з огляду на те, що наявність рахунку із спеціальним режимом використання не виключає застосування до споживача пені за прострочення в оплаті отриманої електричної енергії, а також відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 та постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 910/6635/21.

87. Окрім цього колегія суддів зазначає, що доводи скаржника з посиланням на відповідну судову практику, що інфляційні втрати слід нараховували лише у випадку, якщо прострочення триває повний місяць, є помилковими, оскільки у пункті 38.2 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 об`єднана палата визначила методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (' 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

88. Отже, зважаючи на встановлені судами фактичні обставини справи та підстави для задоволення позовних вимог, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаної скаржником норми права.

89. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що інші доводи скаржника наведені у касаційній скарзі не обґрунтовані підставами, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, не доводять порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, а направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, а тому відхиляються Судом (касаційний розгляд здійснюється в межах, передбачених статтею 300 ГПК України).

90. Разом з цим, Верховний Суд зазначає, що доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу знайшли своє відображення під час касаційного перегляду судових рішень у цій справі.

91. За таких обставин, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

92. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

93. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

94. Оскільки після відкриття касаційного провадження у справі виявилося, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

95. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

96. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

97. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятих у справі судових рішень.

98. За таких обставин, доводи касаційної скарги, в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга в цій частині підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення і постанова- без змін.

Розподіл судових витрат

99. Враховуючи викладене, судовий збір за розгляд касаційної скарги на підставі статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2021 у справі № 910/6639/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.09.2021 у справі № 910/6639/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.