904/3870/21 Про визнання протиправними дій щодо передачі у власність об`єкта соціальної інфраструктури при приватизації орендного підприємства - 14.06.2022 Прийняття

1.1. У квітні 2021 Криворізька міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - РВ ФДМУ) про визнання протиправними дій відповідача в частині передачі у власність при приватизації Орендного підприємства "Криворізький завод гірничого машинобудування" (далі - ОП "Криворізький завод гірничого машинобудування") Відкритому акціонерного товариству "Криворізький завод гірничого машинобудування" (далі - ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування") об`єкта нерухомого майна - будівлі поліклініки, розташованої за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Халтуріна, 3-Б.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дії РВ ФДМУ в частині передачі у власність при приватизації ОП "Криворізький завод гірничого машинобудування" об`єкта нерухомого майна - будівлі поліклініки є незаконними та порушують права позивача на об`єкт соціальної інфраструктури, оскільки протягом усього часу існування будівлі, починаючи з моменту її побудови у 1946 році і до 12.02.2020, спірна будівля перебувала у фактичному користуванні територіальної громади міста та мала статус соціально-значимого об`єкта.

1.3. У відзиві на позовну заяву РВ ФДМУ просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на правомірність всіх дій під час приватизації ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування" з 1996 по 2002 роки, про що також свідчать судові рішення, зокрема у справі № Б26/161-09.

РВ ФДМУ також просило застосувати наслідки спливу позовної давності, вказуючи, що приватизація ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування" відбувалася протягом 1996- 2002 років, а позивач про нібито порушення його прав дізнався після винесення ухвали від 14.02.2017 у справі № Б26/161-09, згідно з якою Криворізьку міську раду було залучено до участі у справі про банкрутство ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування".

1.4. ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування" в особі арбітражного керуючого - ліквідатора Вернигори В. П., заперечуючи проти задоволення позову, вказувало, що у справі № Б26/161-09 судовими рішеннями встановлено, що спірна будівля поліклініки побудована ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування", належала підприємству, не фінансувалася з державного бюджету, функціонувала виключно для задоволення потреб його працівників і була передана ФДМУ у власність підприємства під час приватизації. Спірне майно було включено до ліквідаційної маси боржника, тобто будівля поліклініки приватизована ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування" в установленому законом порядку.

Крім того, ліквідатор ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування" просив застосувати позовну давність.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.11.2021, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Суди установили, що питання про передачу будівлі поліклініки у комунальну власність територіальної громади м. Кривого Рогу при проведенні приватизації ОП "Криворізький завод гірничого машинобудування" у 1996 році ФДМУ не вирішувало за відсутності відповідних правових підстав.

Суди також установили, що у справі № Б26/161-09 встановлені обставини стосовно того, що будівля поліклініки в установленому законом порядку увійшла до статутного фонду ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування", створеного в процесі приватизації.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що позивачем - Криворізькою міською радою не доведено факту порушення будь-яких прав територіальної громади м. Кривого Рогу відповідачем у зв`язку із передачею ним в процесі приватизації протягом 1996- 2002 років ОП "Криворізький завод гірничого машинобудування" спірного нерухомого майна ВАТ майна "Криворізький завод гірничого машинобудування".

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 29.11.2021 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2021, Криворізька міська рада у касаційній скарзі просить їх скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вважаючи судові рішення такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з`ясуванні всіх обставин справи.

Скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судами не надано належної оцінки доказам, які були надані позивачем, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність права територіальної громади м. Кривого Рогу внаслідок передачі під час приватизації ОП "Криворізький завод гірничого машинобудування" будівлі поліклініки.

Заявник касаційної скарги вважає, що суди необґрунтовано відхилили докази та пояснення позивача, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а саме судами залишено поза увагою, що у справі № Б26/161-09 (справа про банкрутство ВАТ "Криворізький завод гірничного машинобудування") не досліджувалося питання щодо законності проведеної приватизації підприємства, зокрема в частині передачі у власність об`єкта соціальної інфраструктури - будівлі поліклініки.

У позовній заяві Криворізька міська рада зазначала, що право власності на спірне майно було втрачено територіальної громадою 12.02.2020 внаслідок ухвалення судом рішення у справі № Б26/161-09 і на теперішній час будівля поліклініки ліквідатором Вернигорою В. П. включено до ліквідаційної маси боржника. Тому Криворізька міська рада звернулася до суду з позовом щодо протиправності дій РВ ФДМУ стосовно передачі будівлі поліклініки до статутного фонду підприємства під час приватизації.

До того часу будівля поліклініки з часу свого створення перебувала у фактичному користуванні територіальної громади.

При цьому заявник касаційної скарги зазначає, що через неправомірні дії РВ ФДМУ стосовно передачі у власність об`єкта соціальної інфраструктури при приватизації орендного підприємства будівля поліклініки протягом тривалого часу перебувала у користуванні територіальної громади міста на підставі договору оренди.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу ліквідатор ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування" просить відмовити в її задоволенні, наголошуючи на безпідставності та необґрунтованості доводів скаржника.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні у режимі відеоконференції представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

- у 1946 році за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Халтуріна, 3-Б, створено медико-санітарну частину "Криворізького заводу гірничого машинобудування";

- у 1977 році медично-санітарну частину було переведено у нове амбулаторно-поліклінічне приміщення, збудоване працівниками заводу. Цей заклад був медично-санітарною частиною, поліклінікою № 4. У грудні 2011 року на його базі було створено амбулаторію загальної практики сімейної медицини № 3 Комунальної установи "Центр первинної медико-санітарної допомоги № 6" та клініко-діагностичне відділення Комунальний заклад "Криворізька міська поліклініка № 2" Дніпропетровської обласної ради, яке з 01.01.2013 реорганізовано в клініко-діагностичне відділення № 2 Комунального закладу "Криворізька міська лікарня № 3" Дніпропетровської обласної ради;

- згідно з наказом РВ ФДМУ від 20.12.1996 № 12/262-РП надано дозвіл на приватизацію ОП "Криворізький завод гірничого машинобудування", розташованого на вул. Халтуріна, 3-Б у м. Кривому Розі, який є загальнодержавною власністю, група В;

- за змістом акта оцінки вартості майна орендного підприємства, затвердженого 21.07.1997, визначена вартість майна орендаря в статутному фонді відкритого акціонерного товариства у сумі 11 482, 00 грн, також визначена вартість державного майна, що підлягає приватизації (частка держави в статутному фонді відкритого акціонерного товариства) у сумі 5169,00 грн. Розмір статутного фонду відкритого акціонерного товариства визначено у сумі 16 651,00 грн;

- у плані приватизації державної частки ОП "Криворізький завод гірничого машинобудування", затвердженого 11.02.1998, визначено, що згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.1993 № 57-93 (57-93) "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, зданих в оренду" приватизація об`єкта проводиться шляхом утворення відкритого акціонерного товариства, яке засновується РВ ФДМУ та організацією орендарів ОП "Криворізький завод гірничого машинобудування" (пункт 4.1 розділу IV Плану приватизації);

- у результаті приватизації до статутного фонду ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування" увійшло спірне майно - приміщення поліклініки за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Халтуріна, 3-Б, вартістю 38 291, 29 грн і зазначені обставини не заперечуються учасниками справи.

4.3. Суди попередніх інстанцій також установили, що 12.06.2009 Господарським судом Дніпровської області порушено провадження у справі № Б26/161-09 про банкрутство ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування", під час розгляду якої згідно з ухвалою від 14.02.2017 до участі у справі залучено Криворізьку міську раду.

Так, в межах справи № Б26/161-09 була розглянута заява ліквідатора ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування" Вернигори В. П., за результатами розгляду якої ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2019 заяву ліквідатора Вернигори В. П. задоволено частково, а саме:

- витребувано у територіальної громади м. Кривого Рогу в особі Управління охорони здоров`я виконкому міської ради у власність ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування" нерухоме майно - будівлю, розташовану за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Халтуріна, 3-Б; скасовано рішення державного реєстратора від 17.08.2015 № 23715937 щодо реєстрації права власності об`єкта нерухомості, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на спірне нерухоме майно; скасовано запис про право власності за № 10826249 на об`єкт нерухомості - будівлю за адресою: м. Кривий Ріг, вулиця Халтуріна, 3-Б, загальною площею 1248,8 м2, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу, виданий Рукавіциним І. А., 06.08.2015, зареєстрованого в реєстрі за №1195. Відмовлено у задоволенні вимог ліквідатора товариства щодо відкриття нового розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, до якого занести відомості про нерухоме майно, яке належить ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування", розташоване у м. Кривий Ріг на вул. Халтуріна, 3-Б.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.10.2019 у справі № Б26/161-09 скасовано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2019 в частині витребування у територіальної громади м. Кривого Рогу в особі Управління охорони здоров`я виконкому міської ради у власність ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування" нерухомого майна, скасування рішення державного реєстратора від 17.08.2015 № 23715937 та скасування запису про право власності за № 10826249 на об`єкт нерухомості та відмовлено ліквідатору ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування" у задоволенні цих вимог. У решті ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.02.2020 у справі № Б26/161-09 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.10.2019 скасовано, ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2019 залишено в силі.

Верховний Суд виходив з того, що судами встановлено і підтверджується матеріалами справи, що спірна будівля поліклініки побудована ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування", належала підприємству, не фінансувалась з державного бюджету, функціонувала виключно для задоволення потреб його працівників і була передана ФДМУ у власність підприємства при приватизації. Спірне майно було включено до ліквідаційної маси боржника, що не заперечується сторонами і не оскаржується.

Отже, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи № 904/3870/21 зазначили, що встановлені ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.07.2019, яка набрала законної сили, обставини у справі № Б26/161-09 стосовно того, що будівля поліклініки увійшла до статутного фонду ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування" в установленому законом порядку, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Суди попередніх інстанцій установили обставини щодо дотримання вимог законодавства під час проведення приватизації ОП "Криворізький завод гірничого машинобудування" з 1996 по 2002 роки та передачі, у тому числі, спірного майна ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування".

4.4. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги Криворізької міської ради про визнання протиправними дії відповідача в частині передачі у власність при приватизації ОП "Криворізький завод гірничого машинобудування" ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування" об`єкта нерухомого майна - будівлі поліклініки, розташованої за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Халтуріна, 3-Б, з посиланням на незаконність дії РВ ФДМУ під час приватизації спірного нерухомого майна (будівлі поліклініки) та порушення прав позивача на об`єкт соціальної інфраструктури, який перебував у фактичному користуванні територіальної громади міста та мав статус соціально-значимого об`єкта.

4.5. У частині 1 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина 2 статті 15 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування щодо необхідності його захисту.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

4.6. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Криворізької міської ради про визнання протиправними дії РВ ФДМУ в частині передачі при приватизації, проведеної з 1996 по 2002 роки, у власність ВАТ "Криворізький завод гірничого машинобудування" об`єкта нерухомого майна - будівлі поліклініки, розташованої за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Халтуріна, 3-Б, дійшов висновку про недоведення позивачем факту порушення прав територіальної громади м. Кривого Рогу РВ ФДМУ у зв`язку із передачею ним в процесі приватизації ОП "Криворізький завод гірничого машинобудування" будівлі поліклініки на вул. Халтуріна, 3-Б у м. Кривому Розі, а отже, і наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

4.7. Як вже зазначалося, Криворізька міська рада оскаржила судові рішення у справі з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вважаючи судові рішення такими, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з`ясуванні всіх обставин справи, а також вказуючи на ухвалення судових рішень з порушенням статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки судами не надано належної оцінки доказам, які були надані позивачем, та необґрунтовано відхилено докази та пояснення позивача.

4.8. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржника про невстановлення судами попередніх інстанцій всіх обставин справи з огляду, у тому числі, на відсутність будь-яких доводів щодо наявності інших підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/12765/19, від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19, від 10.11.2020 у справі № 912/441/18, від 19.11.2020 у справі № 912/217/18.

Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги, наведені скаржником, стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі та зводяться до незгоди з відповідними обставинами і оцінкою, здійсненою господарськими судами попередніх інстанцій, а тому Верховний Суд не бере до уваги такі доводи касаційної скарги, оскільки відповідно до частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та встановлює, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на зазначене наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних у справі судових рішень і з цієї підстави.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки під час здійснення касаційного провадження за касаційною скаргою Криворізької міської ради у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховним Судом не було встановлено допущених судами порушень норм процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи відміни оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.