1-23-32/135-08-4825 Про повернення майна до ліквідаційної маси у справі про банкрутство - 26.05.2022 Прийняття

1. Кредитор в межах справи про банкрутство державного підприємства звернувся із заявою з вимогами про скасування наказів Міноборони щодо закріплення та передачі майна одному державному підприємству, а згодом іншому - відмінних від боржника - на праві господарського відання й оперативного управління відповідно та повернення майна в ліквідаційну масу банкрута.

2. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування наказів Міноборони, які були вчинені не боржником, а органом управління боржника - Міноборони та включення спірного майна до ліквідаційної маси боржника, тоді як апеляційний господарський суд вимоги заяви кредитора задовольнив, дійшовши висновку про наявність підстав для розгляду спору в межах справи про банкрутство та порушення прийнятими наказами Міноборони прав кредиторів на задоволення своїх вимог за рахунок переданого цими наказами майна.

3. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглядаючи касаційну скаргу Міноборони, має вирішити питання про те:

- чи наявні підстави для розгляду спору, в якому боржник не є стороною, в межах справи про банкрутство боржника?

- чи віднесено до територіальної юрисдикції суду (підсудності), який розглядає справу про банкрутство спір, в якому відповідачем визначено Міноборони?

- чи наявне у кредитора право на звернення до суду з заявою про повернення майна у ліквідаційну масу банкрута?

- який правовий режим спірного майна?

Короткий зміст і підстави наведених у заяві вимог та заперечень відповідача

4. Господарським судом Одеської області здійснюється провадження у справі № 1-23-32/135-08-4825 за заявою Управління пенсійного фонду України у Малиновському районі м. Одеси (далі - УПФУ у Малиновському районі м. Одеси) до Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" (далі - ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод", боржник) про банкрутство, порушене ухвалою від 01.12.2008.

5. 22.10.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Дартосбуд" (далі - ТзОВ "Дартосбуд", позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області в межах справи № 1-23-32/135-08-4825 про банкрутство ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" із заявою до Міністерства оборони України (далі - Міністерство оборони України, відповідач), в якій, з урахуванням заяви про уточнення б/н від 02.09.2020, просить суд:

- скасувати наказ Міністерства оборони України від 26.12.2017 № 697 "Про закріплення нерухомого майна за Державним підприємством "Укрспецконверсія" (далі - ДП "Укрспецконверсія") в повному обсязі;

- скасувати наказ Міністерства оборони України від 13.12.2019 № 638 "Про передачу нерухомого майна (місто Одеса)" в повному обсязі;

- повернути до складу ліквідаційної маси майно ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" - будівлі і споруди, розташовані за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Артилерійська, 4, а саме: контрольно-пропускний пункт (літ. А) загальною площею 55,40 кв. м, медичний пункт (літ. Б) загальною площею - 407,30 кв. м, дільниця ремонту вантажних автомобілів загальною площею 5 805,30 кв. м, компресорна станція (літ. Г) загальною площею 421,50 кв. м, деревооброблювальна дільниця (літ. Д) загальною площею 745,0 кв. м, заводоуправління (літ. Е) загальною площею 2 273,30 кв. м, склад пально-мастильних матеріалів (літ. М) загальною площею 24,70 кв. м, цех нестандартизованого обладнання (літ. З) загальною площею 4 764,50 кв. м, цех нестандартизованого обладнання (склад) (літ. Ж) загальною площею 50,30 кв. м, дільниця ремонту легкових автомобілів (літ. И) загальною площею 2 364,40 кв. м, склад запасних частин і матеріалів (літ. К) загальною площею 1 825,90 кв. м, мазутна станція (літ. Л) загальною площею 86,40 кв. м, станція пожежогасіння (літ. Н) загальною площею 185,90 кв. м, дільниця ремонту двигунів (літ. О) загальною площею 4 737,10 кв. м, центральна розподільна станція (літ. Р) загальною площею 84,00 кв. м, будівля інструментальних камер (літ. С) загальною площею 841,00 кв. м, котельня (літ. У) загальною площею 527,10 кв. м, водно-масляне господарство (літ. П) загальною площею 143,60 кв. м (далі - майно, спірне майно).

6. Позовні вимоги ТзОВ "Дартосбуд" мотивовані тим, що внаслідок прийняття оспорюваних наказів відповідачем протиправно виведено нерухоме майно з господарського відання боржника чим порушено права та інтереси кредиторів на задоволення їх вимог за рахунок продажу такого майна у ліквідаційній процедурі.

7. Нормативно-правовим обґрунтуванням заяви ТзОВ "Дартосбуд" визначило, зокрема, приписи статей 19, 41 Конституції України, статей 20, 38, 41, 42 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), статей 7, 42, 62 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), статей 319, 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ).

8. Міністерство оборони України щодо вимог заяви ТзОВ "Дартосбуд" заперечує зазначаючи, зокрема, що спірне майно є державним (військовим) майном, власником якого є держава в особі Міністерства оборони України, а тому не може бути включене до ліквідаційної маси боржника, оскільки воно перебувало лише у тимчасовому користуванні та на балансі ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод". З моменту закріплення цього майна за боржником його статус як державного (військового) майна не змінювався, а були змінені лише найменування та його організаційно-штатна структура. До того ж наведене майно наразі було передане від ДП "Укрспецконверсія" та перебуває у користуванні Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси (далі - КЕВ м. Одеси), яке не є учасником справи про банкрутство боржника, з урахуванням чого розгляд заявлених вимог ТзОВ "Дартосбуд", які стосуються та безумовно вплинуть на права та обов`язки цих осіб в межах справи про банкрутство боржника не є можливим.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

Щодо банкрутства боржника

9. Ухвалою від 01.12.2008 Господарський суд Одеської області порушив провадження у справі про банкрутство ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" за заявою УПФУ в Малиновському районі м. Одеси; ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів; залучив до участі у справі про банкрутство Міністерство оборони України (згідно ухвали суду про виправлення описки від 22.12.2008).

10. Постановою від 25.11.2013 Господарський суд Одеської області визнав ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" банкрутом; відкрив ліквідаційну процедуру боржника.

11. Ухвалою від 03.03.2014 Господарський суд Одеської області задовольнив повністю заяву ТзОВ "Дартосбуд" від 24.01.2014 про визнання поточних грошових вимог до ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" та визнав поточні грошові вимоги ТзОВ "Дартосбуд" до боржника в сумі 2 900 000,00 грн.

12. Ухвалою від 12.06.2018 Господарський суд Одеської області призначив ліквідатором ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" арбітражного керуючого Пояркова Володимира Олександровича.

13. 22.10.2019 ТзОВ "Дартосбуд" звернулося до суду в межах справи про банкрутство з заявою до Міністерства оборони України, яка є предметом цього судового розгляду.

Щодо майна боржника та видачі оспорюваних наказів відповідача

14. Наказом Міністра оборони України від 04.09.2007 № 508 "Про перейменування Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський автомобільний ремонтний завод" (військова частина А3926) та затвердження його статуту" визначено:

1. Перейменувати Державне підприємство Міністерства оборони України "Одеський автомобільний ремонтний завод" (військова частина А 3926), ідентифікаційний код 07934823 у Державне підприємство "Одеський автомобільний ремонтний завод".

2. Установити, що Державне підприємство "Одеський автомобільний ремонтний завод" є правонаступником усіх прав та обов`язків Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський автомобільний ремонтний завод" (військова частина А 3926).

3. Унести зміни до статуту державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський автомобільний ремонтний завод" (військова частина А 3926), затвердженого наказом Міністра оборони України від 24.02.1997 № 64, виклавши його в новій редакції (додаток до наказу).

15. Відповідно пункту 1.1. статуту ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод", затвердженого наказом Міністра оборони України від 04.09.2007 № 508 ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" засноване на державній власності, діє як державне унітарне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

16. Майно підприємства становлять основні фонди, обігові засоби та інші оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою Уповноваженого органу управління у випадках, передбачених чинним законодавством України. Статутний фонд підприємства складає майно та інші цінності, що передаються Уповноваженим органом управління підприємству. Статутний фонд підприємства складає 3 060 000,00 грн (пункти 4.1 - 4.2 статуту ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод").

17. Згідно пункту 4.4 статуту ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" джерелами формування майна підприємства є: майно передане йому відповідно до чинного законодавства України Уповноваженим органом управління та відображене в самостійному балансі підприємства.

18. 26.12.2017 Міністерство оборони України видало наказ № 697 "Про закріплення нерухомого майна від Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" за Державним підприємством "Укрспецконверсія", відповідно до якого закріплено нерухоме майно за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Артилерійська, 4, за ДП "Укрспецконверсія" на праві господарського відання.

19. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 01.02.2018, нежитлові будівлі загальною площею 24 728,2 кв. м за адресою: м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 4 на підставі наказу Міністерства оборони України від 04.09.2007 № 508 зареєстровані на праві господарського відання за ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод", власник майна - Держава Україна в особі Міністерства оборони України.

20. 13.12.2019 Міністерство оборони України видало наказ № 638 "Про передачу нерухомого майна (місто Одеса)", відповідно до якого вирішено передати від ДП "Укрспецконверсія" до КЕВ м. Одеси нерухоме майно, визначене в додатку до наказу, розташоване за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Артилерійська, 4 на праві оперативного управління.

21. Також судом першої інстанції встановлено, що Південно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 22.01.2019 у цій справі, залишеній без змін постановою Верховного Суду від 18.04.2019, досліджувалося питання закріпленого за боржником статусу майна за результатом чого встановлено, що статус державного (військового) майна закріпленого за ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" не змінювався, а було змінено лише його найменування.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

22. 06.10.2020 Господарський суд Одеської області постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні заяви ТзОВ "Дартосбуд" від 22.10.2019 за вх. № 3-853/19 (з урахуванням уточнень від 30.01.2020 вх. № 2374/20 та від 03.09.2020 вх. № 23229/20) про скасування наказів Міністерства оборони України від 26.12.2017 № 697, від 13.12.2019 № 638 та повернення майна до ліквідаційної маси.

23. Ухвала суду першої інстанції мотивована із посиланням на приписи статей 42, 43, 62 КУзПБ, статей 1, 2, 3, 6 Закону України "Про правовий режим майна в Збройних силах України" відсутністю підстав для скасування в межах справи про банкрутство ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" оспорюваних наказів Міністерства оборони України та підстав для повернення у ліквідаційну масу банкрута військового майна.

24. Місцевий господарський суд врахував, що стаття 42 КУзПБ передбачає лише визнання недійсними правочинів, які були вчинені саме боржником, тоді як визнання недійсними правочинів, щодо відчуження майна боржника, які були вчинені не боржником, а органом управління боржника Міністерством оборони України приписи зазначеної статті не передбачають, з урахуванням чого відсутні підстав для скасування в межах справи про банкрутство спірних наказів згідно наведеної норми КУзПБ.

25. Крім того, суд першої інстанції взяв до уваги, що питання віднесення майна ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" до військового, досліджувалось Південно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 22.01.2019 у цій справі, залишеній без змін постановою Верховного Суду від 18.04.2019, в якій суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що статус державного (військового) майна закріпленого за ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" не змінювався, а було змінено лише його найменування прийнявши одночасно до уваги відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження передачі майна військової частини А 3926 до сфери управління інших міністерств або органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

26. Ураховуючи, що майно ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" є військовим, а також те, що військове майно закріплюється на праві оперативного управління, яке не включається до складу ліквідаційної маси, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги ТзОВ "Дартосбуд" про повернення майна до ліквідаційної маси боржника.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

27. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 11.03.2021 ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.10.2020 у справі № 1-23-32/135-08-4825 скасував; заяву ТзОВ "Дартосбуд" задовольнив. Скасував наказ Міністерства оборони України від 26.12.2017 № 697 "Про закріплення нерухомого майна за ДП "Укрспецконверсія"; скасував наказ Міністерства оборони України від 13.12.2019 № 638 "Про передачу нерухомого майна (місто Одеса)"; повернув до складу ліквідаційної маси майно банкрута ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод": будівлі і споруди, розташовані за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Артилерійська, 4.

28. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована помилковістю висновків місцевого господарського суд щодо відсутності підстав для включення майна до ліквідаційної маси банкрута, оскільки на момент видачі оспорюваного наказу Міністерства оборони України від 26.12.2017 № 697 боржник володів, користувався та розпоряджався спірним об`єктом нерухомого майна на праві господарського відання, а усі повноваження органу управління майном державного підприємства як банкрута перейшли до ліквідатора, так як вже тривала ліквідаційна процедура у справі.

29. Апеляційний господарський суд зазначив, що оскарженою ухвалою вирішено спір, стороною у якому є боржник, оскільки заявлено вимогу про повернення майна боржника та щодо його майна; спір в цілому за усіма вимогами, у тому числі про визнання недійсними (скасування) наказів Міноборони України є майновим спором, стороною якого є боржник, так як в результаті видання оскаржуваних наказів Міністерства оборони України відбулася зміна правового режиму майна суб`єкта господарювання (ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод") із передачею об`єкта нерухомості, що належав боржнику на праві господарського відання, КЕВ м. Одеси на праві оперативного управління. Водночас Міністерство оборони України не обґрунтувало та не довело, що зміна правового режиму майна боржника відбулася із дотриманням вимог статті 145 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ), на підставі закону, у спосіб, визначений оскаржуваними наказами.

30. Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що за заявою ТзОВ "Дартосбуд" (кредитора) в межах справи про банкрутство ініційовано спір за статтею 7 КУзПБ, вимоги та склад учасників спору не підпадають під регулювання статті 42 КУзПБ, а тому за наслідками розгляду такого спору ухвалюється рішення, а не постановляється ухвала. До того ж цей спір є майновим спором, стороною якого є боржник, та спором про повернення його майна, а не спором про визнання правочину недійсним.

31. Також, апеляційний господарський суд відхилив доводи Міністерства оборони України про обов`язковість врахування позиції Південно-західного апеляційного господарського суду у постанові від 22.01.2019 у цій справі зауваживши, що у наведеному судовому рішенні не встановлювалися обставини (факти), які свідчать про те, що спірне майно після затвердження Міністерством оборони України статуту ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" наказом № 508 у 2007 році перебувало та залишилося у статусі військового майна.

32. Окрім того суд апеляційної інстанції не взяв до уваги аргументи Міністерства оборони України про порушення територіальної юрисдикції при вирішенні спору в суді першої інстанції зважаючи на те, що відповідач не подав на ухвалу від 06.10.2020 апеляційну скаргу із доводами та вимогами, пов`язаними із порушенням Господарським судом Одеської області правил виключної підсудності, встановлених частиною п`ятою статті 30 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ).

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

33. 30.03.2021 Міністерство оборони України вернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2021 у справі № 1-23-32/135-08-4825, в якій просить оскаржені постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.10.2020 скасувати та залишити без розгляду (повернути) заяву ТзОВ "Дартосбуд" про скасування наказів Міністерства оборони України від 26.12.2017 № 698, від 13.12.2019 № 638 та повернення майна у ліквідаційну масу.

Рух касаційної скарги

34. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 1-23-32/135-08-4825 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, суддів Пєскова В. Г., Погребняка В. Я., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 13.04.2021.

35. Ухвалою від 21.04.2021 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі № 1-23-32/135-08-4825 за касаційною скаргою Міністерства оборони України; надав учасникам справи строку для подання відзиву на касаційну скаргу.

36. Двічі ухвалами від 21.04.2021 та від 02.09.2021 Верховний Суд зупиняв провадження у справі № 1-23-32/135-08-4825 за касаційною скаргою Міністерства оборони України до перегляду судового рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 916/585/18 (916/1051/20) та вирішення судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 1-24-7-5/297-06-7817.

37. 10.01.2022 Верховний Суд постановив ухвалу, якою поновив провадження у справі за касаційною скаргою Міністерства оборони України та призначив її розгляд на 03.02.2022.

38. У зв`язку з перебуванням судді Погребняка В. Я. на лікарняному, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Пєскова В. Г., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2022, яку суд ухвалою від 03.02.2020 прийняв до провадження та постановив здійснити її розгляд у раніше визначені дату та час - 03.02.2022.

39. Ухвалою від 03.02.2022 Верховний Суд відклав розгляд справи за касаційною скаргою відповідача до 17.02.2022.

40. 17.02.2022 судове засідання не відбулось у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Банаська О. О. у період з 15.02.2022 до 25.02.2022.

41. Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (389-19) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

42. Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

43. Відповідно до наказу Голови Верховного Суду від 02.03.2022 № 29/0/8-22 "Про встановлення особливого режиму роботи Верховного Суду в умовах воєнного стану" з 02.03.2022 встановлено особливий режим роботи Верховного Суду в умовах воєнного стану та запроваджено організаційні заходи, згідно яких тимчасово зупинено розгляд справ у відкритих судових засіданнях за участю учасників судового процесу до усунення обставин, які в умовах воєнної агресії проти України зумовлюють загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів, суддів і працівників апарату Верховного Суду; встановлено, що судді Верховного Суду здійснюють свої повноваження дистанційно.

44. Наказом Голови Верховного Суду від 29.03.2022 № 33/0/8-22 "Про припинення здійснення суддями Верховного Суду своїх повноважень дистанційно" припинено здійснення суддями Верховного Суду своїх повноважень дистанційно.

45. 12.04.2022 Верховний Суд постановив ухвалу, якою призначив розгляд скарги Міністерства оборони України на 26.05.2022.

46. У судове засідання 26.05.2022 з`явилися представники Міністерства оборони України, ТзОВ "Дартосбуд" та Офісу Генерального прокурора, які надали пояснення у справі.

47. Інші учасники справи своєї явки в судове засідання не забезпечили.

48. Суд зауважує, що участь представників учасників справи в судовому засіданні, призначеному ухвалою від 12.04.2022 обов`язковою не визнавалась про що безпосередньо доводилось до відома учасників справи у пункті 3 резолютивної частини ухвали суду. До того ж у пункті 6 резолютивної частини ухвали учасників справи було повідомлено про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції, у тому числі поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та про можливість подати процесуальні документи (заяви, клопотання, скарги, відзиви тощо).

49. 26.05.2022 на електронну адресу Верховного Суду надійшло клопотання арбітражного керуючого Пояркова В. О., в якому він просить суд провести розгляд справи за його відсутності.

50. З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності решти учасників справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

(Міністерства оборони України)

51. Міністерство оборони України в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зазначаючи, зокрема таке:

- суди розглянули вимоги заяви ТзОВ "Дартосбуд" у справі про банкрутство, тоді як така заява мала бути розглянута в окремому позовному провадженні на підставі положень ГПК України (1798-12) ;

- суди попередніх інстанцій не врахували, що спір за позовом ТзОВ "Дартосбуд" мав бути розглянутий в загальному позовному провадженні, оскільки боржник у цьому спорі не виступає ані відповідачем, ані третьою особою;

- апеляційний господарський суд безпідставно не взяв до уваги обставини встановлені в постанові апеляційного господарського суду від 22.01.2019 у цій справі, залишеній без змін постановою Верховного Суду від 18.04.2019 щодо віднесення спірного майна до військового майна;

- з моменту закріплення цього майна за ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" його статус як державного (військового) майна не змінювався, а були змінені лише найменування та його організаційно-штатна структура;

- суд першої інстанції дійшов вірно застосував положення статей 1, 2, 3, 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України", статті 62 КУзПБ та дійшов правильного висновку, що майно боржника є військовим, а тому не може включатися до ліквідаційної маси банкрута;

- апеляційний господарський суд проігнорував доводи відповідача про те, що майно не було включено до ліквідаційної маси банкрута, а ліквідаційна маса не погоджувалася зі сторони Міністерства оборони України;

- суд апеляційної інстанції не дотримався вимог статті 30 ГПК України щодо виключної підсудності справ, в яких відповідачем визначено міністерство - орган центральної виконавчої влади.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Доводи ТзОВ "Дартосбуд"

52. ТзОВ "Дартосбуд" у відзиві на касаційну скаргу та поясненні по справі не погоджується із доводами касаційної скарги відповідача, вважає їх незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, зазначаючи, зокрема, таке:

- спір у цій справі підвідомчий господарському суду, що розглядає справу про банкрутство ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод", тому доводи скаржника щодо необхідності розгляду цього спору за правилами виключної підсудності є безпідставними;

- майно боржника не може бути віднесено до військового, оскільки воно не має визначених законом кваліфікуючих ознак такого майна;

- посилання скаржника на преюдиціальне значення постанови апеляційного господарського суду від 22.01.2019 та постанови Верховного Суду від 18.04.2019 у цій справі є безпідставним та не узгоджується із дійсними обставинами справи;

- з моменту прийняттям судом першої інстанції постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури відповідач втратив право розпоряджатися майном боржника, а передача майна, яке перебувало у господарському віданні боржника на користь інших осіб порушує права кредиторів.

Доводи інших учасників справи

53. Від інших учасників справи відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції

54. Вирішуючи наведені в пункті 3 цієї постанови питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, виходить з такого.

Щодо наявності підстав для розгляду спору, в якому боржник не є стороною, в межах справи про банкрутство боржника

55. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право" (2709-15) , Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

56. Провадження у справі про банкрутство ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" порушено 01.12.2008; постановою від 25.11.2013 Господарський суд Одеської області визнав ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" банкрутом; відкрив ліквідаційну процедуру боржника на підставі положень Закону про банкрутство в редакції від 19.01.2013, яка діяла до 21.10.2019.

57. 21.10.2019 введено в дію КУзПБ від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

58. Згідно пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

59. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

60. Отже законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону у часі) визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу 21.10.2019 перебувають на стадії санації.

61. Оскільки на час звернення ТзОВ "Дартосбуд" з позовом провадження у справі № 1-23-32/135-08-4825 про банкрутство ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" перебувало в ліквідаційній процедурі розгляд цієї справи, в тому числі оцінка наявності підстав для розгляду заявлених кредитором вимог заяви в межах справи про банкрутство, здійснюється з урахуванням положень КУзПБ.

62. Відповідно до частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України (1798-12) , іншими законами України.

63. Пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України (2755-17) .

64. Згідно із частиною першою, абзацом 1 частини другої, частиною третьою статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України (1798-12) , з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

65. Отже, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 12.01.2021 у справі № 334/5073/19).

66. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20)).

67. Отже, наведеними нормами пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України та частини другої і третій статті 7 КУПБ врегульовано, що господарським судам підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими та з немайновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (див. висновки, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.05.2021 у справі № 759/9008/19).

68. Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України (1798-12) . Судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій за результатами розгляду заяв, скарг, клопотань, поданих в межах основного провадження у справі про банкрутство, розглядаються судом без застосування усіх стадій судового розгляду, притаманних виключно розгляду справ позовного провадження. Такий підхід повністю відображає конструкції статей 7, 9 КУзПБ щодо порядку розгляду як основної справи про банкрутство, так і спорів, стороною в яких є боржник, які хоча і вирішуються в межах основної справи про банкрутство, проте є справами позовного провадження, відокремленими від основної справи про банкрутство (див. висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/97/20).

69. Суд враховує, що виходячи з диспозиції статті 7 КУзПБ, участь боржника у спорі саме як сторони (позивача, відповідача) передбачає, що у будь якому випадку за результатами розгляду спору настають правові наслідки для боржника (набуття, припинення, зміна прав чи обов`язків).

70. Не передбачає можливості розгляду такого спору в межах справи про банкрутство за правилами статті 7 КУзПБ також участь боржника у спорі як третьої особи без самостійних вимог (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 910/22904/15).

71. Згідно з частинами першою статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

72. Стаття 45 ГПК України визначає, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

73. У справі, що розглядається позивачем є кредитор - ТзОВ "Дартосбуд" (особа, якою заявлено вимогу про скасування наказів та повернення майна до ліквідаційної маси), а відповідачем - Міністерство оборони України (особа до якої пред`явлено відповідну вимогу), яке не є боржником у справі про банкрутство.

74. Однак суди попередніх інстанцій не врахували та залишили поза увагою, що у справі, яка розглядається за позовом ТзОВ "Дартосбуд" боржник ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" не є стороною цього спору, в тому числі третьою особою з самостійними вимогами щодо предмету спору.

75. Зазначене виключає можливість розгляду такого спору в межах справи про банкрутство за правилами статті 7 КУзПБ (подібної позиції дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 13.10.2020 у справі № 910/22904/15).

76. Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій помилково розглянули в межах справи про банкрутство спір, який підлягав вирішенню у загальному позовному провадженні, оскільки боржник не є стороною цього спору.

Щодо віднесення до територіальної юрисдикції суду (підсудності), який розглядає справу про банкрутство спору, в якому відповідачем визначено Міністерство оборони України

77. Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

78. Згідно зі статтею 1 ГПК України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.

79. Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

80. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

81. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто, сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтями 20 ГПК України.

82. Як зазначалося вище, пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України (2755-17) , а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України (2755-17) .

83. За частиною дев`ятою статті 30 ГПК України справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

84. Водночас, частиною п`ятою статті 30 ГПК України визначено, що спори, у яких відповідачем є Кабінет Міністрів України, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, незалежно від наявності інших визначених цією статтею підстав для виключної підсудності такого спору іншому господарському суду.

85. Тлумачення норм частин п`ятої, дев`ятої статті 30 ГПК України свідчить, що закріплене у ній правило виключної підсудності справ поширюється на усі спори в яких відповідачем, зокрема, визначено міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади незалежно від наявності інших визначених цією статтею підстав для виключної підсудності такого спору іншому господарському суду.

86. У справі, що розглядається, ТзОВ "Дартосбуд" заяву в межах справи про банкрутство боржника з вимогами, які є предметом цього судового розгляду, пред`явлено до Міністерства оборони України.

87. Тобто у поданій до суду заяві ТзОВ "Дартосбуд", яке є кредитором у справі про банкрутство, в якості відповідача визначено Міністерство оборони України, у той час як боржник взагалі не є стороною цього спору.

88. Згідно із пунктом 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 460 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 730 (730-2016-п) ), назване Міністерство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

89. Ураховуючи наведене, правило виключної підсудності поширюється на поданий ТзОВ "Дартосбуд" позов у цій справі, який відповідно до частини п`ятої статті 30 ГПК України мав бути розглянутий господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ (в цьому разі Господарський суд міста Києва) (див. подібну за змістом позицію щодо виключної підсудності справи, в якій відповідачем є міністерство, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 910/12641/19).

90. Тому обґрунтованими є доводи скаржника щодо необхідності розгляду ініційованого ТзОВ "Дартосбуд" у цій справі спору, в якому відповідачем є Міністерство оборони України в окремому позовному провадженні за правилами виключної підсудності, передбаченими частиною п`ятою статті 30 ГПК України.

91. Однак таке порушення не може бути підставою для скасування судових рішень, оскільки відповідно до частини другої статті 310 ГПК України судове рішення, ухвалене судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), не підлягає скасуванню, якщо учасник справи, який подав касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

92. Водночас під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не заявляв про те, що справа належить до територіальної підсудності іншого суду. Причин поважності не заявлення таких доводів під час розгляду справи місцевим господарським судом відповідачем не наведено. До того ж, як свідчать встановлені обставини справи, наведені доводи відповідача щодо виключної підсудності спору були заявлені ним лише під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою позивача (ТзОВ "Дартосбуд") на ухвалу суду першої інстанції від 06.10.2020.

93. Оскільки відповідачем при розгляді справи судом першої інстанції не було заявлено про непідсудність цієї справи Господарському суду Одеської області, підстави для обов`язкового скасування оскаржених судових рішень, передбачені пунктом 6 частини першої статті 310 ГПК України відсутні.

94. Окрім того, суд відхиляє як безпідставні доводи ТзОВ "Дартосбуд" щодо підсудності цього спору Господарському суду Одеської області, який розглядає справу про банкрутство ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" та надання оцінки підсудності наведеного спору Верховним Судом у постанові від 30.04.2020 у цій справі, оскільки висновки касаційного суду сформовані у наведеній постанові стосувалися предметної юрисдикції ініційованого спору позивачем, тоді як наразі, з урахуванням доводів відповідача (Міністерства оборони України) в цій частині, судом надається оцінка відповідним аргументам щодо територіальної юрисдикції цього спору.

Щодо права кредитора на звернення до суду з заявою про повернення майна у ліквідаційну масу банкрута

95. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

96. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

97. За частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

98. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

99. Отже підставою для звернення до суду є наявність порушеного права та звернення про здійснення його захисту особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову (правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 3-670гс15).

100. Тобто існує певний порядок реалізації прав суб`єктів господарювання стосовно захисту порушених прав за змістом якого підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

101. Тому вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.

102. Частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

103. У справі, що розглядається, ТзОВ "Дартосбуд" (кредитор) прагне захистити порушене, на його думку, право шляхом пред`явлення заяви, яка за свою формою та змістом тотожна позовній заяві, про скасування наказів Міністерства оборони України та повернення майна у ліквідаційну масу банкрута, що вибуло, як воно стверджує, із володіння боржника внаслідок прийняття відповідачем оспорюваних наказів чим порушено його права як кредитора на задоволення вимог за рахунок продажу цього майна в процедурі ліквідації боржника.

104. Тобто в обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на втрату боржником внаслідок прийняття відповідачем оскаржених наказів активів за рахунок яких мали бути задоволені вимоги кредиторів та які мали бути включені до ліквідаційної маси банкрута.

105. Тож позов ТзОВ "Дартосбуд" (кредитор) у цій справі поданий фактично на захист інтересів боржника шляхом звернення до суду з вимогою про повернення майна у ліквідаційну масу банкрута.

106. Суд звертає увагу, що процедура банкрутства є унікальним процесом, який характеризуються специфічним складом учасників, кожен з яких вступаючи в провадження у справі наділяється особливими процесуальними правами та обов`язками, зумовленими характером відносин неспроможності. Передусім це спричинено особливістю провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

107. Тому реалізація зазначеного права окремого кредитора боржника, що ліквідується, на відповідний позов має враховувати специфіку процедуру ліквідації боржника, передбачену КУзПБ та роль в ній ліквідатора банкрута.

108. Відповідно до частини першої статті 61 КУзПБ ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

109. Отже, саме ліквідатор вправі і зобов`язаний вчинити дії щодо повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб у його ліквідаційну масу. Для цього ліквідатор має звернутися до третьої особи, в якої знаходиться майно банкрута з вимогою про його повернення, тоді як кредитор відповідно до положень КУзПБ не наділений правом вимоги до порушника прав боржника щодо повернення майна у ліквідаційну масу банкрута.

110. Водночас кредитор боржника може мати похідний інтерес у поверненні майна до ліквідаційної маси банкрута, який може реалізовуватися в межах процедури банкрутства боржника, де ліквідація боржника здійснюється під контролем кредиторів, зокрема контролем за вжитими ліквідатором заходами у ліквідаційній процедурі.

111. Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з відповідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Таким суб`єктом в цьому разі є ліквідатор банкрута. Натомість, відповідно до частини шостої статті 61 КУзПБ дії (бездіяльність) ліквідатора можуть бути оскаржені до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушено такими діями (бездіяльністю) (див. близький за змістом висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц).

112. У цій справі кредитор звернувся до суду з позовом про скасування наказів відповідача та повернення майна у ліквідаційну масу банкрута, який фактично подано на захист інтересів боржника, адже, за твердженням позивача, внаслідок прийняття відповідачем оскаржених наказів саме із володіння боржника вибуло майно за рахунок якого могли бути задоволені вимоги кредиторів та які могли бути включені до ліквідаційної маси банкрута. Тобто наведене в першу чергу мало вплив на інтереси боржника, а в послідуючому і на похідні від цього інтереси самого кредитора.

113. Відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

114. Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого, в цьому разі боржника (див. близький за змістом висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц).

115. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

116. Отже, позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, а тому він є неналежним позивачем у цій справі, що є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19), від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19).

117. Апеляційний господарський суд зазначеного вище не врахував та задовольнив вимоги заяви ТзОВ "Дартосбуд" за відсутності в нього як кредитора права на звернення до суду з позовом з такими вимогами.

Щодо правового режиму спірного майна

118. Також помилковим є висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для включення спірного майна до ліквідаційної маси боржника.

119. Відповідно до статей 170, 329 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

120. За частиною другою статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних наказів) Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

121. Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних наказів) військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

122. Згідно із частинами першою, другою статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних наказів) військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України { Постанови Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 № 1282 "Про затвердження Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил" (1282-2002-п) , від 04.08.2000 № 1225 "Про затвердження Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах"}.

123. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо. У порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, ведеться облік майна, закріпленого за підпорядкованими військовими частинами, у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання (частини перша, друга статі 4 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (1075-14) в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних наказів).

124. Пунктом 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 26.11.2014 № 671 (671-2014-п) , визначено що Міністерство оборони України (Міноборони України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.

125. Згідно пункту 1 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 № 1282 (1282-2002-п) (далі - Порядок № 1282 (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних наказів) цей Порядок визначає процедуру вилучення військового майна з оперативного управління військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил (далі - військові частини), та його безоплатної передачі до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном (далі - органи, уповноважені управляти державним майном), самоврядним установам і організаціям, які провадять свою діяльність в інтересах національної безпеки і оборони (далі - самоврядні установи і організації), та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.

126. Об`єктами передачі згідно з цим Порядком є: 1) військові містечка, що вивільняються в процесі реформування Збройних Сил і не плануються до використання за цільовим призначенням; 2) нерухоме майно (будівлі, споруди, об`єкти незавершеного будівництва, приміщення, інше нерухоме майно); 3) інше окреме індивідуально визначене (рухоме) майно; 4) житловий фонд, інші об`єкти соціальної та інженерної інфраструктури, що перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі майнових комплексів (пункт 21 Порядку № 1282 (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних наказів)).

127. Відповідно до імперативних приписів пункту 4 Порядку № 1282 (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних наказів) передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням: 1) Кабінету Міністрів України - щодо об`єктів, визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 21 цього Порядку; 2) Міноборони - щодо об`єктів, визначених у підпунктах 3 і 4 пункту 21 цього Порядку.

128. Згідно з пунктом 10 Порядку № 1282 (в редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних наказів) військове майно втрачає статус військового з дня затвердження акта про його приймання-передачу, крім випадків, коли воно передано до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.

129. Отже, за змістом пунктів 21, 4, 10 Порядку № 1282 передача військового нерухомого майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України, а не за одноособовою згодою Міністра оборони України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 902/219/16, постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 914/1623/17).

130. Водночас у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції у постанові від 22.01.2019, залишеній без змін постановою Верховного Суду від 18.04.2019, встановив, що наказом Міністра оборони України від 04.09.2007 № 508 "Про перейменування Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський автомобільний ремонтний завод" (військова частина А 3926) та затвердження його статуту" визначено перейменувати Державне підприємство Міністерства оборони України "Одеський автомобільний ремонтний завод" (військова частина А 3926) у Державне підприємство "Одеський автомобільний ремонтний завод" та установити, що Державне підприємство "Одеський автомобільний ремонтний завод" є правонаступником усіх прав та обов`язків Державного підприємства Міністерства оборони України "Одеський автомобільний ремонтний завод" (військова частина А 3926).

131. Відповідно до свідоцтва на право власності на нежитлові будівлі Державного підприємства "Одеський автомобільний ремонтний завод" від 11.11.2008 об`єкт, який розташований за адресою м. Одеса, вул. Артилерійська, 4, в цілому, дійсно належить Державі Україна, в особі Міністерства оборони України, на праві державної власності. Свідоцтво видане на підставі рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 29.05.1951 № 27, наказу Міністерства оборони України від 04.09.2007 № 508.

132. Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.12.2008 власником нежитлових будівель ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" за адресою Одеська область, м. Одеса, вул. Артилерійська, 4 є Держава України, в особі Міністерства оборони України.

133. У постанові від 22.01.2019 у цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що статус державного (військового) майна закріпленого за ДП "Одеський автомобільний ремонтний завод" згідно наказу від 04.09.2007 № 508 не змінювався, а було змінено лише його найменування.

134. Доказів передачі майна військової частини А 3926 (до яких, з урахуванням наведеного вище, належать рішення Кабінету Міністрів України щодо передачі майна та акт про приймання-передачі майна) до сфери управління інших міністерств або органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, як встановив суд апеляційної інстанції у постанові від 22.01.2019, матеріали справи не містять.

135. Зважаючи на відсутність у матеріалах справи та ненадання сторонами у справі рішення Кабінету Міністрів України та складання акту приймання-передачі спірного майна на баланс інших міністерств або органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, суд вважає обґрунтованим віднесення судом першої інстанції спірного майна до військового державного майна.

136. За таких умов помилковим є висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для включення спірного майна до ліквідаційної маси боржника, мотивований із посиланням на закріплення та реєстрацією його за боржником на праві господарського відання, адже відсутність рішення Кабінету Міністрів України та складання акту приймання-передачі спірного майна свідчать про незмінність правового режиму такого майна як державного військового майна, а подальші дії щодо закріплення та реєстрації цього майна за іншим державним підприємством із урахуванням наведеного жодним чином не впливають на правовий режим такого майна.

Щодо суті касаційної скарги

137. Ураховуючи сукупність наведеного, висновок суду апеляційної інстанції щодо скасування ухвали місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заяви ТзОВ "Дартосбуд" є помилковим та таким, що не відповідає наведеним вище нормам законодавства та не узгоджується з висновками суду касаційної інстанції у цій справі.

138. Водночас, враховуючи помилковий розгляд судом першої інстанції вимог заяви ТзОВ "Дартосбуд" в межах справи про банкрутство боржника, суд зважає на таке.

139. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 ГПК України.

140. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 (v015p710-04) ).

141. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності в основі якого лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися.

142. Принцип юридичної визначеності полягає в тому, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового для виконання рішення лише для того, щоб домогтися перегляду справи та її нового вирішення. Перегляд рішень судами вищих інстанцій не має розглядатися як прихований засіб оскарження і лише ймовірність існування двох поглядів щодо предмету розгляду не може бути підставою для повторного розгляду справи. Відхід від цього принципу може бути виправданий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі та непереборні обставини (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 24.07.2003 у справі "Рябих проти Росії").

143. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11.11.1996 у справі "Кантоні проти Франції", від 11.04.2013 у справі "Вєренцов проти України").

144. У рішенні ЄСПЛ у справі "Сутяжник проти Росії" зазначено, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру, зокрема, відступ від цього принципу допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму.

145. Під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

146. ЄСПЛ звертає увагу, що при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Волчлі проти Франції", від 08.12.2016 у справі "ТОВ "Фріда" проти України").

147. Отже не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи. Вказане кореспондується із нормами статті 309 ГПК України частиною другою якої передбачено, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

148. Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту процесуального порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення є ніщо іншим як проявом правового пуризму (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 922/382/14, від 17.06.2020 у справі № 921/490/18).

149. Визначаючи найбільш доцільний спосіб виправлення таких помилок, необхідно дотримуватися справедливого балансу між захистом прав особи і принципом юридичної визначеності, який є одним із фундаментальних аспектів верховенства права і передбачає повагу до принципу res judicata.

150. Дійсно, розгляд судом першої інстанції вимог позивача, що є предметом цього судового розгляду, в межах справи про банкрутство боржника, який не є стороною такого спору, є необґрунтованим, оскільки не узгоджується із наведеними вище висновками суду касаційної інстанції зробленими з урахуванням позиції Верховного Суду щодо розгляду спорів за участі боржника.

151. Утім така помилка суду першої інстанції не вплинула та не ставить під сумнів результат розгляду цієї справи, оскільки не впливає на законність та обґрунтованість ухваленого рішення, яке прийнято по суті правильно. Тому скасування судового рішення місцевого суду з підстав порядку розгляду позовних вимог (в окремому позовному провадженні чи в межах справи про банкрутство) через призму суб`єктного складу учасників без урахування інших обставин справи, є відступом від принципу правової визначеності та проявом правого пуризму.

152. З урахуванням наведеного, ухвала суду першої інстанції із зазначених підстав скасуванню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

153. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

154. Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

155. З огляду на викладене вище, постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2021 підлягає скасуванню повністю, а ухвала Господарського суду Одеської області від 06.10.2020 у справі № 1-23-32/135-08-4825 - залишенню в силі з урахуванням висновків наведених у цій постанові Верховного Суду.

Висновки щодо застосування норм права

156. Стаття 7 КУзПБ пов`язує участь боржника у спорі саме як сторони такого спору. Інша участь боржника у спорі виключає можливість розгляду такого спору в межах справи про банкрутство за правилами статті 7 КУзПБ

157. Кредитор відповідно до положень КУзПБ не наділений правом вимоги до порушника прав боржника щодо повернення майна у ліквідаційну масу банкрута. Водночас кредитор боржника може мати похідний інтерес у поверненні майна до ліквідаційної маси банкрута, що реалізовується в межах процедури банкрутства боржника, в якій ліквідація здійснюється під контролем кредиторів, зокрема контролем за вжитими ліквідатором заходами у ліквідаційній процедурі, шляхом звернення до суду в порядку частини шостої статті 61 КУзПБ зі скаргою на дії (бездіяльність) ліквідатора.