Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Терлецького О. О., суддів - Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Панталієнка П. В., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 справу за їх позовом до управління Пенсійного фонду України у Жовтневому районі м. Луганська (далі - Управління ПФ) про перерахунок пенсії, встановила:

У жовтні 2006 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом про перерахунок раніше призначеної державної та додаткової пенсій, виплату яких передбачено статтями 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року N 796-XII "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції яка діяла станом на час звернення із позовом (далі - Закон N 796).

Зазначали, що вони є інвалідами II групи внаслідок захворювання пов'язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені до категорії 1, отримують державну та додаткову пенсії, виплата яких передбачена статтями 50 та 54 Закону N 796. Посилаючись на те, що розміри призначених і виплачуваних їм пенсій не відповідають розмірам передбаченим цим Законом та на відмову Управління ПФ привести їх у відповідність з вимогами Закону, просили суд визнати дії відповідача неправомірними та зобов'язати його усунути зазначені порушення, здійснивши відповідні перерахунки та виплати, а також зобов'язати відповідача підвищувати позивачам розмір пенсій у випадку підвищення розміру мінімальної пенсії за віком.

Постановою від 13 лютого 2007 року Жовтневий районний суд м. Луганська позов залишив без задоволення.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 31 травня 2007 року скасував постанову суду першої інстанцій й ухвалив нову - про часткове задоволення позову. Суд зобов'язав Управління ПФ провести позивачам перерахунок пенсії по інвалідності у відповідності зі статтею 50, частиною 4 статті 54 Закону N 796. У решті позовних вимог - відмовив.

Ухвалою від 10 квітня 2008 року Вищий адміністративний суд України скасував постанову апеляційного суду й залишив в силі постанову суду першої інстанції.

У поданій скарзі заявники, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права, просять оскаржувану ухвалу скасувати й залишити в силі постанову апеляційного суду. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права вони наводять ухвалу Вищого адміністративного суду України від 19 грудня 2007 року у справі за аналогічним позовом ОСОБА_7 до Управління Пенсійного фонду України в м. Первомайську Луганської області про визнання незаконними дій та зобов'язання провести перерахунок пенсій.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів виявила неоднакове застосування судом касаційної інстанції вказаних вище норм права і вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 49 Закону N 796 передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до частини 4 статті 54 Закону N 796, яка визначає підстави та умови призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Згідно зі статтею 50 цього Закону інвалідам II групи віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. Виплата додаткової пенсії відповідно до статті 53 зазначеного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Таким чином, вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій є мінімальна пенсія за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком згідно зі статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року N 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон N 1058-IV (1058-15) ) встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Як установлено судами попередніх інстанцій позивачі є інвалідами II групи і віднесені до 1 категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одержують пенсію по інвалідності на підставі статті 54 Закону N 796 та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі статті 50 цього ж Закону.

Розрахунок пенсії позивачам відповідач здійснив, виходячи із встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року N 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" розміру, що становить 19 грн. 91 коп.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив із того, що обчислення пенсій повинно проводитися саме з розміру 19 грн. 91 коп., визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року N 1 (1-2002-п) "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету". При цьому вони послалися на статтю 54 Закону N 796, згідно з якою порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України. Також суди зазначили, що застосування до спірних правовідносин статті 28 Закону N 1058-IV суперечить вимогам частини 3 зазначеної статті, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, визначений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

На думку колегії суддів, висновки судів першої і касаційної інстанцій не можна визнати обґрунтованими, а їх судові рішення законними з таких підстав.

Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року N 523. Ця постанова є чинною і її положення стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають положенням статей 50, 54 Закону України N 796. Пунктом 2 постанови від 3 січня 2002 року N 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету", всупереч положень статей 50, 54 Закону N 796, Кабінет Міністрів України установив розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсій, при тому що ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.

Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при вирішенні цього спору, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при розрахунку державної та додаткової пенсій передбачених статтями 50, 54 Закону України N 796 застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення частини 3 статті 28 Закону N 1058-IV, на думку колегії суддів, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Оскільки Вищий адміністративний суд України помилково скасував судове рішення апеляційної інстанцій, то його ухвала підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови апеляційного суду.

Керуючись статтями 241- 243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України постановила:

Скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2008 року скасувати й залишити в силі постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2007 року.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.