Земельні ділянки під виробничими будівлями i спорудами за межами населених пунктів

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю здійснюється відповідно до Закону України «Про плату за землю» в редакції Закону України від 19.09.96 р. № 378/96-ВР, зі змінами та доповненнями (далі — Закон № 378/96-ВР), ст. 2 якого встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а платниками — власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі.
Згідно зі ст. 14 Закону № 378/96-ВР усі юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку i до 1 лютого кожного року подають розрахунок цього податку до відповідних органів державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки.
Розрахунки суми земельного податку подаються за формою, затвердженою наказом ДПА України від 26.10.2001 р. № 434.
Законом № 378/96-ВР, а також Законом України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено особливості обліку i нарахування земельного податку юридичними особами — товаровиробниками сільськогосподарської продукції.
Щодо оподаткування земельних ділянок, зайнятих виробничими будівлями i спорудами сільськогосподарських підприємств за межами населених пунктів, то зазначеним підприємствам, у тому числі військовим сільськогосподарським підприємствам, зазначеним у частині другій ст. 8 Закону № 378/96-ВР, землі надаються для сільськогосподарського виробництва i земельний податок справляється згідно зі ст. 6, тобто як за землі сільськогосподарського призначення, на яких зведено ці будівлі i споруди.

По материалам журнала "ВІСНИК ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ" № 29 від СЕРПЕНЯ 2002 року;