Сплата земельного податку — конституційний обов’язок кожного землевласника та землекористувача

Земля — це основне національне багатство України, що перебуває під особливою охороною держави та є об’єктом права власності українського народу. Право власності на землю гарантується Конституцією України.
Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України i Автономної Республіки Крим, метою яких є створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю i господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ i організацій на землю. Джерелом фінансування зазначених заходів є земельний податок.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен громадянин зобов’язаний сплачувати податки i збори в порядку i розмірах, установлених законом.
Законом України від 03.07.92 р. № 2535-XII «Про плату за землю» (у редакції Закону України від 19.09.96 р. № 378/96-ВР зі змінами та доповненнями; далі — Закон) передбачено, що використання землі в Україні є платним. Цим Законом встановлено порядок обчислення i сплати земельного податку з громадян. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) i землекористувачі сплачують земельний податок.
Суб’єктом земельного податку (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) i землекористувач. Об’єктом обкладання земельним податком є земельна ділянка, земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні громадян. Право власності на землю або право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки або земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) i одержання документа, що посвідчує це право (державного акта на право власності на землю, державного акта на право постійного користування землею, а у разі відсутності у громадян державного акта — рішення відповідної ради про передачу земельної ділянки, земельної частки (паю) у власність або користування).
Нарахування земельного податку громадянам провадиться органами державної податкової служби. Підставою для нарахування є дані державного земельного кадастру, який включає дані стосовно реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування грунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель.
Органами державної податкової служби щороку проводиться облік платників податку, земельних ділянок, земельних часток (паїв), що перебувають у власності або у користуванні громадян та осіб, які набули або втратили право на пільгу щодо сплати земельного податку станом на 1 травня відповідного року. Зазначені дані використовуються з вивірених на цю ж дату записів у земельно-кадастровій документації виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, відповідних рішень місцевих рад (про надання та вилучення земельних ділянок, виділення в натурі земельних часток (паїв)), даних органів земельних ресурсів, бюро технічної інвентаризації та нотаріальних контор. Інформація про громадян, які згідно із Законом мають право на пільгу щодо сплати земельного податку, надходить від місцевих рад, відділів соціального забезпечення, військкоматів та інших установ.
Сума земельного податку для кожного землевласника та землекористувача обчислюється шляхом множення площ земельних ділянок, земельних часток (паїв), що підлягають оподаткуванню, на визначені ставки земельного податку окремо для різних категорій земель.
Ставки земельного податку за землі, грошову оцінку яких визначено, встановлюються у розмірі 1% їх грошової оцінки.
Відповідно до ст. 6 Закону ставки земельного податку за 1 га сільськогосподарських угідь встановлюються: для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1% їх грошової оцінки, для багаторічних насаджень — 0,03%.
До грошової оцінки земельних ділянок застосовується коефіцієнт індексації, який щороку уточнюється Держкомітетом України по земельних ресурсах.

Якщо грошову оцінку земельних ділянок не визначено, середні ставки земельного податку встановлюються у таких розмірах:
По населених пунктах, грошову оцінку земель яких не проведено, до середніх ставок земельного податку застосовується коефіцієнт індексації, визначений законом України про державний бюджет на відповідний рік.
У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до середніх ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти:
на Південному узбережжі Автономної Республіки Крим — 3,0;
на Південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,5;
на Західному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,2;
на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей — 2,0;
у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей, крім населених пунктів, які Законом України від 15.02.95 р. № 56/95-ВР «Про статус гірських населених пунктів в Україні» віднесено до категорії гірських, — 2,3;
на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях — 1,5.
Водночас необхідно врахувати, що ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) можуть диференціювати та затверджувати відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж удвічі від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів.
Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, індивідуальними гаражами, господарськими будівлями та спорудами, а також дачами громадян у межах граничних норм, передбачених ст. 121 Земельного кодексу України, справляється у розмірі 3% суми земельного податку.
За частину земельних ділянок, що перевищує розміри граничних норм, оподаткування здійснюється як за землі сільськогосподарських угідь.
Разом з нарахуванням податку громадянам надаються встановлені пільги. Відповідно до ст. 12 Закону від сплати земельного податку звільнено інвалідів I i II груп, громадян, які виховують трьох дітей i більше, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України від 22.10.93 р. № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», громадян, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в межах граничних норм, установлених Земельним кодексом України.
Новим Земельним кодексом України, який прийнятий 25.10.2001 р. i набрав чинності з 1 січня 2002 р., встановлено такі граничні норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам: для ведення особистого селянського господарства — не більше 2,0 га; для ведення садівництва — не більше 0,12 га; для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель i споруд (присадибна ділянка) у селах — не більше 0,25 га, у селищах — не більше 0,15 га, у містах — не більше 0,10 га; для індивідуального дачного будівництва — 0,1 га; для будівництва індивідуальних гаражів — 0,01 га. Земельні ділянки та земельні частки (паї), набуті пільговими категоріями громадян у власність та користування понад граничні норми безоплатної передачі, оподатковуються на загальних підставах.
Порядком передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затвердженим наказом Держкомітету України по земельних ресурсах від 15.02.93 р. № 10, встановлено, що передача громадянам України безплатно у приватну власність вищезазначених земельних ділянок провадиться тільки один раз по кожному виду їх цільового використання, про що обов’язково робиться місцевою радою відповідна відмітка у паспорті або документі, який його замінює. Таким чином, звільненню від сплати земельного податку підлягають по одній земельній ділянці кожного виду за умови їх цільового використання, i перевага належить тим, які було передано громадянам безплатно у приватну власність.
Якщо громадяни, які мають у власності або користуванні земельні ділянки, надані або передані за рішенням сільської, селищної, міської ради, одержали такі самі земельні ділянки на умовах купівлі-продажу, дарування, успадкування, міни, то на такі земельні ділянки земельний податок нараховується на загальних підставах.
На земельні ділянки, які за рішенням сільської, селищної, міської ради передано фізичним особам для здійснення підприємницької діяльності, в тому числі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, межі граничних норм Земельним кодексом України не встановлено, тому за такі земельні ділянки земельний податок сплачується згідно із Законом.
Також відповідно до п. 20 ст. 12 Закону на період дії Закону України від 17.12.98 р. № 320-XIV «Про фіксований сільськогосподарський податок» власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передачі земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку звільняються від сплати земельного податку за такі земельні ділянки, земельні частки (паї).
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний термін, зменшення суми земельного податку.
Якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому втрачено це право.
Після нарахування земельного податку, надання пільг i визначення суми податку, пред’явленої до сплати, органами державної податкової служби виписуються податкові повідомлення, які вручаються чи надсилаються фізичним особам — платникам податку не пізніше 15 липня i містять дані щодо підстав нарахування, посилання на норму законодавства, відповідно до якої було зроблено розрахунок або перерахунок податкового зобов’язання, зазначення суми земельного податку, належного до сплати, граничних термінів його погашення, а також попередження про наслідки несплати в установлений термін та зазначення граничних термінів, передбачених законодавством для оскарження нарахованого земельного податку. Податкове зобов’язання зі сплати земельного податку, нараховане органом державної податкової служби, вважається узгодженим у день отримання платником податку податкового повідомлення.
Земельний податок сплачується рівними частинами землевласниками i землекористувачами до 15 серпня i 15 листопада. Платник земельного податку має право виконати обов’язок зі сплати річної суми податку одноразово та достроково.
У разі якщо платника не було залучено до сплати земельного податку або податок нараховано неправильно, податковий орган визначає суму податкового зобов’язання платника податку або здійснює перегляд неправильно нарахованого податку не пізніше закінчення 1095 дня, наступного з дня обліку платників i нарахування земельного податку.
Згідно зі ст. 33 Закону України від 21.05.97 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад входить справляння плати за землю. Функції щодо правильності обчислення i своєчасності надходження податків до бюджетів покладено i на державні податкові інспекції в районах та містах (ст. 10 Закону України від 04.12.90 р. № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (зі змінами та доповненнями)).
Слід зазначити, що з набранням чинності Законом України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» до платників земельного податку передбачено відповідальність у вигляді пені та штрафних санкцій. Так, пеня нараховується на суму податкового боргу із розрахунку 120% річних облікової ставки Нацбанку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожен календарний день прострочення у його сплаті.
При несплаті узгодженої суми земельного податку протягом граничних термінів (15 серпня i 15 листопада) на такого платника накладається штраф у розмірі 10, 20 та 50% суми податку залежно від затримки по термінах сплати суми земельного податку.
Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що сплата земельного податку до бюджету за місцем знаходження земельної ділянки, земельної частки (паю) є конституційним обов’язком усіх землевласників та землекористувачів, а своєчасність його сплати обумовлює процес дотримання податкового законодавства. Тому у зв’язку з наближенням термінів сплати земельного податку наголошуємо платникам земельного податку на необхідності погашення податкових зобов’язань завчасно.

Геннадій ВІЗЬОНОК,
старший державний податковий інспектор відділу організації справляння податків на майно, земельного податку з громадян, з власників транспортних засобів та державного мита Головного управління оподаткування фізичних осіб ДПА України