Відповідно до пп. 2.1.2 п. 2.1 ст. 2 Закону № 334/94-ВР платниками податку з
числа нерезидентів є фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій
формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком
установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з
міжнародними договорами України або законом.
Підпунктом 2.1.4 п. 2.1 ст. 2 Закону № 334/94-ВР визначено, що платниками податку
є також постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел
їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно
таких нерезидентів або їх засновників.
Нерезиденти, які мають право на переваги відповідно до міжнародного договору
України (далі — договір) про звільнення (або зменшення) від оподаткування окремих
видів доходів, разом із декларацією про прибуток підприємства або з розрахунками
визначення оподатковуваного прибутку та податку на прибуток заповнюють i подають
до державного податкового органу відомості про доходи, що звільнені від оподаткування
або оподатковуються за спеціальними ставками на підставі міжнародних договорів
України (додаток 3 до Порядку складання декларації та розрахунку податку на
прибуток нерезидента, що проводить діяльність на території України через постійні
представництва, затвердженого наказом ДПА України від 31.07.97 р. № 274).
Згідно з п. 1 ст. 5 Конвенції між Урядом України i Урядом Королівства Бельгії
про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно
податків на доходи i майно (далі — Конвенція), ратифікованої Законом України
від 29.10.96 р. № 433/96-ВР, термін «постійне представництво» означає постійне
місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється підприємницька
діяльність підприємства.
Діяльність постійного представництва не завжди повинна бути продуктивною i
сприяти отриманню прибутку підприємством, оскільки у рамках раціонально організованого
бізнесу кожна його частина створюється з метою отримання максимальних прибутків
для підприємства на сьогодні та у майбутньому.
Пункти 2 i 3 ст. 5 Конвенції не дають повного переліку прикладів створення
постійного представництва, а у п. 4 ст. 5 Конвенції зазначено види діяльності,
які розглядаються як виключення із загального визначення п. 1 ст. 5 Конвенції.
Постійне місце бізнесу, через яке підприємство здійснює тільки підготовчу або
додаткову діяльність, не повинно вважатись постійним представництвом, так само
як утримання постійного місця діяльності виключно для здійснення будь-якої комбінації
видів діяльності, перелічених у підпунктах «а» — «е», за умови, що сукупна діяльність
постійного місця діяльності, яка виникає внаслідок такої комбінації, має підготовчий
або допоміжний характер (пп. «е» ст. 4 Конвенції).
Проте згідно з п. 5 ст. 5 Конвенції особи (фізичні або юридичні), які мають
i звичайно використовують у Договірній Державі повноваження укладати контракти
від імені підприємства, вважаються також постійними представництвами підприємства.
Отже, визначити, чи є діяльність через представництво підготовчого чи допоміжного
характеру для головного підприємства, дуже важко. Якщо представництво компанії-нерезидента
надає послуги не тільки своєму підприємству, зокрема проводить акції з метою
поширення та застосування в Україні знань, технологій та продуктів компанії
— резидента Королівства Бельгії, а й іншим компаніям групи, до якої належить
компанія, що володіє постійним місцем бізнесу в Україні, то такі послуги не
вважаються послугами підготовчого чи допоміжного характеру відповідно до пп.
«е» п. 4 ст. 5 Конвенції.
ВІСНИК ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ № 44 ЛИСТОПАД 2002 року