Послуги прокатних пунктів

Послуги прокату належать до одного з видів побутових послуг населення, i на них поширюються Правила побутового обслуговування населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.94 р. № 313 «Про затвердження правил побутового обслуговування населення» у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.99 р. № 974 (далі — Правила № 313).
Ці Правила визначають основні вимоги до побутового обслуговування населення i регулюють відносини між замовниками та виконавцями в наданні побутових послуг на території України.
Діяльність з надання побутових послуг регулюється також законами України «Про підприємництво», «Про захист прав споживачів», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування i послуг», «Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення», іншими нормативно-правовими актами.
Суб’єктові підприємницької діяльності, який вирішив зайнятися прокатом, слід зареєструватися як суб’єкт, що займається обслуговуванням населення, а у випадках, передбачених законодавством, — придбати торговельний патент. До таких випадків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.98 р. № 576 «Про затвердження переліку послуг, що відносяться до побутових i підлягають патентуванню» відноситься прокат:
аудіо-, відеокасет, СD-дисків;
автотранспортних засобів;
весільного вбрання й одягу для урочистих подій.

Прокат відеокасет

Якими нормативними документами необхідно керуватися при організації роботи прокатних пунктів відеокасет?
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2001 р. № 294 затверджено Положення про державне посвідчення на право розповсюдження i демонстрування фільмів (далі — Положення № 294), відповідно до якого Державне посвідчення на право розповсюдження i демонстрування фільмів (прокатне посвідчення) запроваджено з метою регулювання розповсюдження i демонстрування на території України всіх видів вітчизняних i іноземних фільмів. Право розповсюдження фільму — виключне (ексклюзивне) або невиключне (неексклюзивне) право на тиражування, продаж, передачу в прокат, оренду фільму. Це право складається з:
кінотеатрального права (тиражування фільмокопій на кіноплівці, передача їх у прокат, оренду);
права домашнього відео (тиражування фільмокопій на відеоносіях, їх продаж, передача в прокат);
права публічного комерційного відео (тиражування фільмокопій на відеоносіях, їх продаж, передача в прокат, оренду для публічного показу через відеопроекцію);
телевізійного права (тиражування фільмокопій на відеоносіях, їх продаж, передача в прокат для публічного показу каналами телебачення).
Прокатне посвідчення видається Мінкультури України юридичній або фізичній особі, яка відповідно до законодавства є суб’єктом підприємницької діяльності, за формою, наведеною в додатку 1.
Прокатне посвідчення надає право розповсюджувати i демонструвати на території України всі види фільмів, створених в Україні та за її межами (далі — фільми), будь-яким кінотеатрам, кіноустановкам, відеоустановкам, прокатним пунктам відеокасет, торговельним підприємствам, підприємствам з тиражування, а також телеорганізаціям, у тому числі кабельному телебаченню, незалежно від форми власності.
Прокатне посвідчення видається власникам права домашнього відео i публічного комерційного відео — на кожний фільм або декілька фільмів.
У разі видачі прокатного посвідчення на декілька фільмів на зворотному боці прокатного посвідчення зазначаються назви фільмів, номера державної реєстрації, індекс із визначенням глядацької аудиторії, для якої призначено фільм, i термін дії прав.
Для отримання прокатного посвідчення (п. 6 Положення № 294) власник відповідних прав на фільм подає в Мінкультури України:
заяву про видачу прокатного посвідчення, в якій зазначаються назва фільму мовою оригіналу й українською мовою, країна i студія-виробник, рік випуску;
нотаріально завірені копії (ксерокопії) угод (контрактів, договорів), інших документів, що підтверджують право цієї особи на розповсюдження i демонстрування фільму, починаючи з першого власника майнових авторських прав. До копій документів, складених іноземною мовою, додаються засвідчені копії цих документів у перекладі на українську мову;
коротку анотацію фільму, довідку про основний творчий склад знімальної групи та про метраж i тривалість фільму, засвідчені підписом власника відповідних прав на фільм;
фільмокопію на кіноплівці — для власників кінотеатральних прав, на інших носіях — для власників телевізійних прав, прав домашнього відео, що відповідає технічним вимогам для перегляду, дубльовану (озвучену, субтитровану) українською мовою або мовою національних меншин.
Розгляд заяви, ухвалення рішення про державну реєстрацію фільму або відмову в ній i видача прокатного посвідчення здійснюється протягом 15 днів після подання власником відповідних прав на фільм документів i матеріалів, зазначених у п. 6 Положення № 294. У разі позитивного рішення Мінкультури України присвоює кожному фільму державний реєстраційний номер i видає прокатне посвідчення.
Під час державної реєстрації кожному фільму встановлюється один з індексів, що визначають глядацьку аудиторію i відповідають умовам розповсюдження i демонстрування фільму.
Індекси фільмів, що не мають обмеження глядацької аудиторії:
«ДА» — дитяча аудиторія;
«ЗА» — загальна аудиторія.
Індекси фільмів, що мають обмеження глядацької аудиторії:
«14» — фільм, перегляд якого дозволяється дітям до 14 років тільки в присутності батьків, самостійний перегляд дітям до 14 років забороняється;
«16» — фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 16 років;
«18» — фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 18 років;
«Х21» — фільм, перегляд якого забороняється особам віком до 21 року.
Індекс фільму зазначається в прокатному посвідченні.
Фільми, що мають обмеження глядацької аудиторії, розповсюджуються з дотриманням тієї вимоги, що продаж, передача в прокат населенню примірників фільмів на відеоносіях здійснюються за умови наявності на них інформації про індекс фільму, що визначає глядацьку аудиторію, з обов’язковим попередженням споживача про встановлені обмеження.
Не потребують державної реєстрації i видачі прокатного посвідчення:
фільми, створені для відомчого розповсюдження i демонстрування, а також фільми, що демонструються на некомерційних i професійних показах, організованих творчими спілками, вищими навчальними кінотеатральними установами;
фільми, що демонструються на міжнародних кінофестивалях, які проводяться в Україні за узгодженням з Мінкультури України;
кіно- i відеопродукція із записами театральних постановок, концертів, інформаційних, музичних, розважальних, спортивних, навчальних програм i реклами.
Відповідно до п. 15 Положення № 294 за видачу прокатного посвідчення справляється плата в таких розмірах (у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян):
право домашнього відео
за один художній фільм, телесеріал 3
за один повнометражний документальний,
науково-просвітительський
або інший неігровий фільм
та (або) за програму таких фільмів 1
за один повнометражний анімаційний
фільм та (або) за одну повнометражну
програму анімаційних фільмів 1,5
право публічного комерційного відео
за один фільм (одну серію) 3
Кожному власникові відповідних прав на фільм видається 10 примірників прокатного посвідчення за плату, визначену в п. 15 Положення № 294. Додаткова кількість прокатних посвідчень видається зі справлянням плати у розмірі 0,02 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожний додатковий примірник.
Плата за видачу прокатного посвідчення на фільми, створені в Україні (крім фільмів з індексом «Х21»), не справляється.
За видачу прокатного посвідчення на фільми з індексом «Х21» розмір плати, визначений у п. 15 Положення № 294, збільшується на 50 відсотків.
Плата за видачу прокатного посвідчення зменшується:
на 30 відсотків — на фільми — призери міжнародних i національних фестивалів, лауреати кінематографічних i художніх премій (крім фільмів з індексом «Х21»);
на 50 відсотків — на фільми іноземного виробництва, дубльовані, озвучені або субтитровані українською мовою (крім фільмів з індексом «Х21»);
на 50 відсотків — на фільми, створені спеціально для дітей i юнацтва, у тому числі анімаційні.
Кошти, отримані за видачу прокатного посвідчення, зараховуються на спеціальний рахунок фінансової підтримки національної кінематографії, яким розпоряджається Мінкультури України.
Право розповсюдження фільму може передаватися одним власником права домашнього відео на фільм іншому. При цьому така передача засвідчується:
на тиражування фільмів на відеоносіях з метою продажу, передачі в прокат, а також передача відповідного права на фільм третім особам — на звороті оригіналу прокатного посвідчення;
на продаж, передачу в прокат фільмів на відеоносіях шляхом надання розповсюджувачу (торговельному підприємству, прокатному пункту відеокасет) власником права домашнього відео, який має оригінал прокатного посвідчення, доручення на користування правом домашнього відео. Доручення видається за формою згідно з додатком 2 i дійсне лише в оригіналі. Права й умови розповсюдження фільмів, зазначені в дорученні, повинні відповідати правам i умовам, зазначеним у прокатному посвідченні.
Таким чином, у пункті прокату відеокасет разом з усіма іншими необхідними документами, зазначеними в Правилах № 313, повинно також бути або прокатне посвідчення власника права домашнього відео, або доручення власника права домашнього відео на користування таким правом (див. додатки 1 i 2).
Нагадаємо, що п. 7 Правил № 313 передбачено, що в приміщенні, де проводиться прийом замовлень, повинні бути:
Правила № 313;
витяг із Закону України «Про захист прав споживачів» у частині надання послуг;
повна назва виконавця, його адреса, номер телефону, прізвище, ім’я та по батькові керівника (власника);
копії свідоцтв про державну реєстрацію i торговельний патент (якщо послуги прокату підлягають патентуванню);
ціни на послуги тощо.
Крім цього, при організації надання послуг з відеопрокату касет необхідно керуватися Законом України від 11.07.2001 р. № 2627-III «Про авторське право i суміжні права». Цей Закон охороняє особисті немайнові права i майнові права авторів i їх правонаступників, пов’язані із створенням i використанням творів науки, літератури i мистецтва — авторське право.
Положення Закону № 2627-III спрямовані на захист особистих немайнових прав i майнових прав суб’єктів авторського права, якими відповідно до ст. 7 цього Закону є автори творів, їхні спадкоємці та особи, яким автори чи їхні спадкоємці передали свої авторські майнові права. Одним із об’єктів авторського права є аудіовізуальні твори. Відповідно до Закону № 2627-III до них відносяться:
твори, що фіксуються на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці або магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зображень) чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як зі звуковим супроводом, так i без нього), i сприйняття якого є можливим виключно за допомогою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими.
Первинним суб’єктом, якому належить авторське право, є автор твору. Авторами аудіовізуального твору є:
режисер-постановник;
автор сценарію i (або) текстів, діалогів;
автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього;
художник-постановник;
оператор-постановник.
Одна й та сама фізична особа може суміщати дві або більше із наведених у цій частині авторських функцій.
Якщо інше не передбачено у договорі про створення аудіовізуального твору, автори, які зробили внесок або зобов’язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору i передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, а також субтитрування i дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору.
За кожний публічний показ, демонстрацію або відтворення аудіовізуального твору, його здавання у майновий найм i (або) комерційний прокат його примірників за всіма авторами аудіовізуального твору зберігається право на справедливу винагороду, що розподіляється i виплачується організаціями колективного управління або іншим способом.
До майнових прав автора (або іншої особи, яка має авторське право) належать:
виключне право на використання твору;
виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Майнові права автора (або іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі, після чого ця особа стає суб’єктом авторського права.
Виключне право на використання твору автором (або іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі i будь-яким способом, у тому числі дає йому право дозволяти або забороняти:
відтворення творів;
розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання у майновий найм чи в комерційний прокат примірників аудіовізуальних творів.
Автор (або інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплату винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.
Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні ставки авторської винагороди i порядок їх індексації.
Порушенням авторських прав, що дає підстави для судового захисту, відповідно до Закону № 2627-III крім іншого є:
піратство — опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України i розповсюдження контрафактних примірників творів;
ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право, примірників творів.
Суд має право винести рішення чи ухвалу про:
відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної порушенням авторського права, із визначенням розміру відшкодування;
відшкодування збитків, завданих порушенням авторського права;
стягнення з порушника авторського права i (або) суміжних прав доходу, отриманого внаслідок порушення;
виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу;
припинення розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, обладнання i матеріалів, призначених для їх виготовлення i відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо в ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав;
вимагати від осіб, що порушують авторське право позивача, інформацію про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів.
Суд також може винести рішення про вилучення чи конфіскацію всіх контрафактних примірників творів, що можуть бути передані особам, які мають авторське право. Якщо ці особи не вимагають такої передачі, то контрафактні примірники підлягають знищенню, а матеріали й обладнання, що використовувалися для відтворення контрафактних примірників, підлягають відчуженню з перерахуванням виручених коштів до Державного бюджету України.
Найчастіше пункти прокату — це маленькі куточки в магазинах багатонаселених районів. У тому випадку, коли їхніми власниками є суб’єкти підприємницької діяльності, їх бухгалтерський та податковий облік ведеться за спрощеною системою.
Приватний підприємець зобов’язаний подавати до податкового органу:
декларацію про доходи — щокварталу наростаючим підсумком з початку року в терміни, визначені законом (протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу);
інформаційну довідку — щокварталу;
податкову декларацію з ПДВ — не пізніше 40 днів після звітного періоду, якщо він є платником ПДВ.
А підприємці, які використовують працю найманих робітників, зобов’язані нараховувати, утримувати й перераховувати до бюджету прибутковий податок з громадян з доходів, які виплачуються найманим робітникам, i подавати також до податкового органу:
довідку форми № 8ДР (про суми виплачених доходів i утриманих з них податків фізичних осіб суб’єктами підприємницької діяльності) — щокварталу до 15 числа місяця, наступного за звітним періодом;
довідку форми № 2 (відомості про доходи працівників за неосновним місцем роботи) — у терміни, визначені законом.
Усі приватні підприємці повинні щокварталу складати звітність про нарахування i перерахування збору на обов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття i подавати її до Державної служби зайнятості населення за місцем реєстрації в такі терміни: 10 квітня, 10 липня, 10 жовтня, 15 січня, наступні за звітним кварталом.
Приватні підприємці, що використовують працю найманих робітників, подають до Фонду соціального страхування розрахункові відомості не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним періодом, а до органів Пенсійного фонду — розрахунок зобов’язання i сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування за результатами кожного звітного кварталу про суми отриманого доходу i нарахованого збору протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу.
Якщо ж приватний підприємець, який займається прокатом відеокасет, працює відповідно до Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (у редакції Указу Президента України від 28.06.99 р. № 746/99), він має право обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання Свідоцтва про сплату єдиного податку. Ставка єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва — фізичних осіб установлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності. У разі якщо платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність із використанням найманої праці або за участю в підприємницькій діяльності членів його родини, ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу. Єдиний податок сплачується щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця.
Правила ведення обліку доходів i витрат фізичної особи — платника єдиного податку визначено Порядком видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженим наказом ДПА України від 29.10.99 р. № 599, відповідно до якого платник єдиного податку веде Книгу обліку доходів i витрат згідно з додатком 10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом ГДПІ України від 21.04.93 р. № 12.
Розглянемо приклад звичайного підприємства, в якому є магазин з продажу відеокасет, пункт прокату відеокасет, i підприємство також надає послуги з запису відеокасет. Підприємство має доручення на право користування домашнім відео.
Підприємство «Кінолюб» у січні 2002 р. закупило 50 відеокасет за ціною 12 грн. (у т. ч. ПДВ — 2 грн.) із записаними на них фільмами i 20 чистих відеокасет за ціною 9 грн. (у т. ч. ПДВ — 1,5 грн.). 15 із закуплених касет з фільмами було передано до пункту прокату. Тариф на послуги прокату відеокасет становить 1,8 грн. (у т. ч. ПДВ — 0,3 грн.) за добу. Усього за січень взято в прокат різних відеокасет 1200 разів. Касети видаються за пред’явленням паспорта з пропискою, а у разі його відсутності допускається видача касет під заставу в сумі 15 грн. за одну касету. Усього за січень отримано суму застави у розмірі 150 грн. Частину її у розмірі 120 грн. повернуто споживачам, а дві відеокасети, отримані в заставу, не було повернуто в пункт прокату, їх собівартість становить 10 грн. Вартість п’яти відеокасет, що знаходяться в пункті прокату, собівартістю 10 грн. уцінено до залишкової вартості i передано в магазин для реалізації. Ще три відеокасети собівартістю 8 грн. списано через непридатність до експлуатації. Чотири відеокасети виявились ушкодженими користувачами, які відшкодували залишкову вартість відеокасет у розмірі 4,50 грн. Для ведення обліку відеокасет у пункті прокату підприємство використовує рахунок 116 «Предмети прокату», припускаючи, що при дбайливому ставленні касети можуть мати термін корисного використання більше одного року. Метод нарахування амортизації було обрано в таких розмірах: 50% — при передачі в експлуатацію i 50% — при списанні. Власнику прав домашнього відео за січень виплачено роялті в сумі 0,5% від обсягу реалізації наданих послуг.