Згідно зі ст. 1 Закону України від 03.07.96 р. № 270/96-ВР «Про рекламу» (далі
— Закон № 270/96-ВР) реклама — це спільна інформація про осіб чи продукцію,
яка розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою прямого
або опосередкованого одержання прибутку.
Під інформацією відповідно до ст. 1 Закону України від 02.10.92 р. № 2657-XII
«Про інформацію» слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості
про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому
природному середовищі. В Законі № 270/96-ВР під продукцією розуміються товари,
роботи, послуги, цінні папери, під рекламними засобами — засоби, що використовуються
для доведення реклами до її споживача в будь-якій формі та в будь-який спосіб.
Пунктом 1 ст. 9 Закону № 270/96-ВР встановлено, що реклама має бути чітко відокремлена
від іншої інформації незалежно від форм чи засобів розповсюдження таким чином,
щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.
Водночас ст. 23 цього Закону передбачено, що реклама послуг, пов’язаних із залученням
коштів населення (банківських, страхових тощо), або осіб, які їх здійснюють,
та цінних паперів можлива лише за наявності відповідної ліцензії чи іншого дозволу,
що підтверджує право на здійснення саме цього виду діяльності. Така реклама
повинна містити найменування органу, який видав ліцензію (спеціальний дозвіл),
та номер чинної ліцензії (дозволу). Це положення не застосовується у випадках,
коли дається тільки реклама логотипа, назви особи (без реклами послуг).
Підпунктом 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР «Про
оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону України від 22.05.97
р. № 283/97-ВР) зі змінами та доповненнями (далі — Закон № 334/94-ВР) передбачено,
зокрема, що до складу валових витрат не включаються витрати платника податку
на потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності, а саме: організація
та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та
розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим
організаціям, визначеним п. 7.11 цього Закону, та витрат, пов’язаних з проведенням
рекламної діяльності, які регулюються нормами пп. 5.4.4 п. 5.4 цієї статті).
Підпунктом 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що до валових
витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та
рекламних заходів щодо товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими
платниками податку.
При цьому витрати на організацію прийомів, презентацій i свят, придбання i розповсюдження
подарунків, включаючи безоплатну роздачу зразків товарів або безоплатне надання
послуг (виконання робіт) з рекламними цілями включаються до валових витрат у
розмірі не більше двох відсотків оподатковуваного прибутку платника податку
за попередній звітний (податковий) квартал.
Таким чином, інформація, що розповсюджується банком, вважається його рекламою,
якщо вона містить інформацію про сам банк або його продукцію (банківські послуги)
з метою прямого або опосередкованого одержання прибутку в результаті розповсюдження
такої інформації та яку можна чітко відокремити від іншої інформації. Право
на здійснення банківської діяльності в даному випадку повинно підтверджуватися
відповідною ліцензією Нацбанку України, яка містить конкретний перелік послуг,
що пропонуються банком клієнтам на фінансовому ринку.
Таким чином, витрати на проведення реклами банківських послуг можуть бути віднесені
до складу валових витрат банку відповідно до абзацу першого пп. 5.4.4 п. 5.4
ст. 5 Закону № 334/94-ВР за умови наявності в рекламі назви банку, банківських
послуг та посилання на ліцензію Нацбанку України на право здійснення банківської
діяльності
ВІСНИК ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ № 46 ГРУДЕНЬ 2002 року