Наказом ДПА України від 15.07.2002 р. № 334 було затверджено податкове роз’яснення
щодо застосування положень п. 12.2 ст. 12 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР
«Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону України від 22.05.97
р. № 283/97-ВР) зі змінами та доповненнями (далі — Закон № 334/94-ВР) стосовно
формування банківськими установами страхового резерву, що створюється за рахунок
збільшення валових витрат (далі — Роз’яснення).
Відповідно до пп. 12.2.1 п. 12.2 ст. 12 Закону № 334/94-ВР «будь-який банк...
зобов’язаний створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по
основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів та інших
активних операцій, які відносяться до їх господарської діяльності...».
Тобто Законом передбачено, що обов’язковою умовою віднесення витрат на формування
банком страхового резерву до валових витрат є наявність заборгованості (без
процентів i комісій) за активною операцією банку, для відшкодування втрат за
якою сформовано резерв.
Згідно з пп. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 цього Закону «створення страхового резерву
здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного
покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами (іншими видами заборгованості),
визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним
банком України».
Отже, зазначеним підпунктом Закону № 334/94-ВР до компетенції Нацбанку України
в частині регламентування податкового обліку страхових резервів банків віднесено
лише встановлення методики
визнання заборгованості нестандартною.
Таким чином, зазначеним Законом передбачено, що іншою обов’язковою умовою віднесення
витрат на формування банком страхового резерву до валових витрат є визнання
заборгованості нестандартною за методикою, що встановлена Нацбанком України.
Постановою Правління Нацбанку України від 30.12.99 р. № 629 (зі змінами та доповненнями)
затверджено Положення про порядок розрахунку резерву на відшкодування можливих
збитків банків від операцій з цінними паперами та інших вкладень у статутні
фонди підприємств (далі — Положення).
Абзацом другим п. 1.6 зазначеного Положення визначено умови, за якими заборгованість
за операціями з цінними паперами вважається нестандартною.
Відповідно до положень пп. 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону № 334/94-ВР це визначення
використовується i для цілей оподаткування.
Слід також зазначити, що п. 1.6 — єдине місце в Положенні, де використовується
термін «заборгованість за операціями з цінними паперами».
Зазначене Положення регулює порядок визначення банками України розрахункової
суми резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами
сторонніх емітентів.
Відповідно до абзацу першого п. 1.6 Положення «банки зобов’язані формувати резерв
у розмірі перевищення балансової вартості цінних паперів порівняно з їх ринковою
вартістю, яка коригується (зменшується) з урахуванням ризику емітента...».
Враховуючи, що у Законі № 334/94-ВР вживаються чітко визначені терміни, а саме:
страховий резерв для відшкодування можливих втрат за основним боргом за всіма
видами кредитів та інших активних операцій; основний борг, визнаний нестандартним,
то в Роз’ясненні цілком правомірно зроблено висновок про те, що Положенням не
передбачено формування банками страхового резерву під заборгованість за операціями
з цінними паперами. Відповідно правомірним є i висновок про те, що витрати на
створення банками страхового резерву на відшкодування можливих збитків від операцій
з цінними паперами не відносяться до складу валових, при цьому жодних правових
колізій не виникає.
ВІСНИК ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ № 46 ГРУДЕНЬ 2002 року