Згідно з пп. 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III
«Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами» (далі — Закон № 2181-III) підприємство звільняється від відповідальності
за несвоєчасне або неповне зарахування платежів до бюджету з вини банків, включаючи
нараховану пеню або штрафні санкції.
Також цією статтею визначено, що за порушення строків зарахування податків,
зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів з вини
банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення i несе відповідальність
за порушення порядку своєчасного та повного внесення платежів до бюджетів. Нарахування
пені платнику податків призупиняється на підставі рішення керівника (заступника
керівника) органу податкової служби, складеного за актом проведення інвентаризації
платіжних доручень платників податків на сплату платежів до бюджету з дня прийняття
банком невиконаного платіжного доручення такого платника.
Тобто відповідно до податкового роз’яснення положень пп. 16.5.1 п. 16.5 ст.
16 Закону № 2181-III, затвердженого наказом ДПА України від 17.01.2002 р. №
29, Закон звільняє платника податків від сплати пені й штрафних санкцій, але
не звільняє від обов’язку сплатити основну суму узгодженого податкового зобов’язання
у випадках, коли така сума не надійшла до бюджету, у тому числі з вини банку.
Крім цього, згідно з пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6 Закону № 2181-III у разі несплати
платником податків узгодженої суми податкового зобов’язання в установлені строки
податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги, які відповідно
до пп. 6.4.1 цієї статті Закону вважаються відкликаними у разі, якщо податковий
борг самостійно погашається платником податків.
Таким чином, платник податків повинен повторно сплатити суми узгоджених податкових
зобов’язань, які не надійшли до бюджету, у тому числі з вини банку.
Ще одне запитання від ТОВ «Крамниця»: чи буде за ним рахуватися заборгованість
при переході на сплату єдиного податку у разі ненадходження податків до бюджету
з вини банку?
Статтею 4 Указу Президента України від 03.07.98 р. № 727/98 «Про спрощену систему
оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (у редакції
Указу Президента України від 28.06.99 р. № 746/99; далі — Указ) зазначено, що
однією з умов переходу на спрощену систему оподаткування суб’єкта підприємницької
діяльності є сплата ним усіх установлених податків та обов’язкових платежів
за попередній звітний (податковий) період.
Крім цього, п. 3 Порядку видачі Свідоцтва про право сплати єдиного податку суб’єктом
малого підприємництва — юридичною особою, затвердженого наказом ДПА України
від 13.10.98 р. № 476 (у редакції наказу ДПА України від 12.10.99 р. № 555)
та зареєстрованого в Мін’юсті України 18.10.99 р. за № 709/400, передбачено,
що для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єкт
малого підприємництва — юридична особа подає письмову заяву згідно з додатком
до цього Порядку до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації
не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду
(кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов’язкових платежів,
строк сплати яких настав на дату подання заяви.
Як зазначено вище, відповідно до пп. 16.5.1 п. 16.5 ст. 16 Закону № 2181-III
платник податків не звільняється від обов’язку сплатити суму узгодженого податкового
зобов’язання у випадках, коли така сума не надійшла до бюджету, незалежно від
причин такого ненадходження. Якщо ж платник податків не сплачує узгоджену суму
податкового зобов’язання у строки, визначені п. 5.3 ст. 5 Закону № 2181-III,
така сума визнається сумою боргу платника.
З метою недопущення випадків припинення діяльності суб’єктів господарювання
у зв’язку з банкрутством банку та наявністю «вимушеного» податкового боргу ДПА
України листом від 13.02.2002 р. № 2578/7/24-1217 зобов’язала підвідомчі податкові
органи при розгляді заяв платників податків — клієнтів АК АПБ «Україна» на видачу
свідоцтв про сплату єдиного податку, а також патентів та ліцензій на здійснення
окремих видів підприємницької діяльності, які видаються органами державної податкової
служби, не враховувати суми податкового боргу, який виник внаслідок невиконання
банком платіжних доручень на день подання до ліквідаційної комісії кредиторських
вимог i залишився непогашеним до цього часу. Тобто платник податків, який має
податкову заборгованість внаслідок невиконання або несвоєчасного виконання банком
платіжних доручень на перерахування коштів до бюджету та державних цільових
фондів, може отримати свідоцтво про сплату єдиного податку.
ТОВ «Колос» з Хмельницької області цікавиться, чи поширюється на активи підприємства
право податкової застави у разі, якщо платежі до бюджету не надійшли з вини
банку?
Як визначено п. 1.17 ст. 1 Закону № 2181-III, податкова застава є одним із способів
забезпечення не погашеного у строк податкового зобов’язання платника податків
та виникає у силу закону. Відповідно до п. 6.2 ст. 6 Закону № 2181-III у разі
якщо платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання у строки,
встановлені цим Законом, такому платнику орган податкової служби надсилає податкові
вимоги, перша з яких містить повідомлення про обов’язок погасити суму податкового
боргу та можливі наслідки непогашення його у строк, а також виникнення права
податкової застави на його активи.
Згідно з п. 8.2 ст. 8 Закону № 2181-III право податкової застави, зокрема, виникає
у разі несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов’язання:
самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, — з дня, наступного
за останнім днем зазначеного строку;
визначеної контролюючим органом, — з дня, наступного за останнім днем граничного
строку такого погашення, визначеного у податковому повідомленні.
Право податкової застави поширюється на всі активи платника податків, які перебували
в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права,
а також на будь-які інші активи, на які такий платник набуде прав власності
у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов’язань або податкового
боргу.
Таким чином, у разі ненадходження до бюджету чи державного цільового фонду суми
узгодженого податкового зобов’язання у встановлений Законом № 2181-III строк,
у тому числі з вини банку, на всі активи платника податків виникає право податкової
застави.
У ВАТ «Зооветпромпостач» з м. Дніпропетровська виникла така ситуація. У зв’язку
з банкрутством АК АПБ «Україна» земельний податок за липень 2001 р. не зараховано
до бюджету. У серпні 2001 р. підприємство сплатило суму податкового зобов’язання
наступного звітного періоду через інший банк, але її було зараховано в рахунок
погашення боргу, що виник з вини банку. Таким чином, податкові зобов’язання
за серпень 2001 р. не сплачено, i на них нараховано пеню та штрафні санкції.
Згідно з вимогами пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 2181-III платник податків
самостійно визначає черговість та форми задоволення претензій кредиторів за
рахунок активів, вільних від заставних зобов’язань забезпечення боргу, за винятком
випадків примусового стягнення активів платника в рахунок погашення його податкових
зобов’язань за рішенням суду (господарського суду). Тобто платник податків має
право вибору черговості погашення податкових зобов’язань лише у разі наявності
в нього активів, вільних від заставних зобов’язань, та за їх рахунок. У разі
якщо платник податків має несплачені податкові зобов’язання, внаслідок чого
його активи перебувають у податковій заставі, він не може самостійно визначати
черговість погашення своїх податкових зобов’язань.
Порядок зарахування коштів у рахунок сплати податкових зобов’язань за умови
наявності податкового боргу у платника податків визначено в Податковому роз’ясненні
щодо черговості погашення та окремих питань стягнення сум податкового боргу,
затвердженому наказом ДПА України від 13.11.2002 р. № 540.
Відповідно до п. 1 зазначеного Податкового роз’яснення кошти, які надійшли на
сплату зобов’язань щодо податку, збору (обов’язкового платежу), спрямовуються
на погашення податкових зобов’язань платника податків з того самого платежу
у порядку календарної черговості настання граничних строків їх сплати. Така
черговість погашення за умови наявності податкового боргу та надходження коштів
на сплату за одним i тим самим платежем стосується як самостійно розрахованих
платником податків податкових зобов’язань, так i податкових зобов’язань, розрахованих
контролюючим органом, та діє незалежно від волі платника податків.
Тобто пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону № 2181-III за наявності у платника податків
податкового боргу не передбачає можливості спрямування коштів в рахунок погашення
податкових зобов’язань, що мають більш пізні строки виникнення.
Таким чином, кошти платника податків, які надійшли на сплату зобов’язань щодо
податку, збору (обов’язкового платежу), спрямовуються на погашення податкових
зобов’язань з того самого платежу у порядку календарної черговості настання
граничних строків їх сплати.
Щодо узгоджених сум податкових зобов’язань, які мають більш пізні строки виникнення,
то у разі їх несплати у визначені Законом № 2181-III строки платник податків
сплачує відповідно до загального строку затримки один із зазначених у пп. 17.1.7
п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-III штрафів та пеню.