Земельні відносини, тобто відносини щодо володіння,
користування i розпорядження землею, регулюються Конституцією
України, Земельним кодексом України, а також прийнятими
відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 12 Закону України від 03.07.92 р. № 2535-XII
«Про плату за землю» (у редакції Закону України від
19.09.96 р. № 378/96-ВР зі змінами та доповненнями;
далі — Закон) установлено, що громадяни-пенсіонери звільняються
від сплати земельного податку за земельні ділянки в
межах граничних норм, встановлених Земельним кодексом
України від 25.10.2001 р. № 2768-III, який набув чинності
з 01.01.2002 р. Сплати земельного податку за земельні
ділянки, зайняті під господарськими будівлями i спорудами,
гаражами, що передаються в тимчасове користування (оренду)
громадянами, які користуються пільгами щодо сплати земельного
податку, не передбачено.
Земельним кодексом України (ст. 121) визначено граничні
норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.
Зокрема, для будівництва i обслуговування жилого будинку,
господарських будівель i споруд (присадибна ділянка)
розмір земельних ділянок не повинен перевищувати: у
селах — 0,25 га, у селищах — 0,15 га, в містах — 0,10
га. Для будівництва індивідуальних гаражів розмір земельної
ділянки не може бути більшим, ніж 0,01 га.
Відповідно до Закону нарахування земельного податку
громадянам провадиться державними податковими інспекціями,
які видають платникові до 15 липня поточного року податкове
повідомлення про сплату податку.
Доходи, одержувані громадянами від здавання в тимчасове
користування (оренду) рухомого i нерухомого майна (гаражів,
кімнат), підлягають оподаткуванню в порядку відповідно
до положень Декрету.