Система місцевих податків i зборів в Україні є складовою
частиною податкової системи держави i необхідним атрибутом
місцевого самоврядування, оскільки оцінюється як самостійне
джерело доходів місцевих бюджетів.
Законом України від 18.02.97 p. № 77/97-ВР «Про систему
оподаткування» (далі — Закон № 77/97-ВР) установлено,
що в Україні справляються загальнодержавні та місцеві
податки i збори (обов’язкові платежі).
Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р.
№ 56-93 «Про місцеві податки i збори» (далі — Декрет
№ 56-93), який має силу Закону, визначено, за що справляються
місцеві податки i збори, їх граничні розміри, об’єкти
оподаткування, джерела сплати. Особливість місцевих
податків i зборів полягає в тому, що вони запроваджуються
рішенням органу місцевого самоврядування. Цей же орган
щодо кожного платежу розробляє i затверджує положення,
яким визначається порядок сплати i перерахування до
місцевого бюджету податків i зборів відповідно до переліку
i в межах установлених граничних розмірів ставок.
Таке право органів місцевого самоврядування підтверджується
також ст. 143 Конституції України та ст. 26 Закону України
від 21.05.97 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування
в Україні» (зі змінами та доповненнями).
Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють
i визначають порядок сплати місцевих податків i зборів
відповідно до переліку, встановленого ст. 15 Закону
№ 77/97-ВР i ст. 1 Декрету № 56-93, та в межах установлених
Декретом граничних розмірів ставок, крім збору за проїзд
по території прикордонних областей автотранспорту, що
прямує за кордон, який установлюють обласні ради.
У межах своєї компетенції органи місцевого самоврядування
мають право запроваджувати пільгові податкові ставки,
повністю скасовувати окремі місцеві податки i збори
або звільняти від їх сплати певні категорії платників
та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків i
зборів.
Платники зобов’язані сплачувати місцеві податки i збори
відповідно до вимог рішення органу місцевого самоврядування
про запровадження платежу i тільки після набрання чинності
цим рішенням.
Згідно зі ст. 15 Закону № 77/97-ВР до місцевих податків
i зборів віднесено два місцеві податки i чотирнадцять
місцевих зборів.
Відповідно до цієї ж статті Закону комунальний податок,
ринковий збір, збір за паркування автотранспорту, збір
за видачу ордера на квартиру, збір за видачу дозволу
на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, збір
з власників собак є обов’язковими для встановлення сільськими,
селищними та міськими радами за наявності об’єктів оподаткування
або умов, з якими пов’язано запровадження цих податків
i зборів.
Слід звернути увагу й на те, що Декретом № 56-93 установлено
лише збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі
й не передбачено збору за видачу дозволу на розміщення
об’єктів сфери послуг. Тому збір за видачу дозволу на
розміщення об’єктів сфери послуг на сьогодні не справляється.
Крім цього, Декретом передбачено податок з продажу імпортних
товарів, який, проте, не включено до ст. 15 Закону №
77/97-ВР. У зв’язку з цим зазначений податок на сьогодні
сплаті не підлягає.
Отже, законодавчу базу з місцевих податків i зборів
сформовано i на її основі можна вдосконалювати обкладання
переліченими податками.
Внесення ряду змін до обкладання місцевими податками
i зборами пропонується проектом Податкового кодексу
України (далі — проект Кодексу). Передбачається справляння
дев’яти місцевих зборів замість сімнадцяти, установлених
Декретом № 56-93.
У проекті Кодексу передбачено справляння зборів: рекламного,
ринкового, готельного, курортного; збору за видачу дозволу
на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, збору
за використання місцевої символіки, збору за паркування
транспортних засобів. Також запропоновано ввести три
нові — збір за організацію гастрольних заходів нерезидентів,
єдиний збір за видачу дозволів на будівництво житлових
будинків, інших нерухомих об’єктів індивідуального виробництва
та єдиний збір за видачу дозволів на будівництво нерухомих
об’єктів виробничого або невиробничого призначення.
Положення проекту Кодексу в частині місцевих податків
i зборів буде для органу місцевого самоврядування своєрідним
посібником під час прийняття ним рішення про запровадження
місцевих податків i зборів. Деталізація норм стосовно
місцевих податків i зборів покликана усунути неоднозначність
у прийнятті рішень органами місцевого самоврядування,
яких налічується понад 11 тисяч. Адже рішення про запровадження
місцевих податків вважаються законодавчими актами з
питань оподаткування i їх норми повинні відповідати
принципам побудови системи оподаткування.
Зокрема, проектом Кодексу передбачено таке:
обов’язковими для запровадження органами місцевого самоврядування
є рекламний збір, готельний збір, збір за паркування
транспортних засобів, ринковий збір, збір за видачу
дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг;
у своїх рішеннях орган місцевого самоврядування зобов’язаний
визначити платників місцевих податків, об’єкт оподаткування,
ставку, порядок обчислення i сплати місцевих податків
i зборів до бюджетів, відповідальність тощо.
Зміни, що пропонуються до обкладання рекламним збором.
Проектом Кодексу передбачено деталізацію кола платників
рекламного збору.
З метою однозначного тлумачення понять «розповсюджувачі
реклами» та «рекламодавці» проектом Кодексу передбачено
їх визначення.
До розповсюджувачів реклами належатимуть особи, які
розповсюджуватимуть рекламу будь-якими рекламними засобами.
При цьому до рекламних носіїв відноситимуться засоби,
що використовуються для поширення спеціальної рекламної
інформації та доведення її до споживача в будь-якій
формі та в будь-який спосіб (спеціальні конструкції,
щити, екрани, транспаранти, фасади будинків i споруд,
транспортні засоби, інформація в електронному вигляді
тощо).
До рекламодавців належатимуть особи, які будуть замовниками
виробництва та (або) розповсюдження реклами. При цьому
розповсюдженням реклами вважатиметься поширення в будь-якій
формі та в будь-який спосіб спеціальної інформації про
осіб чи продукцію з метою одержання прямого або опосередкованого
прибутку.
У проекті Кодексу наведено визначення зовнішньої та
внутрішньої реклами. До зовнішньої належатиме будь-яка
реклама, що розміщується на окремих спеціальних конструкціях,
щитах, екранах, розташованих просто неба, на фасадах
будинків i споруд.
До внутрішньої реклами належатиме будь-яка реклама,
розміщена всередині будинків, приміщень, споруд тощо.
Істотно звужено базу оподаткування рекламним збором,
до якої належатимуть загальна площа та кількість носіїв
будь-якої реклами на/у транспортних засобах, у метрополітені,
на автомобільних i залізничних шляхах сполучення загального
користування (включаючи смугу відведення), а також зовнішньої
та внутрішньої реклами, що проставляється у дозволі
на розповсюдження реклами, який видає орган місцевого
самоврядування.
На законодавчому рівні пропонується передбачити пільги
щодо рекламного збору. Зокрема, запропоновано не справляти
збір за інформаційні вивіски при вході у приміщення,
яке належить юридичній чи фізичній особі, або інформаційні
таблички на/у транспорті та в метрополітені, за оголошення
чи повідомлення про зміну місця розташування підприємств,
установ та організацій, номерів телефонів, факсів, телетайпів,
за інформацію, яка відображає соціальні події, релігійних
i громадських організацій та (або) призначена для їх
підтримки.
Проект Кодексу передбачає інші ставки рекламного збору.
Запропоновано встановити їх за повний або неповний календарний
місяць:
8 грн. за кожний повний i неповний квадратний метр за
кожен рекламний носій зовнішньої реклами;
5 грн. за кожний повний i неповний квадратний метр кожного
рекламного носія внутрішньої реклами;
5 грн. з кожного повного i неповного квадратного метра
рекламного носія для розповсюдження його на/у транспортних
засобах та в метрополітені, а також на автомобільних
i залізничних шляхах сполучення загального користування
(включаючи смугу відведення).
Відповідно до ст. 11 Декрету № 56-93 граничний розмір
ставки податку з реклами не повинен перевищувати 0,1
відсотка від вартості послуг за розміщення одноразової
реклами та 0,5 відсотка — за розміщення реклами на тривалий
час.
Передбачається обчислення суми рекламного збору здійснювати
із застосуванням коефіцієнта 0,3 в разі рекламування
вітчизняними товаровиробниками продукції власного виробництва
або продукції, виготовленої в Україні (крім алкогольних
напоїв i тютюнових виробів).
У разі коли рекламу не буде знято з носія після закінчення
терміну, визначеного в договорі між рекламодавцем та
розповсюджувачем, обов’язки із сплати та внесення рекламного
збору до бюджету за додаткові дні рекламування нестиме
розповсюджувач реклами.
Не передбачається істотних змін в обкладанні збором
за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та
сфери послуг.
Проектом Кодексу запропоновано встановити одноразову
сплату збору при здійсненні постійної торгівлі у спеціально
відведених для цього місцях, за винятком випадків, коли
за поданням платника цього збору приймається відповідне
рішення стосовно зміни умов його розміщення, та/або
власника, та/або користування, що розглядатиметься як
надання нового дозволу на торгівлю.
Запропоновано ставки збору за розміщення об’єктів торгівлі
та сфери послуг установити окремо для території сільських
i селищних рад від 85 до 150 грн., а для територій міських
рад — від 150 до 300 грн. для суб’єктів підприємницької
діяльності, які постійно здійснюють торгівлю та надають
послуги.
За отримання юридичною особою, її філією, відділенням,
іншим відокремленим підрозділом одноразового (у межах
однієї доби) дозволу на розміщення об’єктів торгівлі
та сфери послуг пропонується встановити ставку від 8
до 50 грн.
За отримання фізичною особою одноразового
(у межах однієї доби) дозволу на розміщення об’єктів
торгівлі та сфери послуг пропонується встановити ставку
від 1 до 10 грн.
На сьогодні ставка збору за розміщення об’єктів торгівлі
становить не більше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян, тобто не більше 340 грн. (ст. 17 Декрету №
56-93).
Практично не змінюється підхід до обкладання податком
за використання місцевої символіки i передбачається,
що платниками податку за використання офіційної місцевої
символіки будуть юридичні особи, їх філії, відділення,
інші відокремлені підрозділи та фізичні особи — суб’єкти
підприємницької діяльності, які використовують офіційну
місцеву символіку під час виготовлення товарів, виконання
робіт та надання послуг з метою одержання прямого або
опосередкованого прибутку.
Базою оподаткування повинна бути вартість виготовлених
товарів, виконаних робіт, наданих послуг з використанням
місцевої символіки.
Використання місцевої символіки здійснюється на підставі
дозволу, який видають сільські, селищні та міські ради.
Ставки податку пропонується залишити на рівні діючих
i встановити для юридичних осіб, їх філій, відділень,
інших відокремлених підрозділів 0,1 відсотка від вартості
виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг
з використанням місцевої символіки; для фізичних осіб
— суб’єктів підприємницької діяльності — 85 грн. на
рік.
Відповідно до ст. 12 Декрету № 56-93 граничний розмір
збору за право на використання місцевої символіки не
повинен перевищувати з юридичних осіб 0,1 відсотка від
вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих
послуг з використання місцевої символіки, а з громадян,
що займаються підприємницькою діяльністю, — п’яти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.
Не змінено підхід до обкладання ринковим збором.
Передбачається зміна ставок цього збору i пропонується
їх установити:
для міст Києва, Севастополя, обласних центрів i міст
обласного підпорядкування в розмірі від 0,85 до 4 грн.
— для фізичних осіб i до 30 грн. — для юридичних осіб
за кожне торговельне місце;
для інших населених пунктів у розмірі від 0,85 до 3
грн. — для фізичних i до 20 грн. — для юридичних осіб;
для спеціалізованих автомобільних ринків незалежно від
місця їх розташування ставка ринкового збору встановлюється:
для торговців транспортними засобами — від 10 до 50
грн.;
для торговців іншими видами супутньої продукції — від
2 до 5 грн.
Передбачається, що за наявності на ринку до 50 торговельних
місць утримання ринкового збору може провадитися шляхом
видачі розрахункових квитанцій з використанням книг
обліку розрахункових операцій.
Згідно зі ст. 4 Декрету № 56-93 граничний розмір ринкового
збору не повинен перевищувати 20 відсотків від мінімальної
заробітної плати для громадян i трьох мінімальних заробітних
плат — для юридичних осіб залежно від ринку, його територіального
розміщення та виду продукції (товару).
Разом з тим Указом Президента України від 28.06.99 р.
№ 761/99 «Про впорядкування механізму сплати ринкового
збору» визначено, що ринковий збір справляється за кожний
день торгівлі. Ставка ринкового збору встановлюється
в розмірі від 0,05 до 0,15 неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян для фізичних осіб i від 0,2 до 2 неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян — для юридичних осіб за кожне
місце.
Зміни, що пропонуються до обкладання готельним збором.
На законодавчому рівні проект Кодексу пропонує встановити
пільги щодо сплати готельного збору i передбачає, що
готельний збір не повинен справлятися:
з учнів, студентів, аспірантів, які тимчасово проживають
у гуртожитках або будинках з квартирами малосімейного
типу, а також осіб, які перебувають у трудових відносинах
з юридичними особами й тимчасово проживають у гуртожитках
або квартирах малосімейного типу, що перебувають на
балансах таких юридичних осіб, або у квартирах чи кімнатах,
віднесених до категорії службових або тих, що утримуються
за рахунок коштів бюджетів;
інвалідів та осіб, що супроводжують інваліда I групи,
ветеранів війни, пенсіонерів за віком, визначених відповідним
законодавством України.
Запропоновано встановити ставку готельного збору в розмірі
5 відсотків від вартості проживання або вартості оренди
приміщень житлового фонду готельного типу за кожну добу,
в тому числі неповну (без урахування вартості додаткових
послуг i податку на додану вартість).
Відповідно до ст. 2 Декрету № 56-93 ставка готельного
збору не повинна перевищувати 20 відсотків від добової
вартості найманого житла.
Передбачаються зміни до обкладання збором за паркування
транспортних засобів.
Діяльність, пов’язана з паркуванням транспортних засобів,
набула значного поширення i потребує більш чіткого законодавчого
врегулювання.
На сьогодні за паркування одного транспортного засобу
бюджет отримує від 1 до 3 відсотків неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян (від 17 до 51 коп. за годину
паркування), тоді як водій сплачує в середньому від
1 до 3 грн.
Разом з тим здійснення контролю за повнотою сплати цього
збору до бюджетів невиправдано ускладнено, незважаючи
на введення касових апаратів.
Проектом Кодексу запропоновано встановити об’єктом оподаткування
місце парковки, тобто податковому агенту потрібно буде
зараховувати до бюджету збір, виходячи з наявної у нього
кількості місць парковки.
Пропонується встановити диференційовані ставки збору
залежно від типу населеного пункту. Наприклад, ставка
збору для міст Києва, Севастополя, обласних центрів
передбачається від 2 до 6 грн. за кожне місце паркування
на добу, для інших територій — від 1 до 4 грн.
Водії так само сплачуватимуть збір за кожну годину парковки,
але не більше 70 відсотків від ставки, передбаченої
проектом Кодексу.
Проект Кодексу передбачає сплату цього збору шляхом
придбання магнітної картки. Вартість магнітних карток
установлюватиметься виходячи із затвердженого розміру
ставки збору.
Не змінюється підхід до обкладання курортним збором.
Передбачається залишити пільги щодо сплати курортного
збору i звільнити, зокрема, дітей віком до 16 років,
інвалідів та осіб, які їх супроводжують (у складі не
більше ніж дві особи на одного інваліда), учасників
бойовий дій, визначених відповідним законодавством України,
учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській
АЕС, учасників Великої Вітчизняної війни, визначених
відповідним законодавством України.
Запропоновано збільшити граничні розміри ставок курортного
збору, які становитимуть:
для громадян України — від 2 до 10 грн.;
для іноземців та осіб без громадянства — від 20 до 40
грн.
Відповідно до ст. 7 Декрету № 56-93 граничний розмір
курортного збору не може перевищувати 10 відсотків від
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто
1 грн. 70 коп.
Проектом Кодексу передбачено встановлення нового збору
за організацію гастрольних заходів.
Платниками збору за організацію гастрольних заходів
передбачається встановити суб’єктів підприємницької
діяльності — резидентів, а також нерезидентів, які провадять
свою діяльність на території України через представництва,
зареєстровані відповідно до законодавства України, i
здійснюють організацію та проведення гастрольних заходів
на території України за участю іноземних виконавців.
Базою обкладання збором передбачається визначити виручку
від реалізації квитків на провадження гастрольного заходу.
Виручка, одержана від реалізації квитків на гастрольні
заходи виключно вітчизняних виконавців, не повинна буде
оподатковуватися.
Пропонується встановити ставку збору в розмірі від 1
до 3 відсотків від бази оподаткування.
Організатори гастрольних заходів будуть зобов’язані
не менш як за 10 днів до проведення заходів зареєструвати
в органі державної податкової служби за місцем їх проведення
квитки згідно із затвердженим планом розміщення місць
у залі, де відбуватиметься такий захід. Для проведення
гастрольних заходів потрібно буде користуватися тільки
квитками встановленого зразка, виготовленими в установленому
порядку. У разі зміни умов проведення гастрольного заходу
його організатори будуть зобов’язані здійснити перереєстрацію
квитків.
Організатори гастрольних заходів на наступний день після
їх проведення повинні будуть пред’явити органу державної
податкової служби, що здійснив реєстрацію квитків, залишки
непроданих квитків.
Проектом Кодексу запропоновано ввести новий збір за
видачу дозволів на будівництво у населених пунктах об’єктів
виробничого та невиробничого призначення, індивідуального
житлового, дачного будівництва, будівництва садових
будинків i гаражів.
Збір за видачу дозволів на будівництво у населених пунктах
об’єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального
житлового, дачного будівництва, будівництва садових
будинків i гаражів — це плата за оформлення та видачу
дозволів на користування земельною ділянкою для будівництва
об’єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального
житлового, дачного будівництва, будівництва садових
будинків i гаражів.
Платниками збору за видачу дозволів на будівництво у
населених пунктах об’єктів виробничого та невиробничого
призначення, індивідуального житлового, дачного будівництва,
будівництва садових будинків i гаражів передбачаються
юридичні особи всіх форм власності, філії (відділення),
представництва, а також фізичні особи, які одержують
право на користування земельною ділянкою для будівництва
об’єктів виробничого та невиробничого призначення, індивідуального
житлового, дачного будівництва, будівництва садових
будинків i гаражів.
Ставки збору за видачу дозволів на будівництво у населених
пунктах об’єктів виробничого та невиробничого призначення,
індивідуального житлового, дачного будівництва, будівництва
садових будинків i гаражів пропонується встановити у
таких розмірах:
для об’єктів виробничого та невиробничого призначення:
від 300 до 700 грн. — на території міст Києва, Севастополя,
Сімферополя та обласних центрів;
якщо земельні ділянки розташовано в курортній зоні,
до ставок збору може застосовуватися підвищувальний
коефіцієнт 2;
для об’єктів індивідуального житлового, дачного будівництва:
від 85 до 300 грн. — у містах;
від 35 до 150 грн. — у селищах i селах;
для капітальних гаражів i садових будинків:
від 50 до 85 грн. — у містах;
від 20 до 50 грн. — у селищах i селах;
для тимчасових гаражів, інших об’єктів індивідуального
виробництва — від 20 до 50 грн. у містах, селищах i
селах.
Передбачається, що збір повинен справлятися відповідними
органами місцевого самоврядування до видачі дозволу.
Запропоновані проектом Податкового кодексу України зміни
в обкладанні місцевими податками i зборами покликані
створити стабільну законодавчу базу оподаткування, збільшити
податкові надходження до державного бюджету та бюджетів
місцевого самоврядування за рахунок удосконалення системи
оподаткування, зокрема, запровадження науково обгрунтованих,
випробуваних на практиці загальнодержавних та місцевих
податків i зборів, системи податкових пільг, які б не
лише забезпечували оптимальні фінансові надходження,
але й стимулювали розвиток виробництва, підприємництва,
активний пошук ефективних форм i методів вирішення завдань
соціально-економічного розвитку, підвищення добробуту
населення.