К О М Е Н Т А Р

                       Право на винагороду


     Ці постанови,   на   наше   прохання,  прокоментували  перший
заступник    начальника    управління    науково-технічного     та
гуманітарного розвитку  Кабінету  Міністрів  України В.  Редько та
головний спеціаліст управління О. Пічкур.

     У липні 2001 року було прийнято Закон України "Про  авторське
право і   суміжні  права"  (  2627-14,  3792-12  ).  Він  визначив
договірні   відносини   між   авторами   наукових,   літературних,
мистецьких  творів,  виконавцями  і  тими  юридичними та фізичними
особами,  які здійснюють комерційне використання їхньої творчості.
В  цьому законі було враховано цілу низку міжнародних угод у сфері
авторського права  і  суміжних  прав,  до  яких  на  той  час  уже
приєдналась та мала намір приєднатися Україна (це зокрема договори
Всесвітньої організації інтелектуальної  власності  про  авторське
право  (  995_770  ) та про виконання і фонограми),  а також норми
прийнятої 1996 року Конституції України ( 254к/96-вр ).

     Відповідно до кількох статей  закону  2001  року  і  прийнято
нинішні постанови Кабміну N 71 ( 71-2003-п ) і N 72 ( 72-2003-п ).
Основна їхня мета  -  наведення  порядку  у  царині  авторських  і
суміжних  прав,  забезпечення  своєчасної  виплати  винагороди  за
використання  творів  науки,  виконань  і  фонограм   та   передач
(програм) телебачення і радіомовлення, права на які належать новим
суб'єктам,  що  з'явилися  на  ринку  України.  Маються  на  увазі
організації   телерадіомовлепня,   організації,   які   управляють
майновими правами виконавців і цілого ряду виробників фонограм. До
того ж,  нині твори науки, літератури й мистецтва використовуються
багатьма суб'єктами,  які транслюють їх не  тільки  через  системи
телерадіомовлення, а й через мережу Інтернет.

     Постановою Кабміну  N  72  (  72-2003-п ) затверджено перелік
постанов  Ради  Міністрів  УРСР  та  Кабінету  Міністрів   України
(зокрема  "Про  ставки  авторської  винагороди  за  видання творів
науки, літератури  і  мистецтва"  (  61-89-п  )  1989  р.  і  "Про
мінімальні  ставки  авторської  винагороди  за використання творів
літератури і  мистецтва"  (  784-94-п  )  1994 р.),  які   віднині
втрачають чинність.

     Відомо, що творча людина у нас не завжди добре жила.  Але так
не повинно бути.  Тому що коли  інтелект  -  знаряддя  праці,  то,
безумовно,  людина  повинна й отримувати справедливу винагороду за
цю працю.

     У нормативних документах,  які існували раніше,  по-перше, не
всі  твори,  які  існують,  були  враховані.  По-друге,  була менш
детально описана процедура виплати винагороди. Важливість нинішніх
документів  полягає  саме  в тому,  що вони більш конкретизовані й
деталізовані.

     У Законі "Про авторське право і суміжні права"  (  3792-12  )
зазначено,   що  ніхто  не  має  права  використовувати  твір,  не
отримавши письмового дозволу автора. Ідеться, власне, про договір,
у якому й має бути сказано про винагороду для автора.  І постанова
Кабінету Міністрів N 72  (  72-2002-п  ),  деталізуючи  відповідні
статті цього закону, визначає граничну межу, нижче якої винагорода
бути не може.  Вона може бути лише вищою -  за  обопільною  згодою
суб'єктів цього договору.  Тобто постанова дає авторові мінімальну
державну гарантію,  на яку він тепер може спиратися у стосунках із
використувачем його твору,  А той,  у свою чергу,  не має права на
пониження мінімальної межі винагороди.

     Наслідки реалізації цих постанов можуть бути досить вагомими.
Адже   відомо:   якщо   автор   не   отримує  винагороди  за  свою
інтелектуальну,  творчу працю,  він або перекваліфіковується,  або
шукає  місце,  де  таку  працю гідно поціновують,  зокрема,  як ми
нерідко сьогодні бачимо,  виїжджає за межі своєї країни,  туди, де
може   прогодувати   сім'ю.  Фактично,  прийняття  цих  документів
спрямовано на те,  щоб зупинити відплив творчих сил за кордон.  Це
один  із  важелів,  за  допомогою  яких  держава прагне підтримати
інтелектуальний потенціал нації,  її творче зростання.  І робиться
це  з  урахуванням тієї практики,  яка вже напрацьована як у нас в
Україні,  так і  в  міжнародному  співтоваристві,  в  європейських
країнах зокрема.

     Підготувала Олена НИКАНОРОВА, "Урядовий кур'єр"