Конституційний Суд оприлюднив прийняте 30 січня Рішення у справі за поданням Верховного Суду щодо конституцій-ності положень ч. 3 ст. 120, ч. 6 ст. 234, ч. 3 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора).
Отже, предметом розгляду у цій справі стала сукупність статей, застосування яких унеможливлює розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи і про притягнення як обвинуваченого. У поданні порушувалося також питання "невизначеності граничного строку досудового слідства" відповідно до ч. 3 ст. 120 КПК, яке призводить у окремих випадках до зловживань з боку слідства і прокуратури.
Розглядаючи цей спір, Конституційний Суд розставив акценти наступним чином.
Строки попереднього слідства, які тривають з моменту порушення кримінальної справи щодо конкретноТ особи, до направлення ТТ прокуророві із обвинувальним висновком, визначені ст. 120 КПК. За загальним правилом такий строк не повинен перевищувати двох місяців. Решта строків, передбачених цією статтею, є винятками із вказаного правила, а отже, сам факт подовження строку слідства на підставі відповідних частин ст. 120 КПК не може визнаватися неконституційним.
Інша справа, коли термін попереднього слідства продовжується за згодою Генерального прокурора, а підслідний вважає, що ця стадія невиправдано затягується. Причому відповідно до названих норм КПК оскаржити такі діТ у суді можна тільки на стадії попереднього розгляду справи чи при розгляді її по суті. Цим порушуються його права і свободи, передбачені Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, а також Конвенцією про захист прав людини та основних свобод.
Отже, з дня ухвалення цього Рішення спірні положення норм статей 234 та 236 КПК втрачають чинність. А отже, підслідний зможе оскаржувати до суду постанову слідчого про порушення кримінальної справи, а саме його приводи та підстави (ст. 94 КПК).
При цьому суд, розглядаючи такі скарги на стадії досудового слідства, перевіряє саме наявність приводів та підстав для їх винесення і не повинен розглядати та вирішувати заздалегідь ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінальної справи по суті, оскільки це буде порушенням конституційних засад правосуддя.
Втім, не усі постанови, що виносять слідчий і прокурор, підлягають оскарженню до суду на стадії досудового слідства. Відповідно до ст. 64 КПК при провадженні досудового слідства і дізнання підлягає доказуванню низка обставин. Конституційний Суд нагадав, що не всі з них встановлюються одночасно. Деякі з обставин можуть бути встановлені задовго до закінчення розслідування, інші — лише наприкінці. Коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, виноситься мотивована постанова про притягнення цієї особи як обвинуваченого (ст. 131 КПК). Відповідно до КПК постанови слідчого і прокурора про притягнення як обвинуваченого може бути оскаржені ДО суду (ч. 5 ст. 234, ч. 2 ст. 236 КПК). Проте скарги на ці постанови не розглядаються судом на стадії досудового слідства (ч. 6 ст. 234, ч. З ст. 236 КПК). Перевірка судом на цій стадії постанови про притягнення як обвинуваченого, враховуючи її зміст, фактично означатиме перевірку достатності зібраних у справі доказів ще до закінчення досудового слідства і пе-редрішення питання щодо винуватості особи у вчиненні злочину ще до розгляду кримінальної справи по суті. Таким чином» Конституційний Суд наголосив, що постанова про притягнення особи як обвинуваченого може бути оскаржена виключно на стадії попереднього розгляду справи судом або при розгляді її по суті.
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 7 (399) 15-21 лютого 2003 р.