Процедура примусового виконання судових рішень в Україні — це досить складний самостійний процес, який регламентований невеликою кількістю нормативних актів, основними з яких є Закон "Про виконавче провадження", з відповідними змінами та доповненнями, та Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції № 74/5 від 15.01.1999 р.
Так, відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (далі — Закон) у випадку невиконання судових рішень боржником у добровільному порядку, вони підлягають примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Безпосереднє виконання судових рішень здійснюється державними виконавцями відповідного відділу державної виконавчої служби.
Для початку примусового виконання судового рішення особі, на користь якої винесено рішення (стягувач), необхідно подати у відділ державної виконавчої служби за місцем знаходження боржника заяву (у довільній формі) з проханням провести дії, спрямовані на примусове виконання рішення. До заяви також необхідно додати копію судового рішення (деякі відділи державної виконавчої служби вимагають надання оригіналу) та оригінал виконавчого документа, який і виступає підставою для відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій (ст.18 Закону).
У чинному законодавстві України, на жаль, відсутнє нормативне визначення виконавчого документа, але у ст. 181 Закону визначений вичерпний перелік документів, які є виконавчими, а у ст. 19 визначені вимоги до вищевказаних документів.
Так, наприклад, на підставі рішень, вироків, ухвал, постанов судів загальної юрисдикції видаються такі виконавчі документи, як виконавчі листи, а виконавчим документом, що видається на підставі рішень господарських судів, є наказ.
При поданні до відділу державної виконавчої служби заяви при примусове виконання рішення, слід також звернути увагу на строки пред'явлення виконавчого документа до виконання, який повинен бути зазначений у тексті самого документа. Крім цього, вищевказані строки містяться у ст. 21 Закону і складають:
для виконавчих листів та інших судових документів — три роки;
для наказів господарських судів — три місяці;
для посвідчень комісій по трудових спорах — три місяці;
для постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, — три місяці;
для інших виконавчих документів — рік, якщо інше не встановлено законом.
Отже, необхідно уважно слідкувати, щоб вищевказані строки не сплинули, бо ця обставина буде слугувати підставою для відмови відділом державної виконавчої служби, у відкритті виконавчого провадження (ч.1 ст. 26 Закону).
У випадку, коли документи подані до державної виконавчої служби, відповідають вимогам чинного законодавства, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження. Крім того, державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій він встановлює строк для добровільного виконання рішення, що не може перевищувати семи днів, для рішення про примусове виселення — п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.
За заявою стягувача з метою забеспечення виконання рішення по майнових стягненнях державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження описує майно боржника і накладає на нього арешт, про що зазначається в цій постанові.
Законом чітко встановлений строк для примусового виконання рішення. Так, згідно зі ст. 25 Закону державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії та виконати рішення, не пов'язані з реалізацією майна боржника, не пізніше ніж у двомісячний строк з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Також хотілося б зауважити, що з боржника, який не виконав рішення у строк, встановлений державним виконавцем для добровільного його виконання, окрім суми боргу, зазначеного в судовому рішенні, ще стягується виконавчий збір у розмірі п'яти відсотків від належної до стягнення суми або вартості майна боржника, а за невиконання рішення немайнового характеру — у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із боржника-гпрмадя-нина і у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — із боржника — юридичної особи.
У випадку фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом виконавче провадження підлягає закінченню, про що державним виконавцем виноситься відповідна постанова.
Контроль за своєчасністю, правильністю, повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють начальник відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та. керівник вищестоящого органу, крім того, ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України передбачена процедура оскарження дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби.
Так, скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал постанов господарських судів, можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом 10 днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.
Право на оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця щодо виконання рішень судів загальної юрисдикції передбачено главою 31-Г Цивільного процесуального кодексу України. Тож учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їх права чи свободи.