Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік — у кількості одного робочого місця (ст. 19 Закону). Для підприємств, де кількість працюючих менша 15 чоловік, такий норматив не встановлений. Відповідно до п.2 Положення про робоче місце інваліда і про працевлаштування інвалідів (далі — Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 03.05.1995 р. № 314 (з наступними змінами та доповненнями), робоче місце інваліда може бути звичайним, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, чи спеціалізованим, тобто спеціально обладнаним з урахуванням рекомендації ме-дико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда. Таке робоче місце може бути створено як на самому підприємстві, так і вдома. Але відкритим залишається питання, як бути, коли на підприємстві немає можливості працевлаш-тувати інваліда, наприклад, через певну специфіку виробництва: шкідливі умови праці, необхідність таких знань, які інвалід у силу тих чи інших обставин не може отримати, тощо. Відповідно до Закону таке підприємство повинно сплачувати штрафні санкції.
Слід зазначити, що до внесення змін від 05.07.2001 р. до Закону місцеві ради спільно з підприємствами визначали нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Підприємства, на яких працювало інвалідів менше, ніж встановлювалось такими нормативами, повинні були щорічно відраховувати до відділень Фонду соціального захисту інвалідів (далі — Фонд) цільові кошти на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і на здійснення заходів щодо їх соціальної трудової та професійної реабілітації. Невизначеність цієї вимоги Закону давала можливість підприємствам заперечувати проти позовів про стягнення відповідної заборгованості, посилаючись на те, що робоче місце інваліда відповідно до п. 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів утворюється в межах доведеного нормативу, який до них фактично не доводився (лист Вищого арбітражного суду України № 01-2/220 від 01.09.1998 р.).
Підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (ст. 20 Закону).
Причому ситуація, що складається, виглядає інколи вельми нелогічною. З однієї сторони відповідно до п. З згадуваного Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнагляд-охоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Проте цим же Положенням (п. 10) передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мін-соцзахисту, місцевими, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК. Тобто на підприємстві лежить обов'язок створити робоче місце для інваліда, а обов'язок працевлаштувати інваліда покладено на інші органи, проте відповідальність у вигляді штрафних санкцій несуть підприємства. Тож, незважаючи на внесення змін до Закону, залишається багато неузгодженостей з питання працевлаштування інвалідів. Адже Законом (ст. 20) передбачено, що підприємство щороку сплачує штрафні санкції за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Це розглядається як порушення встановленого нормативу. У той же час відповідно до п. 9 ст. 26 Закону "Про підприємства в Україні" від 27.03.1991 р. (з наступними змінами та доповненнями) на підприємства з правом найняття робочої сили за рішенням місцевої ради відповідно до законів "Про зайнятість населення", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" покладається забезпечення певної кількості робочих місць для інвалідів. Тобто, якщо на підприємстві створено робочі місця для інвалідів, але останні безпосередньо не зверталися з питань працевлаштування, і центри зайнятості не направляли інвалідів для працевлаштування, хоча підприємство зверталося до них, є підстава говорити, що підприємство виконало вимоги законодавства щодо створення робочих місць для інвалідів і не повинно сплачувати штрафні санкції.
Так, наприклад, Вищим господарським судом України (далі — ВГСУ) у касаційному порядку була розглянута скарга підприємства щодо стягнення штрафних санкчій відповідно до ст. 20 Закону. На підприємстві було створено п'ять робочих місць для інвалідів, три з них були зайняті, а про два — підприємство інформувало місцеві органи соціального захисту населення та державної служби зайнятості. Проте інваліди для працевлаштування вказаними органами не направлялися. Тому підприємство вважало, що не порушило обов'язок щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів і не повинно сплачувати штрафні санкції, оскільки воно не зобов'язане безпосередньо забезпечувати працевлаштування інвалідів. ВГСУ касаційну скаргу задовольнив, справу передав на новий розгляд до господарського суду першої інстанції ("Вісник господарського судочинства". № 3. 2002).
Внесення змін до статей 19., 20 Закону потягло затвердження постановою КМУ № 1767 від 28.12.2001 р. нового Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів. Відповідно до Порядку (п. 2) підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Дер-жкомстатом за поданням Фонду. Тобто обов'язок сплатити штрафні санкції виникає у підприємства з моменту подання відомостей до Фонду. У звіті, що подається, вказується поряд із загальною середньооб-ліковою чисельністю штатних працівників, середньооблікова чисельність інвалідів, яка визначається відповідно до Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві, затвердженої наказом Міністерства статистики від 07.07.1995 р. № 171.
Тобто, якщо протягом року на підприємстві працювали згідно з нормативом п'ятеро інвалідів, але троє з них працювали протягом всього року, а двоє кожен по півроку, то середньооблікова чисельність інвалідів на підприємстві у звітному році буде дорівнювати чотирьом (3 х 12 + 2 х 6) / 12). А якщо для підприємства норматив — п'ять чоловік, то за одного непрацевлаштованого повинен бути сплачений штраф, тому що робоче місце вважається створеним, якщо на ньому фактично працює інвалід (п. 2 Положення).
Для порівняння з процедурою відрахувань коштів за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, яка існувала раніше, необхідно згадати Інструкцію про порядок надходження, обліку й витрачання коштів Фонду соціального захисту інвалідів, затверджену наказом Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства фінансів, Державної податкової адміністрації від 02.08.1999 р., яка втратила чинність на підставі наказу Мінпраці та соцполітики від 04.04.2002 р. у зв'язку з прийняттям нового Порядку від 28.12.2001 р. В Інструкції мова йшла не про штрафні санкції, а про обов'язкові відрахування. Раніше підприємства, на яких працювало інвалідів менше, ніж встановлювалось нормативом, здійснювали обов'язкові щорічні відрахування до Фонду. Відрахування до Фонду були обов'язковими лише для тих підприємств, які не виконували вимог ст. 19 Закону в частиш створення визначеної у зазначеному Законі кількості робочих місць для інвалідів і мали своїм джерелом прибуток, що залишався у розпорядженні підприємства після сплати всіх податків і зборів (лист Державної податкової адміністрації від 18.04.1997 р. "Щодо відрахувань у Фонд — соціального захисту інвалідів для їх працевлаштування"). У випадку неперерахування підприємствами коштів у встановлений строк {не пізніше 15 березня року, що наставав за звітним), відділення Фонду зобов'язані були пред'явити платнику претензію про заборгованість. У разі ухилення від виконання вимог Фонд мав право направляти матеріали, що підтверджують факти порушення, до суду. Але ця норма як тоді, так і на сьогодні (підпункт 6.3 вищезазначеної Інструкції) викликає різні міркування.
Дійсно, п. 11 чинного Порядку передбачає, що у разі несплати штрафних санкцій в установлений термін (не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним), відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку. Між тим, ст. 2 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд порушує справи за позовними заявами державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України. Фонд — урядовий орган державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому (п.1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою КМУ від 26.09.2002 р. № 1434). Проте ні у Законі, ні у вказаному Положенні про Фонд не передбачено права Фонду звертатися до суду з позовами про стягнення штрафних санкцій. А ч. 2 ст. 19 Конституції України наголошує на тому, що органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Положення про Фонд (п. 5) передбачає, що Фонд має право здійснювати перевірки підприємств, установ, організацій щодо додержання ними робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Але це не означає право Фонду на звернення до суду. На практиці існують випадки звернення прокурорів із позовними заявами до суду в інтересах держави в особі відділень Фонду саме з питань стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Штрафні санкції сплачуються підприємствами відповідно до законодавства за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів. У разі відсутності коштів штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на майно підприємства (пункти 6 і 7 Порядку). Однак законодавче не врегульовано питання про те, хто і в якому порядку визначатиме факт відсутності у підприємств, установ, організацій коштів для сплати штрафних санкцій, та який орган і знову-таки, в якому порядку вправі звертати стягнення на майно цих підприємств, установ, організацій (лист ВГСУ № 01-2.2/313 від 07.12.2001 р. "Про необхідність законодавчого врегулювання відповідальності підприємств, установ і організацій, передбаченої Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів").