До числа законодавчих актів, що регламентують це питання, крім Конституції України, варто віднести норми Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК), Кримінального кодексу України (далі — КК), законів України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві", "Про міліцію", "Про Службу безпеки України", "Про оперативно-розшуко-ву діяльність", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю".
Статтею 27 Основного Закону декларується, що кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави — захищати життя людини. Зазначені положення стосуються й учасників кримінального судочинства. Згідно із частиною 1 статті 52-1 КПК, особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, за наявності реальної загрози їхньому життю, здоров'ю, житлу чи майну, мають право на забезпечення своєї безпеки.
Відповідно до статті 1 Закону "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" (далі — Закон), під забезпеченням безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, тобто у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті або розслідуванні злочинів, а також у судовому розгляді кримінальних справ, розуміється здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров'я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосудця.
До кола осіб, які мають право на забезпечення безпеки, згідно з частиною 2 статті 52-1 КПК України, належать ті з них, які заявили до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брали участь у виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті злочину чи сприяли цьому, потерпілий або його представних у кримінальній справі, підозрюваний, обвинувачений, їх захисники і законні представники, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач і поняті, члени сімей та близькі родичі вищезазначених осіб.
Рішення про застосування заходів безпеки приймається органом дізнання, слідчим, прокурором або судом у строк не пізніше, ніж три доби після одержання заяви чи повідомлення про загрозу безпеці осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві (у невідкладних випадках — негайно). Процесуальне воно оформляється шляхом винесення мотивованої постанови (ухвали), яка є обов'язковою для виконання посадовими особами органу, на який покладене здійснення даних заходів.
Відповідно до частини 1 статті 52-2 КПК України, особи, узяті під захист, мають право подавати клопотання щодо заходів безпеки або щодо скасування, знати про застосування стосовно них конкретних заходів безпеки, вимагати додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів, оскаржити незаконні дії чи рішення органів, що забезпечують їхню безпеку, до відповідного органу вищого рівня або суду.
Згідно із частиною 3 статті 3 Закону, здійснення заходів безпеки покладається на органи служби безпеки чи внутрішніх справ, у зв'язку з чим у їхньому складі створюються спеціальні підрозділи. Так, на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України "Про створення спеціальних підрозділів міліції для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких родичів" від 23.07.97 року № 467 створені спеціальні підрозділи для забезпечення безпеки всіх зазначених категорій осіб і охорони установ судових експертиз. Наділені правами щодо забезпечення заходів безпеки і командири військових частин (стосовно військовослужбовців). Статтею 18 вищезгаданого Закону з метою захисту осіб, які проходять військову службу, введена можливість відрядження їх до іншої військової частини чи військової установи, а також переведення на нове місце служби.
Чинним законодавством передбачена кримінальна відповідальність за порушення норм закону про захист учасників кримінального судочинства. Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під захист, тягне кримінальну відповідальність, передбачену ст. 380 КК, а розголошення відомостей про заходи безпеки стосовно даних осіб — ст. 381 КК України.
Відповідно до положень ст. 7 Закону для їхнього захисту можливе застосування особистої охорони, охорони житла і майна, видача спеціальних засобів індивідуального захисту й оповіщення про небезпеку, використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження, заміна документів і зміна зовнішності, місця роботи чи навчання, переселення на інше місце проживання, влаштування до дошкільної виховної установи чи установи органів соціального захисту населення, забезпечення конфіденційності відомостей про особу, закритий судовий розгляд.
З урахуванням характеру і ступеня небезпеки для життя, здоров'я, житла і майна учасників кримінального судочинства, законодавцем допускається застосування й інших заходів для забезпечення їхньої безпеки. За необхідності захисту учасників кримінального судочинства допускається заміна документів, що засвідчують їхню особистість, зміна зовнішності, влаштування на нове місце роботи чи навчання, тимчасове чи постійне переселення на інше місце проживання (статті 11— 13 Закону). Ці заходи можуть здійснюватися тільки за клопотанням чи згодою учасників кримінального судочинства на підставі санкції прокурора або ухвали суду у виняткових випадках (за наявності обставин, коли загроза життю і безпеці не може бути усунута іншими мірами).
Зауважу, що вирішення питань переселення на інше місце проживання, надання житлової площі, матеріальної допомоги в розмірі мінімальної заробітної плати і працевлаштування повинні забезпечуватися органом, що прийняв рішення про застосування заходів безпеки, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Але дотепер цей порядок належним чином не розроблений, що перетворює зазначені положення певною мірою на декларативні. Для забезпечення безпеки неповнолітніх осіб вони можуть бути тимчасово улаштовані до дошкільних виховних установ (за наявності письмової згоди їх батьків чи інших законних представників), а повнолітні непрацездатні особи — до установ органів соціального захисту населення (ст. 14 Закону).
Особливий інтерес представляють процесуальні способи нерозголошення інформації про осіб, стосовно яких вживаються заходи безпеки. До таких можна віднести обмеження відомостей про них у матеріалах перевірки, а також протоколах слідчих дій і судових засідань.
У цьому випадку органом дізнання, слідчим, прокурором або суддею (судом) виноситься постанова (ухвала) про заміну прізвища, імені та по батькові відповідної особи на псевдонім. Ця постанова (ухвала) не долучається до матеріалів кримінальної справи, а зберігається окремо в органі, в провадженні якого вона знаходиться (ч. 1 ст. 52-3 КПК).
Кримінально-процесуальним законом передбачені можливості проведення ряду слідчих дій за умов нерозголошення даних про осіб, що беруть участь у них.
Коли цього вимагають інтереси безпеки осіб, узятих під захист, за мотивованою постановою суду можливе проведення закритого судового розгляду (відповідно до ч. 2 ст. 20 КПК).
У виняткових випадках, згідно із ч. 4 ст. 174 КПК, допускається проведення пред'явлення для упізнання поза шзуальпим спостереженням того, кого впізнають, із дотриманням загальних вимог. Про результати упізнання повідомляється особа, яка пред'являлася для цього. З метою забезпечення безпеки свідка кримінально-процесуальним законом передбачені спеціальні форми його допиту в судовому засіданні.
Так, на підставі мотивованої ухвали суду (судді) про проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, свідок може знаходитися пщ час проведення зазначеної слідчої дії за межами приміщення суду. У разі, коли існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод. Якщо допитати свідка з використанням технічних засобів неможливо, суд (судді) допитує його за відсутності підсудного з послідуючим видаленням із залу суду (частини 6—9 ст. 303 КПК України). Конфіденційність даних про учасників кримінального судочинства, щодо яких вжиті заходи безпеки, дотримується також шляхом вказування в списку осіб, що підлягають виклику в судове засідання, псевдонімів замість їхніх справжніх анкетних даних, а замість адреси — назви органу, що здійснює міри безпеки і його адреси (ч. 2 ст. 224 КПК України).
Крім того, відповідно до ст. 15 Закону виклик до суду особи, щодо якої застосовані міри безпеки, може бути зроблений винятково через орган, їх здійснюючий. Законодавством передбачається також накладення тимчасової заборони на видачу довідок про них адресними бюро, паспортними службами, підрозділами Державтоінспекції, довідковою службою АТС та іншими державними інформаційно-довідковими службами.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 290 і ч. 2 ст. 292 КПК, у виняткових випадках суд може звільнити потерпілого або свідка, щодо яких здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися в судове засідання (за наявності письмового підтвердження показань, даних ними раніше).
Підводячи деякий підсумок, варто зазначити, що законодавцем дійсно створена система правових гарантій захисту учасників кримінального судочинства від злочинних замахів. Однак назвати її стрункою і цілком розробленою неможна — правові реформи тривають, і нові зміни у кримінально-проце-суальному законодавстві обов'язково потягнуть за собою зміни у засобах і формах забезпечення безпеки зазначених осіб.