Діяльність підрозділів податкової міліції ДПА України
по боротьбі з легалізацією (відмиванням) доходів,
одержаних злочинним шляхом

Однією з основних функцій державної податкової служби, зокрема податкової міліції, є боротьба з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом. З 12 червня 2003 р. набирає чинності Закон України від 28.11.2002 р. № 249-IV «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» (за текстом — Закон № 249-IV). Водночас згідно з Законом України від 16.01.2003 р. № 430-IV «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України» (за текстом — Закон № 430-IV) набирає чинності нова редакція ст. 209 Кримінального кодексу України (за текстом — КК), а також ст. 2091 КК, якою встановлено кримінальну відповідальність за умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Стаття 209. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом
1. Вчинення фінансової операції чи укладення угоди з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, а так само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, — караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі, — караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі, — караються позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, та з конфіскацією майна.
Примітка. 1. Суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до цієї статті є діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох i більше років (за винятком діянь, передбачених статтями 207 i 212 Кримінального кодексу України) або яке визнається злочином за кримінальним законом іншої держави i за таке ж саме діяння передбачена відповідальність Кримінальним кодексом України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані
доходи.
2. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою у великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою в особливо великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 2091. Умисне порушення вимог
законодавства про запобігання та протидію
легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом
1. Повторне умисне неподання інформації про фінансові операції або повторне умисне подання завідомо недостовірної інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов’язковому фінансовому моніторингу, спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, — карається штрафом від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Незаконне розголошення у будь-якому вигляді інформації, яка надається спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу, особою, якій ця інформація стала відомою у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, — карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Внаслідок внесення зазначених змін ст. 209 КК на відміну від її попередньої редакції у Кримінальному кодексі України від 05.04.2001 р. має логічнішу структуру, доступніша для сприймання та конкретизує кримінально каране діяння. Таким чином, дії податкової міліції щодо запобігання та виявлення злочинів також стануть зрозумілішими та прозорішими для громадян, що виключить необгрунтовані сумніви щодо їх законності.
Зокрема, у новій редакції усунуто двозначні тлумачення щодо того, які злочини є предикатними (попередніми) для передбаченого ст. 209 КК. Так, з предикатних виключено злочини, передбачені статтями 207 та 212 КК, що раніше спричиняло дискусії між працівниками податкової міліції та юристами.
Крім того, у Законі № 249-IV зазначено, що злочини, передбачені статтями 207 та 212 КК, не можуть бути предикатними для вчинення легалізації, що сприяє конкретизації такого поняття, як доходи, отримані злочинним шляхом.
Відповідно до ст. 1 Закону № 249-IV доходи — це будь-яка економічна вигода, одержана внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передує легалізації (відмиванню доходів), яка може складатися з матеріальної власності чи власності, вираженої в правах, а так само включає рухоме чи нерухоме майно та документи, які підтверджують право на таку власність або частку в ній. Тобто при одержанні доходів від злочину повинно відбутися збільшення власності, майна чи прав на них. Але внаслідок неповернення виручки у валюті чи несплати податків додаткових коштів чи майна винна особа безпосередньо не отримує, а лише тримає їх за кордоном чи не сплачує державі у вигляді податків. Додаткового збільшення власності, майна, коштів чи прав на їх більшу частку не відбувається. Тому виключення з числа предикатних злочинів тих, які визначено статтями 207 та 212 КК, наглядно демонструє, що внаслідок вчинення предикатного злочину винна особа збільшує розмір своєї власності, майна, коштів.
Водночас при редагуванні тексту статті повністю уникнути питань щодо її правильного застосування не вдалося. Так, виникає запитання, чи слід вважати майно, яке в подальшому легалізується, таким, що отримане у власність юридичними особами внаслідок злочину їх посадових осіб? Адже не всі посадові особи підприємств є їх власниками. Чи предметом злочину, передбаченого ст. 209 КК, є лише кошти (майно), одержані злочинним шляхом у власність фізичних осіб? Чіткої судової практики чи конкретних роз’яснень Пленуму Верховного Суду України з цього приводу немає.
На нашу думку, при цьому слід враховувати те, що ні Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 1990 р. (за текстом — Конвенція), ні Закон № 249-IV не містять будь-яких обмежень щодо того, щоб не вважати легалізованими кошти (майно), отримані внаслідок злочину у власність юридичних осіб. Крім того, зазначений Закон передбачає дії щодо фінансового моніторингу юридичних осіб. Тобто законодавством припускається, що доходи юридичних осіб також можуть легалізуватися. Слід зазначити, що після отримання внаслідок вчинення злочину коштів (майна) у власність підприємств чи установ їх посадові особи мають можливість конвертувати отримані кошти (майно) у готівку, привласнити, а вже потім легалізувати. Враховуючи те, що злочини, передбачені статтями 207 та 212 КК, переважно вчиняються у сфері господарської діяльності, зазначена законодавча норма про виключення з предикатних лише цих двох господарських злочинів свідчить про те, що інші господарські злочини можуть бути предикатними для легалізації.
У зв’язку з цим слід припустити, що доходи, одержані юридичними особами внаслідок вчинення злочинних дій їх посадових осіб, можуть бути предметом подальшої легалізації.
Крім того, попереднім злочином для передбаченого ст. 209 КК може бути не будь-який, а лише той, за вчинення якого встановлено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох i більше років. Тобто не вважатимуться такими, що легалізуються, кошти, отримані внаслідок вчинення простих форм привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, порушення порядку здійснення господарської діяльності, проведення заборонених видів господарської діяльності тощо. У таких випадках винні особи притягатимуться лише за вчинення попереднього злочину (зокрема, за ч. 1 ст. 191, статтями 202, 203 КК тощо) не податковою міліцією, а відповідно органами прокуратури та внутрішніх справ. Завдяки цьому податкова міліція позбавиться необхідності та можливості для подальшого інкримінування ст. 209 КК займатися виявленням i розслідуванням окремих дрібних злочинів. Водночас підрозділи податкової міліції не лише матимуть змогу, а й вимушені будуть зосередитися на боротьбі з найбільш тяжкими та небезпечними злочинами, які передують легалізації (відмиванню) злочинних коштів та за які законодавством передбачено суворіше покарання.
Винятком з умови про покарання за попередній злочин позбавленням волі на строк понад три роки є випадки, коли відбувається легалізація коштів чи майна, які отримані внаслідок дій, що є злочином за кримінальним законом іншої держави. Хоча порядок застосування ст. 209 КК у цій частині неоднозначний та потребує детального подальшого обговорення, вважаємо, що в цьому випадку законодавством передбачалася ситуація, коли попередній злочин вчиняється за кордоном, а отримані внаслідок цього кошти легалізуються в Україні.
Згідно з п. 1 примітки до ст. 209 КК кошти чи майно вважатимуться такими, що легалізуються, коли вони отримані внаслідок будь-якого злочину, вчиненого за кордоном та від якого незаконно одержані доходи. Вчинений за кордоном злочин визнаватиметься попереднім незалежно від того, карається він позбавленням волі на строк понад три роки чи менш суворо. Обов’язковою умовою для визнання такого «закордонного» злочину предикатним перед легалізацією є передбачення його Кримінальним кодексом України.
Таким чином, усі злочини, вчинені за кордоном та за наслідками яких одержані доходи, визнаватимуться попередніми.
Очевидна певна розбіжність: використання доходів від корисливого злочину, що карається позбавленням волі на строк до трьох років та який вчинено за межами держави, визнається легалізацією та передбачає притягнення винної особи за ст. 209 КК, а використання доходів від такого самого злочину, вчиненого в Україні, притягнення винної особи до кримінальної відповідальності за легалізацію не передбачає. Проте такі, на перший погляд, розбіжності мають пояснення.
Так, включення до кримінального законодавства норми щодо відповідальності за вчинення легалізації «брудних» коштів грунтується на вимогах Конвенції (статті 1, 6), до якої приєдналася Україна. Зазначена Конвенція не має обмежень, які б забороняли Україні предикатним злочином вважати не будь-який, а лише той, за вчинення якого встановлено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох i більше років. Тому встановлення законодавством вищенаведених додаткових умов для визнання злочину, вчиненого в Україні, предикатним не порушило міжнародної угоди.
Щодо злочинів, вчинених за кордоном, то при вирішенні питання — чи визнавати їх предикатними, слід керуватися п. А ч. 2 ст. 6 Конвенції. Відповідно до наведеної норми Конвенції у разі коли предикатний злочин не підлягає кримінальній юрисдикції сторони Конвенції, ця сторона не може ухилитися від розслідування легалізації коштів, отриманих від попереднього злочину. Тому на виконання міжнародного договору, однією зі сторін якого є Україна, внутрішнім кримінальним законодавством встановлено, що будь-який злочин, від якого одержано незаконні доходи i який вчинено за кордоном (звичайно, за умови кримінальної караності такого злочину в Україні), у разі подальшої легалізації отриманих коштів (майна) вважається предикатним.
У зв’язку з цим перед слідчими підрозділами податкової міліції постають питання, пов’язані з розслідуванням злочинів, вчинених за межами України, з виконанням міжнародних доручень, врахуванням правових рішень правоохоронних органів чи вироків судів іноземних держав. Проте ці питання також мають певний порядок вирішення.
Встановлення мінімальної межі покарання за предикатні злочини вирішило питання, чи вважати такими ті злочини, внаслідок вчинення яких кошти чи майно незаконно отримувалися у тимчасове користування. Зокрема, внаслідок злочинних дій у тимчасовому користуванні осіб можуть перебувати кошти, отримані внаслідок вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222 та статтями 210, 354 КК (наприклад, злочинне отримання безвідсоткової позички). Зазначені кошти можуть використовуватися ними для здійснення господарської діяльності та для власних потреб, а через деякий час повертатися державі чи іншим суб’єктам.
Хоча питання, чи вважати такі злочини предикатними, також було дискусійним, на практиці вищенаведені злочини такими не визнавались. Після запровадження мінімальної межі покарання за предикатні злочини зазначена проблема взагалі перестала бути актуальною, оскільки вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 222 та статтями 210, 354 КК та аналогічними їм, карається менш суворо, ніж вчинення предикатних злочинів. Так, згідно зі ст. 112 Кримінально-процесуального кодексу України слідчими податкової міліції провадиться досудове слідство у справах про злочини, передбачені статтями 204, 207 — 209, частинами 2 — 4 ст. 212, статтями 216, 218 КК. Якщо під час розслідування встановлено злочини, передбачені статтями 191, 192, 200 — 203, 205, 213, 215, 219 — 222, 255, 358, 364, 366, 367 КК, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, коли ці злочини пов’язані з кримінальною справою, вони також розслідуються слідчими податкової міліції. Із зазначених злочинів, що передбачають отримання доходу, позбавленням волі на строк понад три роки караються передбачені частинами 3 — 5 ст. 191, ст. 201, частинами 2, 3 ст. 204, ч. 2 ст. 364 КК.
Отже, з 12 червня 2003 р. податкова міліція може виявляти та розслідувати злочини, пов’язані з легалізацією коштів, отриманих від незаконного виготовлення алкогольних напоїв чи інших підакцизних товарів (частини 2, 3 ст. 204 КК), контрабанди (ст. 201 КК), привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем із кваліфікуючими ознаками (частини 3 — 5 ст. 191 КК) та зловживання владою або службовим становищем, що призвело до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 364 КК).
При здійсненні особою фіктивного підприємництва із заподіянням великої матеріальної шкоди державі, юридичним особам або громадянам (ч. 2 ст. 205 КК) можливе вчинення нею подальших злочинних дій від імені фіктивного підприємства. Якщо при цьому одержується дохід, який надалі легалізується, то за наявності інших підстав винна особа також нестиме відповідальність за ст. 209 КК. Виявлення зазначеного та розслідування наведених фактів також є предметом діяльності податкової міліції.
Водночас у зв’язку із встановленням мінімальної межі кримінальної відповідальності за відмивання «брудних» коштів у законодавстві таку відповідальність передбачено у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до шести років (у попередній редакції — до трьох років), конфіскації майна та інших додаткових видів покарань. За вчинення легалізації повторно та за попередньою змовою групою осіб у новій редакції статті відповідальність також посилено як у вигляді позбавлення волі (на строк від семи до дванадцяти років порівняно зі строком від п’яти до дванадцяти років у попередній редакції), так i у вигляді додаткових покарань (запровадження додаткового виду покарання — позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років).
Зазначеними змінами до законодавства передбачено диференціацію відповідальності залежно від суми незаконно легалізованих коштів. Так, за легалізацію злочинних доходів у сумі понад шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102 тис. грн.) відповідальність встановлено відповідно до ч. 2 ст. 209 КК, а у сумі понад вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (306 тис. грн.) — ч. 3 ст. 209 КК із застосуванням суворішого покарання.
Також відповідальність за легалізацію злочинних доходів організованими групами на відміну від попередньої редакції, де вона передбачена ч. 1 ст. 209 КК, встановлено ч. 3 ст. 209 КК з більш суворою санкцією.
Проте найістотніше те, що у новій редакції ст. 209 КК встановлено відповідальність не лише за вчинення фінансових операцій з «брудними» коштами. Відтепер легалізацією вважатиметься вчинення особою дій, спрямованих на приховування чи маскування незаконного походження коштів (майна), отриманих внаслідок злочину, на приховування (маскування) незаконного володіння такими коштами (майном), а також на приховування (маскування) прав на такі кошти (майно), джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення. Врешті-решт легалізацією визнаватиметься вчинення особою дій, спрямованих на приховування чи маскування фактів набуття, володіння або використання таких коштів.
Внесення змін, безумовно, сприятиме викоріненню суспільно небезпечного явища. Чітке та зрозуміліше викладення кримінально-правової норми поліпшить роботу підрозділів податкової міліції, що, у свою чергу, приведе до зменшення безпідставних звинувачень на адресу податкової міліції щодо перевищення нею своїх повноважень чи упередженості. На особливу увагу заслуговує те, що вперше передбачено кримінальну відповідальність за умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Обов’язки установ, організацій та їх посадових осіб з цього питання регламентовано Законом № 249-IV.
Відповідно до статей 1, 11, 12 Закону № 249-IV фінансові чи господарські операції суб’єктів фінансово-господарської діяльності, які викликають сумнів у своїй законності, підлягають фінансовому моніторингу. Згідно зі ст. 1 Закону № 249-IV під первинним (внутрішнім) фінансовим моніторингом розуміють діяльність суб’єктів первинного фінансового моніторингу щодо виявлення відповідно до цього Закону фінансових операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів.
Статтями 4 — 9 Закону № 249-IV проведення первинного фінансового моніторингу сумнівних операцій суб’єктів фінансово-господарської діяльності покладено на банки, страхові та фінансові установи, платіжні організації, товарні, фондові біржі, інститути спільного інвестування, юридичні особи, які проводять лотереї, та на деякі інші органи, які забезпечують здійснення зазначених фінансових операцій. Такі органи визнано суб’єктами первинного фінансового моніторингу.
Згідно зі ст. 5 Закону № 249-IV суб’єкти первинного фінансового моніторингу зобов’язані накопичувати відомості про такі фінансові операції та надавати їх уповноваженому державою органу.
Умисне неподання інформації про фінансові операції, які підлягають внутрішньому або обов’язковому фінансовому моніторингу, чи надання завідомо недостовірної інформації спеціально уповноваженому органу (поряд з іншими порушеннями вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом), тягне відповідальність за ст. 1669 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ст. 255 зазначеного Кодексу право на складання відповідних протоколів мають уповноважені особи Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку, Нацбанку України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.
Вчинення таких дій повторно визнано злочином, відповідальність за який передбачається ч. 1 ст. 2091 КК. Згідно з доповненням до ст. 112 КПК України розслідування наведених злочинів доручено слідчим підрозділам податкової міліції.
Виходячи з норм статті, для притягнення винної особи за ст. 2091 КК попереднє притягнення її до відповідальності в адміністративному порядку не є обов’язковим. Достатньо підтвердження того, що неподання чи подання завідомо недостовірної інформації особою вчинено повторно. Проте ймовірно, що найчастіше податковою міліцією до кримінальної відповідальності за зазначені злочини притягуватимуться особи, щодо яких складались адміністративні протоколи або які вже притягувалися до адміністративної відповідальності.
Звичайно, діяльність податкової міліції в цьому напрямі не обмежуватиметься боротьбою з ненаданням або наданням недостовірної інформації щодо окремих сторін фінансово-господарської діяльності підприємств чи громадян. Зокрема, податкова міліція здійснюватиме боротьбу з незаконним розголошенням такої інформації. Дії посадової особи суб’єкта первинного фінансового моніторингу або державного органу, якій інформація стала відомою у зв’язку з професійною чи службовою діяльністю, щодо її розголошення каратимуться згідно з ч. 2 ст. 2091 КК. Розслідування таких кримінальних справ також доручено слідчим підрозділам податкової міліції.
Діяльність, пов’язана з розслідуванням злочинів, передбачених ст. 2091 КК, у податковій міліції аналогів ще не мала. Предметом розслідування податкової міліції вперше будуть виключно посадові порушення винних осіб, не пов’язані з неналежним веденням фінансово-господарської діяльності. Суб’єктами злочину можуть бути не лише представники банківських, страхових чи фінансових установ, а й працівники державних органів — Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку, Нацбанку України, спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу.
Таким чином, після набрання чинності Законом № 249-IV дії органів податкової міліції у боротьбі з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, стануть більш регламентованими, що сприятиме досягненню більшого взаєморозуміння між суб’єктами господарювання та державою.