Коментар фахівця
З метою практичного впровадження окремих норм Закону України від 21.12.2000 р. № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами» (за текстом — Закон
№ 2181-III) ДПА України розробила наказ від 03.07.2001р. № 266 «Про
затвердження Порядку направлення органами державної податкової служби
України податкових вимог платникам податків», зареєстрований у Мін’юсті
України 16.07.2001 р. № 595/5786 (за текстом — Порядок № 266).
Проте Законом України від 20.02.2003 р. № 550-IV «Про внесення змін
до Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами» (за текстом — Закон
№ 550-IV) було внесено суттєві зміни і доповнення до Закону № 2181-ІІІ,
зокрема щодо механізму застосування податкових вимог.
Зазначені зміни знайшли відображення у наказі ДПА України від 30.05.2003 р. № 259 «Про затвердження Змін та доповнень до Порядку направлення
органами державної податкової служби України податкових вимог платникам
податків», зареєстрованому у Мін’юсті України 17.06.2003 р. за № 488/7809
(за текстом — наказ № 259)*, що стосуються як безпосередньо самого механізму
виписки і направлення податкових вимог, так і порядку взаємодії різних
структурних підрозділів органів державної податкової служби.
Крім того, цим наказом не лише пролонговано норми Закону № 550-IV, а
й внесено ще декілька змін щодо спрощення практичного застосування порядку
направлення податкових вимог.
Оскільки Законом № 550-IV уточнено терміни, застосовувані в Законі №
2181-ІІІ, то пункти 2.3, 2.8 і 2.11 Порядку № 266 викладено в новій
редакції. Так, поняття «податковий борг» уточнено в частині самостійного
узгодження сум податкових зобов’язань або узгоджених в адміністративному
чи судовому порядку, але не сплачених у строк; «податкова декларація,
розрахунок» — щодо виключення обов’язкової умови стосовно затвердження
форм таких декларацій законодавчими актами; «податкова застава» — в
частині першочергового погашення забезпеченого податковою заставою неподаткового
зобов’язання, податкового боргу.
Але зміни до Порядку № 266 викликані не лише Законом № 550-IV, а й Законом
України від 26.12.2002 р. № 397-ІV «Про внесення змін до Закону України
«Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами», яким також внесено зміни до Закону
№ 2181-ІІІ в частині узгодження податкового зобов’язання при оскарженні
його в суді.
Так, податкове зобов’язання платника податків, нараховане податковим
органом (якщо такий платник податків у встановлені Законом № 2181-ІІІ
терміни розпочинає процедуру апеляційного узгодження), вважається узгодженим
у день закінчення процедури адміністративного оскарження або у день
прийняття судом рішення по суті, а в разі оскарження платником податків
рішення суду в апеляційному порядку (за умови прийняття апеляційної
скарги апеляційним господарським судом до провадження) — у день прийняття
відповідної постанови апеляційним господарським судом.
У даному випадку звертає на себе увагу і новий термін, який використовується
під час роз’яснення процедури узгодження податкових зобов’язань — «апеляційне
узгодження». Тепер таке узгодження відображено у п. 2.13 Порядку № 266
та включає дві раніше розділені процедури узгодження: адміністративне
(на рівні районного, обласного та центрального органів державної податкової
служби) та судове (суди відповідних інстанцій).
Зміни стосуються і суто організаційного напряму, а саме: назву підрозділів
стягнення податкової заборгованості приведено у відповідність до існуючої
термінології. Оскільки стягується податковий борг, то виходячи з цього
назва підрозділів, які цим займаються, повинна відповідати чинній термінології,
тому слова «підрозділи стягнення податкової заборгованості» замінено
словами «підрозділи стягнення податкового боргу» у відповідних відмінках.
Нарешті вирішено питання з порушниками податкового законодавства, які
не перебувають за фактичною адресою. Попередня редакція Порядку № 266
передбачала обов’язкове направлення другої податкової вимоги, навіть
якщо перша не надійшла боржнику у зв’язку з невстановленням місцезнаходження
платника податків.
За рахунок складання додаткового екземпляра акта перевірки місцезнаходження
платника податків (у разі незнаходження його фактичного місцезнаходження
(місця проживання)) державні податкові органи можуть не направляти такому
платнику другу податкову вимогу.
Так, якщо за результатами перевірки місцезнаходження (місця проживання)
платника податків не встановлено, друга податкова вимога разом з третім
екземпляром наведеного акта підрозділом стягнення податкового бору передаються
структурному підрозділу, до функцій якого входить реєстрація вхідної
та вихідної кореспонденції, для розміщення їх на дошці податкових оголошень
(повідомлень).
Значно удосконалено і форми податкових вимог. Причому це стосується
форм як для юридичних осіб, так і для фізичних однаковою мірою.
Конкретніше і доступніше викладено попереджувальну частину всіх форм
податкових вимог, яка містить тепер інформацію про початкову дату виникнення
права податкової застави, а також застереження про те, що всі активи,
включаючи грошові кошти, рухоме і нерухоме майно та цінні папери, перебувають
у податковій заставі з одночасним зобов’язанням про сплату штрафу у
розмірах, визначених законом, та нарахуванням пені на суми податкового
боргу.
Особливо це стосується форм («Ф 1» та «Ф 2»), які раніше не містили
інформації для платників податків — фізичних осіб про дату виникнення
права податкової застави, а також попередження, що на всі його активи
таке право податкової застави розповсюджується однаковою мірою.
Змінено і застережливу частину податкових вимог усіх форм: у разі відчуження
активів, які перебувають у податковій заставі, без попереднього письмового
узгодження з податковим органом (податковим керуючим), якщо отримання
такої згоди є обов’язковим згідно із Законом № 2181-ІІІ, платник податків
несе відповідальність відповідно до норм чинного законодавства.
Але практична реалізація норм Закону № 2181-ІІІ в частині порядку направлення
податкових вимог не обмежується Порядком № 266.
Слід наголосити, що продовжує бути чинним Податкове роз’яснення положень
ст. 6 Закону № 2181-ІІІ, затверджене наказом ДПА України від 21.11.2001
р. № 465, яке відповідно до вимог пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону № 2181-ІІІ
набрало статусу узагальнюючого податкового роз’яснення.
Так, з метою уникнення додаткових витрат коштів бюджету та запобігання
ситуації, за якої витрати на формування податкових вимог платникам податків
перевищуватимуть потенційні надходження до бюджетів та державних цільових
фондів за рахунок погашення податкового боргу, економічно обгрунтованим
для формування податкових вимог є обсяг податкового боргу у платника
податків понад 10 грн.
Отже, при виконанні Порядку № 266, слід керуватися таким:
перша податкова вимога направляється платнику податку в разі виникнення
податкового боргу щодо одного з платежів у розмірі понад 10 грн.;
перша податкова вимога формується не пізніше п’ятого робочого дня з
дати виникнення такого податкового боргу щодо платежу понад 10 грн.
з обов’язковим зазначенням усіх платежів, щодо яких рахується податковий
борг на дату формування, та їх загальної суми;
у разі несплати у строки, встановлені Законом № 2181-ІІІ, суми податкового
зобов’язання датою виникнення права податкової застави вважається дата
виникнення податкового боргу щодо першого платежу незалежно від його
суми;
у разі якщо в період з дати виникнення податкового боргу щодо одного
з платежів у розмірі понад 10 грн. до дати формування першої податкової
вимоги (не пізніше п’ятого робочого дня з дати виникнення такого податкового
боргу) сума податкового боргу щодо цього платежу зменшилася (дорівнює
або менше 10 грн.), перша податкова вимога не формується.