Дійсно, ст. 14 Закону № 2181-III визначено, що рішення
про розстрочення або відстрочення податкових зобов’язань
у межах одного бюджетного року приймається керівником
податкового органу та має бути затверджене керівником
податкового органу (його заступником) вищого рівня.
Водночас пп. 14.3.4 п. 14.3 ст. 14 зазначеного Закону
центральному податковому органу надано право встановити
іншу процедуру затвердження рішень про розстрочення
або відстрочення податкових зобов’язань із загальнодержавних
податків, зборів (обов’язкових платежів) у межах одного
бюджетного року, виходячи з їх сум або видів податків,
зборів (обов’язкових платежів).
Так, Порядком № 378 встановлено дещо іншу процедуру
прийняття рішень про розстрочення (відстрочення) податкових
зобов’язань, а саме: визначено повноваження податкових
органів усіх рівнів — районних, обласних та ДПА України
— залежно від суми.
Рішення про розстрочення (відстрочення) приймаються
керівником податкового органу відповідного рівня залежно
від повноважень i не потребують узгодження з керівником
податкового органу вищого рівня.
Тобто центральний податковий орган використав своє право,
надане Законом № 2181-III, i встановив окрему процедуру
прийняття рішень про розстрочення (відстрочення), яка
виключає погодження з податковими органами іншого рівня.