Права та обов'язки сторін за договором лізингу значною мірою збігаються з правами та обов'язками най-модавця і наймача за договором найму. Але лізинговим відносинам властиві деякі особливості — адже лізинг знаходиться на межі суміжних відносин, які доволі часто переплітаються. І це не лише відносини оренди та ку-півлі-продажу, а й доручення, товарного кредитування тощо. Внаслідок цього при укладенні договору лізингу у сторін виникають певні особливі зобов'язання, що притаманні не тільки відносинам найму, — перелік основних прав та обов'язків сторін договору лізингу наведено у ст. 11 та ст. 12 Закону "Про лізинг" (далі — Закон).
Так, головним обов'язком лізингодавця є своєчасне надання лізингоодержувачу майна, щодо якого укладено договір лізингу. При цьому при укладенні договору прямого лізингу (коли майно вже належало лі-зингодавцю на праві власності), цей обов'язок повністю збігається з відповідним обов'язком наймодавця за договором найму. У випадку ж укладення договору непрямого лізингу (коли майно спеціально купується лізингодавцем за дорученням лізин-гоодержувача відповідно до його вибору і визначеної ним специфікації та умов), зобов'язання лізингодавця щодо надання лізингоодержувачу майна доповнюється ще й обов'язком укласти договір купівлі-продажу чи поставки саме з вказаним лізин-гоодержувачем продавцем чи постачальником, попередивши останнього про мету купівлі.
Передача об'єкта лізингу, згідно з положеннями ст. 9 Закону, здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі лізингу.
Іноді трапляються випадки, коли об'єкт лізингу не відповідає умовам, зазначеним у договорі, — у такому разі лізингоодержувач, відповідно до п. 1 ст. 12 Закону, має право відмовитися від прийняття лізингового майна та затримувати лізингові платежі до усунення лізингодавцем виявленого порушення умов договору (за умови попереднього повідомлення про це лізингодавця). При цьому, якщо лізйнгоодержувач відмовляється прийняти майно через його дефекти, які виключають нормальне використання майна, він повинен обов'язково повідомити про це лізингодавця в письмовій формі та із зазначенням конкретних знайдених дефектів та недоліків — це надасть лізингодавціф право розірвати договір купівлі-про-дажу чи поставки й вимагати від про* давця чи постачальника відшкодування заподіяних збитків.
Якщо ж об'єкт лізингу з вини лізингодавця взагалі не передано лі-зингооДержувачу у строки і на умовах, визначених у договорі лізингу, то лізйнгоодержувач має право вимагати від лізингодавця передачі зазначеного об'єкта та відшкодування збитків, завданих затримкою передачі, або в установленому порядку вимагати розірвання договору та відшкодування збитків, завданих йому невиконанням умов договору лізингу (п. 2ст. 9 Закону).
При укладенні договорів непрямого лізингу лізингодавці не беруть на себе технічне обслуговування обладнання, переданого у лізинг, його гарантійний ремонт тощо, оскільки всі ці обов'язки, згідно з ч. 2 ст. 808 ЦК, покладаються на продавця чи постачальника лізингового майна. '
Проте іноді лізингодавець все ж приймає на себе деякі або навіть і всі зобов'язання щодо утримання об'єкта лізингу. Зазвичай, це відбувається при укладенні договорів оперативного лізингу. До того ж, на лізингодавця покладаються обов'язки, ідентичні обов'язкам наймодавця за договором найму щодо утримання майна, якщо має місце прямий лізинг — адже тоді лізингодавець й продавець (постачальник) збігаються в одній особі. У зазначених випадках, згідно із п. 2 ст. 11 Закону, лізингодавець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі виконувати всі взяті на себе зобов'язання перед лізингоодержува-чем щодо утримання об'єкта лізингу (ремонт, технічне обслуговування тощо) відповідно до умов договору.
Лізингоодержувач же протягом усього часу перебування об'єкта лізингу в його користуванні зобов'язаний підтримувати його у справному стані — замінювати пошкоджені деталі, поводити дрібний ремонт лізингового майна тощо. Також лізингоодержувач зобов'язаний надавати лі-зингодавцю відомості про технічний стан об'єкта лізингу, забезпечувати йому доступ для перевірки об'єкта лізингу та умов його експлуатації, але при цьому лізингодавець не має права втручатися у господарську діяльність лізингоодержувача і його дії не повинні перешкоджати нормальному використанню об'єкта лізингу.
У положеннях Закону проводиться розмежування обов'язків, пов'язаних з утриманням об'єкту лізингу, та несенням витрат на утримання лізингового майна. Відповідно до ст. 15 Закону при фінансовому лізингу всі витрати на утримання об'єкта лізингу, пов'язані з його страхуванням, експлуатацією, технічним обслуговуванням та ремонтом, несе лізингоодержувач (якщо інше не передбачено договором лізингу). При оперативному ж лізингу всі витрати на утримання об'єкта лізингу, крім витрат, пов'язаних з його експлуатацією та поновленням використаних матеріалів, несе лізингодавець, знову ж таки, якщо інше не передбачено у договорі лізингу.
Прийнявши лізингове майно, лізйнгоодержувач зобов'язується використовувати та утримувати його належним чином відповідно до умов договору та цільового призначення речі. Зазвичай, укладаючи договір лізингу, сторони вказують на те, що лізйнгоодержувач має використовувати лізингове майно для здійснення підприємницькій діяльності, проте за законом таке правило не є обов'язковим.
Одним з основних обов'язків лізингоодержувача є зобов'язання своєчасно вносити лізингові платежі, при цьому цей обов'язок лізингодержува-ча не залежить вщ того, чи користується він лізинговим майном. А за умови укладення договору фінансового лізингу, лізйнгоодержувач повинен вносити лізингові платежі навіть незалежно від того, чи взагалі майно ще існує і чи придатне воно для використання за призначенням — адже відповідно до положень ст. 14 Закону, всі ризики, пов'язані з випадковим знищенням або пошкодженням об'єкта фінансового лізингу, покладаються, як правило, на лізингоодержувача. У договорі ж оперативного лізингу ризик знищення чи пошкодження лізингового майна несе лізингодавець (якщо інше не передбачено договором) — таким чином, в останньому випадку діють правила, властиві договору найму, щодо зменшення орендної плати, якщо через обставини, які стосуються самої речі і не спричинені виною користувача, істотно погіршується можливість використання орендованого майна.
Якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом двох чергових строків без наявних для цього законних підстав, то, відповідно до п. 1 ст. 11 Закону, лізингодавець має право вимагати повернення майна, переданого в лізинг, у без-спірному порядку. Цьому праву лізингодавця відповідає передбачений п. 2 ст. 12 Закону обов'язок лізингоодержувача повернути лізингодавцю на його вимогу об'єкт лізингу у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків. Таке повернення, відповідно до п. 5 ст. 9 Закону, здійснюється у безспірному порядку згідно з виконавчим написом, учиненим у державній нотаріальній конторі. Витребування майна від боржника, як зазначено у листі Вищого арбітражного суду України від 23.03.1998 р.№ 01-8/104 "Про Закон України "Про лізинг", здійснюється у порядку, визначеному гл. 14 Закону України "Про нотаріат" і гл. 12 Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14:06.1994 р. № 18/5. Водночас лізингодавець не позбавлений права на витребування об'єкту лізингу у судовому порядку.
Після закінчення строку договору лізингу лізйнгоодержувач набуває право визначити подальшу долю об'єкта лізингу та свої відносини з лізингодавцем, але враховуючи при цьому вид договору, який було укладено. Так, після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу, переданий лізинго-одержувачу, переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. Після закінчення строку договору оперативного лізингу його може бути продовжено або ж об'єкт лізингу має бути повернений лізингодавцю, який потім може повторно передати його у користування іншому лізин-гоодержувачу.
За ст. 12 Закону у разі, якщо лізйнгоодержувач не реалізує своє право викупу лізингового майна за залишковою вартістю за'договором фінансового лізингу чи не продовжить строк використання об'єкта лізингу після припинення дії договору лізингу, то лізингове майно має бути повернене лізингодавцеві у стані, зазначеному в договорі (зазвичай, у договорі фіксується умова про повернення лізингового майна у стані, придатному для його подальшого використання з урахуванням нормального зносу).
Користуючись одержаним у лізинг майном, лізингоодержувач може його поліпшувати. У разі, якщо у договорі лізингу передбачено можливість викупу майна лізингоодержу-вачем, то ускладнень з визначенням долі зроблених поліпшень не виникає. У випадку ж повернення по закінченні строку договору лізингового майна лізингодавцю, при вирішенні питання щодо зроблених лізинго-одержувачем поліпшень застосовуються загальні правила, встановлені для договорів найму.
Трапляються випадки, коли лізингоодержувач не виконує свій обов'язок щодо повернення майна — у такому разі лізингодавець як власник майна може витребувати його з чужого незаконного володіння, подавши до суду віндикаційний позов.
Судова практика містить достатньо прикладів аналогічних ситуацій. Так, арбітражним судом м. Києва було розглянуто справу за позовом лізингової компанії "Б..."до фірми ВО про повернення з незаконного володіння вщеосистеми технічних засобів.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що .між сторонами був укладений договір про лізинг технічних засобів, положення якого, зокрема, передбачали, що умови дострокового викупу об'єкта лізингу узгоджуються у додатковій угоді.
Після закінчення строку договору відповідач майно повернути відмовився, посилаючись на здійснений згідно з умовами договору викуп спірного майна.
Проте, як наголосив арбітражний суд, додаткову угоду відповідно до умов вищезгаданого договору укладено не було — отже, умови купівлі-продажу лізингового, майна (ціна, порядок, строки та способи оплати тощо) сторонами узгоджені не були, адже у договорі лізингу містилися тільки умови, що регулюють орендні правовідносини. Укладення ж усної угоди позивач заперечує, тим більше, що у договорі лізингу зазначено, що додатки до нього дійсні, лише якщо вони укладеш в письмовій формі.
Оскільки матеріалами справи підтвердилася правомірність вимог позивача щодо повернення майна з незаконного володіння, арбітражний суд задовольнив позов у повному обсязі й зобов'язав фірму ВО повернути лізинговій компанії "Б..." комплект відеосистеми технічних засобів. ("Вісник Вищого арбітражного суду Украши". — 1995р. - № 2.)
За умов сучасної економічної ситуації в Україні, коли більшість підприємств потребують значного оновлення виробничих потужностей, проте не мають коштів для їх купівлі, лізинг є, мабуть, найдоцільнішим засобом оптимізації господарської діяльності підприємства — адже його функція полягає в забезпеченні передачі майна в користування від власника майна, який бажає його продати і не може задовольнитися отриманням періодичних платежів, до користувача, який не може придбати майно, але згодний взяти його в оренду. Проблема вирішується завдяки лізингодавцю, який за повну вартість купує об'єкт лізингу в його власника і від свого імені передає його в лізинг користувачеві.
Але оскільки для нашої країни лізинг є досить новим видом підприємницької діяльності, то практика його застосування поки що значно менша, ніж, наприклад, орендних відносин, і її недостатньо для вивчення можливих проблемних питань, пов'язаних з лізинговими відносинами. З огляду на це, маючи намір укласти договір лізингу, доцільно зважати на його загальні недоліки й переваги, щоб визначитися, чи буде укладання такого договору найліпшим вирішенням конкретної ситуації.
Отже, для кожного із учасників лізингових відносин цей вид підприємницької діяльності має певні переваги. Наприклад, для продавця майна лізинг є зручним засобом вирішення не тільки виробничо-технічних, а й фінансових проблем — адже за умов надвиробництва лізинг виступає як дійовий інструмент відшкодування: вкладеного капіталу, оскільки оплата продукції підприємства здійснюється відразу після підписання угоди. Таким чином, скорочується можливість "заморожування" капіталу підприємства у вигляді залишку готової продукції на складі, а під-приємство-постачальник позбавлене .необхідності використовувати комерційний кредит.
Найсуттєвіші ж перевага внаслідок укладення договору лізингу, звісно, здобуває лізйнгоодержувач, зокрема:
Проте поряд із зазначеними перевагами лізинг має і певні недоліки, основним з яких,. напевно, є вища вартість лізингу для лізингоодержувача, ніж вартість звичайної позики. Крім того, складання лізингової угоди потребує тривалого часу та складнішої організації, ніж складання угоди про звичайну банківську позику. Дію лізингодавця ж лізинг несе ризик можливого морального старіння основних фондів та неповного і несвоєчасного' отримання лізингових платежів (хоч саме завдяки лізингу він і отримує прибуток).
Але, незважаючи на зазначені та інші недоліки, кількість лізингових договорів, що укладаються в Україні, останнім часом швидко зростає — завдяки фінансовим перевагам лізингу та меншому ризику, суб'єкти підприємницької діяльності прагнуть брати значну частину необхідного їм майна у лізинг, ніж мати його у своїй власності.