Найпоширенішим договором у цивільному обігу, безумовно, є договір купівлі-продажу — адже його застосовують й усі суб'єкти підприємництва, оскільки діяльність будь-якого з них тим чи іншим чином неминуче пов'язана з ринком товарів, і громадяни, які кожного дня купують різноманітні товари від продуктів харчування та побутової техніки до жилих будинків і квартир, і навіть держави в цілому. Загальні положення, що регулюють відносини, пов'язані з ку-півлею-продажем, викладені у підрозділі Цивільного кодексу України, що набирає чинності з наступного року (далі — ЦК), який присвячено окремим видам договірних зобов'язань. При цьому дані правові норми більшою частиною побудовані на принципі диспозитивності, який надає сторонам договору пріоритетні можливості щодо визначення його умов, а це певною мірою сприяє стабільному розвитку підприємництва, основу функціонування якого складають товарно-грошові відносини.
Відповідно до ст. 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. При цьому товаром, який є предметом договору, можуть бути будь-які речі (як об'єкти природи, так і створені людиною матеріальні блага), що не вилучені з товарообігу, і які вже є у продавця на момент укладення договору або які будуть створені, придбані чи набуті продавцем у майбутньому. Також згідно зі ст. 656 ЦК предметом договору можуть бути певні майнові та зобов'язальні права, пов'язані з можливістю реалізації повноважень на отримання майнових вигод (зокрема зафіксованих у цінних паперах).
Умова про предмет договору завжди є істотною — сторони у будь-якому разі обов'язково повинні дійти згоди хоча б щодо найменування товару та його кількості. Усі ж інші відсутні відомості про товар можуть бути визначені за допомогою спеціальних правил, які встановлено у законі саме на випадок прогалин у договорі, — наприклад, умови щодо асортименту товару (ст. 671 ЦК), його якості (ст. 673 ЦК), комплектності (ст. 682 ЦК), тари та упаковки (ст. 685 ЦК) тощо.
За загальним правилом, предмет договору є єдиною істотною умовою договору ку-півлі-продажу, хоча для окремих різновидів даного договору до істотних може бути включено також й інші умови — наприклад, при продажу товару в кредит з розстроченням платежу істотними умовами договору є і ціна товару, а також порядок, строки та розміри платежів (ст. 695 ЦК). У тих же випадках, коли у законі прямо не передбачено, що для певного виду договору купівлі-про-дажу умови про ціну, строк тощо є істотними, то відсутність у конкретному договорі спеціальних вказівок щодо цих умов не може бути підставою для визнання договору неукладеним. У такому разі ціна товару визначається відповідно до положень ч. 4 ст. 632 ЦК — тобто, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари на момент укладення договору; строк виконання договору визначається згідно із загальними правилами щодо строку виконання зобов'язання, викладеними у ст. 530 ЦК (зокрема, у разі його невизначеності кредитор має право вимагати виконання зобов'язання у будь-який час, при цьому боржник повинен виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору чи актів цивільного законодавства), тощо.
Укладатися договір купівлі-продажу може як в усній, так і в письмовій (простій чи нотаріальній) формі, а також шляхом здійснення конклюдентних дій. Спеціального оформлення договірних відносин вимагають лише купівля-продаж земельних ділянок, цілісних (єдиних) майнових комплексів, житлових будинків (квартир) та іншого нерухомого майна — відповідно до ст. 657 ЦК, зазначені договори мають укладатися у письмовій формі та підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню й державній реєстрації.
За загальним правилом, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар вільним від будь-яких прав третіх осіб, які зберігаються при переході права власності на нього (маються на увазі випадки, коли відчужуваний товар раніше вже було передано у заставу, оренду, довічне користування тощо). Виняток становлять лише ситуації, коли продавець попередив покупця про права третіх осіб на товар, що продається, і покупець, незважаючи на таке обтяження товару, погодився його прийняти. Якщо ж продавець не виконає свого обов'язку щодо попередження покупця про зазначені обставини, то останній, відповідно до ст. 659 ЦК, має право вимагати зниження ціни або розірвання договору (за умови, що він не знав і не міг знати по права третіх осіб на товар).
Товар, який є предметом договору купів-лі-продажу, щодо якого існують права третіх осіб, може бути вилучений цими особами у покупця. Для подібних випадків у ст. 660 ЦК встановлено правило, що зобов'язує покупця, до якого пред'явлено позов про витребування товару, повідомити про це продавця та подати клопотання про'його залучення до участі у справі. При цьому продавець зобов'язаний вступити у справу на стороні покупця, захищаючи його (і відповідно, свої) інтереси й запобігаючи можливості відсу-дження товару, набутого покупцем. Невиконання ж покупцем обов'язку щодо залучення продавця до участі у справі про витребування товару третьою особою, у певній ситуації, може бути підставою для звільнення продавця від відповідальності перед покупцем — це можливо за умови, якщо продавець доведе, що його участь у справі могла б запобігти вилученню у покупця проданого товару.
У разі залучення до справи, але при ухиленні від участі у її розгляді, продавець не має права доводити неправильність ведення справи покупцем і несе перед останнім відповідальність за відсудження товару, яка полягає у відшкодуванні покупцеві завданих йому збитків (вони складаються із сплаченої за товар вартості, а також можуть включати витрати на транспортування, утримання та зберігання товару, його ремонт і поліпшення, нестримані прибутки та судові витрати у справі про витребування товару третьою особою). При цьому, згідно із п. 74 Правових позицій, висловлених судовою колегією у цивільних справах Верховного Суду України у зв'язку з аналізом причин перегляду судових рішень у цивільних справах від 01.12.1997 р., правила про відповідальність продавця за від-судження проданої речі у покупця не означають, що продавець несе відповідальність перед покупцем з підстав втрати ним права власності на придбане майно лише у вищезазначених випадках. Слід зважати, що відповідно до ст. 658 ЦК право продажу товару (крім примусового продажу та інших випадків, встановлених законом) належить його власникові — тобто лише власник має право приймати рішення про відчуження товару, визначаючи таким чином його подальшу правову долю. Якщо ж продавець товару не є його власником, покупець набуває права власності лише у тому разі, коли дійсний власник не має права вимагати повернення товару. У випадку, коли покупець доведе, що куплений у продавця товар вилучений у нього відповідно до ст. 388 ЦК (в якій викладено обставини, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача), він має право вимагати визнання договору купівлі-продажу недійсним і повернення продавцем сплаченої грошової суми.
Усі правочини щодо звільнення продавця від відповідальності або щодо її обмеження у разі відібрання товару в покупця третьою особою згідно із ч. 2 ст. 661 ЦК є нікчемними.
З укладенням договору купівлі-продажу у кожної зі сторін виникають права та обов'язки, які співвідносяться між собою таким чином, що певному обов'язку продавця кореспондує відповідне право покупця і навпаки. Згідно зі ст. 662 ЦК одним з найважливіших обов'язків продавця є передача ним товару (разом з його приналежностями та документами — технічним паспортом, сертифікатом якості тощо) у власність покупця, який, у свою чергу, зобов'язаний прийняти від продавця придбаний товар (ст. 689 ЦК) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 691 ЦК). Як правило, покупець проводить оплату після передання йому товару, проте досить поширеними є й випадки встановлення у договорі обов'язку покупця провести оплату за товар (повністю або частково) ще до його передачі. У такому разі попередня оплата, відповідно до ст. 693 ЦК, здійснюється у строк, передбачений у договорі, а якщо його не встановлено, — то у строк, визначений згідно зі ст. 530 ЦК.
Оскільки за договором купівлі-продажу продавець передає товар у власність покупця, то надзвичайно важливим є питання, з якого саме моменту покупець стає власником товару, — адже від цього залежить ряд правових наслідків, пов'язаних, зокрема, з ризиком випадкового знищення чи пошкодження товару, можливістю витребувати річ з чужого незаконного володіння тощо.
За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч. 1 ст. 334 ЦК). У свою чергу, відповідно до ст. 664 ЦК, момент виконання обов'язку передачі товару покупцеві визначається за одним із наступних варіантів:
Право власності на майно за договором, щодо якого законодавством встановлено спеціальні вимоги оформлення (нотаріальне посвідчення, державна реєстрація), виникає з моменту надання договору відповідної форми. У разі відмови продавця передати проданий товар, покупець, відповідно до ст. 665 ЦК, має право відмовитися від договору купівлі-продажу, а якщо не передано індивідуально-визначену річ, покупець має право витребувати її у продавця. Обов'язок продавця відшкодувати покупцю збитки, завдані невиконанням продавцем його зобов'язання щодо передачі товару, у положеннях ЦК прямо не передбачено (на відміну ст. 231 ЦК УРСР, який ще чинний до 01.01.2004 р.), проте покупець у такому випадку може звернутися до продавця з позовом про відшкодування збитків на підставі загальних положень зобов'язального права про відповідальність боржника за порушення договірного зобов'язання.
Як уже було зазначено, основними обов'язками покупця за договором купівлі-продажу є прийняття та оплата товару. При цьому процес прийняття товару включає ряд дій фактичного й юридичного характеру, що пов'язані із забезпеченням можливості передачі й одержання товару. Так, прикладом необхідної юридичної дії може бути отримання покупцем відповідного дозволу (якщо відчужується товар, обмежений у цивільному обігу), який надасть йому можливість на законних підставах володіти таким товаром — види майна, щодо яких встановлено спеціальний порядок набуття права власності, зазначені у додатку № 2 до Постанови Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17.02.1992 р. Фактичні дії покупця з прийняття товару можуть полягати у вивантаженні товару з транспортного засобу, перевірці його схоронності, відповідних супроводжувальних документів тощо.
У разі, якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару чи відмовився його прийняти, продавець, згідно із ч. 4 ст. 690 ЦК, має право вимагати від нього прийняття та оплати товару або ж відмовитись від договору купівлі-продажу.
Досить поширеним порушенням умов договору з боку покупця є його нехтування виконанням свого другого основного обов'язку — непоодинокими є випадки як прострочення покупцями виплати грошових сум, належних продавцям за відчужувані товари, так і взагалі відмови від їх оплати. Зазвичай, за подібні порушення сторони у самому договорі купівлі-продажу встановлюють відповідальність покупця у вигляді сплати неустойки, але у разі, якщо договором не передбачено наслідків невиконання (чи неналежного виконання) покупцем своїх зобов'язань щодо оплати товару, то відповідно до ч. З ст. 692 ЦК продавець вправі вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими коштами (їх розмір можна вирахувати, застосувавши за аналогією права положення ч. 1 ст. 1048 ЦК про проценти за договором позики, згідною з якою розмір процентів визначається на рівні облікової ставки Національного банку України).
Проте вимога оплати товару є не єдиним виходом продавця у зазначених обставинах, оскільки він згідно із ч. 4 ст. 692 ЦК за викладених обставин також має право і відмовитися від договору купівлі-продажу — таким чином, продавець має право вибору між санкціями, що передбачають різні правові наслідки відмови покупця від оплати товару.
У разі, якщо продавець відповідно до умов договору зобов'язаний передати покупцеві й інші товари (крім неоплачених), то він має право зупинити передання цих товарів до того часу, поки продавець не оплатить всіх раніше переданих йому товарів (ч. 5 ст. 692 ЦК) — за таких обставин не передання продавцем товарів у строк, обумовлений договором купівлі-продажу, не буде розглядатися як порушення його умов.
Крім уже розглянутих основних обов'язків сторін за договором купівлі-продажу (продавця — щодо передачі товару, покупця — щодо його прийняття та оплати), новий ЦК визначає також і ряд інших додаткових обов'язків, серед яких є й зобов'язання зберігати відчужуваний товар — за одних обставин зазначений обов'язок покладається на продавця, за інших — на покупця. Так, відповідно до ст. 667 ЦК у разі, якщо право власності переходить до покупця раніше від передай-ня товару (нагадаємо, що це відбувається лише у випадках, зазначених у законі чи передбачених договором, оскільки за загальним правилом право власності виникає у покупця з моменту передачі товару), продавець зобов'язаний до лередання покупцеві зберігати товар, не допускаючи його погіршення. При цьому покупець (якщо інше не встановлено у договорі) повинен відшкодувати продавцю всі необхідні витрати, що пов'язані із зберіганням предмета купівлі-продажу — наприклад, витрати на охорону приміщення, де знаходиться товар, на заходи, спрямовані на запобігання псуванню товару тощо.
Проте у зазначеній нормі ЦК не визначені правові наслідки для продавця, який не виконав належним чином свої обов'язки щодо зберігання товару до передання його покупцеві, через що сталося погіршення чи втрата цього товару, тому при вирішенні питання про можливу відповідальність продавця за погіршення товару слід застосовувати (за принципом аналогії права, встановленим у ст. 8 ЦК) загальні норми про відповідальність за неналежне виконання зобов'язань, що виникають з договору зберігання (ст. ст. 950 — 951 ЦК).
На покупця ж обов'язок зберігання відчуженого за договором купівлі-продажу товару покладається у тому разі, якщо він відмовляється прийняти цей товар. За таких обставин покупець, згідно зі ст. 690 ЦК, зобов'язаний забезпечити схоронність товару та негайно повідомити продавця про свою відмову від прийняття товару. Подальше регулювання відносин між сторонами договору купівлі-продажу залежить від того, чи правомірною була відмова покупця від прийняття товару. Так, якщо між сторонами договору купівлі-продажу не виникає спору з приводу відмови покупця від прийняття товару (тобто сторони відмовляються від договору за взаємною згодою), або покупець відмовляється прийняти товар через неналежне виконання умов договору купівлі-продажу продавцем (наприклад, внаслідок порушення останнім умов договору щодо кількості товару, його асортименту, якості, комплектності, тари та упаковки тощо), то така відмова від договору є правомірною. У такому випадку продавець, згідно із ч. 2 ст. 690 ЦК, зобов'язаний забрати (вивезти) товар, неприйнятий покупцем, або розпорядитися ним (тобто визначити його подальшу долю) у розумний строк. Якщо ж продавець не вчинить зазначених дій, покупець має право реалізувати товар або повернути його продавцеві. При цьому витрати покупця, пов'язані зі зберіганням товару, його реалізацією чи поверненням продавцеві (скажімо, витрати на доставку товару) підлягають відшкодуванню подавцем, тому суми, одержані від реалізації товару, передаються продавцеві з урахуванням сум, що належать покупцеві.
Якщо ж покупець відмовляється прийняти товар чи зволікає з його прийняттям без поважних причин (тобто, коли відмова покупця від прийняття товару є неправомірною), продавець має право вимагати від нього прийняття та оплати товару, як це було передбачено договором купівлі-продажу, або ж відмовитись від договору. У разі, коли сторони договору не дійдуть за зазначених обставин згоди щодо прийняття товару та оплати за нього, спір вирішується в судовому порядку відповідно до законодавства та умов договору купівлі-продажу.
Правовими нормами ЦК встановлено певні вимоги, яким має відповідати предмет договору купівлі-продажу, — зокрема, досить детально врегульовані умови щодо кількості та асортименту відчужуваного товару.
Як уже було зазначено, умова про предмет договору купівлі-продажу є істотною, тобто без досягнення між сторонами згоди щодо неї договір вважається неукладеним. Щоб визначити предмет договору, сторонам необхідно погодити принаймні найменування товару, що відчужується, та його кількість. При цьому, відповідно до ст. 669 ЦК, кількість товарів, що продається, може бути встановлена у договорі у відповідних одиницях виміру або у грошовому вираженні. Сторони також можуть погодити умову щодо кількості товару шляхом встановлення у договорі порядку її визначення.
Правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару встановлено у ст. 670 ЦК. Так, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено у договорі купівлі-продажу, то покупець мас право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або ж відмовитися від переданого товару та його оплати, а у разі, коли він оплачений, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. У випадку, коли продавець передав покупцеві товар у більшій кількості, покупець зобов'язаний сповістити про це продавця, а якщо останній у розумний строк після одержання такого повідомлення не розпорядиться товаром, покупець має. право прийняти весь товар (якщо інше не було встановлене у договорі). Оплата додатково прийнятого товару проводиться за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо тільки інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.
Асортимент товару не є обов'язковою характеристикою предмета договору купівлі-продажу, проте, якщо сторрни передбачили у договорі, що переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (тобто у певному асортименті), то продавець зобов'язаний передати товар, що відповідає зазначеним вимогам. Можливі й випадки, коли договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлено, або асортимент товару не був визначений у порядку, встановленому у договорі, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті — за таких обставин продавець має право або передати покупцеві товар в асортименті, виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або ж відмовитися від договору (ст. 671 ЦК).
Порушення продавцем свого обов'язку щодо передання товару в асортименті, встановленому у договорі купівлі-продажу (тобто, коли продавець передає товар не в тому асортименті, що був зазначений у договорі), тягне за собою наслідки, передбачені у ст. 672 ЦК, — у такому випадку покупець має право відмовитися від прийня/тя та оплати товару, а якщо він вже оплачений, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. У разі, якщо продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням цих умов, то покупець має право за своїм вибором:
Оплата товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, але який покупець не відмовився прийняти, здійснюється, відповідно до ч. 5 ст. 672 ЦК, за ціною, погодженою з продавцем, — тобто, якщо покупець дає згоду (заявляє про це одразу або не повідомляє про свою незгоду у розумний строк) на прийняття такого товару, він повинен сплатити за нього продавцеві певну суму. Вартість вказаних товарів може бути такою ж самою, як і товарів, що відповідають умовам договору щодо їх асортименту, а може бути й іншою (більш високою, чи навпаки, нижчою) — у даному випадку продавець повинен узгодити з покупцем вартість товарів. Якщо ж продавець не вживає необхідних заходів для погодження ціни в розумний строк, то покупець оплачує товар за ціною, яка на момент укладення договору звичайно застосовувалася щодо аналогічного товару.
Поряд із умовами щодо кількості та асортименту відчужуваного за договором купівлі-продажу товару, однією з найсуттєвішою вимог, яким має відповідати товар, що передається за договором купівлі-продажу, є встановлена ст. 673 ЦК умова щодо його якості — згідно із зазначеним положенням ЦК продат вець зобов'язаний передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, а у разі відсутності вказівок у договорі щодо цих умов — товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується (тобто передана за договором річ має виконувати своє функціональне призначення — наприклад, телевізор повинен давати зображення із звуковим супроводом, холодильник — забезпечувати усередині себе підтримання відповідної температури тощо). Але якщо при укладенні договору продавець був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, то він повинен передати покупцеві товар, придатний для використання саме із вказаною метою.
Для запобігання реалізації товарів, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна громадян, навколишнього середовища, а також з метою сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції, законом можуть бути встановлені чітко визначені умови щодо якості окремих товарів (зокрема, вимоги про відповідність товарів певним стандартам, технічним характеристикам, зразкам) — у такому випадку продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, що відповідає цим вимогам (ч. 4 ст. 673 ЦК). Останні встановлюються нормативними документами зі стандартизації, перелік яких наведено у ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10.05.1993 р. Відповідність товарів обов'язковим вимогам законодавства, згідно зі ст. 674 ЦК, підтверджується способом та у порядку, встановленими законом чи іншими нормативно-правовими актами (зазвичай, сертифікатом відповідності). Крім того, продавець та покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.
Правові наслідки передання товару неналежної якості зазначені у ст. 678 ЦК, при цьому покупець, якому передано такий товар, має право (незалежно від можливості використання товару за призначенням) сам обирати одну з кількох альтернативних вимог, які він може, згідно із вказаною правовою нормою, висунути до продавця. Такими вимогами є:
Продавець може лише запропонувати покупцеві зупинитися на одному з наведених варіантів відповідальності за порушення зобов'язання щодо передачі товару належної якості, але погодитися з цією пропозицією чи висунути до продавця іншу вимогу — це право покупця, і ніхто не може змушувати його до прийняття іншого рішення.
У разі ж істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово, чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором або відмовитися від договору купівлі-продажу й вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми, або вимагати заміни товару на якісний. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 678 ЦК, якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явленні як до продавця, так і до виготовлювача товару, — право вибору, до кого звернути свої вимоги, теж належить покупцеві.
З вищевикладеного вбачається, що покупцям надано досить широкі можливості захисту сіюїх прав у рал нияшісппя недоліків товару, але поряд з цим для покладення на продавця, відповідальності за ці недоліки, покупець має довести, що вони виникли до моменту передання йому товару або внаслідок причин, які існували до цього моменту (ч. 1 ст. 679 ЦК). Зазначені обставини покупцеві не обов'язково доводити лише у випадку, якщо договором купівлі-продажу або законом встановлено гарантійний строк щодо переданого товару (тобто строк, протягом якого продавець гарантує відповідність товару певним вимогам, вказаним у договорі чи у відповідних нормативних документах). У такому разі продавець не відповідає за недоліки проданого товару лише за умови, якщо доведе, що ці недоліки виникли після передання товару покупцеві внаслідок порушення ним правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб або випадку чи непереборної сили (ч. 2 ст. 679 ЦК).
Також покупцеві, щоб мати можливість реалізувати свої права, слщ враховувати встановлені ст. 680 ЦК правила щодо строків виявлення недоліків та пред'явлення вимог у зв'язку з недоліками проданого товару — у випадку, коли на товар не встановлено гарантійний строк або строк придатності (тобто строк, зі сшшвом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням), вимоги у зв'язку з недоліками такого товару можуть бути пред'явлені покупцем лише за умови, що недоліки були виявлені протягом розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна — у межах трьох років від дня передання товару. У разі, якщо на товар встановлено гарантійний строк чи строк придатності, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками проданих товарів, які були виявлені протягом цього строку.
Строк позовної давності щодо пред'явлення вимог у зв'язку з недоліками проданого товару, відповідно до положень ст. 681 ЦК, становить один рік — це вдвічі більше, ніж було встановлено у ст. 237 ЦК УРСР. При цьому перебіг зазначеного строку починається від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених ст. 680 ЦК, а якщо на товар встановлено гарантійний строк чи строк придатності — від дня виявлення недоліків у межах цих строків.
Анжеліка ДОМБРУГОВА
По материалам газеты "Юридичний вісник України" № 48-49 (440-441) від 6 листопада - 12 грудня 2003 року;