На жаль, суспільству, а особливо прлітикуму, іноді непросто зрозуміти прагнення адвокатів. Втім, насправді адвокати вимагають не так для себе, або ж, навпаки, у першу чергу, не для себе, а для суспільства в цілому. Функція адвоката у суспільстві така, що його особистий інтерес резонує з громадським інтересом загалом і з інтересом його клієнта зокрема.
Без сильної і кваліфікованої адвокатури не може бути справжнього правосудця. Без сильної адвокатури правосуддя є неповноцінним, урізаним. Закон "Про адвокатуру" має вирішити проблемні питання внутрішнього життя адвокатури та закріпити професійні права адвокатів.
Адвокати виконують важливу конституційну функцію, забезпечуючи право на захист від обвинувачення та надання правової допомоги. Держава не витрачає коштів на функціонування адвокатури. Адвокати самі турбуються про себе. За таких умов пенсійне забезпечення адвокатів доцільно б прирівняти до умов пенсійного забезпечення суддів або прокурорів. Або ж створити умови, за яких адвокати могли б самі регулювати розміри своїх пенсій за рахунок тих внесків, які на сьогодні адвокати сплачують до Пенсійного фонду.
Незважаючи на те, що адвокатські об'єднання вважаються неприбутковими організаціями, оподаткування адвокатської діяльності значно жорсткіше, ніж у підприємців. Саме тому фахівці у галузі права мають переваги в оподаткуванні перед адвокатами. Ця обставина, серед інших, поставила адвокатів у вкрай невигідне становище порівняно з підприємцями.
В Україні сформувався ринок правових послуг. Масштаби його справжнього обороту — одна з найбільших таємниць. З цього пирога відщипують і адвокати, і фахівці у галузі права, і нотаріуси, і юристи-самозванці. Особливе становище займають великі юридичні фірми з міцними зв'язками, з політичною підтримкою та неабиякими оборотами. Цей перелік далеко не вичерпаний.
Отже, всі, хто, образно кажучи, пасеться на ринку правових послуг (і прибуткові, і неприбуткові організації), повинні мати принаймні рівні податкові умови. Адвокатів потрібно хоча б урівняти з іншими фігурантами ринку правових послуг.
За статтею 3 Конституції України права і свободи людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Саме за цим критерієм у державах Європи вимірюється рівень цивілізованості країни.
Особливого значення європейські держави надають рівню правосуддя, наявності у державі кваліфікованої і добре організованої адвокатури.
Більшість проблем адвокатури мають витоки поза межами Закону "Про адвокатуру" — ці проблеми невіддільні від загальних проблем правосуддя. Одні з най-гостріших — обвинувальний ухил у наших судах, тортури на досу-довому слідстві, нерівність адвоката у процесі, практично відсутній доступ до касаційної інстанції, яка більше 90 відсотків справ залишає без розгляду по суті, вирішуючи питання про відмову у задоволенні касаційної скарги без участі сторін. Конституційне право (ст. 129) на змагальність сторін та свободу у доведенні перед судом переконливості наданих доказів на касаційному рівні у більшості справ не діє. Ці проблеми можна вирішити (принаймні часткою) у процесуальних кодексах, але не у Законі "Про адвокатуру". Вони актуальні для широких верств населення і не є суто адвокатськими проблемами. Отже, адвокати просять їх вирішення не для своїх особистих інтересів — йдеться про загальний суспільний інтерес.
Проблемними для адвокатів є навіть елементарні питання, такі, як представництво в суді. Не буду говорити про проект Кримінальнр-процесуального кодексу України, бо це тема окремої і дуже важкої розмови. Проблеми є і в цивільному процесі.
У Верховній Раді вже підготовлений до третього читання Цивільний процесуальний кодекс України. Автори проекту говорять про нього схвально.
На жаль, до сьогодні наші законодавці не можуть визначитись із становищем адвоката в суді. На мою думку, Конституція дає ключ для вирішення цієї проблеми. У статті 59 Конституції вказано, що для надання правової допомоги діє адвокатура. У судовому процесі адвокат надає правову допомогу і для цього наділений певними процесуальними правами як учасник процесу. На мій погляд (визнаю, що він є спірним), при наданні правової допомоги адвокат діє тільки від свого імені, і тому право на участь у процесі йому дає ордер, який виписує адвокат або адвокатське об'єднання на підставі угоди з клієнтом. Якщо ж клієнт бажає, щоб адвокат надавав правову допомогу, і одночасно діяв від його імені, тобто представляв клієнта в суді і надавав допомогу, то в цьому разі адвокат повинен би мати ордер і довіреність, або довіреність.
Це важливо. Адже на ордері немає підпису клієнта, а отже, неможливо говорити, що адвокат, який діє на підставі ордера, має право вчиняти дії від імені клієнта. Хоча можна допустити, що він діє в інтересах клієнта в силу закону. Однак особистий підпис довірителя є надто важливим, щоб його ігнорувати при вирішенні питання про те, має чи не має особа право вчиняти дії від імені іншої особи.
Як же це вирішено у проекті ЦПК? У статті 43 проекту передбачено, що повноваження адвоката як представника можуть (крім довіреності) посвідчува-тись ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором про надання правової допомоги. Тобто ордер за своїм статусом прирівняно до довіреності. Крім того, вступаючи у колізію із чинним Законом "Про адвокатуру", адвокатів поділили на дві касти: тих, хто працює в об'єднанні, і тих, хто працює індивідуально. Перші можуть посвідчувати свої повноваження на підставі ордера, другі — скористатись ордером єдиного зразка, затвердженим для всіх форм адвокатської діяльності, вже не зможуть. По суті, це ущемлення прав адвокатів, які діють індивідуально, — їх позбавили того, що дозволяє їм Закон "Про адвокатуру".
Якщо додати, що Господарський процесуальний кодекс взагалі не передбачає участь адвоката у процесі на підставі ордера, то плутанина з ордерами очевидна. Ще більшою мірою вона закладена у Кримінально-процесуальному кодексі України.
Очевидно, що повноваження адвоката на участь у суді не повинні залежати від організаційної форми, в якій діє адвокат. Не менш очевидно, що у процесуальних кодексах має бути певна уніфікація цієї проблеми. Адже є розроблений і затверджений ордер єдиного зразка для кримінальних, цивільних, адміністративних та господарських справ. Тож чому це питання в різних кодексах вирішується по-різному?
У статті 45 проекту ЦПК визначено, що повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, що їх може вчинити ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення якоїсь процесуальної дії повинні бути обумовлені у виданій йому довіреності. А як бути в такому разі з ордером? Що має робити довіритель, якщо хоче обмежити повноваження адвоката, який виступає на підставі ордера? Як бути зі строками, протягом яких ордер чинний?
Та і з довіреністю не все ясно. Який має бути її зміст?
Отже, якщо слідувати частині першій та другій статті 45 проекту ЦПК, то в довіреності слід вказати про надання повноважень та обумовити, на вчинення яких дій встановлені обмеження. На все інше, на що обмеження не встановлені, представник за довіреністю і адвокат за ордером має право. Мабуть, це хибний шлях, який також веде до плутанини. Крім того, він вимагає внесення кардинальних змін у нотаріальну практику. Потрібно буде розробити нові типові зразки довіреностей, де мають бути вказані не дії, право на вчинення яких в силу закону має бути обумовлено, а, навпаки, записуються обмеження. Знову ж таки, для господарського процесу потрібно обумовлювати повноваження для вчинення певних дій. Такий різнобій користі не принесе, а плутанина буде.
Якщо ж уважно прочитаємо статтю 173 проекту ЦПК, то побачимо, що вона закреслює те, що записано у статті 45 проекту ЦПК. Частина 3 статті 173 проекту ЦПК встановлює, що "до ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову, визнанням позову відповідачем або укладенням мирової угоди сторін суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи надано повноваження на вчинення цих дій представнику сторони, який висловив намір їх вчинити". Отже, стаття недвозначно вимагає, щоб повноваження на вчинення певних дій були обумовлені спеціально і суд має це перевірити.
Можуть заперечити, що в цьому випадку можна перевіряти наявність повноважень шляхом перевірки довіреності на предмет наявності обмежень щодо дій, які хоче виконати представник. Шляхом тлумачення можна дійти такого висновку. Але це внесе неминучі розбіжності в судову практику з такого простого питання. Мабуть, все-таки слід повернутись до нині діючого порядку оформлення довіреності, що передбачає зазначення дій, право на вчинення яких надається повіреному.
Що стосується адвокатів (незалежно від того, чи він діє у складі об'єднання, чи індивідуально) право на надання правової допомоги має посвідчуватись ордером встановленого зразка.