АВТОРСЬКІ ПРАВА: МЕЖІ ТА ОБМЕЖЕННЯ


Стаття 41 Конституції України встановила, що кожен має право і володіти, користуватися та розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. ЦК та Інші нормативні акти розвинули ці положення і встановили досить широкий перелік прав інтелектуальної власності, в тому числі й авторських. У науці ці права об'єднують під назвою "виключні", розуміючи під цим монопольне право суб'єкта авторського права на використання та розповсюдження результатів своєї інтелектуальної діяльності. Однак це зовсім не означає, що дані права є абсолютними. Як і практично всі інші суб'єктивні права, вони мають свої межі та обмеження. Саме питанням меж та обмежень авторських прав і присвячена ця публікація.


Що таке межа та обмеження авторського права?

Насамперед щодо розуміння понять "межі" та "обмеження" прав. Межа права — це усі ті можливості, які особа здатна для себе набути в зв'язку із юридичним закріпленням її природних прав, а обмеження права — це дії третьої особи, які направлені на унеможливленім реалізації суб'єктом свого права повною мірою.

Тепер звернемось до меж, що встановлені законом для усього комплексу авторських прав. Такими межами виступають, по-перше, ознаки, яким повинен відповідати об'єкт авторського права:

  1. творчий характер твору;
  2. вираження в об'єктивній формі.

Відсутність одного з критеріїв не дозволяє говорити про існування твору, як об'єкта авторського права, а відповідно і самого права.

Щодо першого критерію, то варто погодитись з існуючою в науці позицією, що творчість — це суб'єктивний критерій, і загальної згоди щодо нього дійти поки що не вдалось (професор Суханов). Тому на практиці він зводиться до встановлення факту самостійного створення результату інтелектуальної діяльності. Іншими словами, творчою, за загальним правилом, вважається будь-яка розумова діяльність, і результат цієї діяльності охороняється авторським правом, якщо не доведено, що він є наслідком прямого копіювання, а іншими словами — плагіату.

Щодо об'єктивної форми твору, то юна може бути усною, письмовою, у вигляді звуко- чи відеозапису, зображення, об'ємно-просторовою тощо. Зважаючи на те, що розвиток науки і техніки породжує все нові форми вираження твору, то перелік таких форм у чинному законодавстві не є вичерпним.

Існує також законодавчо визначена категорія результатів інтелектуальної діяльності, авторські права на які не виникають. Для прикладу—це акти органів державної влади та органів І місцевого самоврядування (закони, постанови, рішення), їх офіційні переклади, державні символи України, грошові знаки, емблеми, фольклор та ін. Проте проекти таких офіційних документів відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права" до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняються відповідно до законодавства України.

Немайнові авторські права

Як і інші суб'єктивні цивільні права, авторські права поділяються на особисті немайнові та майнові.

Щодо немайнових авторських прав, то вони не обмежуються якимось строками чинності та, відповідно, не мають часових меж.

Одним з найважливіших немайнових прав є право авторства, піц яким розуміють юридичне забезпечену можливість даної конкретної особи вважати себе автором твору і вимагати визнання цього юридичного факту від інших. Важливою складовою права на авторство є право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору. Єдиним винятком з цього загального правила можна вважати лише випадок, коли твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цьому випадку ім'я ангора не згадується з суто технічних причин.

Іншим немайновим правом є право на авторське ім'я, яке дає змогу авторові випустити свій твір за власним ім'ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно). Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Для нього встановлене лише одне обмеження — у разі, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права, на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Одним із досить важливих особистих немай-нових прав автора є право недоторканності твору, тобто право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі й гідності автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо. Дане право не має якихось виключних меж, тобто на нього поширюються лише спеціальні межі, встановлені для усіх авторських прав.

Майнові авторські права

Іншу велику групу авторських прав становлять майнові права автора, до яких ЦК відносить:

  1. право на використання твору;
  2. виключне право дозволяти використання твору;
  3. право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;
  4. інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Зважаючи на те, що виключні межі, встановлені законодавцем для даної групи прав, як правило, стосуються права автора на використання твору та виключного права дозволяти таке використання, тому надалі під поняттям "право використання твору" ми розуміємо сукупність саме цих двох прав.

Спеціальною межею, встановленою для майнових прав автора, є строк дії, однак оскільки ми розглядаємо лише права автора, то у нашому випадку такий строк застосовується лише для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом. У такому випадку авторське право діє протягом 70 років, після чого твір буде вважатись суспільним надбанням, а значить може вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди (за винятком права слідування, про яке ми згадаємо нижче).

Приблизний перелік форм використання твору дається у Цивільному кодексі та Законі України "Про авторське право і суміжні права".

Так, ч. 1 ст. 441 ЦК визначає, що використанням твору є опублікування (п. 1) та публічне виконання (п. 6). Тобто у цій статті поняття "публічне виконання" виноситься за межі поняття "опублікування". Однак відповідно до ст. 442 ЦК України твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він повідомлений будь-яким способом невизначеному колу осіб, у тому числі виданням, публічним виконанням тощо. Тобто тут уже публічне виконання розглядається, як один із способів опублікування. Задля уникнення таких розбіжностей, на нашу думку, більш вдалим у цьому випадку було б застосувати замість терміна "опублікування" термін "оприлюднення", а опублікування розглядати, як і у вищезгаданому Законі, як один із його можливих шляхів.

Межі права на використання твору

Щодо меж права на використання, то вони встановлені як Законом "Про авторське право і суміжні права", так і ЦК. Так, відповідно до ч. 2 ст. 16 зазначеного Закону виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. Проте відповідно до ч. 2 ст. 429 ЦК майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Таким чином, зважаючи на пріоритетність норм ЦК перед Законом "Про авторське право і суміжні права", все таки має місце презумпція спільного авторства працівника та роботодавця.

Частина 2 ст. 442 ЦК встановлює, що твір не може бути опублікований, якщо він порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя та завдає шкоди громадському порядку, здоров'ю та моральності населення, що є ще однією досить важливою межею.

На продовження теми моральності відразу згадаємо ще одну межу майнових прав автора, що встановлена Законом України "Про захист суспільної моралі". Вона стосується всіх видів

використання твору, за винятком хіба що перекладу та переробки, адаптації, аранжування та інших подібних змін. Так, ст. З зазначеного Закону встановлює, що забороняється виробництво та розповсюдження продукції порнографічного характеру та продукції, яка пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь тощо. Однак, одночасно встановлюється і виключний перелік випадків, на

які даний Закон, а значить і ця межа, не поширюється. Зокрема, це документальні матеріали та художні твори літератури, мистецтва і культури, які визнані класичним чи світовим мистецтвом. Незрозуміле, щоправда, що розуміється під поняттям "класичне та світове мистецтво".

Наступною формою використання твору є його відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі. Велику кількість меж для цього та деяких інших видів використання Закон встановлює шляхом закріплення виключного переліку випадків вільного використання творів, тобто використання твору без згоди автора. Ці випадки закріплюються у ст. 444 ЦК та у статтях 21—24 Закону "Про авторське право і суміжні права".

Як правило, вільне використання твору одночасно є межею і ще для одного майнового права — права на авторську винагороду. Єдиний виняток з цього правила встановлюється ч. 2 ст. 25 вищезазначеного Закону, згідно з якою допускається вільне відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, у домашніх умовах і виключно в особистих цілях або для звичайного кола сім'ї, або близьких знайомих цієї сім'ї без дозволу автора, але з виплатою винагороди. У такому випадку виплата винагороди особам, які мають авторське право, здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання І (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах. У всіх інших випадках вільного використання автор позбавляється права на авторську винагороду.

Право доступу автора до твору

Із правом на відтворення тісно пов'язане й інше право автора — право доступу автора до твору образотворчого мистецтва. Відповідно до ст. 26 Закону України "Про авторське право і суміжні права" автор має право вимагати від власника матеріального носія цього твору надання йому можливості здійснення права автора на відтворення зазначеного твору. Такий доступ автору необхідний для відтворення твору в копіях або в інший спосіб. Єдиним обмеженням цього права є заборона автору вимагати від власника доставки цього твору. Цікавою, з огляду на це право, є норма, згідно з якою власник не може відмовити автору в доступі до твору без достатніх підстав. Логічним висновком з неї є те, що за достатніх підстав власник все ж таки може відмовити автору в такому доступі, а відповідно — з'являється ще одне суттєве обмеження. Однак законодавець не визначає переліку таких обставин. На нашу думку, варто було б уточнити, що власник може відмовити автору у доступі до твору лише за умови фактичної неможливості такого доступу (скажімо, твір перебуває у володінні іншої особи).

Право автора на переклад та слідування

Говорячи про право автора на переклад, варто зазначити, що вш можливий не тільки з мови оригіналу, а й із проміжного перекладу. Наприклад, твір англійського автора перекладений польською мовою. Якщо передбачається цей твір перекласти українською мовою, але не з англійської, а з польської, то польський переклад може бути проміжним. Переклад українською мовою зазначеного твору може бути здійснений з дозволу як англійського автора, так і автора польського перекладу (оскільки переклади становлять окремий об'єкт авторського права, а значить автор наділений усім комплексом авторських прав, у тому числі і правом на використання твору шляхом перекладу). Тобто навіть не передаючи виключне право на переклад, автор втрачає свою монополію на надання дозволу на переклад його твору.

Щодо права автора перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання, то на нього поширюються лише спеціальні межі, встановлені для всієї групи авторських прав.

До майнових прав автора відноситься і право слідування, тобто невідчужунане право на одержання грошової суми у розмірі п'яти відсотків від суми кожного продажу оригіналу художнього твору, наступного за відчуженням оригіналу, здійсненим автором (ч. 1 ст. 448 ЦК).

Подібна норма міститься і у Законі України "Про авторське право і суміжні права", однак вона стосується лише творів образотворчого мистецтва і до того ж встановлює додаткову межу цього права, а саме: що автор має право на 5 відсотків від ціни даного твору лише у разі, якщо продаж було здійснено через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо. Тобто у разі укладення договору купівлі-продажу між двома фізичними особами автор втрачає це право. Незрозуміле, чи залишається на сьогодні чинною дана межа, чи ні. Автори коментаря до Цивільного кодексу України (за ред Є. О. Ха-ритонова) вважають, що так. Однак нам видається, що вона закріплює певну нерівноправність між авторами залежно від виду створеного твору. Такий вид нерівноправності не передбачений у ЦК, який є провідним нормативним актом у сфері цивільного права. А тому, на нашу думку, необхідно внести відповідні зміни до Закону України "Про авторське право і суміжні права" та привести його у відповідність до ЦК.

Андрій НИЖНИЙ,

(спеціально для "ЮВУ")

По материалам газеты "Юридичний вісник України" від 28 лютого -5 березня 2004 р. № 9