На нашу думку, нині ця проблема загострилась і є можливість правильного і остаточного її вирішення у зв'язку з останніми змінами в законодавстві країни. Цими змінами є прийняті нові Цивільний і Господарський кодекси, Закон "Про податок з доходів фізичних осіб" № 889-ІУ від 22.05.2003 р. (надалі — Закон № 889), а також Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань діяльності профспілок" (надалі — Закон № 1096).
На початку необхідно зауважити, що при налагодженні демократичного процесу в країні значною проблемою є не тільки подолання кризових явищ у політичній і економічній сферах, а необхідність зміни суспільної та індивідуальної свідомості, яка формувалась у попередні десятиліття. Передусім необхідно подолати патерналістське уявлення про державу, ставлення до неї як до єдиного організатора всього суспільного життя, даруваль-ниці прав і свобод, матеріальних та інших благ. За такого стану, у разі порушення конституційних прав громадян, формується своєрідне соціальне замовлення до виконавчих чи законодавчого органів, мотивом якого є вимога захистити порушені права.
При цьому низька правова свідомість як носіїв соціального замовлення, так і його адресатів, формує задачу "нульового" рівня, за якого ніби не існують раніше прийняті законодавчі акти, і проблему необхідно вирішувати заново.
У даному випадку парламент приймає нові закони, які вирішують іноді досить вузькі і дріб'язкові проблеми, а виконавча влада продукує численні роз'яснення, якими намагається тлумачити законодавчі акти зі своєї точки зору. Спільним у них є те, що намагання доповнити, "поліпшити" Конституцію України чи якийсь законодавчий акт девальвує їх значення. Тут необхідно розуміти, що громадянські права в їх конституційній редакції є самодостатніми і не потребують суттєвої конкретизації в поточному законодавстві. Оскільки такою конкретизацією, своєрідним "запуском" конституційних норм, вплив держави "проривається" у сферу свободи громадянина і підтримує патерналістсь-ке уявлення про державу, яка нібито дарує ті свободи.
Все це певною мірою можна проілюструвати відносинами профспілок з податковими органами. Одним з конституційних принципів, що лежить в основі цих відносин, є ст. 41 Конституції України: "Кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю". Інший конституційний принцип, який необхідно враховувати, — невтручання в особисте життя, має на увазі і невтручання в приватне життя громадян, яке проходить поза межами держави, в автономній організації. У межах такої організації її члени як учасники колективної власності використовують для досягнення статутних цілей своє майно, кошти.
Так от, саме дублюванням конституційного принципу невтручання у використання власності в особистих цілях є ст.34 (ч. 4) Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", яка забороняє органам виконавчої влади здійснювати фінансовий контроль за коштами профспілок. Уточнімо — за коштами, які використовуються для статутних цілей. Причому це не є якась виняткова пільга профорганізацій, а конституційна гарантія дійсна для всіх фізичних і юридичних осіб.
Друге дублювання принципу невтручання відбулось Законом № 1096 від 10.07.2003 р. Він вніс зміну до Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно з якою професійні спілки, їх об'єднання та організації профспілок облікують і подають звіти до податкових органів тільки за доходами, що підлягають оподаткуванню.
Третє дублювання цього ж принципу міститься у Законі № 889 від 22.05.2003 р. Згідно з пп.4.3.5 цього Закону до доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, відносяться суми виплат чи відшкодувань (крім заробітної плати чи інших виплат та відшкодувань за цивільно-правовими договорами), що здійснюються їх членам професійними спілками у випадках, передбачених законом.
І врешті, все це ДПА перетворила на пародію, запропонувавши профорганізаціям у цих питаннях керуватись листом №2790/6/17-3116 від 13.04.2004 р. Правильно зазначивши, що суми виплат чи відшкодувань (крім зарплати чи відшкодувань за цивільно-правовими договорами), що здійснює організація своїм членам, не підлягають оподаткуванню в зв'язку з тим, що це передбачено Статутом і кошторисом профорганізації, в подальшому автори листа чомусь виділяють і пропонують інший механізм оподаткування матеріальної допомоги, квітів, призів, сувенірів, які також здійснюються за кошторисом організації.
Проте основи податкового законодавства в нашій країні дозволяють податківцям вимагати сплати податку тільки з доходів, які їм дозволено контролювати. Межею цього контролю є вищезгадані конституційні гарантії. Щодо профспілок ці гарантії можна викласти так: за витратами коштів організації, що здійснюються вищими органами управління на статутні цілі, ці органи звітують лише перед членами організації та перед обраними ними ревізійними комісіями. Звичайно ж, існує відповідальність профорганізацій, як і інших об'єднань громадян, за порушення законів, згідно з якими такі організації створені, або інших законодавчих актів. Оскільки нагляд за діяльністю об'єднань громадян здійснюють легалізуючі органи та органи прокуратури, то і за витрачання коштів на нестатутні, заборонені цілі відповідальність такі організації несуть перед цими органами.
Відповідно, не може бути мови про оподаткування чи не оподаткування матдопомоги, квітів, призів, сувенірів, що видається членам організації з коштів організації. Вони " невидимі" для податкових органів і пп.4.3.5 Закону № 889 є надлишковим.
Підкреслю, що ці кошти видаються, а не виплачуються. Тобто це не є виплата в тому сенсі, що вона — це господарська операція чи її чи частина, яка здійснюється згідно з Положенням про ведення касових операцій у національній валюті України. У 2001 р. ми довели в арбітражному суді Івано-Франківської області, що це Положення на наші організації не поширюється (справа № Пр-2/137).
До речі, необхідно зауважити, що Закон № 889, так само, як і Закон про професійні спілки, деформує конституційний принцип, наділяючи своєрідною "пільгою" тільки профорганізації. Якщо контроль за витратами неприбуткових установ, що зібрані в пп. "а" ст.7.11.1 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", відноситься до внутрішньої компетенції держави, то як порушення Конституції необхідно кваліфікувати також і податковий контроль внутрішніх витрат об'єднань громадян, релігійних громад, кошти яких формуються із внесків і витрачаються на досягнення статутних цілей.
З цієї точки зору лист ДПАУ №2790/6/17-3116 від 13.04.2004 р., як правильно зазначено в коментарі тижневика "Праця і зарплата" №20/2004 р. до листа Міністерства фінансів, через заплутаність і двозначність є просто шкідливим. Згідно зі змістом цього листа ДПА пропонує нам тільки частково користуватись Законом № 889. Цілком слушна також і позиція Мінфіну, яка наведена в цій публікації, про необхідність розрізняти матдопо-могу, яка надається членам організації і яка надається за межі організації. Наведу ще до-даткойі аргументи щодо слушності такого поділу.
У податковому законодавстві матдопомогою називається благодійна допомога, яка здійснюється згідно із Законом "Про благодійництво та благодійні організації" і де благодійництво — це безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у наданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги. При цьому благодійник не ставить ніяких умов набувачу допомоги. Ми ж здійснюємо ці видачі коштів на інших принципах, і наші видачі не можуть називатись безкорисливими. Матдопо-могу надаємо тільки членам організації, які сплачують внески, і допомога, що формується з цих внесків, іноді менша за суму річних коштів, внесених набувачем.
Друга проблема, яку необхідно і можна зараз вирішити, — це реєстрація профорганізацій у податкових органах.
На сьогодні згідно з податковим законодавством у податкових органах реєструються дві групи юридичних осіб. Не всі, а лише визначені законами юридичні особи, що названі платниками податків.
Перша група — це визначені Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" суб'єкти господарської діяльності, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку.
Друга група юридичних осіб названа неприбутковими організаціями і зібрана у ст. 7.11 цього ж Закону, Закон не дає визначення терміна "неприбуткові", але з його змісту можна визначити, що це є юридичні особи, які крім доходів, що прямо не зв'язані з діяльністю цих осіб (членські, благодійні, пасивні), отримують доходи від надання державних платних послуг та від основної діяльності, яка не підпадає під визначення підприємницької. Наведене у Законі визначення основної діяльності передбачає діяльність з надання благодійної допомоги, просвітніх, культурних, наукових, освітніх та інших подібних послуг для суспільного споживання, продаж товарів (послуг), які пропагують принципи та ідеї неприбуткової організації.
Не торкаючись питання відповідності Конституції такого принципу, зрозуміло, що облік і звітність для таких організацій заведено з метою контролю за тим, щоб доходи від основної діяльності та ті, що прямо не зв'язані з діяльністю, крім оплати праці персоналу організації, використовувалися тільки на подальше продовження основної статутної діяльності неприбуткової організації.
Користуючись текстами нових Цивільного і Господарського кодексів групу юридичних осіб, зібраних у ст. 7.11 Закону про оподаткування прибутку підприємств, можна визначити таким чином. Це будуть непідпри-ємницькі, некомерційні організації які:
а) можуть у передбачених законом випадках здійснювати підприємницьку діяльність і отримувати прибуток, але на відміну від підприємницьких вони не можуть розподіляти прибуток між своїми учасниками;
б) у випадку, якщо закон забороняє їм здійснення господарської діяльності у формі підприємництва, можуть займатись некомер-ційною господарською діяльністю.
За визначенням Господарського кодексу некомерційна господарська діяльність є, поряд з підприємництвом, різновидом господарської діяльності, тобто діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.
Визначальною ознакою некомерційної господарської діяльності є те, що вона спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Як видно з вищенаведеного, визначення некомерційної господарської діяльності збігається з визначенням основної діяльності неприбуткових організацій за Законом про оподаткування прибутку підприємств.
Все це дає можливість зробити узагальнення, що тексти нових кодексів підтверджують наявний стан, за якого держава в особі податкових органів контролює тільки підприємницьку діяльність і некомерційну господарську діяльність юридичних осіб з метою оподаткування або надання пільг за отриманими доходами. І тому юридичним особам, які легально займаються цими видами діяльності, необхідно стати на облік у податкових органах. Вирішуючи питання, наскільки це можливо застосувати до профорганізацій, необхідно зауважити, що дотепер діє ст. 35 Закону про профспілки, яка забороняє профорганізаціям самостійно займатись господарською діяльністю. Питання, чи можна розцінювати як дозвіл на певну господарську діяльність пп.7.11.12 Закону про оподаткування, де говориться про облік і звітність профорганізації за доходами, що підлягають оподаткуванню, вимагає уточнення.